Оголошення фізичної особи померлою в умовах воєнного стану

ЗМІСТ

1. Постановка проблеми
2. Нормативно – правове регулювання
3. Судова практика
4. Оголошення фізичної особи померлою на прикладі одного кейсу
5. Висновки

1. Постановка проблеми

Правовий механізм оголошення фізичної особи померлою в судовому порядку був імплементований в сучасне українське законодавство із прийняттям в 2003 році Цивільного кодексу України, шляхом адаптації відповідної норми з положень Цивільного кодексу Української РСР. Із певними змінами, викликаними історичними подіями в Україні, цей механізм проіснував до сьогоднішнього дня у формі, наближеній до початкової. Хоча в умовах мирного часу до 2014 року та періоду гібридної війни росії 2014 – 2022 років механізм оголошення фізичних осіб померлими відносно ефективно справлявся з навантаженням тих часів, початок найбільшої війни на Європейському континенті з часів Другої світової миттєво зробив існуючий порядок неактуальним, що вимагає приведення його у відповідність до реалій сьогоднішнього дня.

Станом на травень 2023 року кількість зниклих безвісти в Україні сягає близько 23 760 осіб, згідно повідомлення, опублікованого заступником Міністра внутрішніх справ України Леонідом Тимченко на веб-сайті прес-центру Міністерства внутрішніх справ України. На жаль, наразі немає жодної розумної підстави припускати, що кількість зниклих безвісти осіб в Україні найближчими роками буде зменшуватись.

В цьому контексті постає питання про те, яких змін потребує законодавче регулювання порядку оголошення фізичних осіб померлими під час дії воєнного стану, та яким чином забезпечити ефективний та своєчасний захист прав та інтересів членів сім’ї загиблих осіб до того моменту, коли необхідні зміни будуть внесені.

З цієї метою проаналізуємо зміни, яких правове регулювання порядку оголошення фізичних осіб померлими зазнало протягом свого існування, та спробуємо сформулювати поправки та уточнення, яких воно потребує зараз.

2. Нормативно – правове регулювання

Можливість оголошення фізичної особи померлою передбачена статтею 46 Цивільного кодексу України.

В редакції від 01.01.2024 року, стаття 46 Цивільного кодексу України «Оголошення фізичної особи померлою» встановлює наступне.

Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру (частина 1).

Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців (частина 2).

Фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті (частина 3).

Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України (частина 4).

Аналіз положень наведеної статті дозволяє констатувати її доволі поглиблений характер. Є загальна підстава – відсутність у місці постійного проживання особи відомостей про місце її перебування протягом 3 років. Є спеціальна підстава – особа пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку. В такому разі, вона може бути оголошена померлою, якщо про неї немає відомостей у місці постійного проживання протягом 6 місяців. Крім того, передбачено можливість оголошення особи померлою, якщо у місці постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 1 місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Що ж до осіб, ймовірна смерть яких пов’язана із бойовими діями, частина друга цієї статті встановлює, що фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. Спеціальне правило передбачає можливість оголошення фізичної особи померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу 6 місяців.

Правозастосування саме цієї частини викликає деякі питання, прямі відповіді на які чинний Цивільний кодекс не містить, розглянемо їх детальніше.

Термін «збройний конфлікт» був доданий до частини 2 статті 46 Цивільного кодексу у 2018 році Законом України № 2505-VIII від 12.07.2018 року «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин». В початковій редакції ч. 2 статті 46 Цивільного кодексу норма оперувала тільки поняттям «воєнні дії».

Визначення терміну «збройний конфлікт» міститься в Законі України № 2469-VIII «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 року, відповідно до якого, збройний конфлікт - збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт).

Отже, аналізуючи зміни, яких зазнав механізм оголошення фізичних осіб померлими, чия ймовірна смерть пов’язана з агресією російської федерації, варто закцентувати увагу на додаванні до терміну «воєнні дії» поняття «збройний конфлікт» у положенні ч. 2 статті 46 ЦК України. Семантична різниця між цими термінами вбачається у тому, що «збройний конфлікт», на відміну від «воєнних дій», не передбачає оголошення в країні воєнного стану та/або війни іншій країні.

Таким чином, цією незначної, на перший погляд, зміною законодавець відкрив для громадян України можливість фактичного правозастосування положень ч. 2 статті 46 ЦК України, яка до того була недоступною через прихований, гібридний характер агресії російської федерації. Слід відмітити, хоча ця зміна і є позитивним прикладом приведення законодавства в окремій частині у відповідність до новосформованих реалій, швидкість прийняття таких змін потребує вдосконалення, адже на момент, коли вони були прийняті, агресія тривала вже 4 роки. Якщо розглядати негативний сценарій, за якого прийняття змін вже в умовах повномасштабної війни займе стільки ж часу, то цього буде достатньо для того, щоб виникли десятки, якщо не сотня тисяч зниклих безвісти осіб, питання про оголошення померлими яких судова влада буде розгрібати протягом довгих років.

Тепер розглянемо безпосередньо ті елементи в механізмі оголошення фізичних осіб померлими у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, неактуальність яких спричинила повномасштабна війна з російською федерацією. Спочатку проаналізуємо матеріальні аспекти, після цього – процесуальні.

Ключовим матеріально – правовим аспектом оголошення фізичної особи померлою є встановлений законом строк, після спливу якого особа може бути оголошена померлою. За загальним правилом, особа, яка зникла безвісти у зв’язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Проблемою є те, що вказана норма не встановлює, що саме слід вважати днем закінчення воєнних дій для цілей оголошення фізичної особи померлою.

Наказом Мінреінтеграції України № 309 від 22.12.2022 року затверджено перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією. Чи можна вважати виключення певної території з цього переліку днем закінчення воєнних дій? Чи є в цьому контексті тотожними поняття «бойові дії» та «воєнні дії»? До якого саме визначення бойових дій слід апелювати: в широкому значенні, що включає в себе території можливих бойових дій, території активних бойових дій, території активних бойових дій, на яких функціонують державні електронні інформаційні ресурси, або в вузькому значенні, тобто до якогось конкретного з перелічених термінів? Чи може вважатись перехід території в статус тимчасово окупованої закінченням воєнних дій? Або під закінченням воєнних дій слід розуміти виключно укладання угоди про мир або перемир’я між Україною та російською федерацією? І що в такому разі робити членам сім’ї десятків тисяч зниклих безвісти людей, які є вже зараз, та права яких в такому разі будуть непропорційно обмежені?

Наразі на законодавчому рівні відповідей на зазначені питання немає. Все це породжує непередбачуваність у процесі захисту цивільних прав та інтересів членів сім’ї загиблих осіб, оскільки залежно від того, до яких відповідей на ці питання буде схилятися суд, при вирішенні питання про оголошення особи померлою, залежить результат справи. При цьому, незалежно від обґрунтованості доказів, які свідчать про ймовірну смерть особи, якщо суд вважає, що строк, по закінченню якого особа може бути оголошена померлою, не закінчився, це може бути підставою для відмови у задоволенні вимог заяви.

Тому існує необхідність якомога швидше розглянути на законодавчому рівні вказані питання, оскільки в протилежному випадку цивільні права та інтереси десятків, а можливо і сотень тисяч людей, які є членами сім’ї загиблих внаслідок воєнних дій осіб, будуть непропорційно обмежені.

Що стосується процесуального аспекту правового регулювання оголошення фізичної особи померлою слід зазначити наступне.

Процедурному порядку оголошення фізичної особи померлою присвячена глава 4 «Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою» Розділу IV «Окреме провадження» Цивільного кодексу України. Вказана глава не містить приписів, що б становили необґрунтовані перешкоди в процесі оголошення фізичних осіб померлими, тому на цьому не зупиняємось.

Необхідно окремо звернути увагу на особливості у предметі доказування в цій категорії справ.

За загальним правилом, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).

Однак, специфіка категорії спорів, пов’язаних з оголошенням фізичної особи померлою, полягає у тому, що цей механізм, на відміну від встановлення факту смерті фізичної особи, застосовується у випадках, коли немає прямих доказів смерті особи.

Важливе значення в цьому контексті має постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення юридичних фактів, що мають юридичне значення».

В абзаці третьому п. 13 Постанови викладено висновок, згідно якого, на відміну від факту смерті особи, який встановлюється судом за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин, громадянин може бути оголошений в судовому порядку померлим у разі встановлення обставин, зазначених у ст.21 ЦК, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина, коли немає доказів про факт його смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав без вісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим.

Вказаний висновок є вирішальним для випадків оголошення особи померлою у зв’язку з воєнними діями, оскільки найчастіше прямих доказів смерті особи внаслідок воєнних дій немає.

Водночас не слід тлумачити наведений висновок як повне звільнення від тягаря доказування у цій категорії справ, оскільки суди будуть прискіпливо оцінювати обставини, з якими заявники пов’язують високу ймовірність загибелі особи, що буде детальніше проаналізовано у розділі 4 цієї статті.

Звертаю увагу також на склад учасників цієї категорії справ. За загальним правилом, справи окремого провадження розглядаються за участі заявника і заінтересованих осіб (частина 4 ст. 294 ЦПК України).

