Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Ухвала КАС ВП від 04.02.2020 року у справі №810/1198/17 Ухвала КАС ВП від 04.02.2020 року у справі №810/11...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Історія справи

Ухвала КАС ВП від 04.02.2020 року у справі №810/1198/17

Державний герб України

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 лютого 2020 року

Київ

справа №810/1198/17

касаційне провадження №К/9901/22608/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Чиркіна С.М.,

суддів: Берназюка Я.О., Саприкіної І.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 (головуючий суддя: Беспалов О.О., Парінов А.Б., Губська О.А.) у справі №810/1198/17 за позовом ОСОБА_1 до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Київській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2017 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 або позивач) звернувся до суду з позовом до Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України у Київській області (далі - відповідач), в якому просив:

визнати неправомірними дії щодо надання довідки про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року без урахування у ній нарахувань та виплат коштів за: одноразову виплату коштів в сумі 600 крб за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінювання 111,2 мілізівертів особам офіцерського складу внутрішніх справ; за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року премії в розмірі 500 крб.; добових в сумі 7 крб.; харчування 5 крб.70 коп.;

зобов`язати нарахувати та виплатити недоплачену суму за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1996 року, а саме: одноразову виплату коштів в сумі 600 крб. за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінювання 111,2 мілізівертів особам офіцерського складу внутрішніх справ; за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року премії в розмірі 500 крб.; добові в сумі 7 крб.; харчування в сумі 5 крб. 70 коп.;

зобов`язати видати довідку про грошове забезпечення з урахуванням вищезазначених виплат для подачі в Фастівське об`єднане управління пенсійного фонду України в Київській області для перерахунку пенсії.

На обґрунтування позовних вимог позивач вказав на неправомірність дій відповідача, які полягають у невключенні до довідки про грошове забезпечення відомостей про отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінення - 600 крб.; премію за роботу в зоні відчуження в період з 27-28 квітня 1996 року - 500 крб.; добових - 7 крб., а також оплати харчування - 5 крб. 70 коп. Позивач вважає, що невключення цих складових у довідку про грошове забезпечення, яка є підставою для перерахунку пенсії, є наслідком виплати йому пенсії у значено меншому розмірі, аніж передбачено законодавцем.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про те, що позивачу виплачувалась премія за рахунок коштів, виділених Міненерго СРСР із додаткового фонду заробітної плати, а також про перерахунок на розрахунковий рахунок Фастівського МРВ ГУ МВС України у Київській області, де працював позивач у 1986 році, для проведення виплат, передбачених розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 17.05.1986 №964. Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність у відповідача підстав для включення в заробітну плату (грошове забезпечення) позивача премії в розмірі 500 крб. за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року.

Суд першої інстанції також вказав, що довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією. Відтак, з огляду на те, що в картці про нарахування грошового забезпечення, а також в розрахунковому листі позивача за 1986 рік відсутні записи про нарахування та виплату йому одноразової грошової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіації у розмірі 600 крб., добових в сумі 7 крб. та харчування в розмірі 5 крб. 70 коп., суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для включення в заробітну плату (грошове забезпечення) цих виплат.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 скасовано постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову:

визнано неправомірною відмову Ліквідаційної комісії Головного управління МВС України в Київській області від 25.11.2016 № 29/Т-791 у видачі довідки про заробітну плату, нарахуванні та виплаті складових заробітної плати;

зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 кошти за роботу в зоні відчуження в період з 27 по 28 квітня 1986 року: одноразову винагороду за отриману гранично допустиму дозу радіації у розмірі 600 крб., премію за роботу в зоні відчуження у розмірі 500 крб., кошти на харчування у розмірі 5 крб. 70 коп., добові у розмірі 7 крб. та видати довідку про заробітну плату з урахуванням зазначених складових.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що Головним управлінням МВС України в Київській області, згідно наказу МВС СРСР №0149 від 26.05.1986, виданого на підставі розпорядження Ради Міністрів СРСР №964-рс від 17.05.1986 всім працівникам органів внутрішніх справ, які працювали в зоні відчуження в період з 26.04.1986 по 09.11.1986 нарахована та виплачена премія в розмірі 500,00 крб. Проте, позивачу ця премія нарахована та виплачена не була, а отже у цій частині позов підлягає задоволенню.

Також суд апеляційної інстанції вказав про те, що якщо особа відноситься, серед інших, до офіцерського і начальницького складу органів внутрішніх справ, їй на підставі розпорядження Ради Міністрів СРСР «Про виділення Міненерго СРСР додаткового фонду заробітної плати» від 17.05.1986 №964-рс виплачується одноразова грошова допомога у розмірі трьох місячних окладів грошового утримання по посаді і спеціальному званню, що становить 600 крб. (посадовий оклад - 90 крб., звання - 110 крб. (90+110) х 3 = 600 крб.). З огляду на те, що позивачу було присвоєно звання капітана міліції та він отримав дозу опромінення: 11,12 бер. (111,2 мілізівертів), що підтверджується відомостями з картки обліку доз радіаційного опромінення, такий має право на виплату цієї допомоги.

