Історія справи

ПОСТАНОВА

Іменем України

06 лютого 2020 року

Київ

справа №826/11005/16

адміністративне провадження №К/9901/34151/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду (далі - Суд):

судді-доповідача Бевзенка В.М.,

суддів -Данилевич Н.А., Шевцової Н.В.

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2017 (постановлену у складі судді Мазур А.С.)

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді - Троян Н.М., суддів: Бужак Н.П., Костюк Л.О.)

у справі № 826/11005/16

за позовом ОСОБА_1

до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України, Командира військової частини А-1314

третя особа - Міністерство оборони України

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (далі - відповідач-2), Командира військової частини А-1314 (далі - відповідач-2), т.в.о. командувача Національної гвардії України Кривенка О.В., третя особа Міністерство оборони України, в якому з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просив:

- визнати протиправною відмову відповідача-1 про вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за контрактом, викладену у відповіді від 18.06.2016 року №116/9/1/7634;

- визнати протиправною відмову відповідача-2 про вирішення питання щодо звільнення позивача з військової служби за контрактом, викладену у відповіді від 13.06.2016 № 2478;

- зобов`язати відповідачів припинити (розірвати) контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України від 27.11.2011 року та вирішити питання щодо звільнення позивача з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту про проходження військової служби від 27.04.2011.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 27.04.2011 між ним та Міністерством оборони України в особі тимчасово виконуючого обов`язки першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України укладений контракт про проходження військової служби у Збройних Силах України. Зазначений контракт набрав чинності 23.06.2011. Зазначений контракт, відповідно до пункту 3 є строковим та укладеним на 5 років. Пунктом 4 встановлено, що сторони не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії контракту зобов`язуються укласти новий контракт або повідомити одна одну про небажання укладати новий контракт чи про відмову у його укладенні. 17.03.2016 та 09.05.2016 позивач звернувся до командира військової частини з рапортом про небажання укладати контракт та звільнення з військової служби, в зв`язку із закінченням строку дії контракту. Відповідач-2 повідомив позивача про те, що звільнення офіцерів військової служби здійснюється Командувачем Сухопутних військ Збройних Сил України. Також зазначив, що подати документи на звільнення він не може, оскільки згідно вимог керівництва він повинен в день закінчення контракту наказом по стройовій частині продовжити термін дії контракту до кінця особливого періоду. Окрім того вказав, що на запит командира частини від 09.05.2016 №99314/963 щодо звільнення позивача в зв`язку із закінченням строку дії контракту до військової частини відповіді не надходило. 27.05.2016 позивач звернувся до відповідачів із листом, в якому просив вирішити питання щодо його звільнення в зв`язку із закінченням строку дії контракту та видати відповідні розпорядження. Проте даний лист залишився без розгляду та відповіді на нього позивач не отримав. Не погоджуючись із відмовою та бездіяльності відповідачів позивач звернувся до суду із позовом для захистом своїх прав.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанції

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017, залишено без змін постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2017, якою у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про те, що оскільки позивачем було подано рапорт про звільнення з військової служби в зв`язку з закінченням строку контракту під час особливого періоду, у відповідачів були відсутні підстави для його звільнення з врахуванням того, що відповідно до вимог частини третьої статті 23 «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ) строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду. При цьому, посилання позивача на Укази Президента України, як на підставу для звільнення, стосуються часткової демобілізації, а тому не пов`язуються із закінченням особливого періоду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та відзиву до неї

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій у своїх рішеннях норм матеріального та процесуального права, вважає їх незаконним та необґрунтованим, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги - задовольнити.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 18.05.2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі.

05.03.2018 зазначена касаційна скарга передана на розгляд до Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду.

Касаційна скарга обґрунтована, зокрема, тим що оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій є незаконними та необґрунтованими, оскільки при їх постановленні суди дійшли необґрунтованого висновку про те, що на момент закінчення строку контракту позивача (23 червня 2016 року) в Україні діяв особливий період, який, на думку скаржника, закінчився ще 22 серпня 2015 року. Також зазначає, що на момент його звернення до відповідача-2 з рапортом про звільнення , особливий період в Україні не діяв, оскільки діючі Укази Президента України про мобілізацію вичерпали свою дію виконанням, час проведення мобілізації минув, а воєнний час чи частково відбудовний період після закінчення воєнних дій у країні також відсутні.

Третя особа - Міністерство оборони України надіслало до суду пояснення на касаційну скаргу, в яких, посилаючись на встановлені обставини та висновки оскаржуваних судових рішень зазначило, що рішення судів винесені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим просило відмовити у задоволенні касаційної скарги, а рішення судів першої та апеляційної інстанції -залишити без змін.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.04.2011 між позивачем та Міністерством оборони України в особі т.в.о. першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України укладено контракт про проходження позивачем військової служби в Збройних Силах України. Відповідно до п.11 контракт набрав чинності - 23.06.2011. У п.3 контракту встановлено строк його дії і за погодженням сторін він визначений на 5 років. Згідно п.6 контракту при вирішенні питань, не передбачених цим контрактом, сторони керуються вимогами нормативно-правових актів. Контракт підписаний обома сторонами, скріплений гербовою печаткою .

