Історія справи

Ухвала КАС ВП від 03.10.2018 року у справі №813/7468/14

ПОСТАНОВА

Іменем України

04 жовтня 2018 року

Київ

справа №813/7468/14

адміністративне провадження №К/9901/9252/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Стрелець Т. Г.,

суддів - Білоуса О.В., Желтобрюх І.Л.

розглянувши у письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №813/7468/14

за позовом ОСОБА_1 до командира військової частини А4623, військової частини А4623, третя особа - Міністр оборони України, про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1, на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року (постановлену у складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів: Гуляка В.В., Коваля Р.Й.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в подальшому уточненим, в якому просила стягнути з військової частини А4623 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2013 року по 30 березня 2014 року у сумі 49057,55 грн; зобов'язати командира військової частини А4623 надати щорічну основну чергову відпустку за 2013 рік.

2. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 01 серпня 2012 року її було звільнено з посади помічника командира - начальника фінансово-економічної служби військової частини А4623. Однак постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року у справі № 2а-6913/12/1370 вона була поновлена на посаді. Фактично відповідач поновив позивача на військовій службі 31 березня 2014 року, тобто через 10 місяців і 10 днів після прийняття судом рішення про поновлення. В результаті неодноразових звернень ОСОБА_1 до командування, їй виплачено грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 01 серпня 2012 року по 21 травня 2013 року в сумі 32849,10 грн. Однак за період протягом якого рішення суду про поновлення на роботі не було виконано, тобто з 22 травня 2013 року по 30 березня 2014 року, грошове забезпечення досі не нараховано та не виплачено відповідачем всупереч статті 236 Кодексу законів про працю України. Також, позивач стверджувала, що за 2013 рік не використала щорічну основну відпустку через неправомірні дії командування військової частини стосовно поновлення її на посаді, а отже відповідач зобов'язаний їй надати таку відпустку після фактичного поновлення.

Короткий зміст рішення суду І інстанції

3. 06 лютого 2015 року Львівський окружний адміністративний суд вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Стягнути з військової частини А4623 на користь майора ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу за період з 22 травня 2013 року по 30 березня 2014 року у сумі 49057 грн 55 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що затримка відповідачем виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді за період з 22 травня 2013 року по 30 березня 2014 року склала 10 місяців і 10 днів, а тому посилаючись на статтю 236 Кодексу законів про працю України задовольнив позовні вимоги про стягнення грошового забезпечення за час вимушеного прогулу за вказаний період.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 27 січня 2016 року Львівський апеляційний адміністративний суд вирішив:

Апеляційну скаргу командира військової частини А 4623 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06.02.2015 року у справі № 813/74638/14 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

6. Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що здійснюючи розгляд позовних вимог в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу слід розділяти період вимушеного прогулу та період оплати вимушеного прогулу за час затримки виконання рішення. На виконання судового рішення у справі №2а-5733/12/1370 позивача було поновлено на посаді та виплачено розмір грошового забезпечення за час вимушеного прогулу у порядку статті 235 Кодексу законів про працю України. На виконання постанов державного виконавця від 23 січня 2014 року було відкрито виконавче провадження в частині поновлення позивача на посаді та стягнення розміру середньомісячного грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, завершенням якого стало винесення наказу командира ВЧ А4623 (по стройовій частині) від 31 березня 2014 року №62 про поновлення позивача на займаній посаді на виконання рішення суду. Вказані обставини не були належно проаналізовані судом першої інстанції, що привело до помилкових висновків в частині визначення періоду вимушеного прогулу та підстав стягнення розміру грошового забезпечення за час вимушеного прогулу з військової частини.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

7. 17 лютого 2016 року до Вищого адміністративного суду України надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1.

8. У касаційній скарзі представник касатора просить скасувати постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року та залишити в силі постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року.

9. Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 19 лютого 2016 року відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1, на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року.

10. 25 січня 2018 року вказана касаційна скарга надійшла до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах.

11. Командир військової частини А4623 надав до суду заперечення на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції залишити без змін.

II. АРГУМЕНТИ СТОРІН

12. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу (позивача у справі):

Касаційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду апеляційної інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.

ОСОБА_2 - представник ОСОБА_1 посилається на те, що за період з 22 травня 2013 року грошове забезпечення за час вимушеного прогулу (час затримки виконання судового рішення) позивачу досі не виплачене. У зв'язку з цим, суд першої інстанції правильно задовольнив позовні вимоги. Третя особа та відповідачі не бажали виконувати судове рішення, а розпочати примусове виконання судових рішень стало можливим лише у 2013 році, після повернення матеріалів справи до суду першої інстанції. Позивач в найкоротші терміни вчинила усі залежні від неї дії, спрямовані на її поновлення на військовій службі і затримка виконання рішення суду про поновлення на службі сталася не з її вини. Суд апеляційної інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність активних дій з боку позивача при поновленні на службі.

13. Доводи, викладені у запереченні на касаційну скаргу (відповідача у справі):

Командир військової частини А4623 посилається на те, що рішення суду апеляційної інстанції є законними та обґрунтованими. Вказує, що кошти за час вимушеного прогулу було перераховано позивачу в сумі 32849 грн 10 коп., що не слід ототожнювати з часом затримки виконання рішення суду з 22 травня 2013 року по 30 березня 2014 року.

