Історія справи

Ухвала КАС ВП від 28.01.2018 року у справі №820/2244/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

11 липня 2018 року

Київ

справа №820/2244/16

адміністративне провадження №К/9901/7573/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Білоуса О.В.,

суддів - Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Державної міграційної служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної міграційної служби України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача - Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області про скасування рішення,

У С Т А Н О В И В:

В квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до Державної міграційної служби України (далі - ДМС України) про скасування рішення, в якому просила, скасувати наказ ДМС України від 30 листопада 2015 року №151, в частині скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянки Соціалістичної Республіки В'єтнам (далі - СРВ) ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

На обґрунтування позовних вимог зазначила, що її представник звернувся до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі ГУ ДМСУ в Харківській області) із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання. Разом з тим, у відповідь на вказану заяву, ГУ ДМСУ в Харківській області повідомило, що згідно обліків ГУ ДМС України в Харківській області, 30 листопада 2015 року наказом ДМС України було скасовано посвідку на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_4, видану на підставі Прикінцевих положень Закону України від 07 червня 2001 року №2491-III "Про імміграцію" (далі - Закон №2491-ІІІ). Позивач вважає зазначений наказ ДМС України від 30 листопада 2015 року незаконним та таким, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року адміністративний позов задоволено: скасовано наказ ДМС України від 30 листопада 2015 року №151, в частині скасування посвідки на постійне проживання в Україні громадянки СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Не погодившись з ухваленими у справі судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ДМС України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані рішення судів передніх інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник зазначає, що на момент звернення, а саме 20 березня 2003 року, нормами законодавства України не передбачено оформлення посвідки на постійне проживання в Україні на підставі дозволу на імміграцію відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ, а тому рішення ВГІРФО ГУ МВС України в Харківській області від 22 квітня 2003 року прийнято з порушенням вимог Закону №2491-ІІІ. Таким чином, відповідач вважає, що позивач незаконно отримала посвідку на постійне проживання, оскільки на момент її видачі не могла вважатися такою, що має дозвіл на імміграцію. Тому, з урахуванням зазначеного, ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення діяла на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03 серпня 2016 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.

Справу згідно з Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями передано для розгляду касаційної скарги колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Білоуса О.В. (суддя-доповідач), Желтобрюх І.Л., Стрелець Т.Г.

Заслухавши суддю-доповідача, переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач - громадянка СРВ ОСОБА_4 прибула до України в місто Полтава у 1987 році згідно з Угодою, укладеної між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року. Згодом позивач залишилася на постійне проживання в Україні.

За заявою позивача від 22 квітня 2003 року, на підставі висновку затвердженого в.о. начальника ВГП та ІС УМВС України в Харківській області від 22 квітня 2003 року громадянка СРВ ОСОБА_4 була документована посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1. Дане рішення було прийняте відповідно до абзацу 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ. Згідно даних тимчасової посвідки, місце проживання позивача зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1

За заявою позивача від 14 квітня 2005 року, на підставі висновку затвердженого начальником ВГІРФО УМВС України в Харківській області від 14 квітня 2005 року громадянці СРВ ОСОБА_4 продовжено безстроково термін дії посвідки на постійне проживання в Україні для іноземних громадян НОМЕР_3 від 22 квітня 2003 року та видано посвідку на постійне проживання серії НОМЕР_2

В жовтні 2015 року позивач звернулась до ГУ ДМС України в Харківській області щодо обміну посвідки на постійне проживання, у зв'язку із досягненням 45-річного віку. Проте, листом від 22 квітня 2016 року №04/1-7062, була повідомлена про скасування її посвідки на постійне проживання в Україні, виданої на підставі Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ, наказом Державної міграційної служби України від 30 листопада 2015 року.

Відповідно до пункту 24 Наказу Державної міграційної служби України від 30 листопада 2015 року №151, на підставі висновку ГУ ДМС у Харківській області від 21 жовтня 2015 року :

- скасовано повністю рішення відділу ГП та ІС УМВС України в Харківській області від 22 квітня 2003 року про документування посвідкою на постійне проживання громадянки СРВ ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- визнано недійсними та такими, що підлягають вилученню, видані на підставі цього рішення посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_4 від 22 квітня 2003 року та серії НОМЕР_5 від 14 квітня 2005 року.

Також суди попередніх інстанцій встановили, що рішенням (висновком) ГУ ДМС України у Харківській області від 21 жовтня 2015 року «Про розгляд матеріалів щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні», визнано таким, що прийнятий з порушеннями Закону №2491-ІІІ висновок від 22 квітня 2003 року ВГП та ІС ГУМВС України у Харківській області про задоволення клопотання громадянки СРВ ОСОБА_4 про видачу посвідки на постійне проживання.

