Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.10.2019 року у справі №414/736/17

ПОСТАНОВА

Іменем України

30 вересня 2019 року

Київ

справа №414/736/17

адміністративне провадження №К/9901/45890/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я. О., судді Желєзного І. В., судді Саприкіної І. В., розглянувши в письмовому провадженні у касаційному порядку адміністративну справу № 414/736/17

за позовом ОСОБА_1

до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області,

третя особа Комунальне підприємство "Кремінна-Комунсервіс"

про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії

за касаційною скаргою Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області

на постанову Кремінського районного суду Луганської області від 14 червня 2017 року (у складі головуючого судді Акулов Є. М. ) та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року (у складі колегії: головуючого судді Василенко Л. А., суддів Гайдара А. В., Ханової Р. Ф. ),

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області (далі - Рубіжанське ОУПФУ), третя особа: Комунальне підприємство "Кремінна-Комунсервіс" (далі - КП "Кремінна-Комунсервіс"), в якому просив:

визнати незаконною бездіяльність Управління пенсійного фонду України в Кремінському районі Луганської області (далі - УПФУ в Кремінському районі Луганської області);

зобов'язати УПФУ в Кремінському районі Луганської області зарахувати до страхового стажу період роботи в КП "Кремінна-Комунсервіс" з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року;

зобов'язати УПФУ в Кремінському районі Луганської області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 10 грудня 2015 року з урахуванням стажу роботи у КП "Кремінна-Комунсервіс" з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Постановою Кремінського районного суду Луганської області від 14 червня 2017 року зазначений позов ОСОБА_1 задоволений частково, а саме: визнано протиправними дії Рубіжанського ОУПФУ щодо неврахування до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи в КП "Кремінна-Комунсервіс" з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року; зобов'язано Рубіжанське ОУПФУ зарахувати ОСОБА_1 період його роботи в КП "Кремінна-Комунсервіс" з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року до страхового стажу і здійснити з 01 листопада 2016 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням цього стажу; в іншій частині вимоги позивача залишено без розгляду в зв'язку із пропуском строку звернення до суду.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що, оскільки страхові внески позивача відраховувались роботодавцем із заробітної плати, спірний період роботи позивача на підприємстві, з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року підлягає зарахуванню до страхового стажу, оскільки відповідальність за несплату страхових внесків несе страхувальник, тобто Комунальне підприємство, в якому працював позивач.

Відповідач не погодився з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог, подав апеляційну скаргу.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року апеляційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області задоволено частково. Постанову Кремінського районного суду Луганської області від 14 червня 2017 року скасовано. Позовні вимоги ОСОБА_1 до Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області, третя особа: КП "Кремінна-Комунсервіс" про визнання бездіяльності незаконною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково.

Визнано незаконною бездіяльність Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області щодо незарахування стажу роботи ОСОБА_1 в КП "Кремінна-Комунсервіс" за період з 01 січня 2015 року по 30 листопада 2015 року до страхового. Зобов'язати Рубіжанське об'єднане управління Пенсійного фонду України Луганської області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в КП "Кремінна-Комунсервіс" з 01 січня 2015 року по 30 листопада 2015 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що внаслідок неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідності висновків суду обставинам справи, суд першої інстанції частково невірно вирішив спір, внаслідок чого постанова суду підлягає скасуванню з постановленням нової про часткове задоволення позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, відповідач звернувся з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ ТА КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга надійшла до суду 04 вересня 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 06 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 414/736/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

У зв'язку із початком роботи Верховного Суду, на виконання підпункту 4 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, далі - КАС України) матеріали цієї справи передано до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 29 вересня 2019 року прийняв до провадження адміністративну справу № 414/736/17 та призначив її до розгляду в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів з 30 вересня 2019 року.

При розгляді цієї справи в касаційному порядку учасниками справи клопотань заявлено не було.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено те, що ОСОБА_1 з 10 грудня 2015 року знаходиться на обліку в УПФУ в Кремінському районі Луганської області та отримує пенсію по інвалідності, призначену згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

В січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до УПФУ в Кремінському районі Луганської області з заявою про зарахування до страхового стажу періоду роботи з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року в КП "Кремінна-Комунсервіс".

