Історія справи

Постанова КАС ВП від 10.11.2022 року у справі №640/15303/20
Ухвала КАС ВП від 11.01.2021 року у справі №640/15303/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа № 640/15303/20

адміністративне провадження № К/9901/33400/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

cудді-доповідача - Радишевської О.Р.,

суддів - Кашпур О.В., Уханенка С.А.

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції адміністративну справу №640/15303/20

за позовом Акціонерного товариства «Ідея Банк» до Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про скасування арештів і заборон, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Ідея Банк» на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року, постановлену у складі: головуючого судді Пащенка К.С., і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року, ухвалену у складі: головуючого судді Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.,

УСТАНОВИВ:

І. Обставини справи

Акціонерне товариство «Ідея банк» (далі - позивач, АТ «Ідея Банк») звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України (далі -відповідач, ДВС) з вимогами:

- зобов`язати відповідача скасувати арешти, заборони, накладені в межах виконавчих проваджень №44357889 та №40455748 на транспортні засоби: автомобіль ВАЗ21154 (державний номер: НОМЕР_1 ; номер шасі/кузова: НОМЕР_2 ); автомобіль ВАЗ21154 (державний номер: НОМЕР_3 ; номер шасі/кузова: НОМЕР_4 ); автомобіль ВАЗ21154 (державний номер: НОМЕР_5 ; номер шасі/кузова: НОМЕР_6 );

- установити судовий контроль за виконанням рішення суду в порядку статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов`язавши відповідача надати звіт про виконання рішення суду у строк, встановлений судом.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києві від 08.09.2020, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020, провадження у справі закрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України (справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства).

Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій виходили з того, що цей спір має приватноправовий характер. Так, суд першої інстанції зазначив, що вимоги позивача є способом захисту речового права позивача і його захист, залежно від суб`єктного складу сторін, має відбуватися в порядку цивільного або господарського судочинства.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що стосовно боржника у виконавчих провадженнях № 44357889 та № 40455748 (ТОВ «Євро Лізинг») було порушено справу про банкрутство, а потім його визнано банкрутом, у зв`язку з чим питання щодо управління та розпорядження майном банкрута, у тому числі зняття арешту з нього, має вирішуватися господарським судом у ліквідаційній процедурі.

ІI. Провадження в суді касаційної інстанції

Уважаючи судові рішення судів попередніх інстанцій такими, що ухвалені з порушенням вимог процесуального закону, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.09.2020 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.10.2020 і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

На обґрунтування вимог касаційної скарги позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що цей позов має приватноправовий характер є помилковим. За доводами позивача, заявлені ним вимоги про зобов`язання ДВС вчинити дії із скасування арешту у межах відповідних виконавчих проваджень зумовлені виключно протиправною бездіяльністю органу державної виконавчої служби. Щодо висновків суду апеляційної інстанції, то позивач зазначає, що, виходячи із суб`єктного складу сторін у цій справі, змісту позовних вимог, спір у цій справі не стосується майна ТОВ «Євро Лізинг» і за своєю суттю не є майновим, у зв`язку з чим не може розглядатися у межах ліквідаційної процедури.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначив, що суди попередніх інстанцій правильно визначили зміст спірних правовідносин і дійшли обґрунтованого висновку про неможливість розгляду цієї справи за правилами адміністративного судочинства.

Касаційна скарга надійшла до Суду 07 грудня 2020 року. За наслідками автоматизованого розподілу судової справи між суддями касаційну скаргу передано на розгляд колегії суддів: судді-доповідачу Радишевській О.Р., суддям Кашпур О.В., Уханенку С.А.

Ухвалою Суду від 11 січня 2021 року відкрито касаційне провадження за вказаною скаргою.

ІІІ. Джерела права й акти їхнього застосування

Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Пунктами 1, 2 частини першої статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - це спір, у якому: 1) хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або 2) хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або 3) хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 4 КАС України суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Частинами першою, другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII) встановлено, що особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

IV. Позиція Верховного Суду

КАС України визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору і справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Так, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Характерною ознакою публічно-правових спорів є сфера їхнього виникнення - публічно-правові відносини, тобто передбачені нормами публічного права суспільні відносини, що виражаються у взаємних правах та обов`язках їхніх учасників у різних сферах діяльності суспільства, зокрема пов`язаних з реалізацією публічної влади.

Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим і відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу (як правило майнового) конкретного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб`єктів владних повноважень.