17 березня 2016 року та 09 травня 2016 року позивач звертався до командира військової частини з рапортом про небажання укладати контракт та звільнення з військової служби у зв`язку із закінченням дії контракту.

У подальшому, 27.05.2016 позивач звернувся до Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України та Командира військової частини А-1314 щодо звільнення його з військової служби і надати відповідні розпорядження з питань вказаного звільнення.

Листом №116/9/1/7634 від 18.06.2016 ТВО начальника управління персоналу - заступник начальника штабу Командування Сухопутних військ Збройних Сил України повідомив позивача про відсутність підстав для звільнення його з військової служби у зв`язку із закінченням строку дії контракту.

Окрім того, листом №2478 від 13.07.2016 Командир військової частини польової пошти В2970 повідомив позивача, що з часу оголошення часткової мобілізації контракт позивача продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, а також повідомлено, що підставою для звільнення позивача з військової служби по закінченню терміну контракту може бути тільки Указ Президента України про оголошення загальної демобілізації.

Вважаючи порушенням своїх прав відповідачами та з метою їх відновлення позивач звернувся за захистом до суду.

РЕВАЛЕНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із статтею 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Частиною першою статті 2 Закону №2232-XII обумовлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно із частиною шостою статті 2 Закону №2232-XII до видів військової служби належить, серед іншого, військова служба за контрактом.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону №2232-XII Збройні Сили України та інші військові формування комплектуються військовослужбовцями шляхом призову громадян України на військову службу та прийняття громадян України на військову службу за контрактом.

Згідно із частиною першою статті 19 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять кадрову або строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, громадяни призовного віку, які мають вищу, професійно-технічну, повну або базову загальну середню освіту і не проходили строкової військової служби, військовозобов`язані, а також жінки, які не перебувають на військовому обліку, укладають контракт про проходження військової служби за контрактом з додержанням умов, передбачених статтею 20 цього Закону.

Статтею 26 Закону №2232-XII обумовлено порядок та підстави звільнення з військової служби.

Згідно із пунктом «б» частини другої вказаної статті Закону №2232-XII звільнення зі служби військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, проводиться на підставах, передбачених частиною шостою, з урахуванням випадків, визначених частиною восьмою цієї статті.

За змістом пункту «а» частини шостої статті 26 Закону №2232-XII контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту.

Водночас відповідно до частини третьої, пункту 2 частини дев`ятої статті 23 Закону №2232-XII, яка визначає строки військової служби, для громадян, які приймаються на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану та призначаються на посади, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється до закінчення особливого періоду або до оголошення рішення про демобілізацію. Для військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, які під час дії особливого періоду вислужили не менше 11 місяців, осіб, звільнених з військової служби під час дії особливого періоду, які приймаються на військову службу за контрактом у період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану (настання воєнного часу) або оголошення рішення про демобілізацію, строк військової служби в календарному обчисленні встановлюється шість місяців. Строк проходження військової служби для таких військовослужбовців може бути продовжено за новими контрактами на строк шість місяців. У разі закінчення особливого періоду або оголошення рішення про демобілізацію дія таких контрактів припиняється достроково. У разі настання особливого періоду для військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, дія контракту продовжується понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених абзацом другим частини третьої цієї статті та частиною восьмою статті 26 цього Закону.

Згідно з підпунктом 2 пункту 252 Положення №1153/2008 (у редакції Указу Президента України від 14 липня 2015 року №417/2015) у разі оголошення мобілізації і настання особливого періоду військовослужбовці Збройних Сил України звільненню не підлягають та продовжують проходити військову службу понад встановлені строки на період до оголошення демобілізації, крім випадків, визначених частиною восьмою статті 26 Закону №2232-XII.