Листом УПФУ в Кремінському районі Луганської області №4/С-14 від 08 лютого 2017 року позивачеві повідомлено, що на момент звернення за призначенням пенсії у відповідача не було підстав для зарахування до загального страхового стажу періоду роботи позивача з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року, оскільки згідно з даними індивідуальних відомостей про застраховану особу була відсутня сплата страхових внесків по КП "Кремінна - Комунсервіс" за період з 01 серпня 2014 року по 30 листопада 2015 року.

В подальшому КП "Кремінна - Комунсервіс" за даними індивідуальних відомостей про застраховану особу сплатило страхові внески за період з серпня по листопад 2014 року. Розпорядженням відповідача від 07 лютого 2017 року до електронної бази включено стаж і заробітну плату за період з серпня до листопада 2014 року та перераховано пенсію ОСОБА_1 з 10 грудня 2015 року. Не зарахування стажу обумовлено несплатою щомісячних платежів з єдиного соціального внеску за період з грудня 2014 року по листопад 2015 року КП "Кремінна - Комунсервіс", що є порушенням вимог частини 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Відповідно до довідки КП "Кремінна - Комунсервіс" №58 від 30 січня 2017 року у період з 28 грудня 2012 року по 10 грудня 2015 року з заробітної плати позивача здійснювалися утримання єдиного соціального внеску у розмірі 3,6%.

За даними індивідуальних відомостей про застраховану особу встановлено, що за період з січня по листопад 2014 року з заробітної плати позивача перераховано страхові внески.

Відповідно до листа КП "Кремінна - Комунсервіс" від 04 травня 2017 року №204 ОСОБА_1 у період з 28 грудня 2012 року по 10 грудня 2015 року працював на підприємстві електромонтером з ремонту та обслуговування обладнання. З його заробітної плати підприємством утримувався єдиний соціальний внесок у розмірі 3,6%, але в повному обсязі не перераховувався у зв'язку з фінансовими труднощами, відсутністю на підприємстві коштів, тому комунальне підприємство з цього виду податку має заборгованість.

З листа Рубіжанського ОУПФУ від 19 травня 2017 року №15/56/С-14 встановлено, що в лютому 2017 року позивачеві здійснено перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу до 30 листопада 2014 року та в травні 2017 року здійснено перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу до 31 грудня 2014 року; після перерахунку стаж позивача склав 34 роки 01 місяць 16 днів. Також повідомлено про не зарахування до загального страхового стажу періоду роботи з 01 січня 2015 року по 30 листопада 2015 року у зв'язку з відсутністю сплати підприємством страхових внесків за цей період.

Вказані обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.

ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Касаційна скарга відповідача обґрунтована тим, що судом апеляційної інстанції незаконно, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права частково задоволено позовні вимоги. Зокрема, відповідач зазначає, що спірний період трудового стажу позивача не може бути зараховано до страхового стажу, з якого обраховується пенсія, оскільки КП "Кремінна-Комунсервіс" не перераховувалися до органів пенсійного фонду страхові внески, відраховані із заробітної плати позивача.

25 вересня 2017 року до суду надійшли заперечення позивача на касаційну скаргу відповідача, в яких позивач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим з правильним застосуванням норм матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка доводів учасників справи і висновків суду першої та апеляційної інстанції

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам касаційної скарги, а також виходячи з меж касаційного перегляду справи, визначених статтею 341 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з положенням частини 3 статті 211 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частини 4 статті 328 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1 , 2 та 3 статті 159 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) та частин 1 , 2 та 3 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Крім того, стаття 2 та частина 4 статті 242 КАС України (в редакції, чинній після 15 грудня 2017 року) встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Зазначеним вимогам процесуального закону постанова Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року відповідає, а викладені у касаційній скарзі мотиви скаржника є неприйнятні з огляду на наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Норми матеріального права в цій справі суд застосовує в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно до частини 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058) страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Згідно із частиною дванадцятою статті 20 Закону №1058 страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону №1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною другою статті 24 Закону №1058 передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог частини 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності частини 6 статті 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV.

Згідно із частиною третьою статті 24 Закону №1058 страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно даних листа КП "Кремінна - Комунсервіс" від 04 травня 2017 року №204 та довідки №58 від 30 січня 2017 року у період з 28 грудня 2012 року по 10 грудня 2015 року з заробітної плати позивача здійснювалися утримання єдиного соціального внеску у розмірі 3,6%, але в повному обсязі не перераховувався у зв'язку з фінансовими труднощами, відсутністю на підприємстві коштів.

