ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 400/3365/19

адміністративне провадження № К/9901/10645/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Шевцової Н. В.,

суддів: Данилевич Н. А., Смоковича М. І.,

розглянувши у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу № 400/3365/19

за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А1594 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Військової частини А1594

на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року, прийняту в складі головуючого судді Лебедєвої Г. В.,

та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, прийняту в складі колегії суддів: головуючого Запорожана Д. В., суддів Джабурія О. В., Кравченка К. В.,

УСТАНОВИЛ:

І. Суть спору

1. У жовтні 2019 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із позовом до Військової частини А1594 (далі - відповідач, ВЧ А1594) та просив:

1.1 визнати протиправною бездіяльності ВЧ А1594 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 01 червня 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

1.2 зобов'язати ВЧ А1594 нарахувати та виплатити ОСОБА_1, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 01 червня 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;

1.3 зобов'язати ВЧ А1594 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

2. На обґрунтування позовних вимог він заначив, що в період проходження військової служби позивач перебував на фінансовому забезпеченні Військової частини А1594 та отримував грошове забезпечення. При звільненні з військової служби, відповідачем не було виплачено грошову компенсацію за не використані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 01 червня 2016 року. Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо невиплати йому грошової компексації протиправною, у зв'язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

3. ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України на посаді начальника штабу водолазного спеціаліста загону спеціальних операцій.

4. Позивач має статус учасника бойових дій та право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1, виданим 04 травня 2015 року.

5. Наказом командира військової частини - польова пошта В2492 від 01 червня 2016 року № 163 (по стройовій частині) ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу та знято з усіх видів забезпечення.

6. За час служби позивача додаткова відпустка за період з 04 березня 2015 року по 01 червня 2016 року як учаснику бойових дій, - не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні вказаної відпуски, - не виплачувалась.

7. Вважаючи, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив йому грошову компенсацію за невикористані дні соціальної відпуски протягом вказаного періоду, позивач звернувся до суду з даним позовом.

ІІІ. Рішення судів у цій справі та мотиви їхнього ухвалення

8. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року, позов задоволено.

8.1. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ А1594 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1, грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 01 червня 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

8.2. Зобов'язано ВЧ А1594 нарахувати та виплатити ОСОБА_1, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 04 березня 2015 року по 01 червня 2016 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.

8.3. Зобов'язано ВЧ А1594 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку.

9. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що на час прийняття наказу командира військової частини - польова пошта В2492 від 01 червня 2016 року № 163 (по стройовій частині) відповідач не здійснив з позивачем необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за період з 04 березня 2015 року по 01 червня 2016 року, передбаченої ~law32~.

9.1. Також суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки сторонами не було надано до суду довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, належим способом захисту прав позивача буде зобов'язання Військової частини А1594 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

ІV Касаційне оскарження

10. Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, у частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, відповідач подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яку зареєстровано у суді 13 квітня 2020 року.

11. У касаційній скарзі представник відповідача зазначає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального та процесуального права, не досліджено всі обставини справи та не надано відповіді на всі аргументи відповідача.

11.1. Так, заявник касаційної скарги звертає увагу, що вказана категорія спору має фундаментальне значення для становлення єдиної практики стягнення судами середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11.2. Крім того, заявник касаційної скарги зауважує, що на його думку, позивач зловживає своїми процесуальними права та звернувся до суду із цим позовом майже через три роки після звільнення, що значно збільшело розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Проте, суди попередніх інстанцій постановили рішення в цій справі без врахування співмірності розміру компенсації за невикористану відпустку та розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

11.3. Також відповідач наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій помилково зазначили, що сторонами не надано до суду довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, оскільки вказана довідка наявна в матеріалах справи.

12. У зв'язку із зазначеним представник відповідача просить частково скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нову постанову про відмову задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку, або змінити в цій частині рішення.

13.09 липня 2020 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів: головуючого Шевцової Н. В., суддів - Данилевич Н. А., Смоковича М. І. відкрито касаційне провадження та витребувано справу № 400/3365/19 із Миколаївського окружного адміністративного суду.

14.22 липня 2020 року справа № 400/3365/19 надійшла до Верховного Суду.

15. Також до Верховного Суду 27 липня 2020 року надійшов відзив позивача, в якій позивач спростовуючи доводи касаційної скарги просить залишити її без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

V. Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

16. Відповідно до частини 3 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

17. Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

18. Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

19. Відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у КЗпП України.

20. За приписами статті 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

21. Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у Частиною 1 статті 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

22. Згідно з частиною 2 статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VІ Позиція Верховного Суду

23. Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.

24. Підставою для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій слугувала незгода відповідача із стягненням на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та розміру такої виплати, що більше ніж за три роки значно перевищує розмір грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки. Тобто є неспівмірним. В іншій частині рішення судів першої та апеляційної інстанцій не оскаржуються.

25. Задовольняючи позовні вимоги у спірному питанні, суди першої та апеляційної інстанцій виходив з того, що оскільки сторонами не було надано до суду довідку про розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці, належим способом захисту прав позивача буде зобов'язання Військової частини А1594 нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум по день фактичного розрахунку.

26. Вирішуючи питання про обґрунтованість касаційної скарги, суд касаційної інстанції виходить з такого.

27. Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов'язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статтею 117 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

28. Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

29. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

30. З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

31. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

32. За змістом частини 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

33. Частина 1 статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

34. Частина 2 статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

35. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині 1 статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

36. Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

37. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

38. В цій постанові Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

39. Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

40. Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

41. Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв'язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

42. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16, і вважає, що, при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

43. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

44. Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

45. З огляду на наведені висновки Великої Палати Верховного Суду у справах № 761/9584/15-ц та № 821/1083/17 у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року відповідно, слід зазначити, що в цій справі судами першої та апеляційної інстанцій не надано оцінку наявній в матеріалах справи довідці про розмір грошового забезпечення позивача, доводам відповідача щодо неспівмірності розміру грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки та розміру суми середнього заробітку за весь час несвоєчасного розрахунку при звільненні та не досліджено обставини з урахуванням критеріїв, які слід враховувати, при обчисленні розміру відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.

46. З огляду на приписи статті 242 КАС України обґрунтованим визнається судове рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи чи для вирішення певного процесуального питання, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються належними і допустимими доказами.

47. Це означає, що судове рішення має містити пояснення (мотиви), чому суд вважає ту чи іншу обставину доведеною або не доведеною, чому суд врахував одні докази, але не взяв до уваги інших доказів, чому обрав ту чи іншу норму права (закону), а також чому застосував чи не застосував встановлений нею той чи інший правовий наслідок. Кожен доречний і важливий аргумент особи, яка бере участь у справі, повинен бути проаналізований і одержати відповідь суду.

48. Викладене в сукупності дає підстави для висновку про недотримання судами попередніх інстанцій принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

49. Своєю чергою, суд касаційної інстанції в силу положень статті 341 КАС України обмежений у праві додаткової перевірки зібраних у справі доказів.

50. Таким чином, зважаючи на приписи статті 353 КАС України, касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, а судові рішення - скасуванню у частині задоволення позову щодо зобов'язання Військову частину А1594 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку із направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Військової частини А1594 задовольнити частково.

2. Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2019 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 19 березня 2020 року в справі № 400/3365/19 скасувати у частині задоволення позову щодо зобов'язання Військову частину А1594 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки сплати належних сум по день фактичного розрахунку та направити справу в цій частині на новий розгляд до Миколаївського окружного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач: Н. В. Шевцова

Судді: Н. А. Данилевич

М. І. Смокович