Історія справи

Ухвала КАС ВП від 22.04.2019 року у справі №826/9673/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 826/9673/18

адміністративне провадження № К/9901/10216/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Пасічник С. С.,

суддів: Васильєвої І. А., Юрченко В. П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва у складі судді Шейко Т. І. від 09 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Файдюка В. В., суддів Мєзєнцева Є. І., Чаку Є. В. від 26 березня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2018 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві; далі - відповідач, Управління), в якому просив визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 14 березня 2018 року №765653-1305-2656, яким нараховано суму грошового зобов'язання зі сплати земельного податку в розмірі 377766,10 грн. за 2018 рік.

Обґрунтовуючи позовну заяву, зазначав, що позивач не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під будівлею заготівельного відділення, яка знаходиться у по АДРЕСА_1, а тому вважає протиправним нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати земельного податку за таку земельну ділянку.

Крім того стверджував, що доданий до податкового повідомлення-рішення розрахунок не містить адреси земельної ділянки, її кадастрового номеру та ставки земельного податку, що у сукупності позбавляє можливості перевірити чи дійсно земельна ділянка належить ОСОБА_1 та правильність нарахування податку; до того ж відповідачем порушено форму та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2019 року, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року, в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалюючи такі рішення, суди попередніх інстанцій виходили із того, що податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому дійшли висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством. При цьому суди встановили, що до податкового повідомлення - рішення додано розрахунок, який містить адресу земельної ділянки, її тип, назву зони, в якій розміщена остання, її площу, а також податковий період й така інформація дозволяє ідентифікувати земельну ділянку, що є об'єктом оподаткування.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування ними норм матеріального права та порушення процесуальних норм, просить оскаржувані рішення скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.

Обґрунтовуючи касаційну скаргу, посилався на помилковість позиції судів першої та апеляційної інстанцій, адже земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, не переходила у володіння чи користування ОСОБА_1, державної реєстрації права власності не проводилось, а тому обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою немає. Вважає, що нарахування йому податкового зобов'язання зі сплати податку за землю є протиправним та суперечить вимогам Податкового кодексу України (далі - ПК України), у тому числі ПК України (в редакції Закону України від 28 грудня 2014 року №71-VIII, який набрав чинності з 01 січня 2015 року), у відповідності до якого податок за земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди (їх частини), сплачується з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку.

Управління у відзиві на касаційну скаргу проти доводів та вимог останньої заперечило, вважаючи їх безпідставними, а рішення судів попередніх інстанцій, які просить залишити без змін, - обґрунтованими та законними.

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, касаційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, виходячи з такого.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_1 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу від 20 червня 2008 року належить будівля заготівельного відділення (літера "ж") площею 1083,80 кв. м за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно бази даних ІС "Податковий блок" за ОСОБА_1 обліковується земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_1, площею 1636 кв. м, право користування по якій не оформлено.

Згідно довідки Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) №Н-01520/2018 про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки (85:096:0016) за результатами розрахунку у відповідності до рішення Київської міської ради від 03 липня 2014 року №23/23 "Про затвердження технічної документації з нормативної грошової оцінки земель міста Києва" нормативна грошова оцінка земельної ділянки площею 1636 кв. м за адресою: м. Київ, Подільський р-н, вул. Фрунзе, 69, літ. "ж" складає 7556291,86 грн.

Відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54, пункту 286.5 статті 286 ПК України відповідач провів розрахунок сплати земельного податку та визначив позивачу податкове зобов'язання по вказаному платежу за 2018 рік на суму 377766,10 грн., про що 14 березня 2018 року виніс відповідне податкове повідомлення-рішення №765653-1305-2656.

Незгода із вказаним рішенням контролюючого органу стала підставою для звернення позивача до суду з цим позовом.

В аспекті заявлених вимог, з огляду на фактичні обставини, установлені судами, Верховний Суд вказує на наступне.

Відповідно до статті 206 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За змістом підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Згідно підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК України.

Відповідно до підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі. А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Як визначено статтею 126 ЗК України, право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК України і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК України підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою плата за землю сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році (пункт 287.1 статті 287 ПК України).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач з 20 червня 2008 року є власником нежитлового приміщення, за земельну ділянку під яким Інспекцією оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нараховано земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК України та положень Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належним йому на праві власності нежитловим приміщенням, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК України над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК України, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_1 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Аналогічний висновок щодо застосування вказаних норм права викладено в постанові Верховного Суду від 21 березня 2019 року по справі №826/15276/17.

Приписи ж пункту 287.6 ПК України, на які посилається позивач, не суперечать наведеним положенням законодавства й визначають лише строк сплати земельного податку в разі переходу права власності (у звітному періоді) на будівлю або споруду. В силу вимог пункту 287.1 цієї ж статті землекористувачі сплачують плату за землю за фактичний період перебування землі у користуванні.

За наведеного, враховуючи мотиви касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про законність нарахування позивачу грошового зобов'язання зі сплати земельного податку й прийняли рішення за правильного застосування відповідних норм матеріального права.

Згідно з частиною 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених частиною 1 статті 350 КАС України межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених у цій постанові мотивів, з урахуванням приписів статей 341, 343 КАС України, підстави для задоволення касаційної скарги та скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 січня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2019 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

СуддіС. С. Пасічник І. А. Васильєва В. П. Юрченко