ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2021 року

м. Київ

справа № 580/3469/19

адміністративне провадження № К/9901/19568/20

Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді - Гімона М. М. (суддя-доповідач),

суддів: Бившевої Л. І., Блажівської Н. Є., Васильєвої І. А., Гончарової І. А., Гусака М. Б., Дашутіна І. В., Желтобрюх І. Л., Олендера І. Я., Пасічник С. С., Усенко Є. А., Ханової Р. Ф., Хохуляка В. В., Шишова О. О., Юрченко В. П., Яковенка М. М.,

розглянувши в порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу № 580/3469/19 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправною та скасування вимоги, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року (суддя Кульчицький С. О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року (головуючий суддя - Мєзєнцев Є. І., судді: Файдюк В. В., Чаку Є. В. ),

ВСТАНОВИВ:

4 листопада 2019 року (згідно із поштовим штемпелем на конверті) ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач, ГУ ДПС) про визнання протиправною і скасування вимоги від 12 серпня 2019 року № Ф-2977-50 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в загальній сумі 13777,95 грн, в тому числі недоїмка - 13065,36 грн, штраф - 491,44 грн, пеня - 221,15 грн.

Ухвалою від 6 листопада 2019 року Черкаський окружний адміністративний суд позов залишив без руху, запропонував позивачеві у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали усунути виявлені судом недоліки, а саме: надати докази сплати судового збору за подання адміністративного позову у сумі 768,40 грн; надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а також надати докази поважності причин його пропуску.

21 листопада 2019 року на адресу суду від позивача на виконання вимог ухвали Черкаського окружного адміністративного суду від 6 листопада 2019 року надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи доказів сплати судового збору.

Однак, враховуючи, що заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, а також доказів поважності причин його пропуску на усунення недоліків позовної заяви позивач суду не назвав та не надав, Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 26 листопада 2019 року продовжив позивачеві строк на усунення недоліків позовної заяви терміном десять днів від дня отримання копії цієї ухвали.

16 грудня 2019 року до суду надійшла заява про поновлення пропущеного строку, в якій, посилаючись на положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) та Податкового кодексу України (далі - ПК України), зокрема пункт 56.19 статті 56 ПК України, позивач посилався на дотримання ним місячного строку на звернення до суду з цим позовом. Також зазначав, що положення статті 25 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі - ~law24~) поширюються лише на тих платників, які відповідно до ~law25~ зобов'язані нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Черкаський окружний адміністративний суд ухвалою від 21 грудня 2019 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року, позовну заяву повернув на підставі частини 2 статті 123 КАС України.

Суди попередніх інстанцій у цій справі встановили, що ОСОБА_1 скористався процедурою адміністративного оскарження вимоги про сплату єдиного внеску, подавши 28 серпня 2019 року скаргу до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України). Рішення ДФС України від 2 жовтня 2019 року за результатами розгляду скарги, яким її залишено без задоволення, позивач отримав 4 жовтня 2019 року. Позов у цій справі поданий до суду 4 листопада 2019 року.

Суди попередніх інстанцій з посиланням на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 травня 2018 року у справі № 389/1042/17, від 7 березня 2018 року у справі № 664/51/17, від 8 серпня 2019 року у справі № 480/106/19, зазначили, що звернувшись до суду лише 4 листопада 2019 року з позовом про скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, позивач пропустив 10-денний строк звернення до суду, установлений ~law26~. При цьому, суди визнали помилковими посилання позивача на норми ПК України, оскільки він не поширюється на відносини щодо порядку сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, як і відповідальність за порушення такого порядку.

Не погодившись з висновками судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 подав касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Касаційна скарга обґрунтована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду з позовом.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 5 травня 2020 року у справі № 520/9891/19, позивач зазначає, що строк, протягом якого, особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску визначений частиною 4 статті 122 КАС України та складає три місяці з дня отримання платником єдиного внеску рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду його скарги.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Спірним у цій справі є питання додержання позивачем строку звернення до суду з позовом про визнання протиправною і скасування вимоги після проведення процедури адміністративного оскарження та отримання рішення про залишення скарги без задоволення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 17 лютого 2021 року справу передав на розгляд судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов'язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду на підставі статей 346 та 347 КАС України, оскільки встановив наявність неоднакового застосування норм права у подібних правовідносинах.

