Історія справи

Ухвала КАС ВП від 12.08.2021 року у справі №520/9079/2020
Постанова КАС ВП від 10.11.2022 року у справі №520/9079/2020

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2022 року

м. Київ

справа №520/9079/2020

адміністративне провадження № К/9901/32593/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Губської О.А.

суддів: Білак М.В., Калашнікової О.В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області в особі територіального сервісного центру №6350, третя особа: Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС), про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року, прийняте у складі судді Кухар М.Д. та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року, ухвалену у складі колегії суддів: Катунова В.В. (головуючий), Бершова Г.Є., Чалого І.С.,

І. Суть спору:

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області в особі територіального сервісного центру №6350, третя особа: Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС), в якому просив:

1.1. визнати протиправним та скасувати пункт наказу Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області «Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області» № 39К від 15.06.2020 року, про звільнення державного службовця 5-го рангу ОСОБА_1 , з посади адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв);

1.2. поновити ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв) та поновити його на державній службі;

1.3. стягнути з Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області заробіток за час вимушеного прогулу з 16.06.2020 року по день прийняття постанови;

1.4. рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді адміністратора територіального сервісного центру №6347 (на правах відділу м. Чугуїв) та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в межах суми платежу за один місяць допустити до негайного виконання.

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказ Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області «Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області» №39К від 15.06.2020 року, в частині звільнення державного службовця 5-го рангу ОСОБА_1 , з посади адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв) незаконним, оскільки він прийнятий всупереч положенням Конституції України, міжнародним договорам, порушує його право на працю, на повагу до приватного життя, порушує засади рівності громадян. Зазначає, що його звільнено з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу, втім, такої ліквідації не відбулось, адже фактично мала місце реорганізація Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області шляхом покладення його завдань та функцій на новостворений Регіональний сервісний центр Головного сервісного центру МВС у Харківській області. Таким чином, вважає, що проведення реорганізації Регіонального сервісного центру МВС України у Харківській області як юридичної особи не може бути підставою для припинення трудових відносин. Вказує, що звільняючи його з посади, не виконано обов`язку щодо надання пропозицій з переведення позивача на роботу з урахуванням його досвіду та кваліфікації у новоствореному Регіональному центрі. Вважає, що у нього наявні переваги перед іншими особами на залишенні на державній службі.

3. Відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні.

ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

4. Позивач працював на посаді адміністратора територіального сервісного центру №6347 (на правах відділу м. Чугуїв) Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області з червня 2019 року.

5. Наказом Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області від 15 червня 2020 року №39 К ОСОБА_1 звільнено з 16 червня 2020 року відповідно до п. 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, пункту 1-1 частини 1,4 статті 87 Закону України «Про державну службу».

6. Підставою для прийняття вказаного наказу слугувала заява позивача від 12.06.2020.

7. Вважаючи вказаний наказ відповідача протиправним, позивач звернулася до суду із цим позовом.

ІІІ. Рішення судів першої й апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

8. Харківський окружний адміністративний суд рішенням від 18 листопада 2020 року, яке залишено без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 30 листопада 2021 року, у задоволенні позову відмовив.

9. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку, що наказ Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області № 39К від 15.06.2020 року в частині звільнення державного службовця 5-го рангу ОСОБА_1 , з посади адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу м. Чугуїв) прийнято правомірно та обґрунтовано.

IV. Провадження в суді касаційної інстанції

10. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої й апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати їх рішення та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

11. Підстави, на яких подана касаційна скарга позивач вказує пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

11.1. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, позивач зазначає, що підставою для відкриття касаційного провадження є неправильне застосування судами положень статей 104 110 ЦК України, частини першої статті 5, частини першої статті 13 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" щодо особливостей ліквідації державного органу як юридичної особи публічного права без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 27 травня 2021 року у справі №2а/1215/98/2012, у постанові від 18 лютого 2021 року у справі №809/1947/16, застосування положень статей 22, 87 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ, положень частини другої статті 40, 42, 492 КЗпП без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20, щодо застосування частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу" в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади" від 19 вересня 2019 року №117-ІХ в частині визначення підстав звільнення позивача без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20.