Отже, під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Як установили суди попередніх інстанцій, рішенням Господарського суду Львівської області від 05.06.2013 у справі № 914/1675/13 вирішено звернути стягнення на заставне майно ТОВ «Євро Лізинг» у рахунок погашення заборгованості перед ПАТ «Ідея Банк» за траншами договору № 968 про відкриття револьверної кредитної лінії від 17.12.2009 на загальну суму 10 306 084,19 грн, шляхом передання у власність ПАТ «Ідея Банк» транспортних засобів: автомобіля ВАЗ21154 (державний номер: НОМЕР_1 ; номер шасі/кузова: НОМЕР_2 ); автомобіля ВАЗ21154 (державний номер: НОМЕР_3 ; номер шасі/кузова: НОМЕР_4 ); автомобіля ВАЗ21154 (державний номер: НОМЕР_5 ; номер шасі/кузова: НОМЕР_6 ).

У вказаному рішенні суду також визначено, що право власності ПАТ «Ідея Банк» на транспортні засоби підлягає реєстрації в Державтоінспекції МВС України.

Судами встановлено, що постановами Відділу примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України від 14.09.2014 № 44357889 та від 09.09.2014 № 40455748 на вказані транспорті засоби накладено арешт для задоволення вимог стягувачів у виконавчих провадженнях - ПАТ «Райффайзен банк Аваль», ПАТ «УкрСиббанк».

Ухвалою Господарського суду Хмельницької області від 28.10.2013 у справі №924/1282/13 порушено провадження у справі № 924/1282/13 про банкрутство ТОВ «Євро Лізинг»; ужито заходів щодо забезпечення вимог кредиторів шляхом заборони боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави.

Постановою Господарського суду Хмельницької області від 23.07.2015 в справі № 924/1282/13 ТОВ «Євро Лізинг» визнано банкрутом та скасовано обмеження щодо майна банкрута.

06 серпня 2015 року виконавчі провадження № 44357889 та № 40455748 закінчено з підстав визнання ТОВ «Євро Лізинг» банкрутом. У січні, квітні 2020 року позивач звертався до ДВС із заявами про зняття арешту з майна, набутого ним відповідно до рішення Господарського суду Львівської області від 05 червня 2013 року у справі №914/1675/13. В обох випадках відповідач відмовився скасовувати раніше накладені арешти та рекомендував в порядку статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» звернутися до суду.

Звертаючись до суду, позивач наполягав, що рішення Господарського суду Львівської області від 05.06.2013 у справі №914/1675/13 набрало законної сили 11.07.2013, і саме з цієї дати він є власником відповідних транспортних засобів, у зв`язку з чим на них не міг бути накладений арешт. Позивач стверджував, що ці транспорті засоби передано йому у заставу.

Суд зазначає, що зміст спірних правовідносин і підстави позову свідчать про те, що попри наявність у цьому спорі суб`єкта владних повноважень, дійсний предмет позову перебуває у приватноправовій площині. Так, суть і характер описаних спірних правовідносин, зміст позовних вимог і механізми їхнього задоволення у сукупності дають підстави стверджувати, що звернення позивача до суду з цим позовом обумовлено порушенням, на думку позивача, його переважного права на задоволення майнових вимог за рахунок заставленого майна.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків, що цей спір не є публічно-правовим.

Суд апеляційної інстанції також правильно звернув увагу на те, що стосовно ТОВ «Євро Лізинг» було порушено справу про банкрутство, визнано його банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Пунктом 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII встановлено, що з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.

Згідно з частиною третьою статті 60 Кодексу України з процедур банкрутства у ліквідаційній процедурі господарський суд розглядає скарги на дії (бездіяльність) ліквідатора та здійснює інші повноваження, передбачені цим Кодексом.

Відповідно до частини другої статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Отже, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що спори між боржником, щодо якого здійснюється процедура банкрутства, та іншими суб`єктами щодо майна боржника мають розглядатися в межах процедури банкрутства. Визначення юрисдикційності усіх майнових спорів господарському суду, який порушив справу про банкрутство, має на меті як усунення правової невизначеності, так і захист прав кредитора, який може, за умови своєчасного звернення у справу про банкрутство, реалізувати свої права та отримати задоволення вимог.

Таким чином, суди попередніх інстанцій належним чином визначили характер спору, предмет і підстави заявлених вимог, унаслідок чого дійшли обґрунтованого висновку про те, що позов не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Положеннями частини першої статті 341 КАС України визначено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглянувши оскаржувані судові рішення в межах заявлених вимог касаційної скарги, Суд уважає, що висновки судів попередніх інстанцій у цій справі є правильними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, підстави для їхнього скасування чи зміни відсутні.

VII. Судові витрати

Ураховуючи результат касаційного розгляду судові витрати не розподіляються.

Керуючись статтями 3 341 345 349 350 355 356 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Ідея Банк» залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 08 вересня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі №640/15303/20 залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач: О.Р. Радишевська

Судді: О.В. Кашпур

С.А. Уханенко