Так, у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 8 серпня 2019 року у справі № 480/106/19, від 19 березня 2020 року у справі №140/1757/19, від 28 травня 2020 року у справі № 200/11547/19-а, від 11 лютого 2021 року у справі №580/3380/19 Верховний Суд висловлював правову позицію, відповідно до якої спеціальним законодавчим актом, що визначає строки звернення до суду з позовом про скасування вимоги про сплату єдиного внеску, є саме ~law27~.

Установлений абзацом дев'ятим ~law28~ строк для платника єдиного внеску, протягом якого останній може оскаржити вимогу в судовому порядку, у взаємозв'язку із положеннями статті 122 КАС України, становить десять днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Оскарження вимоги в адміністративному порядку не позбавляє платника права на судове оскарження з дотриманням строків, визначених абзацом дев'ятим ~law29~.

Водночас Верховний Суд у постанові від 5 травня 2020 року у справі № 520/9891/19, аналізуючи ~law30~, дійшов висновку про те, що законодавець визначив проміжок часу (10 днів), що настає з наступного дня після отримання платником вимоги, протягом якого особа має альтернативний порядок оскарження вимоги до органу вищого рівня або до суду.

Незважаючи на зазначене, ~law31~ не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку. Послідовного застосування цього ж строку (10 днів) двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку, Закон не передбачив.

Строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску, визначений частиною 4 статті 122 КАС України та складає три місяці з дня отримання таким платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду його скарги.

Європейський суд з прав людини зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їхні рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії", заява № 28342/95, параграф 61). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії", заява № 76943/11, параграф 123).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 21 жовтня 2010 року у справі ""Дія-97" проти України" (заява № 19164/04, параграф 47) констатував, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, сторони провадження повинні мати право очікувати застосування зазначених норм. Принцип юридичної визначеності застосовується не тільки щодо сторін провадження, а й до національних судів.

Таким чином, забезпечення єдності судової практики вимагає повного та системного тлумачення як юридичних норм, так і правових позицій суду. У судовій практиці має враховуватися принцип юридичної визначеності як мірило обґрунтованості застосування в судовій практиці оцінних понять, пов'язаних із застосуванням критерію подібності при відступі від усталеної судової практики Верховного Суду.

Проаналізувавши матеріально-правове регулювання спірного у цій справі питання, а також судову практику Верховного Суду з питання застосування норм права, Верховний Суд у складі судової палати вважає наявними підстави для формулювання правового висновку, який би забезпечив єдність судової практики та єдине розуміння і тлумачення відповідних норм права судами.

Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, що процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені у нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обрахунку його початку, але й природу спірних правовідносин, з приводу захисту прав, свобод та інтересів у яких особа звертається до суду.

Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.

Загальні норми процедури судового оскарження в рамках розгляду публічно-правових спорів регулюються КАС України.

Частина 1 статті 122 КАС України встановлює, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого Частина 1 статті 122 КАС України або іншими законами.

Згідно з абзацом першим частини 4 статті 122 КАС України, якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов'язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб'єкта владних повноважень.

~law32~ є нормативно-правовим актом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Дія ~law33~ поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених ~law34~, або в частині, що не суперечить ~law35~ (~law36~).

Згідно з абзацами четвертим - шостим ~law37~ платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку. Скарга на вимогу про сплату єдиного внеску подається до органу доходів і зборів вищого рівня у письмовій формі протягом десяти календарних днів, що настають за днем отримання платником єдиного внеску вимоги про сплату єдиного внеску, з повідомленням про це органу доходів і зборів, який прийняв вимогу про сплату єдиного внеску.

Порядок узгодження сум недоїмки з єдиного внеску встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (абзац восьмий ~law38~).

Відповідно до абзаців дев'ятого - десятого ~law39~ у разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку. У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.

Згідно зі статтею 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР загальнообов'язкове державне соціальне страхування громадян України здійснюється, зокрема, за принципами: законодавчого визначення умов і порядку здійснення загальнообов'язкового державного соціального страхування; державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав. У ~law40~ вказано, що законодавство України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування складається з цих Основ та прийнятих відповідно до них законів, інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування. Відповідно до ~law41~ спори, що виникають із правовідносин за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, вирішуються в судовому порядку, якщо законом не встановлено досудовий порядок їх розгляду.

У преамбулі ~law42~ йдеться про те, що цей акт визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Наведене означає, що закон про загальнообов'язкове державне соціальне страхування може, зокрема, встановлювати особливості адміністративної процедури досудового врегулювання спорів, але не може регламентувати порядок судового оскарження з порушенням гарантій платника єдиного внеску.

Аналіз ~law43~ свідчить про те, що в разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.

