Боржник виплачує кредитору стягнуту рішенням суду суму середньомісячного заробітку за вирахуванням податків, тобто виступає податковим агентом, як і при звичайній виплаті заробітної плати (ВС/КЦС, № 523/14396/19)

23.10.2020 | Автор: Веб-ресурс "Протокол"
Задать вопрос автору
Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube
Боржник виплачує кредитору стягнуту рішенням суду суму середньомісячного заробітку за вирахуванням податків, тобто виступає податковим агентом, як і при звичайній виплаті заробітної плати (ВС/КЦС, № 523/14396/19) - 03751a69027df206eb4b98f1ccb85165_5f92092d502f1.jpg

Фабула судового акту: Працівник виграв судовий спір з роботодавцем і стягнув середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та інші додаткові суми на кшталт моральної шкоди, тощо. Як правило суд вказує у рішенні, що сума стягнення визначена без утримання податків, проте в даному випадку цього не відбулося.

В будь –якому випадку така сума є доходом працівника, і з цієї суми повинні бути сплачені податки. Хто сплачує ці податки? Роботодавець як податковий агент відразу утримуючи податки при виплаті з суми вказаної у рішенні суду чи працівник самостійно після фактичного отримання від роботодавця повної суми вказаної у рішенні суду.

Це питання безліч разів і багато років постійно розглядається судами. І воно ускладнюється традиційно примітивною поведінкою державних виконавців, які займаються примусовим виконанням таких рішень та системно порушують права боржників. Зокрема д/в просто не має бажання враховувати пункт 168.1, ст. 168 ПК України, який передачає, що "податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу."

У цій справі роботодавець з метою уникнення виконавчого збору добровільно до відкриття виконавчого провадження виконав рішення суду на користь працівника. Тобто вирахував від суми зазначеної у рішенні суду суму податку з доходу фізичної особи та військовий збір і як податковий агент отримувача доходу сплатив їх до бюджету, а решту суми перерахував працівнику.

Працівник з цим не погодився, вважав, що має отримати від роботодавця повну суму коштів зазначену у рішенні суду без утримання податків, і ініціював відкриття виконавчого провадження.

Державний виконавець незважаючи на отримання підтверджуючих документів про виконання рішення суду від боржника вирішив, що боржник виконав рішення суду на користь кредитора не в повному обсязі, заарештував рахунок та стягнув з боржника окрім суми у розмірі сплачених ним податків за кредитора ще й виконавчий збір.

Навіть незважаючи на незаконне стягнення з боржника цих сум державних виконавець не закінчив виконавче провадження, як того вимагає ст. 39 ЗУ «Про виконавче провадження».

Боржник звернувся зі скаргою на дії державного виконавця в порядку, передбаченому ст. 447 ЦПК України, в якій наполягав на повному виконанні рішенні суду ще до відкриття виконавчого провадження та неправомірності дій д/в, щодо стягнення з нього додаткових сум та виконавчого збору, а також невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, відмовив боржнику у задоволенні скарги. Суд касаційної інстанції ухвалив нове рішення яким ЧАСТКОВО задовільнив скаргу боржника.

ВС погодився з боржником з приводу його обов’язку виплатити кредитору не всю суму стягнення вказану у рішенні суду, а суму зменшену на суму утриманих у джерела виплати податків.

Зокрема ВС розтлумачив наступне: «суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.»

Ну а далі пішла ДУРНЯ від Верховного Суду.

Хоча суд касаційної інстанції і визнав неправомірною бездіяльність д/в, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження, порушенні д/в права кредитора таким чином відновлені не були. Адже це формальний момент, д/в рано чи пізно і сам би закінчив виконавче провадження, будь-яких інших виконавчих дій він проводить не збирався.

Вимоги кредитора полягали у поверненні стягнутих з нього незаконно д/в сум коштів та виконавчого збору. З цього приводу ВС відмовив та зазначив наступне: «Чинне процесуальне законодавство України не наділяє суди повноваженнями щодо зобов`язання державних виконавців вчиняти або утриматися від вчинення певних виконавчих дій, що не звільняє державного виконавця від обов`язку усунути порушення, встановлені судовим рішенням.» ( стаття 451 ЦПК України)

В даному випадку після такого рішення д/в просто підпише папірець про закінчення виконавчого провадженні, жодних коштів за власної ініціативи не поверне, проігнорує письмові звернення боржника, а на прийомі «порадить» боржнику просто почитати уважно рішення ВС чи повторно звертатися до суду з невідомо якою вимогою. І навіть, якщо захоче щось допомогти, то не зможе, бо кошти ним вже перераховані стягувачу та у бюджет…

Аналізуйте судовий акт: Цивільний позов проти приватного виконавця подається за місцем його проживання (перебування), а не за місцем здійснення його професійної діяльності ( ВС/КЦС у справі № 757/53167/18-ц від 09 вересня 2020 р.)

Бездіяльність державного виконавця щодо незняття арешту з майна фізичної особи є триваючим правопорушенням, тому оскаржується в будь-який час шляхом подання скарги в порядку, передбаченому 447-451 ЦПК України (Справа № 756/4756/14-ц)

Прокурор, який не є стороною виконавчого провадження, НЕ має права знайомитись з ним навіть в порядку ст. 93 КПК України (ВС/КЦС № 175/222/18 від 22.01.2020)

Для уникнення виконавчого збору слід оскаржувати постанову про стягнення САМЕ виконавчого збору, а не постанову про відкриття виконавчого провадження (ВС /КАС у справі справа № 360/4369/19 від 26 серпня 2020 р.)

Рахунки для виплати зарплати є рахунками із спеціальним режимом, на які виконавчою службою арешт не накладається, а їх видокремлення належить до повноважень виконавчої служби (ВС/КАС, № 340/1018/19,17.01.20)

Постанова

Іменем України

07 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 523/14396/19

провадження № 61-10657св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),

суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,

учасники справи:

заявник (боржник) - приватне акціонерне товариство «Видавничий дім «Одеса»,

суб`єкт оскарження - головний державний виконавець Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашніков Руслан Володимирович,

заінтересована особа (стягувач) -ОСОБА_1 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Видавничий дім «Одеса» на ухвалу Приморського районного суду м. Одеси, у складі судді Бондаря В. Я.,

від 10 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів: Заїкіна А. П., Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., від 28 травня 2020 року.

Короткий зміст скарги та її обґрунтування

У вересні 2020 року приватне акціонерне товариство «Видавничий дім «Одеса» (далі - ПрАТ «Видавничий дім «Одеса») звернулось до суду зі скаргою на дії головного державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Р. В., заінтересована особа - ОСОБА_1 .

Скарга мотивована тим, що 13 серпня 2019 року головним державним виконавцем Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області Калашніковим Р. В. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 523/11422/17, виданого

10 липня 2019 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення з ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди у розмірі 38 792,35 грн. 22 серпня 2019 року ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» письмово звернулося з листом-повідомленням до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі, яким повідомило про фактичне виконання рішення суду у добровільному порядку 12 липня 2019 року. До листа додано копію наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі та копія платіжних доручень. Заявник вказував, що незважаючи на фактичне виконання судового рішення у повному обсязі, виконавче провадження не закрито. Крім того, 21 жовтня 2019 року державним виконавцем було видано платіжну вимогу № В-7/964 від 21 жовтня 2019 року, відповідно до якої заявнику необхідно сплатити 11 868,88 грн. На думку заявника, бездіяльність головного державного виконавця Калашнікова Р. В. щодо незакриття виконавчого провадження є неправомірною. Зазначав, що суми, зазначені в постановах державного виконавця про стягнення, не відповідають сумі, вказаній в платіжній вимозі. Стверджував, що рішення суду було виконано в повному обсязі, за вирахуванням податків і зборів, що є правильною практикою відповідно до позиції Верховного Суду.

Посилаючись на зазначені обставини, заявник просив суд визнати протиправною бездіяльність головного державного виконавця Калашнікова Р. В., яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 59766931; визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця від 18 жовтня 2019 року про стягнення з боржника виконавчого збору; визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця від 18 жовтня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; визнати протиправною та скасувати платіжну вимогу від 11 жовтня 2019 року № В-7/964 року на суму 11 868,88 грн; зобов`язати головного державного виконавця повернути ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» грошову суму у розмірі 3 738,56 грн, списану з рахунку боржника, і перерахувати кошти на рахунок ПрАТ «Видавничий дім «Одеса»; зобов`язати головного державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 59766931.

Короткий зміст ухвали суду першої інстанції

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року у задоволенні скарги відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що скарга ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» щодо скасування постанови про стягнення виконавчого збору, а також щодо скасування постанови про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження, щодо визнання протиправною та скасування платіжної вимоги на суму 11 868,88 грн, зобов`язання державного виконавця повернути грошову суму, списану з рахунку боржника, та вимога про перерахування коштів на рахунок ПрАТ «Видавничий дім «Одеса», є передчасними, оскільки виконавче провадження не закінчено, а відтак, не настали і відповідні наслідки закінчення виконавчого провадження. Розглядаючи вимоги ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» про визнання бездіяльності державного виконавця щодо незакінчення виконавчого провадження та відповідного зобов`язання державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції виходив з того, що підстави закінчення виконавчого провадження передбачені частиною першою статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» та їх перелік є виключним. Суд першої інстанції зазначив, що заявник не надав належних доказів фактичного виконання боржником рішення суду у повному обсязі.

Короткий зміст ухвали і постанови суду апеляційної інстанції

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2020 року ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року скасовано

у частині розгляду скарги щодо дій головного державного виконавця про визнання протиправною та скасування постанови від 18 жовтня 2019 року про стягнення з боржника виконавчого збору; про визнання протиправною та скасування постанови від 18 жовтня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; зобов`язання головного державного виконавця повернути ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» грошову суму, списану з рахунку боржника з метою стягнення виконавчого збору. Провадження у справі в цій частині закрито.