Вказане рішення (висновок) вмотивоване тим, що посвідку на постійне проживання в Україні позивачу оформлено у порушення Закону №2491-ІІІ, оскільки вона звернулася із заявою про видачу посвідки після закінчення терміну, встановленого абзацом 4 пункту 4 Прикінцевих положень Закону №2491-ІІІ, відповідно до якого вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив того, що оскаржуване рішення, прийняте відповідачем з порушенням норм статті 19 Конституції України, Закону №2491-ІІІ, Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251. Суди попередніх інстанцій зазначили, що скасування дозволу на імміграцію з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавство не передбачено.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з вказаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 1 Закону України від 22 вересня 2011 року № 3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», посвідка на постійне проживання - це документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує право на постійне проживання в Україні.

Згідно з пунктом 4 Розділу V "Прикінцеві положення" Закону №2491-ІІІ, вважаються такими, що мають дозвіл на імміграцію в Україну: іноземців та осіб без громадянства, які прибули в Україну до 06 березня 1998 року за Угодою між Урядом Соціалістичної Республіки В'єтнам та Урядом СРСР про направлення і прийняття в'єтнамських громадян на професійне навчання та роботу на підприємства і в організації СРСР від 02 квітня 1981 року, залишилися проживати в Україні і звернулися протягом шести місяців з дня набрання чинності цим Законом із заявою про видачу їм посвідки на постійне проживання в Україні. Особам, зазначеним у пункті 4 Прикінцевих положень, посвідка на постійне проживання видається за їхніми заявами або заявами їх законних представників без оформлення дозволу на імміграцію. На них поширюється чинність статей 12-15 цього Закону.

За приписами статті 12 Закону №2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону №2491-ІІІ, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції, не пізніш як у тижневий строк надсилає копію рішення про скасування дозволу на імміграцію особі, стосовно якої прийнято таке рішення, та вилучає у неї посвідку на постійне проживання.

Відповідно до пункту 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі - Порядок № 1983), дозвіл на імміграцію скасовується органом за місцем його видачі. Питання щодо скасування дозволу вправі порушити орган внутрішніх справ, інший орган виконавчої влади, який у межах наданих йому повноважень забезпечує виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Пунктами 22-23 Порядку №1983 встановлено, що для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу за місцем прийняття рішення про надання такого дозволу. ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення. Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Згідно з пунктом 24 Порядку №1983, рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

Положенням пункту 18 Порядку оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 березня 2012 року № 251 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин, далі - Порядок № 251) встановлено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про імміграцію".

Отже, підставою для вилучення у іноземця посвідки на постійне проживання в Україні є вмотивоване рішення компетентного органу про скасування раніше наданого дозволу на імміграцію.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4 прибула до України у 1987 році, а тому відповідно до Закону №2491-ІІІ набула дозволу на імміграцію без окремої дії чи рішення суб'єкта владних повноважень, та отримала посвідку на постійне місце проживання в Україні. При наданні позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні у 2003 році ВГІРФО ГУМВС України в Харківській області проводив перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України та керувався положеннями Закону №2491-ІІІ, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявив і надав посвідку на постійне місце проживання в Україні.

При цьому, у ході розгляду даної справи не встановлено, що за визначений проміжок часу з'явилися обставини, які б тягли за собою обґрунтування підстав для скасування посвідки на постійне місце проживання в Україні.

Таким чином, доводи скаржника про те, що рішення про видачу позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні прийнято з порушенням вимог законодавства є необґрунтованими.

Суди першої та апеляційної інстанцій задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що перелік підстав для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію визначений статтею 12 Закону № 2491-III. Скасування дозволу на імміграцію з інших підстав, зокрема, з підстав пропуску шестимісячного строку для подання заяви про видачу посвідки на постійне проживання в Україні, чинним законодавством не передбачено. Крім того, Порядок формування квоти імміграції, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, Порядок оформлення і видачі посвідки на постійне проживання було затверджено постановою Кабінету Міністрів України лише 26 грудня 2002 року, тобто поза межами шестимісячного строку, визначеного абзацом четвертим пункту 4 розділу V "Прикінцеві положення" Закону України "Про імміграцію". Разом з тим, відповідач, приймаючи висновок від 21 жовтня 2015 року, на підставі якого прийнято оскаржуваний наказ, не вказав жодної з підстав для скасування посвідки позивача на тимчасове проживання, перелік яких встановлений відповідно до пункту 19 Порядку № 251.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про необхідність скасування оскаржуваного наказу ДМС України від 30 листопада 2015 року №151, як такого, що прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно наявності підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи скаржника про те, що ДМС України при прийнятті оскаржуваного рішення керувалася пунктом 2.9 розділу II Тимчасового порядку розгляду заяв для оформлення посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15 липня 2013 року № 681 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 06 серпня 2013 року за № 1335/23867), тобто діяла на підставі та у межах повноважень, визначених чинним законодавством, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій і не дають підстав вважати, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального чи процесуального права.

За правилами частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року та ухвала Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Усі доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Державної міграційної служби України залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 01 червня 2016 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 12 липня 2016 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О.В.Білоус

Судді І.Л.Желтобрюх

Т.Г.Стрелець