Наступні абзаци цієї статті регламентують адміністративну процедуру досудового врегулювання спорів: порядок і строки подання скарги на вимогу про сплату єдиного внеску до органу доходів і зборів, особливості розгляду такої скарги та прийняття відповідного рішення.

~law44~ не визначив детального та послідовного алгоритму дій платника податків у разі незадоволення результатами досудового оскарження та, як наслідок, не визначив строків звернення до суду в такому випадку.

Частина четверта статті 25 Закону містить юридичні норми, викладені в такій редакції на момент виникнення спірних правовідносин, щодо наслідків процедури досудового оскарження:

"У разі якщо згоди з органом доходів і зборів не досягнуто, платник єдиного внеску зобов'язаний сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу до органу доходів і зборів вищого рівня чи в судовому порядку.";

"У разі якщо платник єдиного внеску протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги не сплатив зазначені у вимозі суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею, не узгодив вимогу з органом доходів і зборів, не оскаржив вимогу в судовому порядку або не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки.".

Зазначені норми регулюють питання, пов'язані з установленням порядку оскарження вимоги про сплату єдиного внеску, між якими суб'єктами, з яким змістом спірних правовідносин щодо досудового врегулювання спорів, у які строки та що можна вимагати, коли та які настають наслідки при невиконанні положень закону про порядок досудового оскарження спірної вимоги, у яких межах права й обов'язки можуть бути здійснені, порядок виконавчого провадження. Тому такі норми є матеріально-правовими, що встановлюють права й обов'язки платників щодо сплати єдиного внеску, недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.

До норм "платник єдиного внеску зобов'язаний.. сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею протягом десяти календарних днів з дня надходження рішення відповідного органу доходів і зборів або оскаржити вимогу.. в судовому порядку" і "якщо платник єдиного внеску..не оскаржив вимогу в судовому порядку.. протягом десяти календарних днів з дня надходження узгодженої вимоги, орган доходів і зборів надсилає в порядку, встановленому законом, до підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки" у їхньому системному взаємозв'язку не підлягає застосуванню розширювальне тлумачення. За своїм лексико-стилістичним змістом ці норми сутнісно врегульовують саме та лише альтернативне право платника єдиного внеску на оскарження вимоги в судовому порядку та кореспондуючі повноваження органу доходів і зборів направити до відповідного підрозділу державної виконавчої служби вимогу про сплату недоїмки, якщо платник єдиного внеску, зокрема, не сплатив суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею та не оскаржив вимогу протягом 10 днів.

~law45~ не передбачає застосування обмежувального (присічного) строку в 10 днів для судового оскарження та/або послідовного застосування цього ж 10-денного строку двічі поспіль у разі незадоволення скарги, поданої в адміністративному порядку.

Строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги контролюючого органу про сплату єдиного внеску, визначений частиною 4 статті 122 КАС України.

Указана норма є процесуальною, регулює процесуальний порядок захисту судом порушеного або оскаржуваного суб'єктивного права і створює оптимальні умови для досягнення юридично визначеного результату.

Наведене свідчить про відсутність колізії між нормами ~law46~ та частини 4 статті 122 КАС України. Колізія виникає, коли на регулювання одних фактичних обставин (суспільних відносин) претендують як мінімум дві правові норми, які регулюють одні й ті самі суспільні відносини по-різному. Водночас кожна галузь права обов'язково має свій власний самостійний предмет правового регулювання, тобто коло суспільних відносин, урегульованих нормами відповідної галузі права. Норми різних галузей права не можуть перебувати в колізії, оскільки вони регулюють різні сторони одних і тих самих суспільних відносин.

Критерієм для виокремлення правових систем з переважанням юридичного процесу є пріоритетність у правовому регулюванні процесуальних правил, які передують появі норм матеріального права. Можна допускати відступ від правила застосування тієї норми, яка закріплена у відповідній галузі, і обирати норму іншого акта у випадках, коли вона покращує правове положення суб'єктів.

У практиці, зокрема, адміністративного судочинства застосовується загальний принцип in dubio pro tributario (пріоритет з найбільш сприятливим для особи тлумаченням норми права): у разі якщо норма закону або іншого нормативного акта, виданого на основі закону, або якщо норми різних законів або нормативних актів дозволяють неоднозначне або множинне тлумачення прав та обов'язків особи у її взаємовідносинах з державою (в особі відповідних суб'єктів владних повноважень), тлумачення такого закону здійснюється на користь особи (суб'єкта приватного права).

