Історія справи

Ухвала КАС ВП від 09.02.2020 року у справі №818/597/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

07 лютого 2020 року

Київ

справа №818/597/17

адміністративне провадження №К/9901/21396/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №818/597/17

за позовом ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України

про визнання бездіяльності протиправною,

за касаційною скаргою Державної казначейської служби України

на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Павлічек В.О., суддів Прилипчука О.А., Бондаря С.О.)

і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року (прийняту у складі: головуючого судді Тацій Л.В., суддів Григорова А.М., Подобайло З.Г.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив, з урахуванням уточнення позовних вимог, визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2013 року у справі №6а/577/130/13 (577/5210/13-а).

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно не виконує рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2013 року у справі №6а/577/130/13(577/5210/13-а) про стягнення на користь позивача перерахунку щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік у сумі 2 150,00 грн, в зв`язку з чим просить суд визнати бездіяльність Державної казначейської служби України протиправною.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року, адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2013 року у справі №6а/577/130/13(577/5210/13-а).

Суди попередніх інстанцій, приймаючи оскаржувані судові рішення, виходили з того, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому і безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Отже, відповідач, не виконуючи судове рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2013 року у справі №6а/577/130/13(577/5210/13-а), діяв всупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, чим порушив законні інтереси позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву (заперечення)

У касаційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову повністю.

Зокрема, скаржник зазначає, що рішення судів попередніх інстанцій є необґрунтованими, прийняті з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на те, що він здійснював усі передбачені законодавством заходи щодо виплати призначених за судовим рішенням коштів. В той же час, у зв`язку з недостатністю бюджетних призначень за Програмою для погашення заборгованості і сформованої черги така виплата повинна проводитися в порядку черговості надходження судових рішень, тобто після виконання інших виконавчих документів, що надійшли раніше виконавчого документа позивача (відповідно до Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845, абзацу другого підпункту 1 пункту 9 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України).

Крім того, як зазначає відповідач, судами попередніх інстанцій не враховано, що позачергове виконання рішення стосовно позивача призведе до перевищення повноважень працівників Казначейства і порушення принципу рівності стягувачів перед законом. Законодавством України не передбачено будь-яких виключень, які можуть вплинути на зміну черговості при виконанні виконавчих документів у таких категоріях справ.

Водночас відповідач постійно направляв листи до Кабінету Міністрів України і Міністерства фінансів України з пропозиціями щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України у частині збільшення видатків на виконання бюджетної програми КПКВК 3504040.

Отже, на думку відповідача, перерахування коштів із затримкою відбувається не через протиправні дії або бездіяльність відповідача, а залежить від визначеного у законі про Державний бюджет України на відповідний рік обсягу коштів за КПКВК 3504040, суми коштів за виконавчими документами, що надійшли і підлягають виконанню за цією програмою, і від затвердженого Міністром фінансів України розпису виконання бюджету.

Позивач скористався своїм правом і подав заперечення на касаційну скаргу, в яких просив залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій без змін. В обґрунтування заперечень ОСОБА_1 зазначає, що згідно з практикою Європейського Суду з прав людини ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок, а неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1. В той же час, державний орган не може посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що рішенням Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 червня 2010 року у справі №2-1245/2010 позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення на користь позивача недоплачену щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій за 2009 рік у сумі 2150,00 грн. Постановою Апеляційного суду Сумської області від 8 серпня 2012 року рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 8 червня 2010 року змінено, а саме, зобов`язано Управління праці і соціального захисту населення Конотопської міської ради Сумської області здійснити ОСОБА_1 перерахунок щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, встановленого частиною першою статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням здійснених позивачем витрат.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2013 року у справі №2-1245/2010 змінено спосіб виконання постанови Апеляційного суду Сумської області від 8 серпня 2012 року шляхом стягнення з Конотопського міського управління праці і соціального захисту населення за рахунок бюджетних призначень на користь ОСОБА_1 перерахунку щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій за 2009 рік відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі 2150,00 грн. На підставі зазначеної ухвали Конотопський міськрайонний суд Сумської області видав виконавчий лист №6а/577/130/13, який позивач пред`явив до виконання до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області.

Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28 березня 2014 року замінено боржника - Конотопське міське управління праці та соціального захисту населення на Управління соціального захисту населення Конотопської міської ради у виконавчому провадженні, яке було відкрито на підставі виконавчого листа №6а/577/130/13, виданого 26 березня 2013 року Конотопським міськрайонним судом Сумської області. На підставі зазначеного Конотопський міськрайонний суд Сумської області видав позивачу виконавчий лист №6а/577/19/14 (№577/1414-14-а), який було пред`явлено останнім до виконання до Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області.

Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області своїм листом від 10 лютого 2017 року №К-8/02.2; К-8/02.2 повідомило позивача про те, що з 23 вересня 2014 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440, якою затверджений порядок погашення заборгованості за рішенням суду, виконання яких гарантується державою. Зазначений Порядок обумовлює механізм погашення заборгованості за рішеннями судів. Одночасно погашення заборгованості за рішеннями судів здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845. Згідно з вимогами пунктів 14, 15, 16 вказаного Порядку №440 рішення суду після отримання оригіналів документів про здійснення нарахування за цими рішеннями передано до Головного управління державної казначейської служби України у Сумській області.

Однак, на момент розгляду справи у судах попередніх інстанцій доказів виконання ухвали Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 11 жовтня 2013 року у справі № 6а/577/130/13 (577/5210/13-а) суду не було надано.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин)

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року №606-XIV, а особливості їх виконання встановлено Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - «рішення») - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Також вказаним Законом, крім органів державної виконавчої служби (державних виконавців та у передбачених цим Законом випадках приватних виконавців), визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів.

Так, частиною другою статті 6 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Разом з тим, положеннями статті 2 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.

Статтею 3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до пункту 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року №440 (далі - «Порядок №440»), рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Пунктами 13-15 Порядку №440 передбачено, що передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

До органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом. Відповідальна особа додає до рішень, які передаються до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, реквізити для перерахування коштів заявнику. У разі часткового виконання рішення до нього додаються підтверджувальні документи. До рішень зобов`язального характеру додаються оригінали документів про здійснення нарахування виплат за цим рішенням, підписані уповноваженою особою і завірені гербовою печаткою.

Передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання (додаток). Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 19 Порядку №440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 20 Порядку №440 передбачено, що погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року №845 (надалі також - «Порядок №845»).

Відповідно до пункту 2 Порядку №845 безспірне списання - операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Згідно з пунктом 3 Порядку №845 рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Підпунктом 2 пункту 5 Порядку №845 визначено, що органи Казначейства вживають заходів до виконання виконавчих документів протягом установленого строку.

Пунктом 33 зазначеного Порядку передбачено, що у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб`єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.

Підпунктом 1 пункту 47 Порядку №845 передбачено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих органом Казначейства документів і відомостей, надісланих стягувачами і боржником, інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до пункту 48 цього Порядку №845, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі також - «КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).

Відповідно до положень КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського Суду з прав людини право на суд захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, в пункті 66 рішення у справі «Immobiliare Saffi проти Італії», заява №22774/93, зазначено, що ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.

Неможливість для заявника домогтися виконання судового рішення, винесеного на його чи її користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, що викладене у першому реченні пункту 1 статті 1 Протоколу №1 (пункт 53 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Войтенко проти України» від 29 червня 2004 року №18966/02).

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів №13 (2010) «Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень», КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх "ex-officio". Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Так, у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (заява №40450/04, пункти 56 - 58 і 66 - 70) ЄСПЛ неодноразово постановляв, що у зв`язку з тривалим невиконанням рішень, винесених на користь заявників, мало місце також порушення статті 13 Конвенції, оскільки заявники не мали ефективного національного засобу юридичного захисту, за допомогою якого вони могли б отримати відшкодування шкоди, завданої таким невиконанням.

Водночас Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17 липня 1997 року (далі - «Конвенція»), є частиною національного законодавства.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов`язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі.

Відповідно до статті 46 Конвенції Високі Договірні Сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є Сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: «Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід`ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов`язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)» (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини «Гасан і Чеус проти Болгарії» від 26 жовтня 2000 року). Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 жовтня 2009 року у справі «Комнацький проти України» визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 4 листопада1950 №ETS N 005 «Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод»). У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Отже, рішення суду, яке набрало законної сили, підлягає обов`язковому і безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок. Вказане свідчить про те, що орган державної влади повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Також, в рішенні Європейського суду з прав людини «Гордєєви і Гурбик проти України» від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Отже, відмовою протягом декількох років вжити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Доцільно також наголосити на тому, що положеннями Конституції України і вказаних актів закріплено обов`язковість виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Вказане встановлює безумовний обов`язок особи виконати таке рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на час розгляду справи рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області залишається невиконаним.

Верховний Суд вважає, що в даному випадку не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про можливість виконання судових рішень виключно в межах передбаченої законом про Державний бюджет України на відповідний рік суми і у порядку черговості надходження виконавчих документів.

Відповідно до правової позиції Європейського суду, у тому числі у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що відповідач, не виконуючи судове рішення Конотопського міськрайонного суду Сумської області, діяв усупереч встановленому законом порядку, необґрунтовано, упереджено, чим порушено законні інтереси позивача.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що бездіяльність Державної казначейської служби України щодо невиконання судового рішення має тривалий характер.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі №818/1770/17.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд зазначає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на повно встановлених обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а суди, під час розгляду справи, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи наведені у касаційній скарзі, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

У контексті оцінки доводів касаційної скарги Верховний Суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 23 червня 2017 року і ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 3 жовтня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду