Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.05.2021 року у справі №280/6910/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2021 року

м. Київ

справа № 280/6910/20

адміністративне провадження № К/9901/15244/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,

суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області, про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 (суддя - Прасов О. О.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 (колегія суддів у складі: Шальєвої В. А., Білак С. В., Олефіренко Н. А.),

УСТАНОВИЛ:

Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування

У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - ТУ ДСА України в Запорізькій області), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Головне управління Державної казначейської служби України у Запорізькій області (далі - ГУ ДКС України у Запорізькій області), в якому просила визнати протиправними дії ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки) із застосуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" та зобов'язати ТУ ДСА України в Запорізькій області провести перерахунок суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 (за винятком днів відпустки), обчисливши її відповідно до статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", та виплатити недоотриману частину.

На обґрунтування позовних вимог указує на те, що вона працює на посаді судді.
12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", якою з 12.03.2020 на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до даної постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину. 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік"" від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею
29. Конституційний Суд України у Рішенні від 28.08.2020 за № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частин 1 , 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX. З 18.04.2020 по 28.08.2020 позивачка отримала суддівську винагороду з урахуванням вказаних змін у Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", тобто у меншому розмірі. Нараховуючи та виплачуючи їй суддівську винагороду із застуванням статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на її думку, діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", що призвело до порушення її прав та гарантій незалежності судді.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 02.11.2020 залучено до участі в справі як співвідповідача Державну судову адміністрацію України (далі - ДСА України).

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 позов задоволено частково: стягнуто з ТУ ДСА України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 недоплачену суддівську винагороду в сумі 192 839,03 грн за період з
18.04.2020 по 27.08.2020; зобов'язано ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 192 839,03 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В частині стягнення з ТУ ДСА України в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 суддівської винагороди у межах суми стягнення за один місяць рішення звернуто до негайного виконання. У стягненні на користь ОСОБА_1 судових витрат за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, співвідповідача відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції погодившись з позицією відповідачів, що у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 ТУ ДСА України в Запорізькій області здійснювало обмеження суддівської винагороди на виконання вимог статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", що їх не дотримання могло б мати негативні наслідки для службових осіб відповідача, зазначив, що ТУ ДСА України в Запорізькій області необґрунтовано не поновлено за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 права та інтереси позивача з 28.08.2020 - дня прийняття Конституційним Судом України Рішення за № 10-р/2020, з огляду на зазначене у даному Рішенні: ".. однак після закінчення терміну його дії втрачені у зв'язку з цим обмеженням кошти необхідно компенсувати відповідними виплатами, оскільки суддівська винагорода є складовим елементом статусу судді, визначеного Конституцією України..".

Враховуючи приписи частини 4 статті 148 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" стосовно того, що функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України, а також частини 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", застосувавши приписи частини 2 статті 9, частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд першої інстанції дійшов висновку, що права та інтереси позивача будуть захищені, якщо з ТУ ДСА України в Запорізькій області буде стягнуто на користь позивача недоплачену суддівську винагороду в сумі 192 839,03 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020, а ДСА України має бути зобов'язаний здійснити фінансування ТУ ДСА України в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу недоплаченої суддівської винагороди в сумі 192 839,03 грн за період з 18.04.2020 по 27.08.2020.

При цьому судом першої інстанції застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.04.2020 рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, вважав обґрунтованими висновки суду першої інстанції та дійшов висновку, що набрання 18.04.2020 чинності ~law58~ не змінило правового регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, оскільки Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" розмір винагороди судді за приписами частини 2 статті 130 Конституції України не регулюється, а тому розмір суддівської винагороди станом як на 18.04.2020, так й у період існування спірних правовідносин, повинен був визначатися виключно за положеннями статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Суд зазначив, що відповідач навіть після набрання чинності ~law61~ та доповнення Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" статтею 29 повинен був діяти виключно в межах приписів частини 2 статті 130 Конституції України, тобто застосовувати для обчислення розміру винагороди судді виключно положення Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що визнання статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" неконституційною правового значення для вирішення спору не має.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

