Коли виникає обов’язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків (ВС/КЦС у справі № 757/52096/18 від 18 листопада 2020 р.)

Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків, відповідні положення відображені і в Сімейному кодексі України. У наведеній справі ВС уточнив умови виконання повнолітніми дітьми обов’язку щодо утримання батьків.

Фабула судового акту: Позивач звернувся до суду із позовом про стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що йому 87 років, він є одиноким та отримує пенсію за віком у розмірі 2 393,07 грн, розмір якої не забезпечує необхідного мінімуму для проживання, враховуючи витрати на оплату комунальних послуг, ліків та продуктів харчування, а відповідач, який є його сином та проживає у Франції, є визнаним композитором та має високий рівень доходу, має можливість надавати йому матеріальну допомогу, однак такої допомоги не надає.

На підставі вказаного позивач просив суд стягнути з відповідача аліменти у розмірі 2 000,00 грн щомісячно, починаючи з дати подання позову і довічно.

Суди місцевий та апеляційний суди зайняли протилежні позиції по цій справі.

Так, рішенням місцевого суду позов задоволено.

Апеляційним судом рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Апеляційний суд дійшов висновку, що позивачем не надано доказів, що він потребує матеріальної допомоги, а сам лише факт непрацездатності позивача не зумовлює виникнення у відповідача обов`язку надання йому утримання, оскільки стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню допомогу.

Позиція ВС: ВС скасував постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

Так, ВС зазначив, що відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів:

1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв’язків (зокрема, усиновлення);

2) непрацездатність матері, батька;

3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі.

Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов’язок повнолітніх дітей не пов’язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу

При цьому, отримання матір’ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

Відповідачем не було надано доказів того, що у нього немає можливості надавати допомогу та судом не встановлено підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від обов`язку утримувати непрацездатного батька.

Таким чином, ВС зробив висновок, що за наведених обставин позивач дійсно потребує матеріальної допомоги, а судом апеляційної інстанції було помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Аналізуйте судовий акт: Встановивши, що матір потребує матеріальної допомоги, яку дочка не надає, правильним є висновок про стягнення з неї аліментів. В цьому випадку - у розмірі 1/10 частини усіх видів заробітку щомісячно (ВС/КЦС, № 761/35717/16ц,10.06.19)

Чому суд відмовив в задоволенні позову про збільшення розміру аліментів на утримання непрацездатного батька (Хорольський районний суд Полтавської області, справа № 548/1129/19, рішення від 16.10.2019 р.)

Отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги (ВС/КЦС справа № 212/1055/18-ц, 05.09.19)

Зміна сімейного стану позивача, а саме народження у нього іншої дитини, не є безумовною підставою для зміни розміру аліментів (ВС/КЦС у справі № 565/2071/19 від 16 вересня 2020 р.)

Постанова

Іменем України

18 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 757/52096/18

провадження №61-9640св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

представник відповідача - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року у складі колегії суддів: Рейнарт І. М., Кирилюк Г. М., Семенюк Т. А.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Позовна заява мотивована тим, що йому 87 років, він є одиноким та отримує пенсію за віком у розмірі 2 393,07 грн, розмір якої не забезпечує необхідного мінімуму для проживання, враховуючи витрати на оплату комунальних послуг, ліків та продуктів харчування, а ОСОБА_2 , який є його сином та проживає у Франції, є визнаним композитором та має високий рівень доходу, має можливість надавати йому матеріальну допомогу, однак такої допомоги не надає.

На підставі вказаного ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 аліменти у розмірі 2 000,00 грн щомісячно, починаючи з дати подання позову і довічно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2019 року у складі судді Батрин О. В. позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти у розмірі 2 000,00 грн щомісячно довічно, починаючи з дня звернення до суду із позовом, а саме з 23 жовтня 2018 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішення суду в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць допущено до негайного виконання.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач є пенсіонером та отримує пенсію, що є єдиним його доходом, розмір якої не забезпечує його потреб на харчування і лікування, а тому має необхідність у матеріальній допомозі, яку відповідач, який є його сином, не надає, хоча є працездатним, офіційно працевлаштований і має можливість сплачувати аліменти на утримання батька.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 задоволено.

Рішення Печерського районного суду міста Києва від 10 травня 2019 року скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Компенсовано ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 1 057,20 грн, сплачений за подання апеляційної скарги, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивачем у порушення вимог статей 12 81 ЦПК України не надано суду доказів на підтвердження того, що він потребує матеріальної допомоги. При цьому сам факт непрацездатності позивача не зумовлює виникнення у відповідача обов`язку надання йому утримання, оскільки стан непрацездатності має супроводжуватися необхідністю отримувати сторонню допомогу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2020 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до апеляційного суду.