IІI. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

14. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом Міністра оборони України від 07 червня 2012 року №387 ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з військової служби за службовою невідповідністю.

15. Наказом Міністра оборони України від 26 липня 2012 року №597 ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас відповідно до пункту «є» частини 6 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», через службову невідповідність.

16. Згідно з наказом командира військової частини А4623 №159 від 01 серпня 2012 року ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Радехівсько-Кам'янка-Бузького ОРВК Львівської області.

17. Вважаючи наказ Міністра оборони України від 07 червня 2012 року №387 протиправним позивач звернулася до суду за захистом своїх прав. За результатами розгляду вказаної позовної заяви, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 30 серпня 2012 року у справі № 2а-5733/12/1370, залишеною без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 10 грудня 2013 року, було визнано протиправним та скасовано пункт 4 наказу №387 Міністра оборони України від 07 червня 2012 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності».

18. В подальшому, постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року у справі № 2а-5733/12/1370 визнано протиправним та скасовано наказ Міністра оборони України від 26 липня 2012 року №597 та наказ командира військової частини А 4623 №159 від 01 серпня 2012 року (по стройовій частині), в частині звільнення капітана ОСОБА_1 з військової служби. Поновлено ОСОБА_1 на посаді помічника командира - начальника фінансово-економічної служби військової частини А4623 та стягнуто грошове забезпечення за час вимушеного прогулу в сумі 32849 грн 10 коп. за період з 01 серпня 2012 року по 21 травня 2013 року.

19. Вказана сума грошового забезпечення була виплачена позивачу в повному обсязі.

20. Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді помічника командира - начальника фінансово-економічної служби військової частини А 4623 та стягнення середньомісячного грошового забезпечення за один місяць в сумі 3 403 грн 40 коп. було звернуто до негайного виконання.

21. Виконання рішення суду про поновлення позивач на посаді, включення її до списків особового складу частини та на всі види забезпечення відбулося 31 березня 2014 року на підставі наказу Міністра оборони України від 27 березня 2014 року №127 та командира ВЧ А4623 (по стройовій частині) від 31 березня 2014 року №62.

IV. РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ

22. Конституція України від 28 червня 1996 року № 254к/96-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

22.1. Частина друга статті 19. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

22.2. Частина п'ята статті 124. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

23. Кодекс адміністративного судочинства України (в редакції, чинній до 15.12.2017 року)

23.1. Частина друга статті 2. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

23.2. Частина третя статті 2. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

23.3. Пункт сьомий частини першої статті 7. Принципом здійснення правосуддя в адміністративних судах є обов'язковість судових рішень.

23.4. Пункт третій частини першої статті 256. Негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

24. Закон України,"Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

24.1. Підпункт третій пункту 2 статті 8. У разі поновлення на військовій службі (посаді) орган, який прийняв рішення про таке поновлення, одночасно вирішує питання про виплату військовослужбовцю матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час виконання військового обов'язку на нижчеоплачуваній посаді, які він недоотримав внаслідок незаконного звільнення (переміщення). Цей період зараховується військовослужбовцю до вислуги років (як у календарному, так і у пільговому обчисленні) та до терміну, встановленого для присвоєння чергового військового звання.

25. Кодекс законів про працю України, введений в дію з 1 червня 1972 року Законом Української РСР від 10 грудня 1971 року №322-VIII.

25.1. Частина друга статті 235. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

25.2. Стаття 236. У разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

V. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

26. Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перевірка законності судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, згідно зі статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, здійснюється виключно у частині застосування норм матеріального та процесуального права.

27. Аналізуючи вищенаведені положення законодавства та обставини справи, колегія суддів Верховного Суду зазначає наступне.

28. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позивач має право відповідно до статті 236 КЗпП України на виплату їй середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення.

29. Вищевказана стаття КЗпП України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, зокрема - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі.

30. Наведене спростовує доводи суду апеляційної інстанції про те, що позивач повинна була вчиняти активні дії щодо її поновлення на роботі.

31. Правова природа діяльності органів державної виконавчої служби та її основне призначення полягає саме в примусовому виконанні рішень суду, в тому числі постанов судів про поновлення на посадах у відносинах публічної служби, які набрали законної сили, що і є підставою для негайного їх виконання. Добровільне виконання рішення суду боржником - це його законодавчо встановлений обов'язок. Зокрема, зазначений обов'язок не є похідним від дій особи (подання заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження), яку поновлено на роботі. В таких випадках держава в особі органу державної виконавчої служби несе відповідальність за виконання остаточних судових рішень.

32. При цьому, як вбачається з роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у пункті 34 постанови від 6 листопада 1992 року №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів", рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу.

33. Враховуючи те, що постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 травня 2013 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді виконано лише 31 березня 2014 року, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув за період з 22 травня 2013 року по 30 березня 2014 року середній заробіток за час затримки.

34. Згідно з статтею 352 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

35. Зважаючи на те, що судом першої інстанції ухвалене законне та обґрунтоване рішення, помилково скасоване судом апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за необхідне скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

п о с т а н о в и в :

1. Касаційну скаргу ОСОБА_2 - представника ОСОБА_1 - задовольнити.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 січня 2016 року - скасувати.

3. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2015 року - залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Г. Стрелець

Судді О. В. Білоус

ОСОБА_3