Колегія суддів зазначає, що, за загальним правилом, несвоєчасна сплата підприємством страхових внесків, за умови підтвердження роботи особи на такому підприємстві, отримання заробітної плати та утримання з неї єдиного соціального внеску, не повинна порушувати законні права та інтереси позивача, зокрема, порушувати його право на належне пенсійне забезпечення, оскільки, обов'язок своєчасної сплати страхових внесків до пенсійного фонду покладено на роботодавця, а тому їх несплата не може позбавляти працівників права на зарахування періоду роботи до страхового стажу, фактично позбавляючи особу права власності на пенсію в належному розмірі.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним судому постанові від 27 березня 2018 року у справі №208/6680/16-а (2а/208/245/16), від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а та від 20 березня 2019 року у справі № 688/947/17.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правильних висновків щодо вирішення спору.

Касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не наведено інших міркувань, які б не були предметом перевірки апеляційного суду та щодо яких не наведено мотивів відхилення наведеного аргументу.

Розглядаючи цю справу в касаційному порядку Суд також враховує, що згідно з імперативними вимогами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги; на підставі встановлених фактичних обставин справи лише перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та дотримання норм процесуального права.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до пунктів 21,24 рішення у справі "Федоренко проти України" ( № 25921/02) Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини у пункті 32 рішення по справі "Стреч проти Сполучного Королівства" (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" ( № 23759/03 та № 37943/06) зазначено про те, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про "закон", стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі "Спачек та ін. проти Чеської Республіки" (Spacek, s. r. o. v. The Czech Republic № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі "Бейелер проти Італії" (Beyeler v. Italy № 33202/96).

Аналізуючи поняття "якість закону" Європейський суд з прав людини у пункті 111 рішення у справі "Солдатенко проти України" (заява № 2440/07) зробив висновок, що це поняття, вимагаючи від закону відповідності принципові верховенства права, означає, що у випадку, коли національний закон передбачає можливість обмеження прав особи, такий закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні - для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля

Згідно з уже сталою практикою Європейського суду з прав людини закон має відповідати якісним вимогам, насамперед, вимогам "доступності", "передбачуваності" та "зрозумілості"; громадянин повинен мати змогу отримати адекватну інформацію за обставин застосування правових норм у конкретному випадку; норма не може розглядатися як "закон", якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку; громадянин повинен мати можливість - у разі необхідності за належної правової допомоги - передбачити, наскільки це розумно за конкретних обставин, наслідки, до яких може призвести певна дія; у внутрішньому праві повинні існувати загороджувальні заходи від довільного втручання влади в здійснення громадянами своїх прав (рішення у справах "Сєрков проти України", заява № 39766/05, пункт 51; "Редакція газети "Правоє дело" та Штекель проти України", заява № 33014/05, пункт 51,52; "Свято-Михайлівська Парафія проти України", заява № 77703/01, пункт 115; "Толстой-Милославський проти Сполученого Королівства" (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), заява № 18139/91, пункт 37; "Санді Таймс" проти Об'єднаного Королівства" ( № 1) ("SundayTimes v. The United Kingdom ( № 1)"), серія А, № 30, пункти 48-49; "Мелоун протии Об'єднаного Королівства" ("Malone v. The United Kingdom"), серія А, № 82, пункт 66); "Маргарета і Роджер Андерссон проти Швеції" ("Margareta and Roger Andersson v. Sweden"), серія А, № 226-А, п. 75; "Круслен проти Франції" (Kruslin v. France), № 11801/85, п. 27; "Ювіг проти Франції" (Huvig v. France), серія А № 176-В, пункт 26; "Аманн проти Швейцарії" (Amann v. Switzerland), заява № 27798/95, пункт 56).

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" ( № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" ( № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" ( № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У відповідності до частини 1 статті 350 КАС України (в редакції, чинній на момент винесення цього судового рішення) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Рішення суду апеляційної інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, в оскарженому судовому рішенні повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а доводи касаційної скарги їх не спростовують.

Оскільки колегія суддів залишає в силі рішення апеляційного суду, то відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають новому розподілу.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Рубіжанського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області залишити без задоволення.

Постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 08 серпня 2017 року, якою скасовано постанову Кремінського районного суду Луганської області від 14 червня 2017 року, залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Я. О. Берназюк

Судді: І. В. Желєзний

І. В. Саприкіна