Заінтересованими особами є особи, на цивільні права та обов’язки яких може вплинути оголошення іншої фізичної особи померлою. Такими особами можуть бути родичі, спадкоємці особи, яка оголошується померлою. Такі особи наділені рівними процесуальними правами з заявником, вони можуть подавати докази на підтвердження обґрунтованості чи необґрунтованості заяви, брати участь в дослідженні обставин справи, оскаржувати рішення і ухвали, вчиняти інші процесуальні дії, передбачені статтями 99, 103 ЦПК.

У разі відсутності у справі про оголошення фізичної особи померлою заінтересованих осіб слід прямо про це зазначити в заяві, оскільки не зазначення заінтересованих осіб може бути розцінено судом як недотримання процесуальних вимог, та може бути підставою для залишення заяви без руху.

Також заінтересованою особою можна вказати орган державної реєстрації актів цивільного стану. Хоча імперативної вимоги про це процесуальний закон не містить, це може спростити проведення державної реєстрації смерті особи та отримання свідоцтва про смерть після набрання рішенням суду про оголошення фізичної особи померлою законної сили, оскільки в такому разі заявник може залучити орган реєстрації безвідносно місця реєстрації особи, яка оголошується померлою.

Відповідно до п. 14 Наказу Міністерства юстиції України №52/5 від 18.10.2000 року «Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні» у разі введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться будь-яким органом державної реєстрації актів цивільного стану за зверненням заявника.

Отже, в разі якщо заявник та особа, що оголошується померлою, зареєстровані в різних місцях, керуючись наказом Мін’юсту № 52/5 від 18.10.2000 року, заявник може залучити в якості заінтересованої особи орган державної реєстрації актів цивільного стану за власним місцезнаходженням та спростити таким чином процес проведення державної реєстрації смерті та отримання свідоцтва про смерть після набрання рішенням суду про оголошення особи померлою законної сили.

Крім того, варто зауважити, що відповідно до вимог ч. 4 статті 293 ЦПК України, справи окремого провадження про оголошення фізичної особи померлою розглядаються судом у складі одного судді і двох присяжних.

Теоретично, це не передбачає особливих складнощів, оскільки у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення загалом, та в справах про оголошення фізичної особи померлою зокрема, вирішується питання про факт, а не про право, для чого спеціальні знання у галузі права не потрібні, тому присяжні можуть ефективно виконувати покладені на них завдання з вирішення справ окремого провадження.

Однак на практиці, багато місцевих загальних суддів не укомплектовані необхідною для розгляду справи кількістю присяжних, що може призвести до передачі справи до іншого суду, як передбачено п. 2 ч. 1 статті 31 ЦПК України.

Щодо судового збору, то відповідно до п. 21 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», заявники у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, звільняються від сплати судового збору.

Водночас були випадки, коли суд залишав заяву про оголошення фізичної особи померлою без руху з підстави несплати судового збору відповідно до ставки, встановленої для справ окремого провадження, однак така ситуація є не більше ніж окремою суддівською помилкою, та системної перешкоди не становить.

Далі розглянемо кейси з судової практики, які є цікавими з точки зори того, які відповіді надають суди на питання, окреслені в цьому розділі, при вирішенні реальних справ.

3. Судова практика

Справа № 752/3939/23, Рішення від 16.06.2023 року, Голосіївський районний суд м. Києва.

Обставини, на які посилався заявник: Вимоги обґрунтовані тим, що бабуся заявника до початку бойових дій 24.02.2022 проживала за адресою місця реєстрації. Після початку активних бойових дій у м. Маріуполь бабусю забрав проживати з собою її молодший син у квартирі дружини.

Однак, 16.03.2022 під час чергового обстрілу міста Маріуполь, у будинку, де проживала на той час бабуся, сталася пожежа. Одна з очевидців пожежі вказує на те, що під час пожежі у багатьох квартирах заклинило двері, через що бабуся просто згоріла в будинку. Факт смерті бабусі може бути підтверджено лише показами сусідів - очевидців.

Також заявник вказав, що бабуся страждала хворобою Альцгеймера, постійно все забувала і не розуміла, де знаходиться. З 16.03.2022 бабуся не виходить на зв'язок з рідними. Ніхто із сусідів її не бачив.

Заявник зазначив, що звернувся до Подільського управління поліції ГУ НП у м. Києві із заявою про розшук особи, що безвісно відсутня, та повідомив про зникнення у м. Маріуполі при обставинах, які реально загрожували життю його бабусі. 02.07.2022 внесено відомості до ЄРДР, та передано за підслідністю до слідчого відділу 2-го управління ГУ СБУ в Донецькій та Луганській областях.

Оскільки місто Маріуполь наразі окуповане, будь - яким іншим способом встановити факт смерті неможливо. Оголошення померлою бабусі необхідне заявнику для отримання свідоцтва про смерть та відкриття спадщини. Крім того, заявник та його бабуся є співвласниками квартири, відчуження якої не може бути здійснено без згоди її співвласника, що не дає заявнику можливості реалізовувати свої права як співвласника.

