Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року

м. Київ

справа №990/54/22

адміністративне провадження № К/990/32487/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Калашнікової О.В.,

суддів: Губської О.А., Білак М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження за наявними матеріалами у суді касаційної інстанції адміністративну справу №990/54/22

за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Деснянського районного суду міста Києва, Київського апеляційного суду про визнання дій протиправними, провадження у якій відкрито

за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року (постановлену у складі головуючої судді Клочкової Н.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року ( головуючого судді: Чаку Є.В., суддів: Єгорової Н.М., Коротких А.Ю.)

УСТАНОВИВ:

І. Короткий зміст позовних вимог

1. ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з позовною заявою до Деснянського районного суду міста Києва (далі також - відповідач 1), Київського апеляційного суду Києва (далі також - відповідач 2), в якому просив:

- визнати протиправними дії Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року по справі № 754/8062/17 та Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року по справі № 33/796/2543/2017;

- зобов`язати переглянути за нововиявленими та виключними обставинами постанову Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року по справі № 754/8062/17 та постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року по справі № 33/796/2543/2017;

- скасувати постанову Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 754/8062/17 (провадження № 3/754/2949/17) постанову Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року справі № 33/796/2543/2017 у зв`язку з нововиявленими та виключними обставинами та закрити провадження у справі № 754/8062/17 відносно ОСОБА_1 про адміністративне правопорушення за статтею 124 КУпАП на підставі пункту 3 статті 247 КУпАП, у зв`язку з неосудністю особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність.

2. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18 квітня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 до Деснянського районного суду міста Києва, Київського апеляційного суду про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії передано до Окружного адміністративного суду міста Києва.

3. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач послався на протиправність постанови Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 754/8062/17 та постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року, оскільки останні є незаконними та винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права.

4. Зокрема, у своїй позовній заяві, позивач зазначає, що постанова Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року по справі № 754/8062/17 та постанова Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року у справі № 33/796/2543/2017 про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови судді Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року є незаконними, які постановлені з порушенням правил предметної і суб`єктної юрисдикції, не було відомо, що переважна більшість доказів, на які зроблено посилання в рішенні є неприпустимими, низку обставин, які мають значення для справи встановлено неправильно, існують істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи, в яких існує недоведеність обставин та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи, а також є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування судових рішень.

ІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення

5. Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року, відмовлено у відкритті провадження у справі за даним позовом на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.

6. Приймаючи ухвалу про відмову у відкритті провадження по справі суд першої інстанції прийшов до висновку, що спір у даній справі, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, а тому не може бути розглянутий за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

7. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

8. Апеляційний суд врахував також роз`яснення, надані у пункті 4.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 23 травня 2012 року № 6-рп/2001, згідно з якими порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

9. Суд апеляційної інстанції вказав, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише у межах відповідної судової справи, в якій такі порушення були допущені. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

10. При цьому посилався на аналогічні висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц, від 13 березня 2019 року у справі № 462/32/17, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16.

IІІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ

11. Не погоджуючись із таким судовим рішенням позивач подав касаційну скаргу на вказані судові рішення.

12. У поданій касаційній скарзі позивач із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

13. Позивач наголошує, що висновок суду першої інстанції про те, що даний спір не може бути розглянутим за правилами КАС України є необґрунтованим і таким, що не відповідає визначеному статтею 2 КАС України завданню адміністративного судочинства щодо вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. При цьому, позивач вказує, що суд зазначивши, що справа не відноситься до компетентності адміністративних судів і не може бути розглянутий за правилами КАС України не роз`яснив позивачу, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

14. Також скаржник вказує, на незаконність та необґрунтованість висновку суду апеляційної інстанції щодо неможливості вирішення зазначених вимог в судах жодної юрисдикції оскільки, на думку позивача, статті 124 Конституції України містить норму, згідно якої юрисдикція судів поширюється на будь який юридичний спір, акцентуючи саме на факті наявності спору.

15. Відзив на касаційну скаргу від відповідачів не надходив, що не перешкоджає розгляду справи по суті.

IV ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ

16. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить із такого.

17. Відповідно до ухвали Верховного Суду від 29 листопада 2022 року касаційне провадження у справі відкрито з метою перевірки доводів касаційної скарги про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, зокрема, статті 170 КАС України, що є підставою касаційного оскарження згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України.

18. В даному випадку, у позовній заяві позивач зазначив про протиправність постанови Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 754/8062/17 та постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року про відмову у поновленні строку на апеляційне оскарження постанови судді Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року, оскільки, на переконання позивача, останні є незаконними та винесеними з порушенням норм матеріального та процесуального права.

19. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

20. На підставі частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

21. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси (частина перша статті 5 КАС України).

22. Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

23. На підставі пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України суб`єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

24. Пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

25. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

26. Публічно-правовий спір має особливий суб`єктний склад. Участь суб`єкта владних повноважень є обов`язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Проте сама собою участь у спорі суб`єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір з публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.