Принцип преюдиції правомірності поведінки з найбільш сприятливим для особи тлумаченням відповідної норми права узгоджується з наведеним у статті 5 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування принципом загальнообов'язкового державного соціального страхування щодо державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав.

Отже, платник єдиного внеску для захисту своїх законних прав, свобод і законних інтересів відповідно до принципу in dubio pro tributario має право на звернення до суду з позовом про оскарження вимоги у межах гарантованого процесуальним законом строку, встановленого статтею 122 КАС України, а не ~law47~.

ЄСПЛ у рішенні у справі "Белле проти Франції" ("Bellet v. France") зазначив, що право на доступ до суду повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (заява № 23805/94, параграф 36). У справі "Зубак проти Хорватії" ЄСПЛ, розглядаючи загальні принципи щодо доступу до судів вищої інстанції та обмеження ratione valoris (компетенція з огляду на цінність), зробив висновок, що стаття 6 Конвенції не зобов'язує Договірні держави створювати апеляційні чи касаційні суди, проте якщо такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6, наприклад, у тій частині, в якій вона гарантує учасникам судового процесу ефективне право на доступ до суду.

Пункт 1 статті 6 Конвенції втілює "право на суд", за яким право на доступ до суду (тобто право ініціювати провадження у національних судах) становить лише один з його аспектів. Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання в її права (зокрема, рішення від 4 грудня 1995 року у справі "Белле проти Франції" (Bellet v. France), параграф 36; від 28 лютого 2008 року у справі "Церква села Сосулівка проти України", заява № 37878/02, параграф 50).

Відповідно до частини 2 статті 356 КАС України у постанові палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися вказівка про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, об'єднана палата, що передала справу на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду.

Судова палата відступає від висновків, викладених у постановах від 31 січня 2019 року у справі № 802/983/18-а, від 8 серпня 2019 року у справі № 480/106/19, від 19 березня 2020 року у справі №140/1757/19, від 28 травня 2020 року у справі № 200/11547/19-а, від 11 лютого 2021 року у справі №580/3380/19 та інших з аналогічною правовою позицією.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 зазначила, що незалежно від того чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду.

З огляду на наведене Верховний Суд, відступаючи від правової позиції, викладеної в раніше ухвалених рішеннях Верховного Суду, може не вказувати всі такі рішення, оскільки Верховний Суд відступає від правової позиції, а не від судових рішень.

Таким чином, Верховний Суд у складі судової палати формулює правовий висновок, відповідно до якого строк, протягом якого особа може звернутися до суду після застосування процедури досудового оскарження вимоги фіскального органу про сплату єдиного внеску складає три місяці з дня отримання платником рішення органу доходів і зборів вищого рівня, прийнятого за наслідками розгляду відповідної скарги.

Судова палата вважає, що суди попередніх інстанцій у спірних правовідносинах неправильно застосували ~law48~, формулюючи висновок, що строк для звернення до суду з адміністративним позовом про оскарження вимоги становить десять днів з дня отримання рішення органу вищого рівня, прийнятого за результатами розгляду скарги на цю вимогу. Суди не врахували, що отримавши 4 жовтня 2019 року рішення ДФС України від 2 жовтня 2019 року за результатами адміністративного оскарження спірних рішень відповідача, позивач звернувся до суду з позовом 4 листопада 2019 року, тобто у строк, визначений частиною 4 статті 122 КАС України.

Отже, неправильно визначивши строк звернення до суду з адміністративним позовом, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду та наявність підстав для повернення позовної заяви.

Згідно з частиною 1 статті 353 КАС України, підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

За наведеного правового регулювання та обставин справи, Верховний Суд констатує, що суди першої та апеляційної інстанцій допустили порушення норм процесуального права, що призвело до постановлення незаконної ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Таким чином, касаційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржувані судові рішення - скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі.

Керуючись статтями 3, 242, 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Черкаського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2019 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 6 квітня 2020 року у справі № 580/3469/19 скасувати.

Справу № 580/3469/19 направити для продовження розгляду до Черкаського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судове рішення оформлене суддею Хановою Р. Ф. відповідно до частини 3 статті 355 КАС України.

Головуючий суддя: Судді:М. М. Гімон Л. І. Бившева Н. Є. Блажівська І. А. Васильєва І. А. Гончарова М. Б. Гусак І. В. Дашутін І. Л. Желтобрюх І. Я. Олендер С. С. Пасічник Є. А. Усенко Р. Ф. Ханова В. В. Хохуляк О. О. Шишов В. П. Юрченко М. М. Яковенко