Досі в Топі: відшкодування моральної шкоди фізичним особам

В Україні досить багато правових питань, які, не зважаючи на постійно змінюване законодавство, так і залишаються неврегульованими. Одним з таких питань є проблема моральних відшкодувань фізичним особам, за порушення їхніх прав. Зазначене питання було і буде актуальним, оскільки станом на 2018 рік в Україні відсутня єдина судова практика стосовно того, в який випадках позовну вимогу про стягнення моральної шкоди можна вважати обгрунтованою, а коли ні?

В зв’язку з чим, нерідко виникають наступні питання: чому в різних справах за фактичних однакових обставин суди присудили різні розміри моральних компенсацій? Чому суди не задовольняють позовну вимогу про стягнення моральної шкоди саме в тому розмірі, в якому позивач її оцінив, а постійно зменшують вказану шкоду в рази, а нерідко і в десятки разів? Чому суди вищих інстанцій мають ледь за мету знизити її розмір?

Аналізуючи Єдиний державний реєстр судових рішень (далі – «ЄДРСР»), а також виходячи з власної практики, можна зробити висновок, що судді і самі не до кінця розуміють як їм ставитись до зазначеної позовної вимоги.

І тут власне і виникають непорозумілості з приводу такого неоднозначного ставлення, скільки по-перше статті 23 та 1167 Цивільного кодексу України (далі – «ЦК України»), що стосуються моральної шкоди, є досить нечіткими і кажуть, про те, що практично будь-яке порушення прав фізичної особи тягне за собою автоматичне завдання моральної шкоди;

по-друге стаття 611 ЦК України передбачає, що за порушення зобов’язання правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди;

по-третє Постанова Верховного Суду України (далі – «ВС України») №6-111цс13 від 6 листопада 2013 року, в якій було зроблено наступну правову позицію: «Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Правові наслідки порушення зобов’язання настають тільки у випадках, коли це передбачено законом або договором. Покладення на сторону договору відповідальності за невиконання зобов’язання, яка не встановлена цим договором або законом, є порушенням ст. 611 ЦК України».

Тобто з вищенаведеного можна дійти висновку, що в аспекті моральної шкоди робиться прив’язка або до закону або до договору. Тобто, виходячи з загального правила «те, що не врегульовано договором, врегульовується законом», якщо договором не передбачено право на відшкодування моральної шкоди, то будуть застосовуватися норми законодавства. Проте судді, все одно продовжують відмовляти в стягненні моральної шкоди, на підставі того, що така можливість відповідним договором не передбачена, проте також робилось багато зносок на непередбачуваність зазначеного права спеціальним законом, який буде застосовуватись у спірних правовідносинах.

Так, наприклад ВС України в Постанові №6-1575цс16 від 9 листопада 2016 року, в якій будинок особи було відключено від електропостачання протягом 9 років з вини електропостачальника, зробив наступну правову позицію:

«Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов’язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов’язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

Покладаючи на відповідача обов’язок відшкодувати моральну шкоду, суд безпідставно застосував правила статті 1167 ЦК України, яка на спірні відносини не поширюється, оскільки регулює позадоговірні (деліктні) відносини. Правовідносини сторін випливають з договірних відносин щодо постачання відповідачем електричної енергії до будинку позивача – споживача цієї енергії.

Енергопостачальник несе відповідальність за шкоду, заподіяну споживачу або його майну, в розмірі й порядку, визначених законодавством. У разі тимчасового припинення електропостачання з вини енергопостачальника він несе відповідальність згідно з умовами договору в розмірі двократної вартості недовідпущеної споживачу електричної енергії. У разі порушення прав споживачів енергопостачальник несе відповідальність згідно із законодавством та договором.

Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров’я людей продукцією у випадках, передбачених законом».