Оцінка суду: Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Однак необхідно відрізняти оголошення фізичної особи померлою від встановлення факту смерті особи. Оголошення фізичної особи померлою - це ствердження судовим рішенням припущення про смерть даної особи, тобто констатація високого ступеня ймовірності смерті. Встановлення факту смерті особи можливо, якщо суд на підставі незаперечних доказів ствердить, тобто доведе обставини, які вірогідно свідчать про смерть особи у точно визначений час, обставини, за яких настала смерть і факт неможливості реєстрації органом державної РАЦС факту смерті. У цих справах суд визнає днем смерті громадянина, оголошеного померлим, день його гаданої смерті, якщо він пропав безвісті за обставин, які загрожували смертю або давали підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку, а в інших випадках днем смерті вважається день набрання законної сили рішення суду про оголошення громадянина померлим

Аналізуючи зазначені норми права, суд дійшов висновку, що підставою для оголошення особи померлою є не факти, які напевне свідчать про її загибель, а обставини, що дають підставу припускати смерть такої особи.

Таким чином, суд дійшов до висновку про можливість задоволення заяви та оголошення померлою, оскільки станом на день розгляду заяви по суті остання більше року відсутня в місці постійного проживання та реєстрації, а також відсутні відомості про місце її перебування.

Суд враховує, що після початку бойових дій в зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України м. Маріуполь був зоною активних бойових дій та піддавався численним обстрілам, що є відкритою, публічною інформацією, яка не підлягає доведенню.

Крім того, за свідченнями очевидців, 16.03.2022 р. в будинку за місцем проживання після обстрілу сталась пожежа, внаслідок чого вона могла загинути.

При цьому, суд вважає за необхідне роз'яснити заявнику, що у випадку, якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення фізичної особи померлою.

Оголошення бабусі заявника померлою необхідне заявнику для отримання свідоцтва про смерть та відкриття спадщини. Наведені заявником обставини та мета, з якою заявнику необхідно оголосити особу померлою, свідчать про наявність між заявником та особою, яку він просить оголосити померлою матеріально-правового зв'язку.

Відповідно до частини першої ст. 17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Таким чином, єдиною підставою для державної реєстрації смерті у даному випадку є рішення суду про оголошення особи померлою.

Крім того в даному випадку існують перешкоди у реалізації заявником прав або виконання обов'язків, пов'язаних з відсутністю особи, яку він просить оголосити померлою.

Оскільки день вірогідної смерті особи у м. Маріуполь Донецької області є 16 березня 2022 року, тому з урахуванням вимог ч. 3 ст. 46 ЦК України, саме з цього дня необхідно оголосити її померлою.

Справа № 299/6220/23, Рішення від 06.10.2023 року, Виноградівський районний суд Закарпатської області.

Обставини, на які посилався заявник: Вимоги обґрунтовує тим, що заявниця ОСОБА_3, є внутрішньо-переміщеною особою від 04 вересня 2023 року. На даний час проживає у місті Виноградів, Берегівського району, Закарпатської області.

12.03.2022 військовослужбовці рф, в порушення вимог п. 4-5 ст. 51 Додаткового протоколу до Женевської конвенції від 12 серпня 1949 року, що застосовується до захисту жертв міжнародних конфліктів, а саме: умисні напади на цивільні об'єкти, які не є військовими цілями, внаслідок ракетних обстрілів, пошкодили будинок, який належить матері заявниці. Внаслідок ракетного обстрілу матір заявниці було поранено у вигляді чисельних опіків, рваної рани бедра ноги. Померла в міській лікарні по. Про це в обідній час 16.03.2022 повідомив рідний брат заявниці

Отже, 12.03.2022 під час чергового обстрілу міста у будинку, де проживала мати заявниці, сталася пожежа, внаслідок чого за показами очевидців вона згоріла у квартирі.

Факт родинних відносин з матір'ю підтверджується копією свідоцтва про народження.

З метою оформлення спадкових прав, заявниця вимушена звернутися до суду про встановлення факту, що має юридичне значення для встановлення факту смерті, адже ані свідоцтва про смерть, ані медичних документів отримати неможливо.

28 серпня 2023 року у відділення поліції № 1 Берегівського РВП ГУНП в Закарпатської області було подано заяву про розшук особи. 02 вересня 2023 року заявниця отримала Витяг з ЄРДР, кримінальному провадженню присвоєно № 12023071080000576, дата реєстрації 30.08.2023, правова кваліфікація: ч. 2 статті 438 КК України.

Оскільки місто Маріуполь наразі окуповане, будь - яким іншим способом встановити факт смерті неможливо. Оголошення померлою матері необхідне заявнику для отримання свідоцтва про смерть та відкриття спадщини.

Оцінка суду: Оголошення особи померлою необхідно для усунення невизначеності, яка склалася щодо правовідносин за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Варто враховувати, що після початку бойових дій в зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України м. Маріуполь був зоною активних бойових дій та піддавався численним обстрілам, що є відкритою, публічною інформацією, яка не підлягає доведенню. Крім того, за свідченнями очевидців, 12.03.2022 р. в будинку за місцем проживання, після обстрілу сталась пожежа, внаслідок чого вона могла загинути.

Наведені заявником обставини та мета, з якою заявнику необхідно оголосити особу померлою, свідчать про наявність між заявником та особою, яку він просить оголосити померлою матеріально-правового зв'язку. Таким чином, єдиною підставою для державної реєстрації смерті у даному випадку є рішення суду про оголошення особи померлою.

Крім того в даному випадку існують і перешкоди у реалізації заявником прав або виконанні обов'язків, пов'язаних з відсутністю особи, яку він просить оголосити померлою.

Приймаючи до уваги викладене, встановивши, що особа відсутня в місці її постійного проживання, а також відсутні відомості про місце її перебування більше року, суд вважає, що заява є законною та обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Справа № 201/7573/23, Рішення від 04.10.2023, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська.

Обставини, на які посилався заявник: Після початку широкомасштабного вторгнення збройних сил російської федерації на територію України м. Маріуполь почали обстрілювати, внаслідок чого її син отримав вогнепальне поранення і помер.

Ввечері 13.03.2022р. її син вийшов з будинку по дрова, оскільки електроенергії та центрального опалення через обстріли вже не було, і отримав поранення у шию. Прожив він до ранку, помер у неї на руках. Після смерті його тіло заявник відвезла до будівлі з написом «морг» в район «Черьомушки», бачила там тіла інших людей. Її онука забрала до себе в машину незнайома жінка, яка виїжджала з міста, і відвезла у м. Бердянськ Запорізької області, до подруги заявниці. Сама заявниця жила в підвалі свого будинку, сам будинок розбомбили. 24.04.2022р. обстріли Маріуполя припинилися, і вона пішла до будівлі, де лишила тіло сина, з`ясовувати його місцезнаходження. Люди, які там знаходилися, повідомили їй, що тіла загиблих з 24.02.2022р. до 25.03.2022р. звозилися з вулиць у цю будівлю з написом «морг», а потім без ідентифікації поховані в загальній могилі в смт Мангуш Донецької області. Її онук вижив, і повернувся разом зі своєю матір`ю в м. Маріуполь, вона з ним спілкується, але будь-які інші дані про долю тіла свого сина або його появи живим у неї немає і онук їй не повідомляв. 18.06.2022р. заявниця виїхала з м. Маріуполя і подала заяву до поліції стосовно свого сина.

Оцінка суду: Заявник повинен мати особисту цивільну-правову заінтересованість в зміні правового статусу особи, яку він просить оголосити померлою. Для підтвердження цього повинні бути наведені обставини, які свідчать про те, що між заявником та особою, яку він просить оголосити померлою існують особисті або майнові правовідносини, матеріально-правовий зв`язок або за відсутності такого зв`язку - дані про те, що відсутність фізичної особи є для заявника перешкодою у реалізації суб`єктивних прав або виконанні обов`язків.

Приймаючи до уваги викладене, врахувавши, що масовані обстріли м. Маріуполя в лютому-березні 2022р. і масова загибель від цього мешканців міста є загальновідомим фактом, встановивши, що інших відомостей, окрім зазначених заявницею про те, що син помер у неї на руках, 15.03.2022р., вона відвезла його тіло до приміщення з назвою «морг» і відтоді не бачила, а постійне місце проживання зі слів заявниці знищене, а саме місто дотепер є окупованим, суд дійшов висновку, що заява є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Висновки за результатами аналізу судової практики:

1. Щодо обставин смерті осіб. Аналіз судової практики свідчить про те, що суди адекватно оцінюють фактичні обставини у випадках, коли особи перебували в містах, де тривали активні бойові дії, як-то Маріуполь. Не вдаючись до надмірного формалізму при оцінці таких обставин, суди визнають реальну загрозу для життя осіб, що перебували у Маріуполі, та інших містах, де тривали інтенсивні бойові дії як загальновідому обставину, що не потребує доведення. В справі № 201/7573/23 взагалі фактично єдиною підставою для юридичного припущення про смерть особи є показання самої заявниці. Таким чином, від місця, в якому знаходилась особа в момент ймовірної загибелі, залежить обсяг зусиль, які заявнику доведеться докласти аби переконати суд в обґрунтованості припущення про смерть особи.
2. Щодо матеріально – правового зв’язку між заявником та особою, що оголошується померлою. В усіх випадках суд перевіряє наявність особистих відносин, матеріально – правового зв’язку, а за відсутності таких - дані про те, що відсутність фізичної особи є для заявника перешкодою у реалізації суб`єктивних прав або виконанні обов`язків. Особисті зв’язки підтверджуються свідоцтвом про народження, паспортом, тощо. Наявність майнових правовідносин може підтверджуватися правовстановлюючими документами, що засвідчують належність майна заявнику та померлій особі на праві спільної власності, або інші документи, в залежності від того, перешкоди в реалізації яких прав та виконанні яких обов’язків становить для заявника відсутність іншої особи.
3. Щодо строку. Загалом можна констатувати, що суди переважно не приділяють окремої уваги дослідженню строку, протягом якого відсутні відомості про особу. В більшості випадків суди фактично застосовують спеціальний строк – 6 місяців, адже на момент прийняття рішень загальний строк у 2 роки ще не сплив, хоча і не конкретизують це. Слід звернути увагу, що буквальне тлумачення ч. 2 ст. 46 ЦК України дозволяє дійти висновку, що мінімальний строк у 6 місяців має закінчитися саме на момент прийняття рішення, а не момент звернення з заявою. Таким чином, хоча суди і не приділяють особливої уваги питанню обчислення строку, протягом якого відсутні відомості про особу, це не перешкоджає приймати правильні рішення по суті, не вдаючись до надмірного формалізму у застосуванні строків. Поруч з тим, суди акцентують увагу заявників на правових наслідках появи особи, оголошеною померлою, а також про неможливість відчужувати протягом 5 років майно, успадковане від оголошеної померлою особи. Вважаю, що вказаний підхід є розумним балансом між так званим правовим пуризмом, тобто надто буквальному застосуванні норми в умовах її явної застарілості, та «конвеєрним» задоволенням усіх заяв, посилаючись на одну лише наявність воєнного стану в країні самого по собі.

Наостанок, розглянемо реальний кейс оголошення фізичної особи померлою та проаналізуємо в хронологічній послідовності усі етапи судового розгляду.

4. Оголошення фізичної особи померлою на прикладі одного кейсу

Вихідні дані: Заявниця мала батьків, літніх людей, які проживали у місті Маріуполь. З початком повномасштабного вторгнення заявниця втратила з ними зв’язок. Згодом вдалося встановити зв’язок з сусідами, проживаючими з батьками в одному будинку. Сусіди повідомили, що батько заявниці загинув внаслідок влучання снаряду в будинок в березні 2022 року. В подвір’ї будинку було знайдено поховальну табличку, на якій написано прізвище та ініціали батька заявниці. Щодо матері заявниці, було встановлено, що її було вивезено окупаційними військами до міста в росії, де вона була поміщена в туберкульозний диспансер, де остання згодом померла. Вказані відомості були отримано з оголошення, опублікованого російською пошуковою організацією.

Докази: Копії паспортів заявниці та батьків; Копія свідоцтва про народження; Копії документів, підтверджуючих проживання батьків в квартирі в Маріуполі; Фотографії зруйнованого будинку, в якому проживали батьки; Фотографії переписок із сусідами, з яких вбачаються свідчення сусідів про смерть батька внаслідок обстрілу; Фотографія поховальної таблички батька заявниці; Оголошення про розшук матері заявниці, з якого видно, що останню було вивезено в туберкульозний диспансер в російському місті; Фотографія переписки з особою, яка займалась пошуком батьків, та яка встановила, що мати заявниці була вивезена на територію росії, де вона померла, із зазначенням місця поховання; Відомості про знищення будинку, в якому знаходились батьки заявниці, з відкритих джерел; Запити до Червоного Хреста щодо батьків заявниці.

Хід справи: Спершу заява була подана до Дзержинського районного суду м. Харкова, яким відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду. Під час першого засідання було запропоновано замінити заінтересовану особу – орган державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання батьків позивачки замінити на орган за місцем знаходження заявниці. Крім того, заявницю було повідомлено про те, що у зв’язку з відсутністю в штаті суду достатньої кількості присяжних, справа буде передана на розгляд іншому суду.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова заяву залишено без руху. Запропоновано заявнику сплатити судовий збір за подання заяви у справах окремого провадження. Після усунення недоліків заяву було прийнято до розгляду, призначене судове засідання.

За результатами судового засідання виявилось, що суд налаштований провести значно ретельніший аналіз обставин, з якими заявник пов’язує високу ймовірність смерті фізичних осіб, ніж у більшості кейсів з судової практики.