Підставою касаційного оскарження є порушення судом норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що, відмовляючи у задоволенні його позову, суд апеляційної інстанції не врахував, що він є пенсіонером і отримує пенсію за віком, розміру якої не вистачає, оскільки значну їх частину він витрачає на оплату комунальних послуг, лікування і придбання ліків. Він є непрацездатним і потребує матеріальної допомоги, яку його син - відповідач у справі не надає, хоча має таку можливість. Крім того, матеріали справи не містять доказів на підтвердження перебування у його володінні квартири АДРЕСА_1 , отже висновки суду у цій частині ґрунтуються на припущеннях.

Відзив на касаційну скаргу відповідачем не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до свідоцтва про народження від 26 січня 1959 року, актовий запис № 261, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідним сином ОСОБА_1 .

Згідно з пенсійним посвідченням ОСОБА_1 є пенсіонером за віком та відповідно до довідки від 09 серпня 2018 року № 548/03, виданої Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві, отримує пенсію у розмірі 2 393,07 грн щомісячно.

ОСОБА_2 є композитором, проживає на території Французької Республіки є громадянином цієї країни.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Положенням частини другої статті 389 ЦПК України встановлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьоюстатті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Відповідно до частини першої статті 202 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані утримувати батьків, які є непрацездатними і потребують матеріальної допомоги.

Аналіз даної норми свідчить про те, що необхідною умовою для виникнення обов`язку повнолітніх дітей утримувати своїх батьків є наявність двох обов`язкових підстав - непрацездатність батьків та потреба у матеріальній допомозі.

Положеннями статті 205 СК України передбачено, що суд визначає розмір аліментів на батьків у твердій грошовій сумі або у частці від заробітку з урахуванням матеріального та сімейного стану сторін. При визначенні розміру аліментів та додаткових витрат суд бере до уваги можливість одержання утримання від інших дітей, до яких не пред`явлено позову про стягнення аліментів, дружини, чоловіка та своїх батьків.

У пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» судам роз`яснено, що обов`язок повнолітніх дочки, сина утримувати своїх непрацездатних батьків, які потребують матеріальної допомоги (стаття 202 СК України), не є абсолютним. У зв`язку з цим суд на вимогу дочки, сина, до яких пред`явлено позов про стягнення аліментів, зобов`язаний перевірити їхні доводи про ухилення батьків від виконання своїх обов`язків щодо них (стаття 204 СК України).

З указаного вбачається, що обов`язок повнолітніх дітей по утриманню своїх батьків виникає на підставі складу юридичних фактів: 1) походження дитини від матері, батька (кровне споріднення) або наявність між ними інших юридично значущих зв`язків (зокрема, усиновлення); 2) непрацездатність матері, батька; 3) потреба матері, батька в матеріальній допомозі. Зобов`язання повнолітніх дітей по утриманню батьків не виникає у разі відсутності хоча б однієї із вказаних умов. Обов`язок повнолітніх дітей не пов`язується з їх працездатністю і можливістю надавати батькам матеріальну допомогу.

Аналогічний правовий висновок висловлений Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 212/1055/18-ц, провадження № 61-2386сво19.

У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, при встановленні, чи батьки потребують матеріальної допомоги, повинні враховуватися будь-які обставини, які свідчать про необхідність в матеріальній допомозі.

При цьому, отримання матір`ю чи батьком доходів, які є більшими за прожитковий мінімум, автоматично не свідчить, що батько (мати) не потребують матеріальної допомоги.

З урахуванням вказаного, у справі, що переглядається, суд першої інстанції, правильно встановивши обставини справи й застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивач є особою похилого віку, 1930 року народження, є непрацездатним, власного житла не має, має лише єдиний дохід - пенсію у розмірі 2 393,07 грн, яка виходячи з його стану здоров`я, умов проживання, не може задовольнити його життєві потреби, а тому має необхідність у матеріальній допомозі, яку відповідач, який є сином позивача, та який є особою молодого віку, працездатним, отримує дохід та має можливість сплачувати аліменти на утримання батька. При цьому відповідачем не було надано доказів того, що у нього немає можливості надавати допомогу та судом не встановлено підстав, передбачених положеннями статті 204 СК України, для звільнення відповідача від обов`язку утримувати непрацездатного батька.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача аліментів на утримання позивача у розмірі 2 000, 00 грн щомісячно.

Колегія суддів приходить до висновку про те, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

При цьому посилання суду апеляційної інстанції на те, що позивач зареєстрований у квартирі АДРЕСА_1 , однак проживає за іншою адресою - у квартирі АДРЕСА_2 , не може бути підставою для відмови у задоволенні його позову про стягнення аліментів, оскільки ця обставина не свідчить про рівень матеріального забезпечення позивача, так як наявність зареєстрованого місця проживання вказує лише на наявність у ОСОБА_2 права користування цим майном.

Таким чином, судом апеляційної інстанції було помилково скасовано рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону.

Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судом повно, але допущено помилку в застосуванні норм матеріального права, постанова апеляційного суду згідно зі статтею 413 ЦПК України підлягає скасуванню, а рішення суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 402 409 413 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 21 травня 2020 року скасувати.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 10 травня 2019 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:Є. В. Синельников О. В. Білоконь О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Шипович