Уявити ситуацію, що особі не було спричинено моральної шкоди відключенням електроенергії, в цивілізованій країні, досить важко, а скільки б особа в такій країні стягнула коштів за подібне тривале відключення з електропостачальника не піддається обчисленню, оскільки фактично це порушення статті 48 Конституції України, оскільки під наявністю житла автоматично розуміється доступ до водо-, енерго- та теплопостачання.

І тут варто зазначити, що нещодавно ВС України в своїй Постанові №6-1435цс17 зробив висновок, що «Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.

Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.

Суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію».

Ключовими тут є два останні абзаци, якими ВС України (візьму на себе сміливість розтлумачити їх), встановив презумцію завдання моральної шкоди правопорушенням, оскільки нічого крім слів позивача в якості доказу завдання моральної шкоди суду надано не було. Залишається сподіватись, що суди будуть, при застосуванні зазначеної правової позиції, трактувати її на користь особи, що заявляє вимогу про моральні відшкодування.

І наостанок вважаємо за необхідне «нагадати» про такий прецедент як Рішення Європейського Суду з прав людини (далі – «ЄСПЛ»), а саме «Ромашов проти України» (Заява N 67534/01) від 27 липня 2004 року.

Фабула справи: Пункт 20 «Заявник скаржиться на тривале невиконання рішення комісії з трудових спорів від 16 червня 1998 року, винесеного на його користь. Він також стверджує, що йому не було надано компенсацію за зменшення вартості присудженої йому суми, як було визначено рішенням Лисичанського міського суду від 23 січня 2002 року. Він стверджує про порушення статей 13 та 17 Конвенції ( 995_004 ). Проте по суті він посилається на пункт 1 статті 6 Конвенції.» Тобто фактично був спір проти Державної виконавчої служби.

Зазначене рішення є досить цікавим, зважаючи на те, що Закон України «Про державну виконавчу службу» (в редакції чинній на той момент), передбачав в статті 11 «Шкода, заподіяна державним виконавцем фізичним чи юридичним особам під час виконання рішення, підлягає відшкодуванню у порядку, передбаченому законом», тобто прямо про моральну шкоду мови не йде (а в ЄДРСР чимало рішень, в яких суд відмовляв у відшкодуванні моральної шкоди, на тій підставі, що законом не передбачено таке право в особи). Проте ЄСПЛ вказав, що моральна шкода була завдана самим лише фактом правопорушення: «52. Суд не розглядав питання щодо матеріальної шкоди, оскільки заявник не обґрунтовував таку шкоду. Проте Суд враховує той факт, що в результаті виявлених порушень заявник зазнав моральної шкоди, яка не може бути виправленою шляхом лише констатації Судом факту порушення».

А отже можна зробити висновок, що сам лише факт правопорушення має своїм наслідком спричинення моральної шкоди.

Правовий висновок, висловлений Верховним Судом України в постанові від 27 вересня 2017 року у справі

№ 6-1435цс17

Кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Зазначаючи, що факт розповсюдження персональних даних не може бути підтвердженням завдання моральної шкоди, суди не звернули уваги на те, що позивач пов’язував моральну шкоду із спричиненими йому неправомірними діями відповідача душевними стражданнями.

Встановивши неправомірність дій щодо поширення телефонної розмови та фактично порушення особистого немайнового права позивача, суди не звернули уваги на приписи статті 276 ЦК України щодо обов’язку особи, діями якої порушене особисте немайнове право фізичної особи, вчинити необхідні дії для його поновлення.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (частина перша статті 1167 ЦК України).

Відмовляючи у задоволенні заявлених вимог з підстав недоведеності спричинення шкоди, суди фактично поклали на позивача обов’язок довести наявність у нього душевних страждань з приводу порушення його права на таємницю телефонного спілкування, що є неприпустимим з огляду на правову природу такого права, гарантії від порушень якого закріплені Конституцією України.

Суди мали б виходити з презумпції спричинення позивачу моральної шкоди відповідачем та обов’язку саме відповідача спростувати таку презумпцію.

Автор статті: Єштокіна Влада