11.2. Скаржник вказав, що детальний аналіз процедури, що була застосована в процесі «ліквідації» регіональних сервісних центрів МВС в усіх областях України, дає можливість дійти висновку про приєднання 26 територіальних органів (РСЦ МВС), що були утворені в АРК, областях та у місті Києві, до головного міжрегіонального територіального органу - ГСЦ МВС, юрисдикція (повноваження) якого поширюється на всю територію України. Водночас у структурі ГСЦ МВС утворено відокремлені структурні підрозділи - регіональні сервісні центри в АРК, областях та у місті Києві (РСЦ ГСЦ МВС), які діють як філії та здійснюють частину функцій ГСЦ МВС та усі функції колишніх РСЦ МВС, що припиняються, що свідчить про реорганізацію вказаного органу, а не його ліквідацію. В Єдиному держав йому реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань зареєстрований відокремлений підрозділ - регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській області (філія ГСЦ МВС).

11.2.1. Верховний Суд України у постановах від 04 березня 2014 року в справі №21-8а14, від 27 травня 2014 року в справі №21-108а14, від 28 жовтня 2014 року в справі №21-484а14, від 19 січня 2016 року в справі №810/1783/13-а дійшов висновку, що ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквюується, є недостатнім. У зв`язку з цим при вирішенні спорів щодо поновлення на роботі працівників юридичної особи публічного права, про ліквідацію яких було прийнято рішення, судам належить, крім перевірки дотримання трудового законодавства щодо таких працівників, з`ясовувати фактичність такої ліквідації (чи мала місце у цьому випадку реорганізація). Під час вирішення зазначеної категорії спорів підлягає оцінці і правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання инх функцій на інший орган. Таким чином, встановлена законодавством можливість ліквідації державної установи (організації) з одночасним створенням іншої, яка буде виконувати повноваження (завдання) особи, що ліквідується, не виключає, а включає зобов`язання роботодавця (держави) по працевлаштуванню працівників ліквідованої установи (вказана позиція була актуальною і на час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій, і викладена в п. 64-66 постанови Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду по справі № 809/1947/16 від 18.02.2021).

11.2.2. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать, що фактично відбулася реорганізація державного органу - Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області - як територіального органу з надання сервісних послуг МВС та юридичної особи публічного права, а не його ліквідація. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

11.3. Крім того, позивач посилається на те, що його було введено в оману, адже першочергово він приніс до відділу кадрів заяву про звільнення у зв`язку із переведенням, яку спеціаліст сектору персоналу Регіонального сервісної о центру ГСЦ МВС в Харківській області Замай Лілія Петрівна відмовилась приймати в категоричній формі, вказавши, що вона неправильно написана, після чого внесла до заяви позивача своєю рукою виправлення, і вказала на необхідність її переписати. Таким чином, заява про звільнення, яка була подана ним після виправлень, внесених Замай Л.П. , не відповідала дійсній волі позивача, не була направлена на настання юридичного наслідку саме звільнення, а сама заява була написана під впливом обману та зловживанням довірою, адже в умовах існуючої обстановки, яка склалася навколо позивача, та послідовності дій відповідачів в їх сукупності, свідчать про наявність таких обставин, адже позивач знаходячись в підлеглому стані, за 30 років служби, неодноразово звільнявся та переводився на інші посади в межах цього органу, мав законні підстави очікувати, що або буде потрібно написати ще одну окрему заяву про переведення, або ж його буде переведено на раніше зайняту ним посаду і без такої заяви, як це відбувалося неодноразово раніше, що підтверджується копією трудової книжки.

11.4. Також скаржник зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, 03.04.2020 р., ОСОБА_1 , було повідомлено про звільнення у зв`язку із ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС у Харківській області, оскаржуваний наказ про звільнення прийнятий на підставі п. 1 cт. 40 Кодексу законів про працю України та п. 1-1 ч. 1 cт. 87 ЗУ «Про державну службу», відповідно до запису в трудовій книжці, позивача звільнено у зв`язку із скороченням штатів, а рішеннями суду першої та апеляційної інстанцій встановлено, що апелянта звільнено на підставі поданої ним заяви про звільнення, проте оцінки обставинам щодо конкретної причини звільнення судом апеляційної інстанції надано не було. Внаслідок надання неправильної оцінки фактичним обставинам справи, судом зазначено, що позивач не подавав заяву на участь у конкурсі, який начебто проводився відповідачем, проте в матеріалах справи відсутні будь-які документи щодо проведення будь-яких конкурсів, більш того, колегія суддів в своїй же постанові послалась на положення ч. 5 ст.5 ст. 22 Закону № 889-УІІІ відповідно до якої, у разі реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації державного органу переведення державного службовця на рівнозначну або нижчу (за його згодою) посаду в державному органі, якому передаються повноваження та функції такого органу, здійснюється без обов`язкового проведення конкурсу.