Зокрема, судом було сформульовано наступні питання до заявника: 1) Де знаходиться особа, яка займалась пошуком матері заявниці, зі слів якої вбачається, що остання була вивезена до росії, де загинула, та чи може ця особа прибути в судове засідання і підтвердити показання? 2) Де знаходиться особа, яка повідомила про смерть батька заявниці, та чи може ця особа прибути в судове засідання? 3) Чи є зв’язок з кимось з сусудів загиблих, які могли б прибути в суд та підтвердити обставини загибелі? 4) Чи отримала заявниця відповідь від Червоного Хреста? 5) Чи зверталась заявниця до організацій, органів державної влади, які займаються пошуком зниклих безвісти осіб?

Окрім того, заявниці було запропоновано конкретизувати підстави, ґрунтуючись на яких вона вважає, що її батьки можуть бути оголошені померлими до спливу строку, встановленого ч. 2 ст. 46 ЦК України у 2 роки.

Врахувавши зауваження суду, стороною заявниці було підготовлено до суду додаткові пояснення. В поясненнях вказано, що під «конкретними обставинами», з якими ч. 2 ст. 46 ЦК України пов’язує можливість оголошення особи померлою до спливу 2 років слід розуміти ті обставини пропажі особи безвісти, які в момент їх існування становили загрозу життю особи, а отже, дають підстави для припущення про смерть даної особи, тобто, констатації високого ступеня ймовірності смерті внаслідок таких обставин (п. 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року за №5).

Позиція ґрунтувалася на тому, що такими «конкретними обставинами» в розумінні ч. 2 ст. 46 ЦК України є: 1) Літній вік та слабкий стан здоров’я батьків заявниці, які разом з відсутністю у Маріуполі нормальних умов існування (опалення, електроенергії, продуктів харчування, питної води) самі по собі становили загрозу для їхнього життя; 2) Перебування батьків увесь час за місцем проживання в будинку в Маріуполі, влучання артилерійського снаряду в який підтверджено декількома різними доказами; 3) Виявлення поховань, на яких написані прізвище та ініціали батьків заявниці.

Крім того, було викладено позицію, згідно якої, прив’язка строку звернення до суду з заявою про оголошення померлим до дня закінчення воєнних дій є порушенням принципу юридичної визначеності і вимог щодо якості закону з огляду на неврегульованість, описану в п. 2 цієї статті.

Паралельно з тим, до суду було подано клопотання про долучення доказів до матеріалів справи, а саме: 1) витяг з ЄРДР про розшук зниклих безвісти осіб; 2) докази звернення до уповноваженого ВРУ з прав людини про отримання інформації щодо осіб; 3) нотаріально завірена заява свідка, який проживав з батьками заявниці в одному будинку до середини березня 2022 року, після чого покинув Маріуполь.

Суд прийняв до уваги пояснення заявниці, однак запросив додаткові уточнення щодо обставин ймовірної смерті матері заявниці, які є менш очевидними порівняно із батьком.

У других поясненнях, поданих до суду, було реконструйовано ланцюг подій, пов’язаних із долею матері заявниці. Зокрема було вказано, що остання вижила після обстрілу, внаслідок якого загинув батько заявниці, оскільки після цього її бачили сусіди. Натомість з оголошення, опублікованого російською пошуково-рятувальною організацією, було видно, що жінка з тим самим прізвищем, ім’ям та по – батькові, того самого року народження, та з фотографією, на якій заявниця впізнала свою мати, була доставлена до міста в російській федерації, де розміщена в туберкульозному диспансері, де невдовзі загинула та була похована.

Нарешті вдалося переконати суд у достатності фактичних підстав для юридичного припущення про смерть батьків заявниці, однак невдовзі постала нова юридична задача. Оскільки документи знаходилися разом з батьками заявниці та ймовірно були знищені, для ідентифікації осіб, що оголошуються померлими, та проведення державної реєстрації смерті в подальшому, виникла необхідність документального підтвердження дати народження матері заявниці, оскільки копія її паспорту у заявниці відсутня та не була подана до суду.

З цією метою представник заявниці звернувся із адвокатським запитом до Державної міграційної служби України з проханням надати інформацію з Єдиного демографічного реєстру про дату і місце народження матері заявниці для надання цієї інформації до суду.

Однак, ДМС фактично відмовила у наданні запитуваної інформації, зазначивши, що інформація про померлу особу не є персональними даними, тому ДМС не заперечує проти надання запитуваної інформації, за умови надання документів, підтверджуючих смерть матері заявниці.

Проблема полягала у тому, що таких документів на той момент не існувало, і саме з метою їх отримання позивачка і звернулась до суду із заявою про оголошення її батьків померлими.

Тому представником заявниці було подано повторний запит до ДМС, в якому роз’яснено, що надання документів, підтверджуючих смерть матері заявниці не є можливим з огляду на їх відсутність, та саме з метою їх отримання та проведення державної реєстрації смерті заявниця і звернулась до суду.

