15.04.2020 | Автор: Зеров Костянтин
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

«Фортунський проти України»: ЄСПЛ констатував, що ненадання Заявнику безоплатної правової допомоги під час апеляційного оскарження його вироку становило порушення Конвенції (ст. 6 Конвенції, заява № 14729/06, від 02.02.2017)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України В.Г. Фортунський, поскаржився до ЄСПЛ на несправедливість кримінального провадження внаслідок розгляду справи упередженим судом, відмови викликати важливих свідків, надання недостатньої кількості часу для ознайомлення з матеріалами справи, ненадання безоплатної правової допомоги в апеляції, а також на перешкоджання у реалізації права Заявника на звернення до ЄСПЛ та ін.

Заявника було визнано винним у вчиненні низки злочинів у складі банди, та засуджено до п’ятнадцяти років позбавлення волі. Вирок ґрунтувався на показаннях співобвинуваченого Заявника та знайдених в домі Заявника доказах. Заявник не визнав вину у вчиненні інкримінованих йому злочинів, та неодноразово звертався до суду з клопотаннями про виклик свідків, які могли підтвердити його алібі, вказані клопотання не було задоволено. Заявник також стверджував, що під час досудового слідства піддавався жорстокому поводженню з боку працівників міліції, проте суд відхилив дану скаргу як необґрунтовану.

Під час провадження в суді першої інстанції Заявника представляв призначений судом захисник. Заявник оскаржив вирок в апеляції, попередньо ознайомившись з матеріалами справи, а також просив призначити йому захисника у зв`язку з відсутністю коштів. Суд повідомив Заявнику, що для призначення захисника йому потрібно звернутись до обласної ради адвокатів, рада не призначила захисника, оскільки такі повноваження мав лише суд; зрештою, розгляд справи в апеляції було здійснено без захисника Заявника. Суд частково змінив вирок Заявника, проте строк ув’язнення залишився без змін. Заявник стверджував, що під час тримання під вартою його переслідували через подання заяви до ЄСПЛ, піддавали жорстокому поводженню, перешкоджали поданню заяви.

ЄСПЛ відхилив скарги Заявника на те, що суд у справі був упередженим на тій підставі, що суддя навчався разом зі слідчим, скаргу на відмову суду викликати свідків (клопотання Заявника про виклик було нечітким), скаргу на ненадання достатньої кількості часу для ознайомлення з матеріалами справи (Заявнику було надано для цього 11 місяців) та деякі інші скарги у зв`язку з їх необґрунтованістю.

ЄСПЛ встановив порушення підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції з огляду на ненадання Заявнику безоплатної правової допомоги під час апеляційного провадження. ЄСПЛ підкреслив, що відповідне положення гарантує право на безоплатну правову допомогу за умов, коли цього вимагають інтереси правосуддя, та коли у обвинуваченого немає достатніх коштів для оплати правової допомоги і він це довів. ЄСПЛ констатував, що інтереси правосуддя вимагали надати Заявнику захисника, оскільки він оскаржував серйозні звинувачення та засудження до позбавлення волі на тривалий строк. ЄСПЛ звернув увагу на те, що в клопотаннях до апеляційного суду Заявник прямо вказував, що не може оплатити послуги захисника, проте суд не оцінив доводи Заявника і наявність в нього права на безкоштовну правову допомогу, а також те, що Заявник тривалий час перебував під вартою, і в першій інстанції уже отримував безкоштовну правову допомогу.

У зв`язку з необґрунтованістю скарги щодо переслідування через підготовку заяви до ЄСПЛ, ЄСПЛ встановив, що Україна дотрималася своїх зобов`язань згідно статті 34 Конвенції.

Аналізуйте судовий акт: «Мефтах та інші проти Франції» [ВП] (Meftah and Others v. France [GC]), заяви № 32911/96, № 35237/97 та № 34595/97

«Довженко проти України» (Dovzhenko v. Ukraine), заява № 36650/03

«Максименко проти України» (Maksimenko v. Ukraine), заява № 39488/07

«Ніколаєнко проти України» (Nikolayenko v. Ukraine), заява № 39994/06

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ
П’ята секція

РІШЕННЯ

Справа «Фортунський проти України»
(Заява № 14729/06)

СТРАСБУРГ
02 лютого 2017 року

Автентичний переклад

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Фортунський проти України»

Європейський суд з прав людини (п’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Фаріс Вегабовіч (<…>), Голова,
Ганна Юдківська (<…>),
Карло Ранцоні (<…>), судді,
та Анна-Марія Дуге (<…>), в.о. заступника Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 10 січня 2017 року
постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 14729/06), яку 27 березня 2006 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) громадянин України п. Віктор Георгійович Фортунський (далі - заявник).