27. Під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

28. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

29. Згідно із частиною першою статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

30. Відповідно до частин першої та третьої статті 6 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402-VIII), здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

31. Конституційний Суд України у пункті 4.2 Рішення від 23 травня 2001 року № 6-рп/2001 роз`яснив, що порядок здійснення правосуддя регламентується відповідним процесуальним законодавством України. Процесуальні акти і дії суддів, які стосуються вирішення питань підвідомчості судам спорів, порушення і відкриття справ, підготовки їх до розгляду, судового розгляду справ у першій інстанції, в касаційному і наглядовому порядку та прийняття по них судових рішень, належать до сфери правосуддя і можуть бути оскаржені лише в судовому порядку відповідно до процесуального законодавства України. Позасудовий порядок оскарження актів і дій суддів, які стосуються здійснення правосуддя, неможливий. Що ж стосується актів, дій або бездіяльності посадових і службових осіб органів судової влади, що належать до сфери управлінської діяльності, то вони можуть бути оскаржені до суду на загальних підставах.

32. Таким чином, оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, а також про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ.

31. Усі процесуальні порушення, що їх допустили суди після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду, можуть бути усунуті лише в межах відповідної судової справи, у якій такі порушення були допущені.

32. Оскарження вчинення (невчинення) судом (суддею) у відповідній справі процесуальних дій і ухвалених у ній рішень не може відбуватися шляхом ініціювання нового судового процесу проти суду (судді).

33. Оскільки предметом позову в цій справі є протиправність, на думку позивача, постанови Деснянського районного суду міста Києва від 04 вересня 2017 року у справі № 754/8062/17 та постанови Апеляційного суду міста Києва від 07 листопада 2017 року, тобто позовні вимоги стосуються дій/бездіяльності відповідача при вирішенні конкретної справи, стосуються вчинення (невчинення) судом передбачених процесуальним законом дій, тому не можуть бути оскаржені поза межами порядку, передбаченого процесуальним законом.

34. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», заяви № 17160/06 та № 35548/06, пункт 33).

35. Відсутність правової регламентації можливості оскаржити рішення, дії та бездіяльність суду, відповідно ухвалені або вчинені після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду інакше, ніж у порядку апеляційного та касаційного перегляду, а також неможливість притягнення суду (судді) до цивільної відповідальності за вказані рішення, дії чи бездіяльність є легітимними обмеженнями, покликаними забезпечити правову визначеність у правовідносинах учасників справи між собою та із судом, а також загальновизнаними гарантіями суддівської незалежності.

36. Такі обмеження не шкодять суті права на доступ до суду та є пропорційними визначеній меті, оскільки вона досягається гарантуванням у законі порядку оскарження рішень, дій і бездіяльності суду, відповідно ухвалених або вчинених після отримання позовної заяви та визначення складу суду для її розгляду.

37. Отже, у цій справі поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» щодо вказаних вимог позивача слід тлумачити як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. А тому зазначені вище вимоги не можуть бути вирішені в судах жодної юрисдикції.

38. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 280/1334/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 815/110/16 та постановах Верховного Суду від 26 січня 2023 року у справі №420/9956/22 та від 30 вересня 2020 року у справі №1.380.2019.003105.

39. Враховуючи викладене, Верховного Суду вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що спір у цій справі не може бути розглянутий у порядку адміністративного судочинства, а тому правильно відмовили у відкритті провадження у справі.

40. Також при вирішенні питання щодо наявності підстав для відмови у відкритті провадження в адміністративній справі за пунктом 1 частиною 1 статті 170 КАС України поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини 3 статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

41. Таким чином, Верховний Суд вважає, що суд першої інстанції правомірно не роз`яснив, до якого суду слід звертатися з таким позовом, оскільки таку правову позицію висловлено, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2018 року у справі № 800/559/17, від 3 квітня 2018 року у справі №9901/152/18, від 30 травня 2018 року у справі № 9901/497/18, від 5 лютого 2019 року у справі №9901/638/18 та від 27 лютого 2019 року у справі №9901/798/18 та, як наслідок, відхиляє доводи касаційної скарги щодо не роз`яснення позивачу відповідної юрисдикції суду, до якої віднесено розгляд поставлених вимог і наявність в даному випадку юридичного спору.

42. Інші доводи касаційної скарги, які містяться в касаційній скарзі, висновків судів попередніх інстанцій та встановлених ним обставин не спростовують і не дають підстав вважати, що судами неправильно застосовано норми процесуального права під час постановлення оскаржуваних рішень.

43. Європейський суд з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58) зазначив, що принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що в рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

44. Підстави для передачі справи на розгляд, зокрема, Великої Палати Верховного Суду визначає стаття 346 КАС України, у частині п`ятій якої передбачено, що суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

45. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до норм частини п`ятої статті 346 КАС України, суд у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

46. Наведене ОСОБА_1 обґрунтування наявності виключної правової проблеми, вирішення якої необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, не містить відповідних підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цієї справи. Водночас інші підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, передбачені статтею 346 КАС України, не охоплюються доводами заявленого скаржником клопотання.

47. Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

48. Частиною другою статті 350 КАС України передбачено, що не може бути скасовано правильне по суті і законне судове рішення з мотивів порушення судом норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.

49. З урахуванням вищезазначеного колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржувані судові рішення суду у цій справі не підлягають скасуванню.

ІV. СУДОВІ ВИТРАТИ

50. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 343 345 349 350 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 10 травня 2022 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 02 листопада 2022 року у справі №990/54/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіО.В. Калашнікова О.А. Губська М.В. Білак