27.04.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТУ ДСА України в Запорізькій області, в якій скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У касаційній скарзі ТУ ДСА України в Запорізькій області наполягає на тому, що під час розгляду даної справи судами попередніх інстанцій не було ураховано правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 25.06.2018 у справі № 208/1131/17, від 22.10.2020 у справі № 822/2043/16, від 28.10.2020 у справі № 823/2372/17, від 24.11.2020 у справі № 802/1133/18-а, від 08.12.2020 у справі № 500/2104/18, від 08.12.2020 у справі № 273/551/16-а, від 09.12.2020 у справі № 766/17454/16-а, від 21.12.2020 у справі № 640/2431/19, від 23.12.2020 у справі № 607/18139/15-а, від 23.12.2020 у справі № 825/3135/15-а.

Також, скаржник указує, що суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень застосували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 280/788/19. Переконує, що указаний висновок не підлягає застосуванню у даній справі, оскільки Верховним Судом не надавалась правова оцінка застосування судами положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19.

Крім того, скаржник посилається на неповне дослідження та встановлення обставин у справі судом апеляційної інстанції, безпідставність висновків суду апеляційного суду, які, на його думку, не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах.

Позиція інших учасників справи

Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.

Рух касаційної скарги

27.04.2021 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТУ ДСА України в Запорізькій області, в якій скаржник просить скасувати рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.04.2021 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 280/6910/20.

Ухвалою Верховного Суду від 14.05.2021 відкрито касаційне провадження за скаргою ТУ ДСА України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021.

Зі змісту даної ухвали встановлено, що провадження у справі відкрито з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначено пункти 2 та 4 частини 4 статті 328 КАС України, а саме: якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених пункти 2 та 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Ухвалою Верховного Суду від 24.11.2021 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2021 закрито касаційне провадження № К/9901/15244/21 в частині оскарження судових рішень з підстав, визначених пунктом 1 частини 4 статті 328 КАС України, за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 у справі № 280/6910/20.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

ОСОБА_1 працює на посаді судді з 10.04.1990.

Відповідно до довідок ТУ ДСА України в Запорізькій області від 20.10.2020 за № 08-02/3214 та від 20.10.2020 за № 08-02/1215 загальний розмір суддівської винагороди, який було обмежено на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", за період з 18.04.2020 по 28.08.2020 становить 192 8390,03 грн (без відрахування податку на доходи фізичних осіб та військового збору).

У довідці ТУ ДСА України в Запорізькій області від 20.10.2020 за № 08-02/3214 зазначено про проведення позивачу перерахунку суддівської винагороди за період з
28.08.2020 по 31.08.2020 без застосування обмеження.

Не погодившись з правомірністю дій ТУ ДСА України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати у вказаний період суддівської винагороди в обмеженому розмірі, позивач звернувся до суду з цим позовом.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law68~) зазначено, що ~law69~ визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.

За ~law70~ судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.

Зміни до ~law71~ можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" (~law73~).

Відповідно до ~law74~ суддівська винагорода регулюється ~law75~ та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

За ~law76~ суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено ~law77~. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Відповідно до ~law78~ (яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020 діє в редакції ~law79~) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

~law80~ встановлено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Відповідно до ~law81~ видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.

~law82~ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог ~law83~, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

~law84~ передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють: 1) Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 1-1) вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності; 2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України; 3) Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.

Згідно з ~law85~ функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.

18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-IX (далі-Закон № 553-IX), згідно з ~law87~ доповнено, зокрема, статтею 29 такого змісту (тут - в редакції, яка діяла до ухвалення Рішення Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28.08.2020): "установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки (частина перша).

Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України (частина друга).

Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті; частина третя)".

Конституційний Суд України Рішенням від 28.08.2020 № 10-р/2020 визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення ~law88~ зі змінами; абзацу дев'ятого пункту 2 розділу II "Прикінцеві положення" ~law89~.