11.5. Позивач вважає, що при вирішенні питання про звільнення працівника у зв`язку із реорганізацією органу, застосуванню підлягають положення КЗпП, зокрема, щодо обов`язку переведення, і релевантною є практика Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду по справі №815/7055/16 від 30.11.2020.

11.6. Скаржник вказує, що навіть відповідно до положень ч. 1 ст. 42 КЗпП, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці. Водночас, вказуючи, що Регіонального сервісного центру МВС у Харківській області було самостійно відібрано працівників, яких було переведено, не надало доказів наявності в них переважного відносно апелянта, який працює в системі МВС з 1986 року, права на залишення на роботі. Крім того, недоцільність пропонування державному службовцю будь-якої вакантної посади державної служби в тому самому державному органі (за наявності) повинна бути обґрунтованою і не може залежати лише від бажання чи волі суб`єкта призначення або керівника державної служби, як вказують суди попередніх інстанцій. В такому випадку потрібно врахувати наявність вакантної посади, та знову ж таки, відповідність державного службовця вимогам до цієї посади, іншим вимогам, встановленим для державного службовця згідно з Законом України «Про державну службу».

12. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу вказує на її безпідставність та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої та апеляційної інстанції - без змін.

V. Джерела права й акти їх застосування

13. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

14. Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, а держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 43 Конституції України).

15. Спеціальним законом, що регулює відносини, які виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, є Закон України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII (далі - Закон № 889-VIII, у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин). Дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади (пункт 3 частини другої статті 3 Закону № 889-VIII).

16. Згідно з частинами другою і третьою статті 5 Закону № 889-VІІІ відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

17. Пунктом 4 частини першої статті 83 Закону № 889-VІІІ державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

18. Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19 вересня 2019 року № 117-ІХ (далі - Закон № 117-IX, що діє з 25 вересня 2019 року) були внесені зміни та доповнення до Закону № 889-VIII.

19. Згідно з пунктом 1-1 частини першої статті 87 Закону № 889-VIII (зі змінами, внесеними згідно із Законом № 117-ІХ) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є ліквідація державного органу.

20. За змістом абзацу першого частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII суб`єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Суб`єкт призначення або керівник державної служби може пропонувати державному службовцю будь-яку вакантну посаду державної служби у тому самому державному органі (за наявності). При цьому не застосовуються положення законодавства про працю щодо обов`язку суб`єкта призначення отримання згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на звільнення.

21. Пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 частини 1 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина 2 статті 40 КЗпП України).

VI. Висновок Верховного Суду

22. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

23. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

24. Надаючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

25. Спірні правовідносини у цій справі склались з приводу звільнення позивача з займаної посади державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу.

26. Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

27. Закріплення принципу незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави.

28. Згідно з Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

29. Таким чином, за загальним правилом норма права діє стосовно фактів і відносин, які виникли після набрання чинності цією нормою. Тобто до події, факту застосовується закон (інший нормативно-правовий акт), під час дії якого вони настали або мали місце.

30. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 «Деякі питання територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» ліквідовано як юридичні особи публічного права територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ за переліком згідно з додатком (пункт 1). Установлено, що здійснення заходів, пов`язаних з ліквідацією територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, покладається на Міністерство внутрішніх справ; територіальні органи з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ, які ліквідуються, продовжують здійснювати повноваження та функції, покладені на зазначені органи, до впорядкування структури Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ (пункт 2).

31. До Переліку територіальних органів з надання сервісних послуг МВС, що ліквідуються, включено, зокрема, Регіональний сервісний центр МВС в Харківській області.

32. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 № 889 «Про утворення територіальних органів з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ» утворено Головний сервісний центр МВС, як міжрегіональний територіальний орган з надання сервісних послуг МВС. Головний сервісний центр МВС (код 40109173) за відомостями Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, є юридичною особою та за організаційно-правовою формою - органом державної влади. У відповідності до п. 4 Положення про Головний сервісний центр МВС від 24.04.2020 № 354 структуру ГСЦ МВС затверджує Міністр внутрішніх справ. ГСЦ МВС складається зі структурних підрозділів та відокремлених структурних підрозділів регіональних сервісних центрів. РСЦ підзвітні та підконтрольні керівництву ГСЦ МВС. ГСЦ МВС, РСЦ і ТСЦ МВС разом становлять систему сервісних центрів МВС.

33. Положенням про регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській області, затвердженого наказом Головного сервісного центру МВС від 27.04.2020 № 23 визначено, що Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Харківській області є відокремленим підрозділом Головного сервісного центру МВС, утвореним на правах філії без статусу юридичної особи. Згідно з пп. 5, 6 Положення РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області безпосередньо підпорядковується ГСЦ МВС. РСЦ ГСЦ МВС в Харківській області складається із структурних підрозділів, у тому числі територіальних сервісних центрів МВС.

34. Водночас, суд апеляційної інстанції зазначив, що жодним нормативним документом (розпорядчим актом власника чи уповноваженої ним особи) не встановлений перехід прав та обов`язків Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області до Головного сервісного центру МВС, а тому в даному випадку внаслідок реалізації приписів постанови КМУ № 79 від 12.02.2020, фактично відбулась ліквідація територіальних органів з надання сервісних послуг як юридичних осіб публічного права, із створенням нової структури надання сервісних послуг МВС Головного сервісного центу МВС.

35. Вказані висновки суду апеляційної інстанції є передчасними, враховуючи наступне.

36. Суд касаційної інстанції зауважує, що на момент розгляду цієї справи Верховним Судом розглянуто справу №280/4670/20 за аналогічних правовідносин, а висновки, сформовані у постанові від 21.07.2022 у справі № 280/4670/20 є релевантними до спірних правовідносин.

37. Розглядаючи справу № 280/4670/20 Верховний Суд зауважив, що ліквідація юридичної особи публічного права має місце у випадку, якщо в розпорядчому акті органу державної влади або органу місцевого самоврядування наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи. У разі ж покладення виконання завдань і функцій ліквідованого органу на інший орган мова йде фактично про його реорганізацію.

38. Обґрунтовуючи такий висновок, Верховний Суд послався на те, що така правова позиція була неодноразово викладена Верховним Судом України в постановах від 17.10.2011 (справа № 21-237а11), від 04.03.2014 (справа № 21-8а14), від 27.05.2014 (справа № 21-108а14), від 28.10.2014 (справа № 21-484а14), від 19.01.2016 (справа № 810/1783/13-а)

39. Така позиція підтримана Верховним Судом, також, у постановах від 12.12.2018 (справа № 826/25887/15), від 17.07.2019 (справа № 820/2932/16) та від 20.04.2022 (справа № 400/2034/21).

40. Враховуючи висновки у наведених вище постановах та зміст постанови Кабінету Міністрів України від 12.02.2020 № 79 у контексті положень статті 104 Цивільного кодексу України, Верховний Суд дійшов висновку, що на підставі цього розпорядчого акту фактично відбулась не ліквідація, а реорганізація територіального органу з надання сервісних послуг Міністерства внутрішніх справ як юридичної особи публічного права. До правонаступника - Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ - перейшли як функції та повноваження щодо реалізації державної політики у відповідних сферах, що виконувалися Регіональним сервісним центром МВС в Харківській області, так і майнові права та обов`язки цієї юридичної особи, що припиняється.

41. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 06 жовтня 2022 року у справах №280/4671/20 та №440/3397/20.

42. Щодо доводів касаційної скарги про застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України, суд зазначає таке.

43. Процедура вивільнення працівників на підставі пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників) регламентована положеннями частини другої статті 40, статей 42, 49-2 цього Кодексу, що містять юридичні гарантії забезпечення прав працівників від незаконного звільнення та сприяння у збереженні роботи, до яких можна віднести обов`язок роботодавця попередити працівника про наступне вивільнення не пізніше ніж за два місяці та вчинити дії щодо працевлаштування працівника, в тому числі з урахуванням переважного права на залишення на роботі, а також заборону на звільнення працівника в період його тимчасової непрацездатності або відпустки, крім випадку повної ліквідації підприємства, установи, організації.

