Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 квітня 2018 року

справа №808/2519/16

адміністративне провадження №К/9901/5049/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Пасічник С.С., Юрченко В.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року у складі судді Семененко М. О. та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у складі колегії суддів Дурасової Ю. В, Божко Л. А., Лукматової О. М. у справі № 808/2519/16 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольмеблі" до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У серпні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітопольмеблі" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до Запорізького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області (далі - податковий орган, відповідач у справі), з урахуванням змін, про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 11 серпня 2016 року № 0000141401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем 587 668 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 142 966,25 грн, № 0000151401, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 428 262 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 214 131 грн, № 0000161401, яким встановлено суму завищення від'ємного значення, що зарахується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 301 406 грн, з мотивів безпідставності їх прийняття.

16 травня 2017 року постановою Запорізького окружного адміністративного суду, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено у повному обсязі, визнано протиправними та скасовано повністю податкові повідомлення-рішення податкового органу від 11 серпня 2016 року №0000141401 та №0000161401, та частково визнане протиправним та скасоване податкове повідомлення - рішення № 0000151401 щодо донарахування грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 630 364,50 грн, в тому числі основний платіж в сумі 420 243 грн, застосовані штрафні (фінансові) санкції у сумі 210 215,50 грн.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з недоведеності податкових правопорушень покладених в основу прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, які на думку податкового органу полягають в нереальному характері господарських операцій, за наслідками яких сформовано податковий кредит, а також в занижені доходу Товариства у звітні податкові періоди 2014, 2015, 2016 років внаслідок реалізації продукції за ціною нижче собівартості.

28 грудня 2017 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга відповідача, в якій він посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме положень пункту 135.4 статті 135 Податкового кодексу України, пункту 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (далі по тексту - П(С)БО 15 «Дохід». Скаржник доводить правомірність своїх дій, просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства.

02 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив позивача на касаційну скаргу, в якому він погоджується з висновками судів попередніх інстанцій та просить залишити касаційну скаргу відповідача без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін.

2 березня 2018 року та 5 березня 2018 року до Верховного Суду надійшли два ідентичних клопотання відповідача про зупинення виконання рішень судів.

7 березня 2018 року ухвалою Верховного Суду відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення виконання рішень судів.

Касаційний розгляд справи здійснюється в попередньому судовому засіданні відповідно до статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши постанову суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що податковим органом проведено виїзну планову документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2014 року по 31 березня 2016 року, за результатами якої складений акт від 26 липня 2016 року №1394/08-32-14-01/05486579 (далі - акт перевірки), на підставі якого прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

Податковим повідомленням-рішенням від 11 серпня 2016 року № 0000141401 збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток, за основним платежем 587 668 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції у сумі 142 966,25 грн. Грошове зобов'язання за податковими зобов'язаннями визначені за порушення підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.4 статті 135, пунктів 138.1, 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, пункт 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290 (далі по тексту - П(С)БО 15 «Дохід», в частині формування доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, інших активів). Підставою застосування штрафних (фінансових) санкцій наведені положення пункту 123.1.

Податковим повідомленням-рішенням від 11 серпня 2016 року № 0000151401, прийнятим згідно з підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 Податкового кодексу України, збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 428 262 грн за порушення позивачем норм пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, абз.2 пункту 1881.1 статті 188, пунктів 198.1, 198.3 статті 198, 200.1, 200.2, 200.4 статті 200 Податкового кодексу України та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 214 131 грн, на підставі пункту 123.1 статті 123 цього Кодексу.

З посиланням на викладені норми Податкового кодексу України щодо збільшення податкового зобов'язання податковим повідомленням-рішенням від 11 серпня 2016 року № 0000161401, встановлено суму завищення від'ємного значення, що зарахується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду на суму 301 406 грн за лютий, березень, квітень, травень 2014 року, внаслідок чого зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на цю суму та згідно з пунктом 41 підрозділу 2 розділу 20 цього кодексу податковим органом застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій в сумі 30 140 грн 60 коп.

Податковим органом база оподаткування операцій з постачання Товариством самостійно виготовлених товарів/послуг визначена виходячи із собівартості реалізованої продукції за період 2014 - 2016 років, як для обчислення податку на прибуток, так і для обчислення податку на додану вартість, при цьому в податковому повідомленні - рішенні норми пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, як правової підстави визначення грошового зобов'язання не наведенні, натомість наведенні податковими повідомленнями-рішеннями, предметом яких є податок на додану вартість.

Виходячи із дії пункту 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, якою встановлений порядок бази оподаткування в разі постачання товарів/послуг, за якою база оподаткування податком на прибуток з реалізації самостійно виготовлених товарів залежала від собівартості таких товарів та не могла бути меншою собівартості лише у період з 01 січня 2015 року по 31 грудня 2015 року, тобто за звітний 2015 рік, суди попередніх в основу обчислення бази оподаткування покладали виробничу собівартість. Застосування податковим органом порядку визначення бази оподаткування з постачання самостійно виготовлених товарів за 2014 рік та за 2016 рік є неприйнятним, з огляду на те що за 2014 рік положення пункту передбачали інший порядок її обчислення. Пункт 135.1 статті 135 Податкового кодексу України, на який посилається відповідач передбачає визначення доходу від операційної діяльності в розмірі договірної (контрактної) вартості, але не менше ніж сума компенсації, отримана в будь-якій формі. Впродовж 2016 року стаття 135 включала в себе один пункт 135.1 за яким базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відтак, Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що посилання податкового органу на положення Податкового кодексу України як підставу визначення доходу з метою оподаткування на рівні собівартості за 2014 рік та 2016 рік є неприйнятною.

