Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.06.2019 року у справі №806/1430/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

12 вересня 2019 року

м. Київ

справа №806/1430/16

адміністративне провадження №К/9901/13785/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Рибачука А. І.,

суддів: Бучик А. Ю., Тацій Л. В.,

розглянувши у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у касаційній інстанції адміністративну справу № 806/1430/16

за позовом ОСОБА_1 до Відділу Держгеокадастру у Брусилівському районі Житомирської області (далі - Відділ Держгеокадастру) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.09.2016, ухвалену у складі головуючого судді Гуріна Д. М. та

ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016, постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Шидловського В. Б., суддів Євпак В. В., Капустинського М. М., -

ВСТАНОВИВ:

І. РУХ СПРАВИ

1.03.08.2016 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:

визнати протиправним ненаправлення йому Відділом Держгеокадастру висновку та першого екземпляру проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області, поданого ним на погодження
21.03.2016 на площу 229,2315 га;

зобов'язати Відділ Держгеокадастру направити на його адресу висновок про погодження проекту землеустрою щодо земельної ділянки площею 229,2315 га, яка знаходиться на території Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області та перший екземпляр проекту землеустрою, поданий ним
21.03.2016.

Позов ОСОБА_1 обґрунтував тим, що ним 21.03.2016 подано до Відділу Держгеокадастру на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства на території Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області площею 229,2315 га з земель резерву та запасу. Проте, всупереч частині 5 статті 186-1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) відповідач протягом десяти днів не надав йому відповідний висновок стосовно вищевказаного проекту землеустрою.

2. Житомирський окружний адміністративний суд постановою від 13.09.2016, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від
17.11.2016, відмовив у задоволенні позовних вимог.

3.08.12.2016 ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.09.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. Вищий адміністративний суд України ухвалою від 13.12.2016 відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та витребував матеріали справи.

5.15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від
03.10.2017 "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Кодекс адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено в новій редакції.

6. Пунктом 4 частини першої розділу VII Перехідних положень КАС України передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

7. Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).

ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

8. У справі, яка розглядається суди встановили, що 21.03.2016 ОСОБА_1 звернувся до Відділу Держгеокадастру із заявою на погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства загальною площею 229,2315 га за рахунок земель запасу та резерву, що розташовані за межами населених пунктів Соболівської сільської ради Брусилівського району Житомирської області з усунутими недоліками.

01.04.2016 Відділ Держкгеокадастру листом № 29/41-16 за результатами розгляду вказаного звернення, протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою, відмовив у погодженні проекту, а оригінал проекту в 1-му екземплярі, був повернутий на доопрацювання, оскільки помилки у проекті не було виправлено.

Також суди встановили, що оригінал вказаного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства було отримано заявником власноруч разом із вказаним вище листом.

ІІІ. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив із того, що Відділ Держгеокадастру за результатами розгляду звернення ОСОБА_1, поданого 21.03.2016 про погодження проекту землеустрою з усуненими недоліками, не погодив проект землеустрою, оскільки при його розгляді було виявлено, що недоліки проекту не були усунуті, про що надіслав заявникові лист від
01.04.2016, а висновок щодо проекту вдруге не готувався, оскільки проект був поданий не вперше, а на усунення виявлених недоліків проектної документації, тому у зв'язку з невиправленням недоліків документації, позивачу було відмовлено у погодженні проекту, що передбачено частиною 8 статті 186-1 ЗК України.

10. Суд апеляційної інстанції погодився із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, проте виходив із того, що відповідач, отримавши на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та з'ясувавши, що суб'єктом його подання є замовник, а не розробник цього проекту, не зобов'язаний приймати жодного з висновків, передбачених статтею 186-1 Земельного кодексу України, за результатами розгляду цього проекту, оскільки за правилами частини 4 названої статті ЗК України саме розробник подає на погодження проект землеустрою до відповідного органу, а не замовник.

IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

11. Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивував, зокрема тим, що матеріали справи не містять доказів щодо отримання ним або направлення на його адресу першого примірника проекту землеустрою.

V. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

12. Верховний Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

13. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Згідно із частиною 1 статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, Конституцією України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

15. Відповідно до частини 4 статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

16. Повноваження органів виконавчої влади в частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок визначені у статті 186-1 ЗК України, відповідно до частини першої якої проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

17. Відповідно до частини 4 статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

18. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері (частина 5 статті 186-1 ЗК України).

19. Згідно із частиною 6 статті 186-1 ЗК України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У разі якщо проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає обов'язковій державній експертизі землевпорядної документації, погоджений проект подається замовником або розробником до центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, або його територіального органу для здійснення такої експертизи.

20. Згідно із частиною 8 статті 186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки.

Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

21. Такими чином, відмова у погодженні та затвердженні проекту землеустрою можлива виключно з підстав його невідповідності вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації та у зв'язку із неусуненням недоліків, на які було наголошено у попередньому висновку.

22. Суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що проект землеустрою був поданий до відповідача саме замовником, тому перший не зобов'язаний приймати жодного з висновків, передбачених статтею 186-1 ЗК України за результатами розгляду цього проекту.

23. Водночас, у справі яка розглядається як підставу для відмови у затвердженні проекту землеустрою відповідач вказав неусунення позивачем недоліків, на які було наголошено у попередньому висновку, а не звернення за його погодженням саме замовника, а не розробника.

24. Колегія суддів зазначає, що частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

25. Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивачу відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства у зв'язку з невиправленням недоліків документації.

26. У свою чергу, суд перевіряє, зокрема, чи діяв відповідний орган обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

27. Разом з цим суди не перевірили обставин, з якими законодавець пов'язує можливість відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Зокрема, не з'ясовано на підставі належних доказів у чому полягали помилки допущені позивачем при виправлені зауважень та пропозицій, які наведені у висновках від 22.02.2016 № 34,35,36,37 та які з них не були усунуті позивачем при наступному зверненні, як вказує в оскаржуваному рішенні відповідач.

28. Окрім цього, без належного установлення обставин щодо взаємовідносин між замовником та розробником відповідної документації, висновки суду апеляційної інстанції про те, що отримавши на погодження проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, поданий його замовником, суб'єкт владних повноважень не зобов'язаний приймати жодних з висновків, передбачених статтею 186-1 ЗК України, є передчасними.

29. За змістом частин 1 та 2 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

30. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що без установлення зазначених обставин на підставі належних та допустимих доказів та без надання їм належної правової оцінки, суди дійшли передчасних висновків та прийняли рішення, які не відповідають вимогам щодо їх законності і обґрунтованості.

31. Відповідно до частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема, суд не дослідив зібрані у справі докази.

32. Отже суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, оскільки встановили їх без дослідження належних доказів, що у відповідності до пункту 3 частини 2 статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

33. Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог 242 КАС України.

Керуючись пунктом 4 частини першої Розділу VII Перехідних положень, статтями 242, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 13.09.2016 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 скасувати, а справу № 806/1430/16 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.........................................

А. І. Рибачук

А. Ю. Бучик

Л. В. Тацій,

Судді Верховного Суду