Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 березня 2019 року

м.Київ

справа №813/558/18

адміністративне провадження №К/9901/54868/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

Головуючої судді - Желтобрюх І.Л.,

суддів: Білоуса О.В., Стрелець Т.Г.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року (суддя: Качур Р.П.) та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року (судді: Макарик В.Я., Гуляк В.В., Глушко І.В.) у справі №813/558/18 за позовом ОСОБА_1 до Бориславського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії Бориславського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, третя особа - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії, про визнання протиправною бездіяльності та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,

УСТАНОВИВ:

09 лютого 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Бориславського міського відділу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії Бориславського МВ ГУ МВС України у Львівській області, де третя особа: ГУ МВС України у Львівській області в особі Ліквідаційної комісії, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо затримки здійснення розрахунку одноразової допомоги при звільненні та стягнути з нього середньомісячне грошове забезпечення за весь час затримки здійснення розрахунку, починаючи з 27.02.2011 року по 08.06.2011 року у розмірі 15 076,90 грн.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року, залишеною без змін постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року, адміністративний позов ОСОБА_1 залишено без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Не погоджуючись із вказаними судовим рішеннями, позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просив їх скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на продовження розгляду. В обґрунтування вимог касаційної скарги посилається на те, що судами неповно з'ясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, внаслідок чого зроблено хибний висновок про пропуск ним строку звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відзиву на касаційну скаргу до суду не надходило.

Перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 28.02.2011 наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 70о/с "По особовому складу" виконуючого обов'язки начальника сектору дільничних інспекторів Бориславського міського відділу ГУ МВС, - ОСОБА_1, звільнено з органів внутрішніх справ України у запас Збройних сил України за п. 64 "б" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (через хворобу). Вислуга років позивача на день звільнення складала 13 років 08 місяців 26 днів.

При звільненні ОСОБА_1 було нараховано 24876,89 грн. одноразової грошової допомоги, яка виплачена 08.06.2011 року, тобто із затримкою у 100 днів.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виплатив всіх сум в день звільнення (28 лютого 2011 року), а тому на підставі статті 117 КЗпП повинен виплатити йому середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку (08 червня 2011 року), позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Залишаючи адміністративний позов без розгляду суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що перебіг строку звернення до суду з цим позовом розпочався наступного дня після остаточного розрахунку з позивачем (який відбувся 08 червня 2011 року), однак своє право на звернення до суду позивач реалізував лише 09 лютого 2018 року, тобто після спливу тримісячного строку, не надавши доказів поважності причин пропуску даного строку.

Згідно з частиною першою статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

За приписами частини другої статті 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з частиною першою статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною п'ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

В аспекті спірних правовідносин суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що оскільки позивач звернувся з позовом про захист трудових прав, а КАС України передбачає, що інші закони можуть встановлювати інші строки звернення до суду, застосуванню підлягають саме положення частини першої статті 233 КЗпП України.

При цьому суди керувалися висновками Конституційного Суду України, викладеними у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012.

У цьому Рішенні Конституційний Суд України роз'яснив, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв'язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Враховуючи, що остаточний розрахунок з позивачем проведено 08 червня 2011 року, Колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду погоджується з висновками судів, що саме з цієї дати позивач мав би дізнатися про порушення своїх трудових прав.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи позивача, що про порушення своїх прав він довідався лише у січні 2018 року, після ознайомлення з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 17.02.2015 року у справі № 21-8а15, відповідно до якого за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, оскільки невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між учасниками трудових правовідносин.

Більше того, Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 року № 114, як і інші акти законодавства, які на момент виникнення спірних правовідносин регулювали порядок та умови проходження служби в органах внутрішніх справ, не містять норм щодо виплати звільненому співробітнику органів внутрішніх справ середнього заробітку в зв'язку із затримкою з вини роботодавця всіх належних йому виплат при звільненні.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення судів попередніх інстанцій є законними і не підлягають скасуванню, - що не спростовують доводи касаційної скарги.

Керуючись статтями 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2018 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 червня 2018 року залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_1, - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та не оскаржується.

Головуючий суддя: І.Л. Желтобрюх

Судді: О.В. Білоус

Т.Г. Стрелець