За текстом цього Рішення, указані положення законів № 294-IX, № 553-IX, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

Відповідно до частини 1 статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційне провадження у цій справі підлягає перегляду з підстав визначених пунктами 2, 4 4 статті 328 КАС України.

Надаючи оцінку оскаржуваним судовим рішенням у межах доводів касаційної інстанції за правилами статті 341 КАС України, Верховний Суд виходить із такого.

03.03.2021 Верховний Суд ухвалив постанову в справі № 340/1916/20 за схожих фактичних обставин справи і правового регулювання спірних відносин. Так, спір у справі № 340/1916/20 виник у зв'язку із обмеженням виплати суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 28.08.2020 на підставі ~law90~ (зі змінами, внесеними згідно із ~law91~), що зумовило звернення до суду з позовом про нарахування недоотриманих коштів (суддівської винагороди).

Відмінним є предмет спору і суб'єктний склад спірних правовідносин, але, пам'ятаючи про підстави їх виникнення та власне суть порушеного права, за захистом якого подавався позов (у справі № 340/1916/20), у зіставленні з підходом і мотивами суду касаційної інстанції, на яких базується згадана постанова, можна констатувати, що на застосовність правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, до цієї справи зазначені відмінності не впливають.

Варто наголосити, що у розрізі встановлених обставин справи № 340/1916/20 Верховний Суд у постанові від 03.03.2021 висловив правову позицію з приводу застосування положень ~law92~ при виплаті суддівської винагороди (у період з 18.04.2020 по 28.08.2020), усуваючи таким чином правову колізію, яка виникла у зв'язку із набранням чинності положень ~law93~, яким ~law94~ було доповнено статтею 29. Тобто у справі № 340/1916/20 Верховний Суд головним чином загострив увагу на тому, який нормативно-правовий акт підлягає застосуванню при визначенні розміру суддівської винагороди. Власне, це й було тим основним питанням, якого стосувався правовий висновок Верховного Суду.

Зокрема, у постанові від 03.03.2021 Верховний Суд зазначив, що розмір суддівської винагороди визначено у ~law95~, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі), є законом про судоустрій в значенні частини 2 статті 130 Конституції України (~law96~ в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться у позовній заяві (з квітня по травень 2020 року) не вносилися, тож законних підстав для обмеження її виплати (десятьма прожитковими мінімумами) не було (пункт 55).

Щодо ~law97~ (яким внесено зміни до ~law98~, зокрема доповнено його ~law99~), то у розрізі наведених вище міркувань та правового регулювання спірних відносин колегія суддів зазначає, що ~law100~, позаяк він не є законом про судоустрій, ним чи іншим законом не вносилися зміни до ~law101~ (стосовно розміру суддівської винагороди), не може встановлювати розміру винагороди судді. Розбіжність між нормами (різних) законів щодо регулювання одних правовідносин (розміру суддівської винагороди), яка виникла у зв'язку з набранням чинності ~law102~, має вирішуватися на користь ~law103~ (~law104~, які попри те, що в часі ~law105~ прийнятий раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень ~law106~ (у редакції ~law107~). Ще раз підкреслюємо, що Основний Закон України має найвищу юридичну силу, тож "спеціальність" ~law108~, зокрема його статті 135, що спирається передусім на конституційні положення частини другої статті 130 і є своєрідним її "продовженням", у цьому випадку безапеляційно долає доктринальний принцип подолання колізії правових норм, за яким наступний закон з того самого питання скасовує дію попереднього (попередніх) (пункт 58).

За таких обставин та правового врегулювання Верховний Суд уважає правильним висновок суду апеляційної інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно ~law109~, при цьому застосування вимог ~law110~ прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Таким чином, Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про наявність у позивача права на отримання суддівської винагороди у спірному періоді у встановленому ~law111~ розмірі та стягнення з ТУ ДСА України в Запорізькій області суддівської винагороди.

Крім того, оскільки саме на ДСА України як головного розпорядника коштів Державного бюджету щодо фінансового забезпечення діяльності судів покладено обов'язок із фінансування діяльності місцевих загальних судів, судами попередніх інстанцій обґрунтовано зобов'язано ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА в Запорізькій області з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди в сумі 192 839,03 грн за період з
18.04.2020 по 27.08.2020.

На переконання ТУ ДСА України в Запорізькій області суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845, оскільки рішення суду про стягнення суддівської винагороди на користь позивача за рахунок коштів бюджетної програми, передбаченої на виконання рішень судів на користь суддів, не може бути здійснено шляхом фінансування ДСА України коштів з програми. На думку скаржника, посилання апеляційного суду на постанову Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 280/788/19, з огляду на зміст апеляційної скарги та порушення, які були в ній наведені, є невиправданим, оскільки Верховним Судом не надавалась правова оцінка застосування судами положень Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845. З огляду на викладене, вважає, що наявні підстави для відступлення від правового висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19, застосованого судами попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях.

Верховний Суд звертає увагу на те, що Конституцією України (статті 8,129 та 147) гарантовано визнання та застосування в Україні принципу верховенства права.

При цьому, загальновизнано, що його базовим елементом є принцип правової визначеності, який, крім іншого, означає стабільність та єдність судової практики, а також можливість відступу судом від своєї попередньої правової позиції лише за наявності вагомих підстав.

Єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики (пункт 4 частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Слід зазначити, що єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в адміністративному судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників судового процесу.

За змістом частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom"), заява № 27238/95, Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Верховий Суд вважає, що оскільки виконання судових рішень здійснюється не шляхом фінансування ДСА України коштів з програми, а шляхом безспірного списання Державною казначейською службою України відповідних коштів з рахунку такої бюджетної програми, судом першої інстанції при обранні такого способу захисту порушеного права обґрунтовано застосовано правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 24.09.2020 у справі № 280/788/19, який полягає у наступному: "Виходячи з положень частини 1 статті 151 чинного Закону України "Про судоустрій і статус суддів", за якою Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом, а також враховуючи правила статті 2 Бюджетного кодексу України, пунктів 1,2,3,4 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Ради суддів України від 22.10.2010 № 12 (в редакції рішення Ради суддів України від 04.06.2010 № 50), Верховний Суд вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій про те, що Державна судова адміністрація України є головним розпорядником бюджетних коштів та учасником бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи. За цих обставин наявні правові підстави для зобов'язання Державної судової адміністрації України здійснити фінансування Запорізького окружного адміністративного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати позивачу зазначених вище сум.".

З урахуванням викладеного, Суд не вважає за необхідне у цій справі відступати від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 280/788/19.

Таким чином, Верховний Суд доходить висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України.

Іншою підставою, по якій подана касаційна скарга є зазначення скаржником пункту 4 частини 4 статті 328 КАС України.

Обґрунтовуючи посилання на пункт 4 частини 4 статті 328 КАС України ТУ ДСА України в Запорізькій області зазначає про неповне дослідження та встановлення обставин у справі судом апеляційної інстанції, безпідставність висновків суду апеляційного суду, які, на його думку, не ґрунтуються на наявних у матеріалах справи доказах.

При цьому скаржник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пункту 1 частини 2 статті 353 КАС України.

Водночас вимогами касаційної скарги є не направлення справи на новий розгляд (як це передбачено статтею 353 КАС України), а скасування рішень судів попередніх інстанцій та прийняття нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Разом з тим, Верховний Суд звертає увагу на те, що пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про недослідження судом зібраних у справі доказів виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України.

Водночас Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України.

За таких обставин, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення у цій справі є законними та обґрунтованими і не підлягають скасуванню, оскільки суди, всебічно перевіривши обставини справи, вирішили спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, у судових рішеннях повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи у тій мірі, в якій це необхідно для правильного розуміння ухвалених судами рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення першої та (або) апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Таким чином, зважаючи на приписи статті 350 КАС України, касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

Відповідно до частини 6 статті 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки Верховний Суд не змінює судові рішення та не ухвалює нове, розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 28.12.2020 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06.04.2021 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.

СуддіЖ. М. Мельник-Томенко А. В. Жук Н. М. Мартинюк