Стосовно звітного 2015 року, оцінюючи спір у цій частині суди висновувалися на тому, що методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації визначаються Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, зокрема пункту 8 Стандарту 15 «Дохід» та пунктів 6, 10 Стандарту «Запаси», пунктом 11 Стандарту 16 «Витрати», дають підстави про те, що виробнича собівартість реалізованої продукції є складовою загальної собівартості.

Пунктом 10 Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку 9 «Запаси», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20 жовтня 1999 року № 246 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 листопада 1999 року за №751/4044) визначено, що первісною вартістю запасів, що виготовляються власними силами підприємства, визнається їхня виробнича собівартість, яка визначається за Положенням (Стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року №318 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 року за № 27/4248. Пунктом 11 якого зазначено, що собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат. У цьому ж пункті наведений склад собівартості, а саме те, що до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством, про що зазначено абзацом восьмим цього пункту.

Дослідивши долучену до матеріалів справи Калькуляцію собівартості виробу, структуру собівартості, яка включає в себе витрати на сировину та матеріали, сушку, паливо, електричну енергію, основну заробітну плату, загальновиробничі витрати, прямі витрати на виробництво, а також з урахуванням адміністративних витрат та витрат на збут обрахована повна собівартість виробу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідно до даних бухгалтерського обліку підприємства виробнича собівартість склала: у січні 2014 року - 1 306 722,54 грн, у грудні 2014 року - 2 829 197,22 грн, у січні 2015 року - 2 648 067,07 грн, у грудні 2015 року - 4085589,44 грн, у січні 2016 року - 1 319 829,48 грн, у лютому 2016 року - 2 000 899,18 грн, що не перевищує дохід від реалізації готової продукції за даними бухгалтерського обліку підприємства у вказані періоди.

Суд, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини (факти) що обґрунтовують вимоги позивача погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанцій про недоведеність контролюючим органом фактів реалізації позивачем впродовж 2014 - 2016 років продукції власного виробництва за ціною нижче виробничої собівартості. Спростування обставин реалізації продукції власного виробництва за ціною нижчою собівартості доводить безпідставне нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість на ці суми.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем, як покупцем та Приватним підприємством «Муксун», як постачальником укладено договір постачання від 01 лютого 2014 року № 1/0214, за яким позивачем придбані комплекти деталей для столу, комплекти деталей для стільців, гвинти меблеві, петлі, гвинти-шурупи, гайки, стяжки меблеві, в підтвердження виконання умов договору судами прийняті копії видаткових накладних, акт приймання товару по кількості і якості, складеного у зв'язку з постачанням товару неналежної якості, договір на надання послуг по перевезенню вантажу автомобільним транспортом №2/2014 від 01.02.2014 року, оплата придбаного товару, реєстр виданих довіреностей за 2014 рік, прибуткові ордери типової міжвідомчої форми № М-4, податкові накладні, лімітно - заборні відомості, місячні виробничі звіти про витрати сировини, полуфабрикатів та основних матеріалів, що за висновком судів попередніх інстанцій доводить зміни в структурі активів, зобов'язань та у власному капіталі Товариства.

Оцінюючи спір у цій частині суди першої та апеляційної інстанцій врахували Постанову про закриття кримінального провадження №332015080280000020 від 14 травня 2015року щодо службових осіб ТДВ «Мелітопольмеблі» порушеного за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України, шляхом завищення податкового кредиту та витрат по безтоварним операціям з підприємствами за ознаками фіктивності, у тому числі Приватного підприємства «Муксун», у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення на підставі пункту частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України. Суди не прийняли посилання контролюючого органу на наявність кримінального провадження стосовно посадових (службових) осіб Приватного підприємства «Муксун» за ознаками злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу України, з мотивів його недоведеності.

Крім того, судами попередніх інстанцій надана оцінка обставинам встановленим вироком Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2015 року у кримінальній справі № 201/6097/15-к, що набрав законної сили 30 червня 2015 року, яким директора Приватного підприємства «Муксун» визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 212 Кримінального кодексу України за те, що у період часу з 01 квітня 2014 року по 11 листопада 2014 року він ухилився від сплати податку на додану вартість на загальну суму 754 872,49 грн шляхом внесення до податкової звітності підприємства неправдивих відомостей про операції з підприємствами Приватними підприємствами «Базис ОПТ», «ІН-Тегро», «Тера строй Д». Суд першої та апеляційної інстанцій висновувалися на тому, що будь-яких обставин, які б свідчили про невідповідність вимогам чинного законодавства господарських операцій між Приватним підприємством «Муксун» та позивачем у вказаний період даним вироком не встановлено.

Відтак, є неприйнятними доводи податкового органу щодо наявності підстав для звільнення від доказування встановлених судовими рішеннями у кримінальних справах, відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції до 15 грудня 2017 року) та до частини шостої статті 76 цього кодексу (в редакції після 15 грудня 2017 року).

Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність реальності господарських операцій між позивачем та Приватним підприємством «Муксун», що спростовує висновки податкового органу про порушення позивачем вимог пункту 138.1, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, а також пункту 98.1, пункту 198.3 ст.198 цього Кодексу, щодо завищення витрат та податкового кредиту.

Доводів стосовно неправильного застосування норм матеріального права судами попередніх інстанцій, а саме пункту 41 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України на підставі яких до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 30140,60 грн касаційна скарга не утримує.

Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень, внаслідок чого касаційна скарга податкового органу залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Запорізькій області залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 16 травня 2017 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 26 жовтня 2017 року у справі № 808/2519/16 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Р.Ф.Ханова

Судді С.С.Пасічник

В.П.Юрченко