2. Заявника, якому була надана правову допомога, представляв п. А. Крістенко - юрист, який практикує у м. Харкові. Уряд України (далі - Уряд) представляв Уповноважений, на останніх етапах провадження п. І. Ліщина з Міністерства юстиції.

3. 11 січня 2011 року про заяву було повідомлено Уряд.

ФАКТИ

4. Заявник народився у 1955 році та наразі відбуває покарання у м. Дніпрі.

I. СУДОВИЙ РОЗГЛЯД СПРАВИ ЗАЯВНИКА ТА ЙОГО ЗАСУДЖЕННЯ

5. 20 грудня 2005 року колегія суддів та народних засідателів Апеляційного суду Одеської області, діючи як суд першої інстанції, визнала заявника та вісімнадцять інших осіб винними у вчиненні різних злочинів, скоєних ними у складі банди в Одеській області у період з 1995 по 1999 роки, в тому числі бандитизмі, незаконному володінні вогнепальною зброєю, крадіжках, розбої, грабежі, завданні тілесних ушкоджень та вбивстві. Заявника засудили до п’ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією належного йому майна. Вирок заявника ґрунтувався, головним чином, на викривальних показаннях його співобвинуваченого, і на тому, що низку вкрадених бандою речей було знайдено в домі дружини заявника під час обшуку 02 жовтня 1999 року.

6. Суд першої інстанції відхилив твердження заявника, що він зазнав жорстокого поводження з боку працівників міліції на стадії досудового слідства, посилаючись, по суті, на інформацію, надану прокуратурою, яка раніше залишила без задоволення скаргу заявника на жорстоке поводження у зв’язку з необґрунтованістю, та керівництвом слідчого ізолятора, в якому заявник тримався під вартою на час подій, про відсутність в нього тілесних ушкоджень.

7. До та під час судового розгляду інтереси заявника представляли різні захисники. Призначений судом захисник, який представляв інтереси заявника під час судового розгляду, отримував свою винагороду за рахунок коштів державного бюджету.

8. Під час досудового слідства та судового розгляду заявник або відмовлявся давати показання щодо висунутих проти нього обвинувачень, або заперечував вчинення ним будь-яких злочинів. Під час судового розгляду він заявив про наявність в нього алібі та звернувся до суду першої інстанції з клопотанням про виклик особи, яка могла засвідчити, що у червні 1998 року заявник проживав в іншій області України, а тому в той момент не міг вчинити жодного злочину в Одеській області. Це клопотання було залишене без задоволення, як і два інші клопотання, в яких заявник та його захисник просили суд першої інстанції викликати інших осіб, не вказавши обвинувачень, яких стосувалися їхні клопотання, чи пояснивши важливість показань цих осіб.

9. Згідно з твердженнями заявника головуючий суддя колегії суддів апеляційного суду, який розглядав його справу, не був безстороннім, оскільки, як стверджувалося, він і слідчий у справі разом навчалися в одному юридичному навчальному закладі, а один зі свідків був родичем судді. Заявник не надав жодного документа щодо цього.

10. Як стверджується, на знак протесту проти незаконного способу, в який суд першої інстанції розглядав його справу, 20 травня 2005 року заявник заклеїв собі рота та оголосив голодування. У зв’язку з цим заявник пройшов медичне обстеження, згідно з яким він не мав жодних психічних захворювань.

II. АПЕЛЯЦІЙНА СКАРГА ЗАЯВНИКА НА ЙОГО ВИРОК

11. Для підготовки апеляційної скарги на свій вирок заявник звернувся до апеляційного суду з клопотанням про надання йому часу для ознайомлення з матеріалами справи, яка складалася зі 171 тому. Клопотання заявника було задоволено, та в різні дати у період з березня 2006 року по лютий 2007 року йому надавали матеріали справи для ознайомлення. Як стверджується, цей період був закоротким та інколи заявнику доводилося ознайомлюватися з матеріалами справи разом з декількома іншими засудженими в одній камері. Внаслідок цього, він не ознайомився з усіма матеріалами справи.

12. 17 березня 2006 року заявник звернувся зі своєю первинною апеляційною скаргою до Верховного Суду України, оскарживши вирок від 20 грудня 2005 року. 23 липня 2007 року він доповнив свою апеляційну скаргу. Заявник, головним чином, стверджував, що його вирок ґрунтувався на неправдивих доказах. Він також скаржився, що суд першої інстанції був упередженим і незаконно відмовив у задоволенні поданих ним та його захисником клопотань про виклик свідків.

13. У липні 2006 року заявник звернувся до апеляційного суду з клопотанням про призначення йому захисника для підготовки апеляційної скарги та представництва його інтересів під час розгляду справи Верховним Судом України, оскільки в нього не було коштів найняти захисника. Суддя цього суду відповів заявнику, що він мав звернутися до місцевої Ради адвокатів з клопотанням про призначення йому захисника. Заявник звернувся з аналогічним клопотанням до Ради адвокатів Одеської області. 07 вересня 2006 року він отримав відповідь Ради адвокатів про те, що рішення про призначення захисника могло бути прийняте апеляційним судом. Заявник повторно звернувся до апеляційного суду з клопотанням про надання безоплатної правової допомоги, проте воно залишилось без відповіді. У своїй доповненій апеляційній скарзі до Верховного Суду України заявник скаржився на непризначення йому захисника (див. пункт 12).

14. 30 жовтня 2007 року Верховний Суд України, розглянувши скарги заявника та його співобвинувачуваних, постановив, що судовий розгляд був проведений з дотриманням встановленого порядку, а висновки суду першої інстанції ґрунтувалися на достатніх доказах. Залишивши строк ув’язнення заявника без змін, Верховний Суд України частково змінив вирок заявника. Зокрема, він виключив обвинувачення у вчиненні крадіжки, оскільки вони не ґрунтувалися на правильному застосуванні норм законодавства.

III. ЗАЯВА ДО СУДУ

15. У березні 2006 року заявник звернувся до Суду з цією заявою, тоді як він тримався під вартою в Одеському слідчому ізоляторі (далі - СІЗО) з серпня 2001 року.

16. Згідно з твердженнями заявника адміністрація СІЗО переслідувала його у зв’язку з цим. Зокрема, 22 листопада 2007 року його, як стверджується, побили працівники охорони СІЗО, та він отримав травму голови. Заявнику не надали жодної медичної допомоги у зв’язку з його тілесним ушкодженням та помістили в одиночну камеру до 21 грудня 2007 року. У період з 22 листопада по 21 грудня 2007 року заявник, як стверджується, не міг надсилати листи до Суду.

17. 21 грудня 2007 року заявника перевели до Дніпропетровської виправної колонії (далі - виправна колонія) для відбування покарання. У виправній колонії в нього взяли копії різних документів з матеріалів його справи та долучили до його особової справи засудженого. Заявник стверджував, не зазначивши жодних додаткових деталей, що адміністрація виправної колонії часто відмовлялась відправляти його листи до Суду або відправляла їх із запізненням, а також не дозволяла йому телефонувати родичам.

18. Уряд надав Суду копії кількох звітів від адміністрації СІЗО щодо тримання заявника під вартою, згідно з якими заявник перебував під особливим наглядом, оскільки вважався схильним до самоскалічення (див. також пункт 10). 22 листопада 2011 року заявник нецензурно висловився щодо декількох працівників охорони, оскільки вони відкрили та перевірили посилку, надіслану йому із-за меж виправної колонії. Він також ударився головою об стіну на знак протесту проти дій працівників охорони. Згодом працівники охорони відвели заявника на медичне обстеження, яке не виявило в нього жодних серйозних проблем зі здоров’ям. У зв’язку з цією подією на заявника наклали дисциплінарне стягнення та помістили до одиночної камери на п’ятнадцять днів. 07 грудня 2011 року на заявника наклали дисциплінарне стягнення та помістили до одиночної камери на чотирнадцять днів через образи та погрози працівникам охорони.

19. Уряд стверджував, що листи заявника були належним чином відправлені адміністрацією СІЗО та виправної колонії, а адміністрація виправної колонії долучила до цих листів копії документів з його особової справи, які заявник попросив відправити. Вони також стверджували, що заявник мав повний доступ до матеріалів своєї кримінальної справи під час провадження у справі та мав можливість зібрати копії всіх необхідних йому для заяви документів.

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

20. Заявник скаржився на несправедливість кримінального провадження щодо нього. Зокрема, він стверджував, що: один із суддів суду першої інстанції не був безстороннім; його вирок частково ґрунтувався на його показаннях і показаннях його співобвинувачених, отриманих під примусом та у порушення права не давати показання і пояснення щодо себе; суд першої інстанції відмовився викликати деяких свідків за його клопотаннями; йому не було надано достатньо часу для ознайомлення з матеріалами справи після його засудження; йому не була надавана безоплатна правова допомога для підготовки його апеляційної скарги на вирок від 20 грудня 2005 року. Заявник посилався на статті 6 і 13 Конвенції. Суд вважає, що ця частина скарг заявника має розглядатися за статтею 6 Конвенції, відповідна частина якої передбачає:

«1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом, …, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(b) мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту;

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або - за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника - одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя;

(d) допитувати свідків обвинувачення або вимагати, щоб їх допитали, а також вимагати виклику й допиту свідків захисту на тих самих умовах, що й свідків обвинувачення;

...».

21. Уряд заперечив проти доводів заявника, стверджуючи, що провадження було справедливим, а права заявника за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції були належним чином дотримані.

A. Прийнятність

22. Суд зазначає, що частина скарг заявника щодо несправедливості судового розгляду не підтверджена відповідними доказами або переконливими аргументами. Зокрема, немає жодних доказів того, що показання заявника чи його співобвинувачених, використані для засудження заявника, були отримані під примусом або у порушення права не давати показання та пояснення щодо себе (див. пункт 6). Також немає доказів на підтримку твердження заявника щодо упередженості суддів у цій справі. Клопотання заявника про виклик до суду свідків були нечіткими та не містили деталей або пояснень, які б доводили, що ці свідки могли дати важливі показання щодо конкретних висунутих проти нього обвинувачень. Пов’язані з цим доводи заявника, наведені в його апеляційній скарзі до Верхового Суду України та заяві до цього Суду, також були нечіткими та викладеними у загальних формулюваннях. Його скарга на ненадання достатнього часу для ознайомлення з матеріалами справи після його засудження 20 грудня 2005 року не обґрунтовувалася фактами. Заявнику було надано близько одинадцяти місяців для ознайомлення з матеріалами справи (див. пункт 11), - період, який, незважаючи на те, що справа була об’ємною та стосувалась численних обвинувачень у різних злочинах, не вбачається неналежним або недостатнім для збору заявником необхідної інформації для підготовки своєї апеляційної скарги. У контексті зазначеного Суд вважає, що ця частина скарг заявника за пунктами 1 і 3 статті 6 Конвенції є явно необґрунтованою та має бути відхилена відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

23. Суд також зазначає, що посилаючись, по суті, на підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції, заявник скаржився на ненадання безоплатної правової допомоги для підготовки його апеляційної скарги на вирок від 20 грудня 2005 року. Суд вважає, що ця скарга не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Вона також не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

B. Суть

24. Суд нагадує, що вимоги пункту 3 статті 6 Конвенції відображають конкретні аспекти права на справедливий судовий розгляд, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції. Згідно з його усталеною практикою гарантії підпункту «c» пункту 3 статті 6 Конвенції не припиняють своєї дії після закінчення провадження у суді першої інстанції (див., серед інших, рішення у справі «Мефтах та інші проти Франції» [ВП] (Meftah and Others v. France) [GC], заяви № 32911/96, № 35237/97 та № 34595/97, пункт 40, ЄСПЛ 2002-VII). Спосіб застосування цих гарантії щодо судів апеляційної та касаційної інстанцій залежить від конкретних особливостей відповідного провадження: необхідно враховувати повноту провадження у національній правовій системі та роль судів апеляційної чи касаційної інстанцій в ньому (див., наприклад, рішення у справі «Довженко проти України» (Dovzhenko v. Ukraine), заява № 36650/03, пункт 60, від 12 січня 2012 року).

25. Підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції гарантує, inter alia, право на безоплатну правову допомогу за двох умов. По-перше, обвинувачений має довести, що в нього немає достатніх коштів для оплати правової допомоги. По-друге, Договірні Сторони зобов’язані надавати безоплатну правову допомогу тільки «коли цього вимагають інтереси правосуддя» (див., наприклад, рішення у справі «Максименко проти України» (Maksimenko v. Ukraine), заява № 39488/07, пункт 25, від 20 грудня 2011 року).

26. Повертаючись до цієї справи, Суд зазначає, що у своїх клопотаннях про надання безоплатної правової допомоги, які він подавав до апеляційного суду, заявник прямо зазначив, що не міг дозволити собі найняти захисника для допомоги йому в підготовці апеляційної скарги (див. пункт 13). Він навів аналогічні доводи у своїй апеляційній скарзі до Верховного Суду України. Жоден з цих судів не здійснив оцінки щодо права заявника на таку допомогу. На думку Суду, існує декілька основних міркувань, які доводять, що заявник не мав достатньо коштів для оплати його юридичного представництва у провадженні у Верховному Суді України. Зокрема, до його засудження 20 грудня 2005 року заявник тримався під вартою понад чотири роки (див. пункт 15). Інформації про наявність в нього джерела доходів протягом цього часу або будь-яких заощаджень немає. До того ж, призначений судом захисник, який представляв його інтереси під час судового розгляду, отримував свою винагороду за рахунок коштів державного бюджету (див. пункт 7).

27. Суд також вважає, що «інтереси правосуддя» вимагали надання заявнику безоплатної правової допомоги під час апеляційного провадження, оскільки він хотів оскаржити вирок щодо численних обвинувачень у різних злочинах та покарання у виді позбавлення волі на строк п’ятнадцять років у Верховному Суді України, юрисдикція якого поширюється як на питання права, так і на питання фактів (див. згадані рішення у справах «Максименко проти України» (Maksimenko v. Ukraine), пункт 27, «Довженко проти України» (Dovzhenko v. Ukraine), пункт 64, та рішення у справі «Ніколаєнко проти України» (Nikolayenko v. Ukraine), заява № 39994/06, пункти 64-67, від 15 листопада 2012 року, в яких Суд розглянув повноваження Верховного Суду України за аналогічних обставин).

28. Хоча клопотання заявника про надання безоплатної юридичної допомоги після його засудження формально були задоволені, жодних кроків для надання йому такої допомоги зроблено не було. Отже, Суд доходить висновку, що у зв’язку з цим було порушено підпункт «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ВТРУЧАННЯ У ПРАВО ЗАЯВНИКА НА ПОДАННЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗАЯВИ

29. Заявник скаржився на неможливість отримання копій документів для своєї заяви. Він також стверджував, що органи влади переслідували його у зв’язку з поданням скарги до Суду та переглядали його листи до Суду (див. пункти 15-17).

30. Ця частина заяви має розглядатися за статтею 34 Конвенції, яка передбачає:

«Суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з Високих Договірних Сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї. Високі Договірні Сторони зобов’язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.».

31. Уряд заперечив проти тверджень заявника. Зокрема, він зазначив, що заявник мав доступ до матеріалів справи, яка розглядалась на національному рівні, та міг робити копії будь-яких документів, які в ній містилися. Він також зазначив, що 22 листопада 2007 року заявник навмисно поранив себе, а дисциплінарні стягнення, застосовані до нього під час тримання під вартою в СІЗО, жодним чином не стосувалися його заяви до Суду.

32. Щодо скарги заявника на стверджувану відсутність можливості отримання копій документів для його заяви Суд зазначає, що у період з березня 2006 року, коли заявник подав її до Суду, і по лютий 2007 року йому було надано повний доступ до матеріалів справи, яка розглядалась на національному рівні (див. пункт 11). Він не довів, що йому перешкоджали робити копії будь-яких документів, які він вважав необхідними для обґрунтування своєї заяви, чи надали недостатньо часу для пошуку та збору таких документів (див. пункт 22). Він також не довів, що його представник у провадженні в Суді не міг отримати копії документів з матеріалів справи від його імені. Крім того, немає жодних доказів втручання органів влади у листування заявника із Судом. У контексті зазначеного Суд не вважає, що заявник був фактично позбавлений можливості обґрунтувати свою заяву.

33. Щодо тверджень заявника про його переслідування адміністрацією СІЗО через подання скарги до Суду, то вони не обґрунтовані будь-якими доказами чи переконливими аргументами. До того ж, заявник не зміг обґрунтовано спростувати докладні доводи Уряду щодо цього (див. пункти 18 і 19).

34. Отже, Суд доходить висновку, що держава-відповідач дотрималася своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.

III. ІНШІ СТВЕРДЖУВАНІ ПОРУШЕННЯ КОНВЕНЦІЇ

35. У своїх доводах від 02 липня 2007 року заявник скаржився на катування працівниками міліції під час досудового слідства. Він також скаржився за статтею 5 Конвенції на незаконність його досудового тримання під вартою та за статтею 8 Конвенції на незаконність обшуку 02 жовтня 1999 року. Зрештою, заявник скаржився на порушення статті 13 Конвенції у зв’язку зі стверджуваною несправедливістю провадження у його справі.

36. Суд розглянув ці скарги і вважає, що у світлі всіх наявних в нього матеріалів та з огляду на належність оскаржуваних питань до сфери його компетенції, вони не виявляють жодних ознак порушення прав і свобод, гарантованих Конвенцією або протоколами до неї. Отже, Суд відхиляє їх як явно необґрунтовані відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

IV. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

37. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.».

A. Шкода

38. Заявник вимагав 20 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

39. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

40. Ухвалюючи рішення на засадах справедливості, Суд присуджує заявнику 2 400 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

B. Судові та інші витрати

41. Заявник також вимагав 46 723,60 українських гривень (далі - грн), на час подій еквівалент 4 300 євро, в якості компенсації витрат на правову допомогу, понесених під час провадження у Суді. Заявник просив, щоб ця сума була сплачена безпосередньо на банківський рахунок його представника. Сума, що вимагалася для покриття витрат на правову допомогу, розраховувалася за погодинною ставкою 1 540 грн, на час подій еквівалент 140 євро, хоча не було зазначено, чи включала вона податки. Згідно з твердженнями заявника його представник витратив понад тридцять годин на ознайомлення з матеріалами справи та на підготовку зауважень і вимог щодо справедливої сатисфакції від його імені.

42. Уряд заперечив проти цієї вимоги.

43. Відповідно до практики Суду заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. У цій справі Суд зазначає, що єдина небезпідставна скарга стосувалася прямого питання, яке не вимагало розширеного дослідження положень законодавства або обґрунтування (див. пункти 26-28). Суд також зазначає, що представнику заявника вже було сплачено 850 євро у рамках механізму правової допомоги Суду. З огляду на характер розглянутих фактологічних і юридичних питань та участь представника у цій справі, Суд вважає, що немає необхідності присуджувати будь-яку додаткову суму за цим пунктом.

C. Пеня

44. Суд вважає за належне призначити пеню на підставі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятною скаргу за підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції на ненадання безоплатної правової допомоги під час апеляційного провадження, а решту скарг у заяві - неприйнятними.

2. Постановляє, що було порушено підпункт «с» пункту 3 статті 6 у поєднанні з пунктом 1 статті 6 Конвенції.

3. Постановляє, що Україна дотрималась своїх зобов’язань за статтею 34 Конвенції.

4. Постановляє, що:

(a) упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити заявнику 2 400 (дві тисячі чотириста) євро та додатково суму будь-якого податку, що може нараховуватись, в якості відшкодування моральної шкоди; ця сума має бути конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом на день здійснення платежу;

(b) із закінченням зазначеного тримісячного строку до остаточного розрахунку на зазначену суму нараховуватиметься простий відсоток (simple interest) у розмірі граничної позичкової ставки Європейського центрального банку, що діятиме в період несплати, до якої має бути додано три відсоткові пункти.

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 02 лютого 2017 року відповідно до пунктів 2 та 3 правила 77 Регламенту Суду.

В.о. заступника Секретаря

Анна-Марія ДУГЕ

Голова

Фаріс ВЕГАБОВІЧ

2528
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные статьи
Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0