Історія справи

Ухвала КАС ВП від 30.08.2018 року у справі №826/26763/15

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

02 жовтня 2018 року

справа №826/26763/15

адміністративне провадження №К/9901/60198/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2018 року (судді Васильченко І.П., Вєкуа Н.Г., Федорчук А.Б.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року (судді Епель О.В., Губська Л.В., Кобаль М.І., ) у справі №826/26763/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" до Державної фіскальної служби України, Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області, Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області, Міністерства фінансів України, Міністерства юстиції України, Державної регуляторної служби України, Державного підприємства «Українська правова інформація»,

треті особи: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Громадська спілка «Підтримка діяльності Ради бізнес-омбудсмена», Рада бізнес-омбудсмена, Уповноважений з питань підприємництва при Державній фіскальній службі України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Американська торгівельна палата в Україні», Європейська бізнес-асоціація, Федерація роботодавців України, Торгова-промислова палата України, Всеукраїнська громадська організація «Український союз промисловців і підприємців», партія «Блок Петра Порошенка «Солідарність», Всеукраїнське об'єднання "Батьківщина", Радикальна Партія Олега Ляшка, політична партія «Українське об'єднання патріотів - УКРОП», політична партія «Самопоміч», всеукраїнське об'єднання «Свобода», політична партія «Опозиційний блок» -

про скасування рішень та наказів, зобов'язання вчинити дії, -

У С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" (далі - Товариство, платник податків, позивач у справі) звернулося до суду із зазначеним позовом, в якому заявило позовні вимоги про:

1) визнання незаконним та скасування рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва в особі правонаступника Державної регуляторної служби України про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966;

2) визнання незаконним та скасування наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року № 966;

3) визнання незаконним та скасування рішення Міністерства юстиції України від 14 жовтня 2014 року про державну реєстрацію за №1267/26044 наказу Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966;

4) визнання незаконним та скасування рішення Державної регуляторної служби України про погодження проекту наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13;

5) визнання незаконним та скасування наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року № 13;

6) визнання незаконним та скасування Рішення Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року про державну реєстрацію за №102/26547 наказу Міністерства фінансів України від 23 січня 2015 року №13;

7) визнання незаконним та скасування рішення (листа) Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 12 травня 2015 року вих. №6065/10/10-13-11-02-10;

8) визнання незаконним та скасування рішення Головного управління ДФС у Київській області від 13 липня 2015 року вих. № 1901/10/10-36-15-01 про результати розгляду скарги;

9) визнання незаконним та скасування рішення ДФС України від 30 вересня 2015 року №20740/6/99-99-11-02-02-15 про результати розгляду скарги;

10) зобов'язання Державну податкову інспекцію у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області включити відомості з поданої позивачем податкової декларації з податку на додану вартість за податковий період календарний місяць квітень 2015 року, доповнення та додатків до цієї декларації, до облікових даних щодо цього товариства в інформаційних базах даних Державної фіскальної служби України;

11) зобов'язання Державне підприємство «Українська правова інформація» опублікувати у журналі «Офіційний вісник України» резолютивну частину судового рішення про задоволення позовних вимог про визнання незаконними і скасування (втрату чинності) наказів Міністерства фінансів України від 23 вересня 2014 року №966 та від 23 січня 2015 року № 13.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій висновувалися з того, що оскаржувані позивачем рішення та накази суб'єктів владних повноважень - відповідачів у справі прийняті на підставі, у спосіб та в межах наданих їм повноважень, а тому підстави для визнання їх незаконними та скасування відсутні, що обумовлює необхідність відмовити в задоволенні цих та решти похідних позовних вимог.

У серпні 2018 року позивач до Верховного Суду подав касаційну скаргу, в якій він, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, а саме положень статті 242, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, доводить, що у судових рішеннях судів не надано оцінку кожному окремому доводу позивача, допущено ряд процесуальних порушень, та серед іншого, справу розглянуто неповажним складом суду. Скаржник просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовної заяви у повному обсязі.

28 серпня 2018 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача та витребувано з суду першої інстанції справу №826/26763/15.

25 вересня 2018 року справа №826/26763/15 надійшла до Верховного Суду.

7 і 12 вересня 2018 року у Верховному Суді зареєстровано відзиви на касаційну скаргу Верховної Ради України і Державної регуляторної служби України відповідно, в яких вони доводи позивача вважають безпідставними, просять у задоволенні касаційної скарги відмовити.

28 вересня 2018 року до Верховного Суду надійшла відповідь позивача на відзив Верховної Ради України, в якій позивач обґрунтовує доцільність участі парламенту у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.

Судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Аніка" (ідентифікаційний код 33077997, місцезнаходження: 08152, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Боярка, вул. Територія технікуму, буд. 16) зареєстроване як юридична особа 03 серпня 2004 року.

Як платник податків на момент подання податкової звітності з податку на додану вартість за квітень 2015 року позивач перебував на обліку в Державній податковій інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області.

