Історія справи

Ухвала КАС ВП від 27.01.2019 року у справі №804/2059/18

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

12 березня 2019 року

справа №804/2059/18

адміністративне провадження №К/9901/2954/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року у складі судді Рябчук О.С.

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 18 року у складі суддів Сафронової С.В., Мельника В.В., Чепурнова Д.В.

у справі № 804/2059/18

за позовом Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат»

до Державної фіскальної служби України

про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В :

15 березня 2018 року Приватне акціонерне товариство «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» (далі - Товариство, позивач у справі) звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Державної фіскальної служби України (далі - податковий орган, відповідач у справі), в якому просило визнати протиправною бездіяльність відповідача по незабезпеченню автоматичного збільшення суми, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні, зобов'язати відповідача збільшити у системі електронного адміністрування податку на додану вартість суму, на яку позивач має право реєструвати податкові накладні.

21 травня 2018 року Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 2018 року, в задоволенні позову відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з мотивами якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачем надано відповіді, які за своєю правовою природою є рішеннями суб'єкта владних повноважень. Таким чином, позивачем обрано не належний спосіб захисту порушеного права, оскільки податкові органи в спірних правовідносинах реалізували свої владні управлінські функції шляхом винесення рішень.

24 січня 2019 року позивач подав касаційну скаргу, в якій підприємство, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, направити справу на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Відзив на касаційну скаргу від відповідача до Верховного Суду не надходив, що не перешкоджає перегляду рішення судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Позивачем подані до податкового органу уточнюючі розрахунки до податкових декларацій з податку на додану вартість:

- № 9160687495 від 29 липня 2015 року за червень 2015 року;

- № 9161489073 від 30 липня 2015 року за січень 2015 року;

- № 9162239688 від 31 липня 2015 року за березень 2015 року;

- № 9162519553 від 31 липня 2015 року за квітень 2015 року;

- № 9162633972 від 31 липня 2015 року за травень 2015 року;

- № 9180838886 від 31 серпня 2015 року за березень 2015 року;

- № 9180840582 від 31 серпня 2015 року за квітень 2015 року;

- № 9201414484 від 30 вересня 2015 року за листопад 2014 року;

- № 29222867156 від 30 жовтня 2015 року за грудень 2014 року;

- № 9265026002 від 30 грудня 2015 року за січень 2015 року;

- № 9265027139 від 30 грудня 2015 року за лютий 2015 року;

- № 29263917147 від 29 грудня 2015 року за березень 2015 року;

- № 926397952 від 29 грудня 2015 року за квітень 2015 року;

- № 29265028577 від 30 грудня 2015 року за травень 2015 року на загальну суму від'ємного значення 95 535 812,00 грн.

В зв'язку з невідображенням вказаної суми від'ємного значення в Системі електронного адміністрування податку на додану вартість підприємство звернулось до контролюючого органу за роз'ясненням.

4 грудня 2017 року Товариство звернулось до Державної фіскальної служби України, Офісу великих платників податку Державної фіскальної служби України з заявами про приведення у відповідність до норм діючого в Україні законодавства показника підприємства «значення суми податку, на яку платник має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних» шляхом збільшення на 95 535 812,00 грн. суми податку на додану вартість, на яку підприємство має право реєструвати податкові накладні та/або розрахунки коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних та перевірити стан роботи та здійснити контроль дотримання вимог законодавства.

В листі № 3680/6/99-99-12-03-01-15 від 5 лютого 2017 року Державною фіскальною службою України зазначено, що відповідно до пункту 34 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України після «обнулювання» показників формули реєстраційна сума збільшується на суму від'ємного значення, що задекларована платником податків виключно у рядках 24 та 31 податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2015 року та не перераховується надалі у зв'язку з уточненням показників податкової звітності платника.

В листі № 64621/10/28-10-46-15 від 13 грудня 2017 року Офіс великих платників податку Державної фіскальної служби України повідомив позивача, що станом на поточну дату діючими нормами Податкового кодексу України не передбачено перенесення даних уточнюючих розрахунків, в частині збільшення сум від'ємного значення, до системи електронного адміністрування ПДВ.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Частиною дркгою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення судом першої інстанції) встановлено, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Як зазначено у частині четвертій статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

В свою чергу, частиною п'ятою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства зазначено, що учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Письмові докази, долучені до справи № 804/2059/18 не відповідають вказаним вимогам, що залишено поза увагою як судом першої інстанції так і апеляційним судом.

Щодо способу судового захисту Суд зазначає наступне.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:

1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;

2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;

4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;

5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;

6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1 - 4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

За приписами пункту 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Як нормативно-правовий так і індивідуальний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи, мають офіційний характер, обов'язковий до виконання, спрямовані на регулювання суспільних відносин, встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення, оформляються у визначеній формі, є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Враховуючи зазначене, Суд не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що листи від 5 лютого 2017 року та 13 грудня 2017 року, якими на вимогу позивача надано роз'яснення щодо можливості реєстрування збільшення суми, на яку підприємство має право зареєструвати податкові накладні, є актом індивідуальної дії (рішенням суб'єкта владних повноважень).

Частиною четвертою статті 10 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Суди попередніх інстанцій не дослідили обставини, які входять до предмету доказування, не визначили коло питань та доказів, які необхідно дослідити.

За приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Північний гірничо-збагачувальний комбінат» задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 травня 2018 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 листопада 18 року у справі № 804/2059/18 скасувати.

Адміністративну справу № 804/2059/18 направити на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер