Стаття 30. Звільнення від відповідальності

Аналізуйте судовий акт: Посилання на конкретну фізичну особу у контексті зв'язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного (ВС/КЦС, № 484/2781/19-ц)

 При вирішенні справ про захист честі, гідності та ділової репутації суди як правило оперують поняттями достовірності тієї чи іншої інформації, яка на думку позивача спричиняє шкоду особі щодо якої її розповсюджено, а також поняттю «оціночності» тих чи інших суджень та тверджень з боку відповідача.

У даній справі депутат міської ради звернувся із позовом до іншого депутата зі своєї ж фракції із позовом про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди мотивуючи свої вимоги тим, що на засіданні бюро парторганізації відповідач у своєму виступі поширив інформацію, що він здійснив замах на його життя з власною помстою у зв`язку із викриттям корупційних діянь у засобах масової інформації.

Суд першої інстанції з яким погодився і апеляційний суд позов задовольнив. Приймаючи таке рішення суди послались на те, що висловлювання відповідача щодо дій позивача, які за диспозицією статті 129 КК України є кримінальним правопорушенням, за відсутності факту скоєння такого правопорушення позивачем необхідно вважати саме твердженнями, а не оцінюючими судженнями.

Відповідачем на вказані рішення було подано касаційну скаргу, яку КЦС залишив без задоволення, а рішення судів попередніх інстанції – без зміни.

Мотивуючи таке рішення КЦС послався на те, що за положеннями ч.2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться.

З сукупності норм ст. 62 Конституції України та ст. 17 Кримінального процесуального кодексу випливає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Отже вирок суду є єдиним процесуальним документом, що встановлює винуватість.

Отже у даному випадку висловлювання відповідача щодо дій позивача є такими, що можуть бути перевірені на предмет їх правдивості, оскільки дії, про які заявляє останній, підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, що у свою чергу виключає віднесення його слів щодо діяльності позивача до оціночних суджень чи критичних зауважень про його діяльність, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про задоволення позову.

відсутні правові підстави стверджувати, що особа, яка не перебуває в статусі підозрюваного чи в іншому із зазначених вище процесуальних статусів, має відношення до вчинення злочину, який розслідується. Відповідно до положень КПК України здійснюється досудове розслідування злочинів (статті 215, 216, 246, 294 КПК України), а про початок здійснення чи наявність кримінального провадження стосовно конкретної особи можливо стверджувати виключно у випадку наявності підозрюваних у таких провадженнях.

Таким чином, посилання на конкретну фізичну особу у контексті її зв`язку зі злочином, кримінальним провадженням чи його розслідуванням можливо лише у випадку, коли особа перебуває у статусі підозрюваного, обвинуваченого або підсудного.

Проте, у матеріалах справи міститься довідка органу досудового розслідування про те, що згідно з яким у останнього відносно позивача відсутні відкриті кримінальні провадження, розповсюджені відповідачем дані є недостовірними.

Аналізуйте судовий акт: Поширену на сторінці у мережі «Facebook» інформацію слід розцінювати лише як критику дій, спірний вислів, що є оціночним судженням, а не фактичним твердженням (Апеляційний суд м. Києва, Справа № 755/11966/16-ц, 22.02.17)

 Предметом розгяду  цієї справи стала позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Інформаційне агентство «17 канал» до громадянина про захист ділової репутації. Свої вимоги мотивував тим, що 20 липня 2016 року на сторінці відповідача у загальнодоступній соціальній мережі «Facebook» поширив інформацію, в який, зокрема, містились така фраза «… першим на місці подій опинився так званий 17 канал - російсько-пропагандонський засіб дезінформації, фінансований «Сім'єю».

За твердженням позивача, оскільки зазначений пост був розміщений на сторінці  відповідача - BogdanButkevych  на веб-сайті «Facebook» у вільному доступі, то він був доведений до відома невизначеного кола осіб чим принижує його ділову репутацію.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено. Апеляційним судом м. Києва це судове рішення залишено без змін. Відомості про касаційний розгляд справи відсутні.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди виходили з наступного. Відповідно до ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати.

Відповідно до ч. 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

З огляду на це, поширену на сторінці відповідача у загальнодоступній соціальній мережі «Facebook» інформації щодо позивача слід розцінювати лише як критику його дій, тобто, спірний вислів є оціночним судженням а не фактичним твердженням, які підлягають доведенню під час судового розгляду.

У зв’язку з цією справою доречно звернути увагу на прецедентну судову практику Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Так, рішенням від 21 лютого 2012 року у справі «Тушалп проти Туреччини» Європейський суд встановив, що навіть припускаючи, що висловлювання заявника могли були визнані провокативними, грубими та агресивними, вони становили оціночні судження. При цьому, Європейський суд підкреслив, що використання, навіть, «вульгарних фраз» само по собі не є визначальним в оцінці агресивного висловлювання, адже це може слугувати просто «стилістичним цілям», оскільки «стиль є частиною комунікації як форми вираження та як такий захищений разом зі змістом вираження».

Аналізуйте судовий акт: Позов про захист честі, гідності та ділової репутації не задоволений з огляду на те, що дії і твердження відповідача мали характер оціночних суджень і вчинялись стосовно публічної особи (ВССУ, справа № 569/568/15-ц, 15.03.17)

Предметом представленої сьогодні судової  справи є позов про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, що був заявлений  слідчим прокуратури області, який свого часу проводив розслідування кримінальної справи відносно чоловіка відповідачки.                                                               

Остання, за твердженням позивача, поширила стосовно нього у деяких Інтернет-виданнях інформацію, яка не відповідає дійсності, є недостовірною, порушує його особисті немайнові права - честь, гідність і ділову репутацію,  та підлягає спростуванню з відшкодуванням моральної шкоди.

Рішенням суду першої інстанції, залишеним без змін апеляційним судом в задоволенні позову відмовлено, з чим також погодився і ВССУ, виходячи з нижчевикладених позицій.

В подібних справах ситуація має розглядається судами під кутом того, чи мали місце в діях і твердженнях відповідача сповіщення про факти, або йдеться про оціночні судження відповідача, оскільки  існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання доведенню не підлягає.

Законодавство розмежовує інформацію фактичного характеру, яка має бути доведена й оціночними судженнями, якими,  за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості (ст. 30 Закону України «Про інформацію»).

Другою важливою обставиною, що обумовила прийняття негативного для позивача рішення, було  те, що така інформація стосувалась позивача, як публічної особи та його професійної діяльності на посаді слідчого прокуратури  області, а тому публічна особа повинна бути готова до неї, оскільки межа допустимої критики щодо нього є значно ширшою.

Це, зокрема, випливає  з Декларації про свободу політичних дебатів у  засобах масової інформації, схваленої  12  лютого  2004  року  на  872-му  засіданні  Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції  1165  (1998)  Парламентської  Асамблеї Ради Європи про право на недоторканість приватного життя.

У статтях  3, 4, 6  зазначеної Декларації  вказується,   що   оскільки політичні  діячі та посадові особи,  які обіймають публічні посади або  здійснюють  публічну, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у  засобах  масової інформації з приводу того,  як вони виконували або виконують свої функції.  При цьому зазначені діячі та особи не повинні  мати  більшого  захисту.