Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.03.2020 року у справі №803/959/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 березня 2020 року

Київ

справа №803/959/17

адміністративне провадження №К/9901/3005/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Мельник-Томенко Ж.М.,

суддів - Жука А.В.,

Мартинюк Н.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за касаційною скаргою ОСОБА_1

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 (головуючий суддя - Р.Й. Коваль, судді - В.В. Святецький, Н.М. Судова-Хомюк)

у справі № 803/959/17

за позовом ОСОБА_1

до Начальника Волинської митниці Державної фіскальної служби України державного радника податкової служби II рангу Кривіцького Віктора Броніславовича,

Волинської митниці Державної фіскальної служби України

про визнання наказу неправомірним, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

1. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Начальника Волинської митниці Державної фіскальної служби України державного радника податкової служби II рангу Кривіцького В.Б., Волинської митниці Державної фіскальної служби України, в якому просила:

- визнати неправомірним наказ Начальника Волинської митниці Державної фіскальної служби України державного радника податкової служби II рангу Кривіцького В.Б. від 08.06.2017 № 332-о про звільнення ОСОБА_1 згідно з пунктом 3 частини першої статті 83, частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу», статтею 38 Кодексу законів про працю України;

- зобов`язати відповідача поновити позивача на службу в органах Волинської митниці на посаді державного інспектора сектору митного оформлення митного поста «Ягодин» Волинської митниці Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 ;

- зобов`язати відповідача виплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу.

2. В обґрунтування позовних вимог позивачка вказувала, що на підставі оскаржуваного наказу позивача звільнено із займаної посади 09.06.2017 за власним бажанням відповідно до пункту 3 частини першої статті 83, частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу», статті 38 Кодексу законів про працю України. Зазначає, що заява про звільнення за власним бажанням була відкликана позивачем 09.06.2017, відтак вважає, що оскаржуваний наказ є незаконним та таким, що грубо порушує вимоги чинного трудового законодавства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3. Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 18.08.2017 позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано наказ Волинської митниці Державної фіскальної служби України від 08.06.2017 № 332-о «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 із займаної посади державного інспектора сектору митного оформлення митного поста «Ягодин» Волинської митниці Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 з 09.06.2017. Поновлено ОСОБА_1 на посаді державного інспектора сектору митного оформлення митного поста «Ягодин» Волинської митниці Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 з 09.06.2017. Стягнуто з Волинської митниці Державної фіскальної служби України на користь ОСОБА_1 суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі 15 849 грн 12 коп.

4. При прийнятті рішення суд першої інстанції виходив з того, що наказ Волинської митниці Державної фіскальної служби України від 08.06.2017 № 332-о «Про звільнення ОСОБА_1 » прийнятий відповідачем передчасно, без врахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, з порушенням гарантованого права позивача на відкликання заяви про звільнення за власним бажанням.

5. Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 рішення суду першої інстанції скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

6. Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені законодавством.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

7. У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач вказує, що не дочекавшись закінчення двотижневого строку, відповідач видав оскаржуваний наказ. Крім того, останній був виданий не беручи до уваги той факт, що в період з 09.06.2017 по 27.06.2017 позивач перебувала на стаціонарному лікуванні.

Позиція інших учасників справи

9. У відзиві на касаційну скаргу представник Волинської митниці Державної фіскальної служби України з доводами та вимогами касаційної скарги не погоджується, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Рух касаційної скарги

10. Ухвалою Верховного Суду від 09.01.2018 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

11. Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2020 прийнято до провадження адміністративну справу та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи

12. ОСОБА_1 було призначено на посаду державного інспектора сектору митного оформлення митного поста «Ягодин» Волинської митниці Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 .

13. 26.05.2017 позивачем подано до Волинської митниці Державної фіскальної служби України заяву про звільнення за власним бажанням.

14. 08.06.2017 начальником Волинської митниці Державної фіскальної служби України Кривіцьким В.Б. прийнято наказ № 332-о «Про звільнення ОСОБА_1 », відповідно до якого ОСОБА_1 , державного інспектора сектору митного оформлення митного поста «Ягодин» Волинської митниці Державної фіскальної служби України на період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку основного працівника ОСОБА_2 , звільнено із займаної посади 09.06.2017 року за власним бажанням відповідно до пункту 3 частини першої статті 83, частини першої статті 86 Закону України «Про державну службу», статті 38 Кодексу законів про працю України. Підставою для прийняття вказаного наказу стала заява позивача.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування (чинні на час виникнення спірних правовідносин)

15. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

16. За змістом статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

17. Частинами першою-третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» передбачено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.

18. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється за ініціативою державного службовця або за угодою сторін (стаття 86 цього Закону).

19. Частинами першою-третьої статті 86 Закону України «Про державну службу» визначено, що державний службовець має право звільнитися зі служби за власним бажанням, попередивши про це суб`єкта призначення у письмовій формі не пізніш як за 14 календарних днів до дня звільнення.

Державний службовець може бути звільнений до закінчення двотижневого строку, передбаченого частиною першою цієї статті, в інший строк за взаємною домовленістю із суб`єктом призначення, якщо таке звільнення не перешкоджатиме належному виконанню обов`язків державним органом.

Суб`єкт призначення зобов`язаний звільнити державного службовця у строк, визначений у поданій ним заяві, у випадках, передбачених законодавством про працю.