Щодо наявності підстав для донарахування позивачу добових та витрат за харчування колегія суддів апеляційного суду зазначила про те, що постановою Ради Міністрів УРСР і Української республіканської ради профспілок № 207-7 від 10.06.1986 було передбачено виплату добових у розмірі 3 крб. 50 коп., а також забезпечення осіб безкоштовним гарячим 3-разовим харчуванням (із розрахунку 2,85 крб. на добу). Однак, кошти на харчування та добові позивачу, всупереч наявного у нього права на їх отримання, не нараховувались і не виплачувались. Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про неправомірність відмови у нарахуванні та виплаті цих коштів.

Також суд апеляційної інстанції зазначив про те, що Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Київській області є належним відповідачем у справі, оскільки орган (Фастівський міський відділ (з обслуговування міста Фастова і Фастівського району) ГУ МВС України в Київській області), який попередньо видавав позивачу довідку про заробітну плату за роботу в зоні відчуження, знаходиться у процедурі ліквідації територіальних органів МВС, а всі права та обов`язки цього органу перейшли до ліквідатора.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, у якій з посиланням на порушення судом норм матеріального права просить суд касаційної інстанції скасувати зазначене судове рішення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. Касаційна скарга обґрунтована тим, що Ліквідаційна комісія ГУ МВС України в Київській області не є належним відповідачем у справі, що безпідставно не враховано судом апеляційної інстанції при вирішенні спору. Також скаржник вказує на відсутність законодавчо визначених підстав для врахування у довідці про заробітну плату (грошове забезпечення) складових, які позивач фактично не отримував.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 03.11.2017 відкрито касаційне провадження у справі.

15.12.2017 розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03.10.2017 № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції згаданого Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

В порядку статті 31 КАС України, пункту 15 Перехідних положень КАС України за результатами повторного автоматизованого розподілу від 10.06.2019 визначений новий склад суду.

Ухвалою Верховного Суду від 04.02.2020 справу прийнято до провадження та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до вимог статті 345 КАС України.

Позивач правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористався.

Верховний Суд переглянув оскаржуване судове рішення у межах доводів касаційної скарги, з урахуванням вимог статті 341 КАС України з`ясував повноту фактичних обставин справи, встановлених судом, перевірив правильність застосування норм матеріального і процесуального права та дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію як особа, яка є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році першої категорії, а також є інвалідом II групи, що підтверджується інформацією, зазначеною у посвідченні серії НОМЕР_1, виданим Київською облдержадміністрацією 10.05.2011 та посвідченні серія НОМЕР_2 , виданим ФЕВ ГУ МВС України в Київській області 26.07.2000.

Із довідки №З/Т-593, виданої 31.08.2012 ГУ МВС України в Київській області, вбачається, що позивач є колишнім працівником органів внутрішніх справ та відповідно до наказів УВС виконкому Київської обласної Ради народних депутатів про виплату кратних окладів особовому складу, який брав участь у заходах ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дійсно залучався до зазначених заходів на території зони відчуження в періоди: 27.04.- 28.04.1986 в м. Прип`ять (наказ №069-86).

У листопаді 2016 року позивач звернувся до відповідача із заявою про видачу йому довідки про розмір заробітної плати під час перебування в зоні відчуження у м. Прип`ять з урахуванням у складі заробітної плати таких складових: за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінення - 600 крб.; премію за роботу в зоні відчуження в період з 27-28 квітня 1996 року - 500 крб.; добові - 7 крб.; харчування - 5 крб. 70 коп.

Листом №29/Т-791 від 25.11.2016 позивача було повідомлено, що у картці про нарахування грошового забезпечення відсутній запис про те, що ОСОБА_1 отримував одноразову винагороду за отриману максимально допустиму дозу радіації, тому підстави для включення її у довідку про грошове забезпечення, отримане в зоні відчуження, відсутні.

Також повідомлено, що згідно із розрахунковим листом за 1986 рік нарахування пайкових і добових не проводились.

Крім того, позивачу роз`яснено, що грошові винагороди, які позивач отримав в зоні відчуження, носять разовий характер та у довідку, видану на підставі постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10.06.1986 №207-7, не включаються.

Вважаючи свої права та інтереси порушеними, позивачка звернулася з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-XII) пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно з законодавством. В усіх випадках розмір середньомісячної заробітної плати для обчислення пенсії за роботу у зоні відчуження у 1986-1990 роках не може перевищувати 3,0 тис. карбованців. Умови, порядок призначення та мінімальні розміри пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсії у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи визначаються актами Кабінету Міністрів України з відповідних питань.

Механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв`язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54 і 57 Закону №796-XII визначається Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1210, згідно з яким пенсії за бажанням осіб можуть призначатися, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986 - 1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків (пункт 1 цього Порядку).

Відповідно до статті 15 Закону №796-XII видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військоматами).

Згідно з пунктом 2.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією.

Тобто, роботодавець має право видати довідку про розмір заробітної плати відповідно до даних, що містяться у розрахунковому листі позивача за відповідний період. При цьому, розмір отриманої заробітної плати, зазначений у довідці, має відповідати первинним документам на підставі яких ця довідка видається.

Після аварії на ЧАЕС 26 квітня 1986 року Уряд колишнього СРСР та Української РСР ухвалили рішення із грифом «таємно» щодо оплати праці осіб-ліквідаторів. Після зняття грифа «таємно» та для «службового користування» стало відомо, що при нарахуванні заробітної плати не були враховані вимоги нормативно-правових актів: розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року №964; постанови Ради Міністрів СРСР від 07 травня 1986 року №524-156; розпорядження Ради Міністрів СРСР від 23 травня 1986 року №1031; постанови Ради Міністрів СРСР від 05 червня 1986 року №655-195; постанови Ради Міністрів УРСР від 10 червня 1986 року №207-7 та інші.

У вказаних нормативно-правових актах йде мова про умови оплати праці і матеріального забезпечення робітників підприємств, організацій і закладів, які брали участь у роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, дія яких поширюється на військовослужбовців та військовозобов`язаних запасу, яких було призвано на військові збори та які в 1986-1990 роках виконували роботи в зоні відчуження, пов`язані з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС.

Абзацом 1 пункту 1 наказу МВС СРСР від 17 травня 1986 року № 0149 «Про додаткові виплати особистому складу органів та внутрішніх військ МВС СРСР, які зайняті на роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» на виконання зазначених розпоряджень міністру внутрішніх справ Української РСР було дозволено за погодженням з головою Урядової комісії з ліквідації аварії здійснювати у виняткових випадках оплату праці робітників, службовців, а також призваних на збори військовозобов`язаних, які зайняті на особливо важливих і відповідальних роботах з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у ІІІ зоні небезпеки - у 5-кратному розмірі у порівнянні зі встановленими чинним законодавством нормами, у II зоні - у 4-кратному розмірі, у І зоні - у 3-кратному розмірі.

Абзацом 2 пункту 1 цього наказу передбачалося у такому ж порядку і розмірах виплачувати грошове забезпечення військовослужбовцям, особам начальницького та рядового складу, що були зайняті на зазначених роботах у І - ІІІ зонах небезпеки, виходячи з посадових окладів, а особам офіцерського і начальницького складу, прапорщикам та мічманам - також окладів за військовим і спеціальним званням.

Надбавки за вислугу років та інші надбавки нараховувалися за основним місцем служби.

Постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року № 665-195 (постанова Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207-7) надано право керівникам міністерств і відомств та їх заступникам здійснювати оплату праці працівників, зайнятих на роботах у третій, другій і першій зонах небезпеки, відповідно в чотирьох, трьох і двократному розмірах понад середньомісячну заробітну плату, виходячи з тарифної ставки (окладу), встановленої за основним місцем роботи.

Таким чином, після прийняття розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964 робота працівників оплачувалась у кратному розмірі, виходячи з тарифної ставки за місцем роботи, без застосування підвищених тарифів та подвійного посадового окладу та окладу за спеціальними званнями згідно постанови Центрального Комітету КПРС, Президії Верховної Ради СРСР, Ради Міністрів СРСР та Всесоюзної Центральної Ради Професійних Спілок від 07 травня 1986 року № 524-156.

Отже, вказані нормативно-правові акти не застосовуються одночасно, оскільки розпорядження Ради Міністрів СРСР від 17 травня 1986 року № 964 для визначення зон небезпеки на території зони відчуження вводить нові умови оплати праці, замість попередніх, встановлених Постановою від 07 травня 1986 року № 524-156.

Нарахування грошового забезпечення за роботу в зоні відчуження військовослужбовців, рядового і начальницького складу ОВС проводилось відповідно до Розпорядженням Ради Міністрів СРСР від 23.05.1986 №1031 та листа Державного комітету УРСР з праці від 23.09.1986 №136 с «Про порядок матеріального забезпечення призваних на збори військовозобов`язаних».

Вказаними нормативно-правовими актами передбачено, що оплата фактично відпрацьованого часу (включаючи вихідні і святкові дні) у відповідних зонах небезпеки повинна проводитись виходячи із розрахункової денної тарифної ставки (посадового окладу), що враховується із тарифної ставки (посадового окладу) за даний місяць, поділеної на календарну кількість днів цього місяця.

Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для нарахування, виплати та включення у довідку про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження подвійної заробітної плати.

Що стосується позовних вимог про нарахування, виплату та включення у довідку про грошове забезпечення на роботах в зоні відчуження з 27 квітня 1986 року по 28 травня 1986 року: премії у розмірі 500 крб.; одноразової виплати за отриману гранично допустиму дозу радіоактивного опромінення більше 50 мілізівертів (у позивача - 111,2 мілізівертів) - 600 крб.; добових в розмірі 3,50 крб. х 2 днів = 7 крб.; виплат за харчування 2,85 крб. х 2 днів = 5 крб. 70 коп., колегія суддів виходить з такого.

Пунктом 2 Постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 05 червня 1986 року №665-195 дозволено міністерствам і відомствам виплачувати працівникам, в тому числі військовослужбовцям військових частин і органів КДБ СРСР, військовозобов`язаним, призваним на збори, а також особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, направленим на роботи, зазначені у пункті 1 цієї постанови, добові в розмірі 3 руб. 50 коп., а також забезпечувати їх безкоштовним триразовим гарячим харчуванням (з розрахунку 2 руб. 85 коп. на добу) та безкоштовним житлом.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України від 25 листопада 1993 року №1006-р, з метою соціального захисту колишніх співробітників апарату МВС учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, віднесених до першої категорії, а також тих, які отримали в 1986-1987 роках дозу опромінення в 25 бер і більше, органам внутрішніх справ дозволено перерахувати їх грошове утримання за період роботи в зоні відчуження із розрахунку посадових окладів і окладів за спеціальними званнями, що діяли в період роботи в зоні ЧАЕС, у кратних розмірах відповідно до зон небезпечності, де вони несли службу.

Судом першої інстанції встановлено, що в картці про нарахування грошового забезпечення, а також в розрахунковому листі позивача за 1986 рік відсутні записи про нарахування та виплату йому одноразової грошової винагороди за отриману гранично допустиму дозу радіації у розмірі 600 крб., добових в сумі 7 крб. та харчування в розмірі 5 крб. 70 коп.

Отже, з огляду на те, що вказані виплати фактично не нараховувалися та не виплачувалися, колегія судді погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для включення цих складових у довідку, а також для їх нарахування та виплати позивачу.

Також Верховний Суд враховує, що виплата премії за участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не передбачена і могла мати місце лише відповідно до прийнятих у відомстві положень з питань преміювання.

Правова позиція у подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 17.07.2018 у справі №377/522/16-а, від 19.03.2019 у справі №377/613/16-а.

Судом першої інстанції із розрахункового листа ОСОБА_1 за 1986 рік встановлено, що заробітна плата позивача за квітень місяць 1986 року становила 178,65 крб., у тому числі 90 крб. - посадовий оклад, 110 крб. - за звання, 10 крб. - за вислугу років, а також 31,35 крб. - відрахування податків.

На підставі розрахункових документів Фастівським міським відділом (з обслуговування міста Фастова і Фастівського району) ГУ МВС України в Київській області була видана позивачу довідка про заробітну плату (грошове забезпечення), одержану за роботу (службу) в зоні відчуження в 1986-1990 роках №110 від 13.01.2012, в якій зазначено, що заробітна плата ОСОБА_1 за роботу в зоні відчуження за період з 27 по 28 квітня 1986 року нарахована 70 крб., у тому числі збережений середній заробіток за дні роботи в зоні відчуження - 14 крб. та оплата праці за дні роботи в зоні - 56 крб. (4 коефіцієнт кратності, 7 крб. денна тарифна ставка).

Отже, позивачу обґрунтовано включено у довідку про заробітну плату усі складові, які фактично ним були отримані за роботу (службу) в зоні відчуження.

Поряд із цим, колегія суддів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій, що Ліквідаційна комісія ГУ МВС України у Київській області є належним відповідачем у справі, позаяк відповідно до постанови Уряду від 16.09.2015 № 730 «Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ» триває процедура ліквідації територіальних органів МВС, в т.ч., і Фастівського міського відділу (з обслуговування міста Фастова і Фастівського району) ГУ МВС України в Київській області, а отже в силу положень цивільного законодавства, до ліквідатора перейшли всі права та обов`язки юридичної особи, яка припиняється.

За наведеного правового регулювання та встановлених у справі обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову, а суд апеляційної інстанції помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно частини першої статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Київській області задовольнити.

Скасувати постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 07.09.2017 у справі №810/1198/17.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 17.05.2017 залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Судді Верховного Суду: С. М. Чиркін

Я. О. Берназюк

І. В. Саприкіна

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати