Історія справи

Ухвала КАС ВП від 24.07.2019 року у справі №826/4335/16

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №826/4335/16

адміністративне провадження №К/9901/12575/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Коваленко Н. В., розглянувши у письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"

до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни,

треті особи: відділ Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3

про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк"

на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року у складі судді Данилишина В. М. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року в складі колегії суддів Василенка Я. М., Кузьменка В. В., Шурка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2016 року Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" (далі - позивач, ПАТ "ВіЕс Банк") звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни (далі - відповідач), треті особи - відділ Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відділ ДВС Шевченківського РУЮ у м. Києві, третя особа), ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, третя особа), ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2, третя особа), ОСОБА_3 (далі - третя особа, ОСОБА_3), в якому просило:

- визнати протиправними дії приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни по внесенню до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 (далі - квартира) від 08 жовтня 2015 року;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 жовтня 2015 року, яким припинено обтяження та іпотеку (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна, а саме: квартири;

- визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 08 жовтня 2015 року, яким припинено обтяження (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна на підставі постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження ВП № 45277493 від 03 листопада 2014 року, а саме: квартири;

- зобов'язати приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяну Олексіївну поновити у державному реєстрі прав записи про обтяження та іпотеку (заборона на нерухоме майно) нерухомого майна, а саме: квартири, які існували у державному реєстрі прав до внесення змін згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 17222401 від 14 листопада 2014 року, реєстраційний запис № 2850439 від 06 лютого 2006 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що заявлені вимоги підлягають задоволенню, оскільки відповідачем вчинено протиправні дії, внаслідок яких незаконно відчужено майно, що перебуває в іпотеці позивача, що робить неможливим виконання рішення суду про стягнення кредитної заборгованості та позбавляє позивача першочергового права на задоволення вимог за кредитним договором.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 09 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що відповідачем не вчинялися оскаржувані дії та не приймалися оскаржувані рішення, а тому в діях відповідача відсутні ознаки протиправності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, Публічне акціонерне товариство "ВіЕс Банк" звернулося із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року і прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційну скаргу подано 09 листопада 2016 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 01 грудня 2016 року відкрито касаційне провадження у справі № 826/4335/16, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак, розгляд справи цим судом не був закінчений.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 серпня 2019 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, суддею-доповідачем визначено суддю Берназюка Я. О., суддів Желєзного І. В. та Коваленко Н. В.

Ухвалою Верховного Суду від 23 липня 2019 року прийнято до свого провадження справу № 826/4335/16 та рекомендовано надати сторонам додаткові письмові пояснення у межах доводів касаційної скарги.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 06 лютого 2006 року між Відкритим акціонерним товариством "Електрон Банк" (правонаступником якого є позивач), як банком, та ОСОБА_1, як позичальником, укладено кредитний договір № КF30313 (далі - кредитний договір), за умовами якого банк зобов'язався надати позичальнику кредит в розмірі 220 000,00 доларів США.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 06 лютого 2006 року між банком, як іпотекодержателем, та позичальником, як іпотекодавцем, укладено іпотечний договір (далі - договір іпотеки), за умовами якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю нерухоме майно, а саме: квартиру.

Договір іпотеки посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Слободяном В. М. 06 лютого 2006 року за № 188.

У зв'язку з посвідченням договору іпотеки 06 лютого 2006 року, приватним нотаріусом накладено заборону відчуження нерухомого майна до припинення чи розірвання договору іпотеки.

При укладенні іпотечного договору внесено відповідні записи до Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.

У зв'язку з невиконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором, банком проведено претензійно-позовну роботу, зокрема, подано позов до Шевченківського районного суду міста Києва про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Рішенням (заочним) Шевченківського районного суду міста Києва від 03 грудня 2014 року у справі № 761/24620/14-ц позов ПАТ "ВіЕс Банк" задоволено та стягнуто солідарно з ОСОБА_1, Товариства з обмеженою відповідальністю "Промкомплекс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-Китайський Торговий Дім" на користь ПАТ "ВіЕс Банк" заборгованість по кредитному договору у розмірі 112 206,02 доларів США.

Постановою про відкриття виконавчого провадження, прийнятою державним виконавцем ВДВС Шевченківського РУЮ 02 квітня 2015 року, відкрито виконавче провадження ВП № 47069866 з примусового виконання виконавчого листа № 761/24620/14-ц, виданого Шевченківським районним судом міста Києва 19 березня 2015 року, про стягнення з ОСОБА_1 боргу.

Позивач звернувся до суду з позовом у зв'язку тим, що йому стало відомо про факт припинення іпотеки по кредитному договору та зняття накладеного арешту. У даному позові зазначено про те, що 03 листопада 2014 року ВДВС Шевченківського РУЮ прийнято постанову про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження, разом з тим, доказів, які б підтвердили викладене, до позову не додано, як і не надано таких доказів у ході судового розгляду справи. Також, зазначено про те, що позивачу стало відомо, що обтяження, які накладені на підставі договору іпотеки, припинено відповідачем 08 жовтня 2015 року.

Відповідачем, у свою чергу, зазначено, що нею не вносилися записи та не приймалися рішення про припинення обтяжень нерухомого майна. До відповідача, як приватного нотаріуса, не зверталися з питанням про припинення обтяження нерухомого майна.

Позивач вважає дії відповідача щодо припинення обтяжень (заборону на нерухоме майно) такими, що порушують його законні права та інтереси у зв'язку з чим позивач звернувся до суду за їх захистом.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

У касаційній скарзі скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, зокрема, Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Крім того, суди попередніх інстанцій, на думку скаржника, не надали належної правової оцінки тому, що приватним нотаріусом Стражник Т. О. не перевірено відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими вимогами та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. Зокрема, приватним нотаріусом не перевірено на відповідність чинному законодавству, дійсність і автентичність документу, що подавався заявником як підставу припинення обтяження.

21 грудня 2016 року від ОСОБА_3 надійшло заперечення на касаційну скаргу ПАТ "ВіЕс Банк", в якому зазначено, що вимоги скаржника є безпідставними, а оскаржувані рішення - законними та обґрунтованими.

06 серпня 2019 року від ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 23 липня 2019 року надійшло заперечення на касаційну скаргу ПАТ "ВіЕс Банк", з якого вбачається, що приватний нотаріус Стражник Т. О. не має жодного відношення до зняття заборони, яка по суті позивачем не доведена. У даному випадку саме у кримінальному провадженні повинні бути встановлені особи, які втрутилися у роботу реєстру нотаріальних дій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, зокрема, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частини 4 статті 328 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваних рішень) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (у редакції, чинній на момент винесення цієї постанови) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року не відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є частково обґрунтованими з огляду на наступне.

Розглядаючи дану справу та приймаючи рішення по суті позовних вимог суди першої та апеляційної інстанцій вважали, що між сторонами існує публічно-правовий спір, у зв'язку з чим розгляд даної справи слід здійснювати за правилами адміністративного судочинства.

З такими висновками судів колегія не погоджується з наступних мотивів та передбачених законом підстав.

Відповідно до частини 3 статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 4 КАС України справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).

У цій справі спірні правовідносини виникли стосовно встановлення правомірності рішень приватного нотаріуса щодо внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про припинення обтяження (арешту) та припинення іпотеки нерухомого майна, у зв'язку з чим, на думку позивача, порушується його право власності на відповідне майно, тобто існує спір між банком та фізичною особою щодо права власності на нерухоме майно (квартиру).

Відносини, пов'язані з виконанням договору іпотеки та державною реєстрацією обтяжень, регулюються, зокрема, Цивільним кодексом України, Законом України "Про іпотеку", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Згідно з частиною першою статті 33 Закону України "Про іпотеку" у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених Законом України "Про іпотеку", Законом України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень".

Вирішуючи питання про віднесення спору до юрисдикції адміністративного суду, слід ураховувати не лише суб'єктний склад правовідносин, які склалися між сторонами, а й сутність (характер) таких правовідносин.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника.

Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Спір є приватноправовим також у тому випадку, якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

Правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю майнових вимог банку на нерухоме майно, в результаті звернення стягнення на предмет іпотеки.

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, колегія суддів дійшла висновку, що спір стосовно припинення іпотеки нерухомого майна та захисту майнових прав банку не є публічно-правовим та не належить до юрисдикції адміністративних судів.

За таких обставин, спір у цій справі не може вирішуватися за правилами адміністративного судочинства.

Як убачається з матеріалів справи, спірні правовідносини виникли між ПАТ "ВіЕс Банк" та ОСОБА_1 стосовно виконання договору іпотеки. Крім того, сторони не інформували суд про розгляд цього спору в інших судах.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої та апеляційної інстанцій) завданням цивільного судочинства є справедливий неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних прав з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частин 1 та 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Предметна підсудність, юрисдикція цивільних прав передбачена у частині 1 статті 15 ЦПК України, згідно з якою суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що цей спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Важливо, що на момент розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанції, Верховним Судом України, зокрема, у постановах від 14 квітня 2009 року у справі № 21-367во09, від 14 червня 2016 року у справі № 826/4858/15, вже була висловлена правова позиція стосовно непоширення юрисдикції адміністративних судів на спори, що виникають з подібних правовідносин, а саме правовідносин стосовно державної реєстрації прав та їх обтяжень.

Аналогічна правова позиція висловлена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 826/9928/15, від 13 червня 2018 року у справі № 803/1125/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 817/2398/15, від 16 жовтня 2018 року у справі № 804/14296/15, від 15 травня 2019 року у справі № 520/12606/17 та від 03 липня 2019 року у справі № 804/4212/18.

Колегія суддів не вбачає підстав для відступу від цієї правової позиції.

Таким чином, сформована відповідно до статей 37, 45 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 346 КАС України практика Великої Палати Верховного Суду (постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду, що забезпечує, зокрема, здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права) стосовно обов'язку касаційного суду, встановивши порушення судами правил юрисдикції адміністративних судів, закривати провадження у справі незалежно від доводів касаційної скарги, має вже сталий характер.

Метою розгляду однакової категорії справ у межах судів однієї юрисдикції є, серед іншого, забезпечення єдності судової практики.

Європейська комісія за демократію через право (Венеціанська комісія) у виходить з того, що принцип правової визначеності (legal certainty) має важливе значення для довіри до судової системи і верховенства права; правова визначеність також сприяє розвитку та економічного прогресу; необхідно, щоб суди, особливо вищі суди, створювали механізми для запобігання конфліктам та забезпечення узгодженості їхньої судової практики (Доповідь Венеціанської комісії № 512/2009 "Про верховенство права" (Venice Commission: the Rule of Law), що була прийнята на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року на основі зауважень її членів ОСОБА_10 (Нідерланди), ОСОБА_9 (Швейцарія), ОСОБА_6 (Сполучене Королівство), ОСОБА_8 (Фінляндія); п. 44-50).

Колегія суддів також враховує, що у рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 Конституційний Суд України встановив, що положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).

Згідно з висновками Конституційного Суду України, що сформовані у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010, забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою.

Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.

В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Законом України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у рамках відповідних судових процедур (частина перша статті 5); суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення (частини перша статті 18). Головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура. Процесуальними кодексами України встановлено неоднакову процедуру судового провадження щодо різних правовідносин.

На підставі положень Конституції України про судову спеціалізацію (частина перша статті 125) і про гарантування кожному права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга статті 55) в Україні утворено окрему систему судів адміністративної юрисдикції. Захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень визначено як безпосереднє завдання адміністративного судочинства (частина 1 статті 2 КАС України). Адміністративне судочинство як спеціалізований вид судової діяльності стало тим конституційно і законодавчо закріпленим механізмом, що збільшив можливості людини для здійснення права на судовий захист від протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень.

Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень у межах спеціалізації судів підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.

Частиною 1 статті 354 КАС України встановлено, що порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених Частиною 1 статті 354 КАС України, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що здійснення правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів, спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо прав та обов'язків цивільного характеру. У цьому пункті закріплене "право на суд" разом із правом на доступ до суду складають єдине ціле (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі "Ґолдер проти Сполученого Королівства" ("Golder v. the United Kingdom"), заява № 4451/70, § 36). Проте ці права не є абсолютними та можуть бути обмежені, але лише таким способом і до такої міри, що не порушує сутність вказаних прав (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі "Станєв проти Болгарії" ("Stanev v. Bulgaria"), заява № 36760/06, § 230).

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Європейський суд з прав людини у пункті 44 Рішення у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держав-учасниць організувати їх судову систему в такий спосіб, щоб кожен з їх судів і трибуналів виконував функції, притаманні відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Беручи до уваги наведене й ураховуючи суть спірних правовідносин, правовий статус учасників справи, колегія суддів дійшла висновку, що цей спір не належить до юрисдикції адміністративних судів, а тому касаційна скарга Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" підлягає частковому задоволенню, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а провадження у справі закриттю, оскільки правовідносини у цій справі мають вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

Керуючись статтями 238,239,341,344,349,354,355,356,359, пунктом 4 Перехідних положень КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2016 року скасувати.

Провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства "ВіЕс Банк" до приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Стражник Тетяни Олексіївни, треті особи: відділ Державної виконавчої служби Шевченківського районного управління юстиції у місті Києві, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання протиправними дій та рішень, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії закрити.

Роз'яснити, що спір може бути розглянуто, зокрема, за правилами цивільного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

Н. В. Коваленко