20. Згідно із статтею 38 Кодексу законів про працю України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні. У разі, коли заява працівника про звільнення з роботи за власним бажанням зумовлена неможливістю продовжувати роботу (переїзд на нове місце проживання; переведення чоловіка або дружини на роботу в іншу місцевість; вступ до навчального закладу; неможливість проживання у даній місцевості, підтверджена медичним висновком; вагітність; догляд за дитиною до досягнення нею чотирнадцятирічного віку або дитиною-інвалідом; догляд за хворим членом сім`ї відповідно до медичного висновку або інвалідом I групи; вихід на пенсію; прийняття на роботу за конкурсом, а також з інших поважних причин), власник або уповноважений ним орган повинен розірвати трудовий договір у строк, про який просить працівник.

Якщо працівник після закінчення строку попередження про звільнення не залишив роботи і не вимагає розірвання трудового договору, власник або уповноважений ним орган не вправі звільнити його за поданою раніше заявою, крім випадків, коли на його місце запрошено іншого працівника, якому відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

21. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судових рішень здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевірка правильності застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

22. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України).

23. Аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що за працівником, який попередив власника або уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням, упродовж двотижневого строку зберігається право на залишення на роботі, за виключенням випадку, коли на його місце запрошено іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

24. Крім того, оскільки звільнення у порядку, передбаченому статтею 38 Кодексу законів про працю України є одностороннім волевиявленням працівника, який подав заяву про звільнення за власним бажанням, то він у будь-який момент до закінчення двотижневого строку з моменту подачі заяви може її відкликати і звільнення у такому випадку не проводиться, а також працівник не підлягає звільненню у випадку, коли цей строк закінчився, а він не залишив місце роботи і не вимагає припинення трудових відносин.

25. При цьому, нормами законодавства, чинними на час виникнення спірних правовідносин, не передбачено право роботодавця приймати рішення про звільнення такого працівника до закінчення вказаного двотижневого строку.

26. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.03.2018 у справі № 810/2728/16.

27. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 26.05.2017 позивачем було подано до Волинської митниці Державної фіскальної служби України заяву про звільнення за власним бажанням.

28. Статтею 2411 Кодексу законів про працю України визначено обчислення строків, передбачених цим Кодексом, за змістом якої строки виникнення і припинення трудових прав та обов`язків обчислюються роками, місяцями, тижнями і днями.

Строк, обчислюваний роками, закінчується у відповідні місяць і число останнього року строку.

Строк, обчислюваний місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця строку. Якщо кінець строку, обчислюваного місяцями, припадає на такий місяць, що відповідного числа не має, то строк закінчується в останній день цього місяця.

Строк, обчислюваний тижнями, закінчується у відповідний день тижня.

Коли строки визначаються днями, то їх обчислюють з дня, наступного після того дня, з якого починається строк. Якщо останній день строку припадає на святковий, вихідний або неробочий день, то днем закінчення строку вважається найближчий робочий день.

29. Таким чином, перебіг двотижневого строку на звільнення позивача із займаної посади за власним бажанням почався з 27.05.2017 та закінчувався 09.06.2017. Тобто до 09.06.2017 (включно) позивач мала право відкликати свою заяву про звільнення.

30. Аналіз норм матеріального права дає підстави вважати, що за працівником, який попередив власника або уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням, упродовж двотижневого строку зберігається право на залишення на роботі, за виключенням випадку, коли на його місце запрошено іншу особу, якій відповідно до законодавства не може бути відмовлено в укладенні трудового договору.

31. Відповідачем 08.06.2017 прийнято наказ про звільнення позивача.

32. В ході розгляду справи судами встановлено, що станом на день звільнення позивача, 09.06.2017, Волинською митницею Державної фіскальної служби України на її посаду не було запрошено на роботу іншого працівника, також не було повернення (виходу) на роботу основного працівника ОСОБА_2 .

Судом першої інстанції встановлено про повідомлення 09.06.2017 позивачем безпосередньо керівника про намір відкликання поданої 26.05.2017 заяви про звільнення за власним бажанням.

Судом апеляційної інстанції були досліджені нові докази, а саме заяву ОСОБА_4 , посвідченої приватним нотаріусом 27.10.2017 та покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 щодо направлення заяви про відкликання заяви позивачем про звільнення за власним бажанням.

При прийнятті рішення судом апеляційної інстанції не досліджені вищевказані докази, оцінку цим обставинам, та визначених відповідно до них правовідносинам не надано.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

33. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

34. Частина четверта статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

35. Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про скасування постанови суду апеляційної інстанції повністю з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

36. При новому розгляді справи суду апеляційної інстанції необхідно взяти до уваги викладене в цій постанові і встановити зазначені в ній обставини, що стосуються обсягу та змісту спірних правовідносин і охоплюються предметом доказування.

Висновки щодо розподілу судових витрат

37. Відповідно до частини шостої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

38. Оскільки суд касаційної інстанції не змінює судове рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 327, 341, 345, 349, 353, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

постановив:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 01.11.2017 у справі № 803/959/17 скасувати.

3. Справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції - Восьмого апеляційного адміністративного суду.

3. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

Ж.М. Мельник-Томенко

А.В. Жук

Н.М. Мартинюк,

Судді Верховного Суду