Крім того, було роз’яснено, що оскільки на момент звернення не існує документів, підтверджуючих факт смерті матері заявниці, державна реєстрація її смерті не проведена, то відсутні правові підстави вважати таку особу померлою, з огляду на що розкриття інформації про неї має відбуватися на загальних підставах – за її згодою (що очевидно неможливо) або в інтересах захисту прав інших осіб. Саме в інтересах захисту прав заявниці на встановлення факту смерті матері, для чого необхідно було отримати документально підтверджену інформацію щодо дати та місця її народження, відповідну інформацію було запитано в ДМС.

Однак на ДМС відповідні доводи враження не справили, їхня відповідь обмежилась вказівкою на відсутність правових підстав для надання інформації, без будь якого іншого обґрунтування.

Через це заявниця звернулась вже до суду з клопотанням витребувати відповідні відомості з ДМС, долучивши до нього запити та відповіді на них. Вказане клопотання було задоволено, однак до бажаного результату це не призвело, оскільки ДМС ухвалу суду просто проігнорувало.

Тому заявниця була змушена писати вже треті пояснення по справі, в яких, посилаючись на Порядок присвоєння РНОКПП фізичним особам, затверджений Наказом Міністерства фінансів України № 822 від 29.09.2017, з використанням онлайн – сервісів для розшифрування РНОКПП, вказала, що дата народження її матері зашифрована у у перших 5 цифрах її РНОКПП, які відображають кількість днів починаючи з 01 січня 1900 року по день реєстрації народження фізичної особи.

Таким чином вдалося встановити відомості, необхідні для оголошення батьків заявниці померлими, та отримати позитивне рішення суду після більш ніж 1 року розгляду та 5 судових засідань у двох різних судах.

Підводячи підсумок цього розділу, не дивлячись на нескладний, на перший погляд, характер цієї категорії справ, на практиці заявників може очікувати багато підводних каменів та значний обсяг юридичної роботи. В наведеному кейсі, при оцінці перспективності звернення до суду, був зроблений висновок про високу ймовірність успіху, з огляду на більший за мінімальний обсяг наявних доказів, порівняно із справами з реєстру судових рішень.

Тим не менш, як виявилось, наскільки просто чи складно буде довести наявність підстав для юридичного припущення про ймовірну смерть особи, в значній мірі залежить від суду, від його внутрішнього переконання та міри прискіпливості, з якою він буде підходити до оцінки очевидних обставин та подій.

Саме тому, для того щоб забезпечити передбачуваність у правовому механізмі оголошення фізичної особи померлою в умовах повномасштабної війни, необхідно своєчасно внести зміни, які б враховували окреслені в цій статті недоліки, та гарантували б ефективний, оперативний та розумний захист цивільних прав та інтересів членів сім’ї загиблих осіб, прямих доказів смерті яких немає.

5. Висновки

У спробі об’єктивно оцінити ефективність чинного механізму оголошення осіб померлими, акцентування уваги виключно на недопрацьованих його елементах було б некоректним. Хронологічний аналіз змін, внесених до цього механізму паралельно із змінами в суспільному житті та подіями загальнодержавного масштабу, вказує на те, що мали місце спроби актуалізації норми ст. 46 ЦК України відповідно до нових реалій, і ці спроби були вдалими.

Водночас швидкість таких змін беззаперечно має бути вдосконалена. За той час, який мине від 24 лютого 2022 року до моменту прийняття необхідних змін, кількість зниклих безвісти осіб в Україні зросте настільки, що буде становити серйозне навантаження на судову владу ще протягом багатьох років.

Що ж до напрямків, в яких мають бути прийняті зміни, то перше і найголовніше це строк відсутності відомостей про особу, яка оголошується померлою, та визначення моменту початку його обчислення. Прив’язка до дня закінчення воєнних дій втратила свою актуальність з того моменту, коли росія почала повномасштабне військове вторгнення, кінця якому в осяжному майбутньому не видно. Альтернативою цьому може бути прив’язка цього строку до дня закінчення бойових дій відповідно до Наказу Мінреінтеграції № 309 від 22.12.2022 року.

Судова практика свідчить про те, що суди здебільшого адекватно реагують на зміни в життєвих обставинах, викликані вторгненням росії, не зволікають із прийняттям рішень, оперативно та в розумні строки здійснюють розгляд цієї категорії спорів. Однак відсутність належного правого регулювання, відповідного викликам сьогоднішнього дня, ставить можливість ефективного захисту цивільних прав та інтересів заявників в цих справах в залежність від потрапляння справи на суддю, який усвідомлює застарілість норми статті 46 ЦК України та визнає необхідність формування сталої судової практики в цих справах. Тому ігнорування необхідності актуалізації механізму оголошення фізичної особи померлою в умовах повномасштабної війни суперечить принципам правової визначеності та передбачуваності.

Автор статті: Попп Захар Анатолійович