Чи в праві банк брати плату за інформацію щодо кредиту — ВП ВС

Умова договору про споживчий кредит, укладеного після 10.06.2017, щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною.

Сформулювавши такий правовий висновок у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, Велика палата ВС відступила від позиції, що були викладені раніше, повідомляє «Закон і Бізнес»

У цій справі позивач звернулася до суду із позовом про визнання недійсним кредитного договору, зокрема, з огляду на встановлення комісії за його обслуговування.

Суди у позові відмовили, зазначивши, що право отримувати плату за обслуговування кредиту прямо передбачено законом «Про споживче кредитування».

ВП ВС, розглядаючи касаційну скаргу, мала дати відповідь на питання про те, чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту та чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна (нікчемна, оспорювана).

ВП нагадала, що 10.06.2017 набув чинності закон «Про споживче кредитування», у зв’язку з чим у законі «Про захист прав споживачів» текст ст.11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення чч.1, 2, 5 ст.18 закону «Про захист прав споживачів» залишилися незмінними (йдеться про заборону включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими). Тож підлягають перевірці на відповідність змісту положень закону «Про споживче кредитування».

Останній розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від

періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації. Відповідно до ч.5 ст.12 цього закону умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим законом, є нікчемними.

Отже, констатує ВП ВС, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Однак, умова договору, укладеного після набуття чинності законом «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до чч.1 та 2 ст.11, ч.5 ст.12 закону «Про споживче кредитування».

З огляду на це, ВП ВС відступає від висновків, викладених у постановах ВС від 1.04.2020 у справі № 583/3343/19 та 15.03.2021 у справі №361/392/20.

Щодо наслідків включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено плату за надання інформації, що за законом повинна надаватися безоплатно, має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності на момент виникнення спірних правовідносин та в цій частині відміняє дію попереднього нормативно-правового акта. Тобто застосуванню підлягає закон «Про споживче кредитування».

Таким чином, положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком, є нікчемними.

Утім, ВП зауважила, що позовні вимоги про визнання недійсними положень пп.1.4 та 6 кредитного договору не підлягають задоволенню у зв’язку із обранням неналежного способу захисту порушеного права. Адже якщо сторона правочину вважає його нікчемним, то за загальним правилом вона може звернутися до суду не з вимогою про визнання його недійсним, а за застосуванням наслідків виконання недійсного правочину. Наприклад, з вимогою про повернення одержаного на виконання такого правочину.

Джерело: ЗіБ