08 травня 2015 року позивач подав до Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області податкову декларацію з податку на додану вартість за квітень 2015 року з додатками 2, 3, 4, 5, доповненням до цієї декларації у формі листа від 08 травня 2015 року вих.№ 59/05-15 та флеш-носієм з копіями записів реєстрів, виданих та отриманих податкових накладних в електронній формі із супровідним листом №60/05-15.

Рішенням Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 12 травня 2015 року № 6065/10/10-13-11-00-10 позивачу було відмовлено у прийнятті податкової декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року від 08 травня 2015 року №1500026646 з тих підстав, що вона подана з порушенням пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, а саме податкові декларації подано не в електронному вигляді.

Зазначене рішення податкового органу було оскаржено позивачем в адміністративному досудовому порядку до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області та до Державної фіскальної служби України.

За результатами розгляду скарг позивача Головним управлінням ДФС у Київській області та ДФС України прийнято рішення від 13 липня 2015 року № 1901/10/10-36-15-01 та від 30 вересня 2015 року № 20740/6/99-99-11-02-02-15, якими в задоволенні його скарг відмовлено.

Судами попередніх інстанцій спірні правовідносини оцінено на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Суди дійшли висновку про безпідставність вимог позивача про визнання незаконними та скасування наказів Міністерства фінансів України №966 від 23 вересня 2014 року та №13 від 23 січня 2015 року, рішення Міністерства юстиції щодо реєстрації вказаних наказів, а також рішення Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, правонаступником якої є Державна регуляторна служба України, від 04 липня 2014 року № 486 та Державної регуляторної служби України від 23 січня 2015 року № 21 - з огляду на дотримання уповноваженими органами виконавчої влади вимог законодавства в частині погодження проектів регуляторних актів, вимог щодо порядку їх прийняття і реєстрації.

Суд зазначає, що в цій частині доводи позивача в касаційній інстанції дублюють доводи позовної заяви, апеляційної скарги, відзивів позивача на заперечення протилежної сторони в судах попередніх інстанцій та не містять жодних обґрунтувань того, в чому саме полягають порушення норм матеріального чи процесуального права судами, які оцінили кожен з доводів позивача.

Правова оцінка судів попередніх інстанцій в цій частині позовних вимог є ретельною та послідовною, застосування матеріального права у спірних правовідносинах є очевидним, доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, через що Суд вважає недоречним повторювати правову аргументацію судів попередніх інстанцій

Позовні вимоги в частині визнання незаконними та скасування рішень Державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області від 12 травня 2015 року вих. № 6065/10/10-13-11-02-10, а також рішень, прийнятих за результатами адміністративного оскарження рішення податкового органу, судами попередніх інстанцій відхилені як похідні від вимог про визнання незаконними та скасування наказів Міністерства фінансів України і Міністерства юстиції України.

В цій частині позовних вимог визнавати правову оцінку судів попередніх інстанцій необґрунтованою підстав також немає.

Суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статей 57, 68 Конституції України кожному гарантується право знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом.

Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

З 01 січня 2015 року шляхом внесення змін до Податкового кодексу України на підставі Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи" від 28 грудня 2014 року № 71-VIII законодавцем запроваджено нову процедуру подання податкової звітності платника податків, а саме заповнення виключно декларацій, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, без покладення на платника податків додаткового обов'язку щодо подання до податкового органу реєстру виданих та отриманих податкових накладних.

Відповідно до підпунктів 49.3, 49.4 статті 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв'язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного цифрового підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

З урахуванням наведеного, Суд погоджується з висновками судів про те, що чинним на момент здійснення спірних правовідносин податковим законодавством регламентовано імперативний обов'язок для всіх платників податку на додану вартість щодо подання податкової звітності з цього податку виключно в електронній формі.

Невиконання позивачем вказаного імперативного зобов'язання шляхом подання 08 травня 2015 року декларації з податку на додану вартість за квітень 2015 року з відповідними додатками і доповненнями, обумовлює відсутність у контролюючого органу не лише обов'язку, а й права її приймати.

Посилання скаржника щодо ненадання оцінки доводам, викладеним у позові, є безпідставним, оскільки хоча пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року і зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, пункт 29).

Верховний Суд вважає, що судами апеляційної інстанції надано оцінку кожному окремому специфічному доводу позивача, який має значення для правильного вирішення адміністративної справи.

Відповідно до частини другої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 351 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, що діє під час розгляду справи судом касаційної інстанції) порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення.

Згідно з пунктом першим частини третьої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду.

Посилання позивача у касаційній скарзі на ухвалення судових рішень неповажним складом суду є безпідставними оскільки склад суду першої та апеляційної інстанцій утворено з дотриманням вимог глави 3 Розділу 1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права чи порушень норм процесуального права, які призвели до ухвалення незаконного рішення, внаслідок чого касаційна скарга позивача залишається без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аніка" залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2018 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 липня 2018 року у справі №826/26763/15 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф.Ханова

Судді: І.А.Гончарова

І.Я.Олендер