44. Проте, відповідно до частини четвертої статті 40 Кодексу законів про працю України, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

45. Верховний Суд, зокрема у постановах від 30.11.2021 у справі № 480/4055/20 та від 09.06.2022 у справі № 400/1781/21, роблячи ретроспективний аналіз положень Закону України «Про державну службу», зазначав, що стаття 87 цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» (тобто до 25.09.2019) визначала як підставу для звільнення державного службовця (скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу), так і особливості її застосування (у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі) поряд із прямою вказівкою на застосування загальної процедури вивільнення працівників, установленої законодавством про працю.

46. Після внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» змін до статті 87 Закону України «Про державну службу» підстава звільнення державних службовців, раніше визначена пунктом 1 частини першої цієї статті, була розділена окремо на випадки скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізації державного органу (пункт 1 частини першої) та ліквідації державного органу (пункт 1-1 частини першої). У частині процедури звільнення з цих підстав стаття 87 Закону України «Про державну службу» містила єдину норму про можливість видання наказу про звільнення в період тимчасової непрацездатності або відпустки державного службовця із зазначенням датою звільнення першого робочого дня останнього (частина п`ята).

47. Наступні зміни до статті 87 Закону України «Про державну службу» внесені згідно із Законами України від 14.01.2020 № 440-IX (набрав чинності 13.02.2020) та від 23.02.2021 № 1285-ІХ (набрав чинності 06.03.2021), якими законодавець урегулював особливості процедури звільнення державних службовців на підставі пунктів 1 і 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», зокрема, в частині строку попередження про наступне звільнення, пропозиції посад державної служби та визначення випадків застосування законодавства про працю.

48. На час попередження позивача про наступне звільнення та видання спірного наказу про звільнення діяли положення Закону України «Про державну службу» у редакції Закону № 440-ІХ та стаття 40 Кодексу законів про працю України у редакції Закону № 113-ІХ. Тобто можна констатувати, що на час виникнення спірних правовідносин особливості звільнення державних службовців, як осіб, що мають спеціальний статус, визначались саме Законом України «Про державну службу», а отже, застосуванню підлягала частина третя статті 87 цього Закону, а не норми трудового законодавства.

49. Таким чином, посилання позивача на те, що при винесенні наказу про звільнення позивача не були враховані положення законодавства про працю щодо гарантій вивільнюваних працівників, а саме - не було запропоновано жодних вакантних посад, а також порушено переважне право на залишення на роботі, встановлене статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, є помилковим з огляду на законодавче врегулювання спірних правовідносин.

50. Колегія суддів зауважує, що Верховним Судом було сформовано правові висновки щодо застосування положень частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону № 440-ІХ), зокрема, у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 08.12.2021 у справі № 380/3646/20, від 09.06.2022 у справі № 300/891/20, які підлягають врахуванню у цьому касаційному провадженні.

51. Судами встановлено, що при попередженні позивача про наступне звільнення, йому не було запропоновано будь-яку іншу рівнозначну посаду або іншу роботу.

52. Верховний Суд вказує, що вжите у частині третій статті 87 Закону України «Про державну службу» слово «може», означає, що на суб`єкта призначення або керівника державної служби не покладається обов`язок з працевлаштування працівників, що вивільняються. Вирішення питання пропонувати державному службовцю вакантну посаду чи ні законодавець залишив на розсуд суб`єкта призначення.

53. Таким чином, із набранням чинності Законом № 440-ІХ законодавець надав можливість суб`єкту призначення або керівнику державної служби розірвати трудовий договір з державним службовцем з підстав, зокрема, ліквідації державного органу. При цьому, аналіз положень Закону України «Про державну службу» свідчить про те, що суб`єкт призначення не зобов`язаний був пропонувати позивачу іншу рівноцінну посаду державної служби, а в разі відсутності такої - іншу роботу (посаду державної служби) у цьому державному органі.

54. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 28.07.2021 у справі № 640/11024/20, від 13.10.2021 у справі № 520/11687/2020, від 09.12.2021 у справі № 640/20284/20, від 02.06.2022 у справі № 420/3541/20.

55. Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується позивачем, відповідачем 03 квітня 2020 року складено попередження, яким позивача попереджено про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої, пункту 1 частини третьої ст. 87 ЗУ «Про державну службу» у зв`язку з ліквідацією Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області. Відповідачем повідомлено ОСОБА_1 , що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 87 Закону, звільнення відбудеться не раніше 30 календарних днів з дня попередження. Таким чином, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 був ознайомлений з цим попередженням 03 квітня 2020 року, про свідчить його власноручний підпис, що також не заперечується позивачем.

56. Крім того, як вказує позивач, 12.06.2020 року, бажаючи продовжити роботу у структурних підрозділах ГСЦ МВС він, власноручно написану заяву про переведення до іншого структурного підрозділу через відділ РСЦ МВС в Харківській області. Однак, вказану заяву повернуто позивачу. Як при цьому пояснили спеціалісти кадрів, таке формулювання не доречне в заяві про переведення і позивача буде переведено до і структурного підрозділу і без подання такої заяви.

57. Судами також встановлено, що 12.06.2020 позивачем надано голові ліквідаційної комісії заяву, якою відповідно до п.1 ст. 40 КЗпП України, п. 1 ч.1, 4 ст. 87 Закону України «Про державну службу», просив припинити державну службу та звільнити його з займаної посади з 16.06.2020 та здійснити остаточний розрахунок, що і стало підставою для прийняття оскаржуваного наказу, в частині, що стосується ОСОБА_1 . Вказана заява міститься в матеріалах справи.

58. Щодо доводів позивача про те, що вказана вище заява не відповідала дійсній волі позивача, не була направлена на настання юридичного наслідку саме звільнення, а сама заява була написана під впливом обману та зловживанням довірою, Суд вважає їх необґрунтованими та не підтвердженими жодними доказами, якими підтверджується, що подана заява не відповідає його реальному волевиявленню. При цьому, протягом усього періоду (з моменту подання заяви, проведення відповідачем необхідної процедури погодження звільнення та підготовки оскаржуваного наказу) позивач свою заяву не відкликав, інших дій, які б свідчили про відсутність волевиявлення на припинення державної служби згідно поданої ним заяви не вчиняв.

59. Враховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку про неправильне формулювання роботодавцем причини звільнення ОСОБА_1 однак, при цьому дотримання процедури звільнення.

60. Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 травня 2021 року у справі №2а/1215/98/2012, від 18 лютого 2021 року у справі №809/1947/16, від 26 травня 2021 року у справі №260/261/20, судом касаційної інстанції відхиляються з огляду на те, що правовідносини у перелічених справах не є подібними до спірних правовідносин, а судові рішення у зазначених справах ухвалено за різних фактичних обставин справи та правового регулювання.

61. Так, у справі №2а/1215/98/2012 спірним є питання заміни сторони виконавчого провадження, а предметом розгляду у справі №809/1947/16 є визнання протиправним невиплату належних позивачу сум розрахункових у день звільнення та зобов`язання виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні по дату постановлення рішення. При розгляді справи №260/261/20 Верховним Судом застосовуються положення статті 87 Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу», в редакції до внесення змін згідно із Законами України від 14.01.2020 № 440-IX (набрав чинності 13.02.2020) та від 23.02.2021 № 1285-ІХ (набрав чинності 06.03.2021).

62. Відповідно до статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.

63. Переглянувши судові рішення в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши повноту встановлення судами фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, Суд дійшов висновку, що при ухваленні рішень, суди першої та апеляційної інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування судових рішень та ухвалення нового рішення у справі.

64. З огляду на результат касаційного розгляду, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 139 327 341 345 349 351 355 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2021 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 липня 2021 року у справі № 520/9079/2020 скасувати.

3. Ухвалити нову постанову, якою позов ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області в особі територіального сервісного центру №6350, третя особа: Головний сервісний центр МВС (ГСЦ МВС), про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітку за час вимушеного прогулу - задовольнити частково.

4. Змінити формулювання причини звільнення ОСОБА_1 з посади адміністратора територіального сервісного центру № 6347 (на правах відділу, м. Чугуїв) Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області, зазначені в наказі Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області «Про звільнення державних службовців Регіонального сервісного центру МВС в Харківській області» № 39К від 15.06.2020 року, вказавши підставою звільнення - пункт 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, реорганізацію державного органу та пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. А. Губська

Судді М. В. Білак

О. В. Калашнікова