Чи можна виписати мобілізованого з квартири - ВС дав відповідь (справа № 161/16767/23)

Житлові спори щодо втрати права користування приміщенням набули особливої актуальності в умовах воєнного стану, коли значна кількість громадян тривалий час відсутня за місцем проживання через проходження військової служби, евакуацію чи інші обставини, пов’язані з війною. У таких справах судам необхідно забезпечити баланс між інтересами осіб, які фактично користуються житлом, та конституційними гарантіями права на житло для тих, хто тимчасово відсутній з поважних причин. (Джерело : Судово-юридична газета)

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 161/16767/23 від 10 червня 2026 року, розглядаючи спір про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивачка звернулася до суду з позовом до свого брата про визнання його таким, що втратив право користування квартирою.

На обґрунтування позову вона зазначала, що зареєстрована та постійно проживає у спірній квартирі з 1983 року, самостійно несе витрати на її утримання, а відповідач фактично проживає за іншою адресою та не сплачує комунальні платежі. Також позивачка вказувала, що через реєстрацію брата у квартирі не може оформити субсидію.

Суд першої інстанції задовольнив позов та визнав відповідача таким, що втратив право користування житлом.

Однак апеляційний суд скасував це рішення та відмовив у задоволенні позову. Суд зазначив, що позивачка не довела непроживання відповідача без поважних причин, а з червня 2022 року останній проходив військову службу за мобілізацією у Збройних Силах України. Крім того, наприкінці 2024 року він отримав поранення та проходив лікування і реабілітацію.

Позивачка оскаржила постанову апеляційного суду до Верховного Суду, наполягаючи, що відповідач припинив проживати у квартирі ще у 2019 році, тобто задовго до мобілізації.

Позиція Верховного Суду

Верховний Суд вказав, що факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов'язані з цим правові наслідки (статті 71 72 ЖК України) необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи в житловому приміщенні у зв'язку з її вибуттям на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті (стаття 107 ЖК України).

Суд наголосив, що для спорів, які розглядаються за статтями 71–72 ЖК України, визначальними є тривалість відсутності особи та поважність причин такої відсутності.

ВС наголосив, що при вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням у порядку статей 71 72 ЖК України, доказуванню сторонами та встановленню судами підлягають обставини тривалості тимчасової відсутності особи у житловому приміщенні, а також поважність причин такої відсутності.

Аналіз положень статей 71 72 ЖК України свідчить про те, що для визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, необхідна наявність одночасно двох умов, зокрема, відсутність особи без поважних причин понад встановлений строк, а також відсутність поважних причин непроживання за адресою такого житлового приміщення.

Суд також вказав, що на позивача процесуальний закон покладає обов'язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у жилому приміщенні, а на відповідача - спростувати довготривалу відсутність чи довести, що така відсутність обумовлена поважними причинами.

Окремо Верховний Суд підкреслив значення права на житло, гарантованого статтею 8 Конвенції та нагадав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Отже, при вирішенні спору про наявність передбачених законом підстав для виселення особи чи визнання такою, що втратила право користування, що за своєю суттю є позбавленням права на житло, суд у кожній конкретній справі, виходячи із принципу верховенства права, повинен провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, а й «необхідним у демократичному суспільстві».

Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою.

ВС вказав, що позивачка не довела належними доказами факту того, що у період з травня 2019 року до травня 2022 року відповідач не проживав у спірній квартирі без поважних причин, оскільки між сторонами існував тривалий затяжний конфлікт і неприязні стосунки, а вона фактично не допускала відповідача до спірного помешкання.

Крім того, Суд наголосив, що наявними у справі документами підтверджено, що з червня 2022 року відповідач був призваний на військову службу за мобілізацією до лав Збройних сил України, наприкінці 2024 року зазнав поранення і проходив лікування та реабілітацію.

Тож, його відсутність у спірному житлі з моменту мобілізації та на момент подачі позову зумовлена поважними причинами (виконанням конституційного обов'язку), що виключає втрату права на житло за статтями 71 72 ЖК України.

Також Верховний Суд підтримав висновок апеляційного суду про те, що за відсутності переконливих доказів тривалого та свідомого не проживання відповідача у спірному житлі без поважних причин, позбавлення його права користування цим житловим приміщенням буде суперечити вимогам закону та гарантіям, закріпленим статтею 8 Конвенції.

Таким чином, Верховний Суд залишив без змін постанову апеляційного суду, якою відмовлено у визнанні відповідача таким, що втратив право користування житлом.

Отже, проходження військової служби за мобілізацією та подальше лікування після поранення є поважними причинами непроживання. Крім того, при вирішенні подібних спорів суди повинні враховувати гарантії права на житло, передбачені статтею 8 Конвенції, та оцінювати співмірність втручання у це право.