Частина восьма статті 26 Закону №2232-XII передбачає обставини звільнення військовослужбовців з військової служби під час дії особливого періоду (пункт 1), під час воєнного стану (пункт 2) та після прийняття рішення про демобілізацію (пункт 3). Так, відповідно до частини восьмої статті 26 Закону №2232-XII під час дії особливого періоду з військової служби звільняються військовослужбовці: 1) з моменту оголошення мобілізації до часу, визначеного пунктами 2 або 3 цієї частини: а) жінки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; б) за станом здоров`я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби в мирний час, обмежену придатність у воєнний час, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу; в) у зв`язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку; г) у зв`язку з обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, яким призначено покарання у виді позбавлення волі, обмеження волі або позбавлення військового звання; ґ) через такі сімейні обставини або інші поважні причини: виховання матір`ю (батьком) - військовослужбовцем, яка (який) не перебуває у шлюбі, дитини або кількох дітей віком до 18 років, які з нею (з ним) проживають, без батька (матері); утримання жінкою (чоловіком) - військовослужбовцем повнолітньої дитини віком до 23 років, яка є інвалідом I чи II групи, якщо вона (він) не висловила (не висловив) бажання продовжувати військову службу; необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років; наявність у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років; утримання жінкою (чоловіком) - військовослужбовцем дитини - інваліда підгрупи А віком до 18 років, якщо вона (він) не висловила (не висловив) бажання продовжувати військову службу; д) у зв`язку з проведенням організаційних заходів у порядку, визначеному Генеральним штабом Збройних Сил України, за умови завершення виконання визначених завдань; е) через службову невідповідність осіб рядового, сержантського і старшинського (крім прапорщиків, старших прапорщиків, мічманів, старших мічманів) складу у разі невиконання службових обов`язків; є) призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, а також які вислужили встановлені строки строкової військової служби, військової служби за призовом осіб офіцерського складу у строки, визначені рішенням Президента України; ж) які вислужили строк військової служби за контрактом, укладеним на умовах, передбачених абзацом другим частини третьої статті 23 цього Закону; з) які досягли граничного віку перебування військовозобов`язаних у запасі, якщо вони не висловили бажання продовжувати військову службу під час особливого періоду; Військовослужбовці також можуть бути звільнені з військової служби з підстав, передбачених пунктами «в», «г», «е», «є», «и» частини шостої та пунктами «в», «г», «е», «є» частини сьомої цієї статті; Також з військової служби звільняються військовослужбовці, які є студентами, аспірантами чи докторантами денної форми навчання та були призвані на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період. Такі особи можуть продовжувати військову службу, якщо вони виявили таке бажання.

У абзаці 11 статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06 грудня 1991 року №1932-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон №3543-XII.

Згідно з абзацами четвертим - шостим статті 1 Закону №3543-XII мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.

Відповідно до абзацу четвертого статті 1 Закону №3543-XII завданням мобілізації є, зокрема здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Колегія суддів вважає за необхідне зазначти, що правова позиція з приводу дії особливого періоду в Україні вже була викладена Верховним Судом у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 813/1919/16.

Висловлючи свою позицію у справі № 813/1919/16 Верховний Суд дійшов висновків про наступне.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року №303 було оголошено проведення часткової мобілізації. Саме з цим моментом відповідно до норм Закону №3543-XII законодавець пов`язує настання особливого періоду.

Згідно з абзацом четвертим статті 1 вищезазначеного Закону завданням мобілізації є, зокрема, здійснення комплексу заходів, спрямованих на переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу.

Отже, сама мобілізація не вичерпує завдань особливого періоду, а лише розпочинає його дію. Закінчення періоду мобілізації не є самостійною підставою для припинення такого стану, а тому колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що на даний час в Україні діє особливий період.

У цьому випадку однією з умов завершення особливого періоду слід вважати припинення воєнного конфлікту, який зумовив його настання.

В умовах триваючого воєнного конфлікту законодавець встановив певні обмеження щодо звільнення військовослужбовців, які проходять службу за контрактом. Зокрема, таким обмеженням є продовження дії контракту на період до оголошення демобілізації.

Як вбачається з матеріалів справи, контракт ОСОБА_1 укладений 27.04.2011 та продовжував свою дію під час настання особливого періоду, у зв`язку з чим дія контракту продовжилася на період до оголошення демобілізації.

Станом на 17.03.2016 (день подачі позивачем рапорту про звільнення у зв`язку з закінченням строку контракту) рішення про оголошення демобілізації військовослужбовців, які проходять службу за контрактом, Президентом України не приймалось.

Разом з тим, укази Президента України, які позивач вважає указами щодо демобілізації, мали іншу мету - звільнення у запас військовослужбовців за призовом під час попередніх хвиль мобілізації. Тобто, вказані укази не можуть розглядатися як такі, що завершують дію особливого періоду та не є підставою для закінчення дії контракту позивача.

Таким чином, правильним є висновки судів попередніх інстанцій про те, що у відповідача були відсутні підстави для звільнення ОСОБА_1 .

При цьому, позивачем не доведено, що він належить до категорій осіб, визначених частиною восьмою статті 26 Закону №2232-XII, які мають право на звільнення з військової служби під час дії особливого періоду.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2017 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017 ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким дана належна юридична оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та не допущено порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Доводи та їх обґрунтування викладені у касаційній скарзі не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, тому підстави для скасування оскаржуваних судових рішень та задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до частини третьої статті 343 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, здійснивши попередній розгляд справи, залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 27.02.2017 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 20.04.2017- залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не оскаржується.

Суддя-доповідач В.М.Бевзенко

Судді Н.А.Данилевич

Н.В. Шевцова