Постановою Одеського апеляційного суду від 28 травня 2020 рокуапеляційну скаргу ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» залишено без задоволення. Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року в частині відмови у задоволенні скарги про визнання бездіяльності головного державного виконавця, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 59766931, зобов`язання головного державного виконавця винести постанову про закінчення виконавчого провадження залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що заявник не надав доказів фактичного виконання в повному обсязі судового рішення згідно з виконавчим документом у розумінні пункту 9 частини першої

статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки вимог щодо утримання та перерахування податку з доходів фізичних осіб у розмірі 6 982,62 грн, а також щодо утримання та перерахування військового збору у розмірі 581,89 грн виконавчий лист не містить. Згідно виконавчого листа сума стягнення з ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» на користь ОСОБА_1 середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу становить

34 792,35 грн та 4 000 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а не перераховані боржником 31 227,84 грн. Апеляційний суд вказав, що будь-яких роз`яснень щодо виконання рішення суду про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу матеріали справи не містять. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погодився з висновками районного суду про те, що підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого провадження відсутні. Також апеляційний суд вважав, що вимоги скарги про визнання протиправною та скасування платіжної вимоги № В-7/964 від 11 жовтня 2019 року на суму 11 868,88 грн є похідними від зазначених вище вимог, а тому також не підлягають задоволенню. Крім того, апеляційний суд звернув увагу на те, що не може визнаватися протиправною та скасовуватися платіжна вимога.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» просить скасувати ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2020 року іухвалити нове судове рішення про задоволення скарги, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми Закону України «Про виконавче провадження» та ЦПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що державним виконавцем боржнику не було надано строк для добровільного виконання рішення суду, проте заявник у добровільному порядку 12 липня 2019 року виплатив стягувачу середній заробіток за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди, перерахувавши на його рахунок грошові кошти у розмірі 31 227,84 грн з утриманням податку на доходи фізичних осіб та військового збору. Зазначає, що державним виконавцем безпідставно було накладено арешт на грошові кошти боржника та стягнуто 11 869, 76 грн, які мають бути повернуті боржнику, що відповідає правовій позиції Верховного Суду

від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц. Наголошує на тому, що суди попередніх інстанцій не врахували позицію Верховного Суду щодо обов`язку роботодавця утримувати та сплачувати податки за працівника.

У частині вимог скарги щодо дій головного державного виконавця про визнання протиправною та скасування постанови від 18 жовтня 2019 року про стягнення з боржника виконавчого збору; про визнання протиправною та скасування постанови від 18 жовтня 2019 року про стягнення з боржника витрат виконавчого провадження; зобов`язання головного державного виконавця повернути ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» грошову суму, списану з рахунку боржника з метою стягнення виконавчого збору судові рішення не оскаржуються, тому касаційному перегляду не підлягають в силу вимог статті 400 ЦПК України.

Відзиву на касаційну скаргу не надходило

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 липня 2020 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою.

Ухвалою Верховного Суду від 29 вересня 2020 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2018 року у справі № 523/11422/17 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади начальника охорони ПрАТ «Видавничий дім «Одеса», поновлено ОСОБА_1 на цій посаді. Зобов`язано ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» внести запис в трудову книжку ОСОБА_1 про поновлення на посаді із скасуванням попереднього запису про звільнення. Стягнуто з ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» на користь

ОСОБА_1 середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 34 792,35 грн та 4 тис. грн в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Постановою Одеського апеляційного суду від 11 червня 2019 року у справі № 523/11422/17 змінено рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2018 року в частині мотивів та підстав часткового задоволення позову, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Наказом ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» від 12 червня 2019 року № 6 було скасовано наказ від 05 липня 2017 року № 5-К про звільнення ОСОБА_1 09 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області з заявою про відкриття виконавчого провадження з приводу виконання вищевказаних судових рішень.

Постановою головного державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби м. Одеси Головного територіального управління юстиції в Одеській області від 13 серпня 2019 року відкрито виконавче провадження № 59766931 з приводу виконання виконавчого листа від 10 липня 2019 року № 523/11422/17, виданого Суворовським районним судом м. Одеси.

Генеральний директор ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» ОСОБА_2 звернувся до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі з листом-повідомленням від 22 серпня 2019 року № 028, яким повідомив про сплату ОСОБА_1 середнього заробітку та моральної шкоди за рішенням суду за вирахування податків. Також зазначив, що ОСОБА_1 було поновлено на роботі. Просив закрити виконавче провадження.

Перерахування ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» на рахунок ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 31 227,84 грн на виконання рішення суду підтверджується платіжним дорученням від 12 липня 2019 року № 350. Також ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» було перераховано податок з доходів фізичних осіб у розмірі 6 982,62 грн та військовий збір у сумі 581,99 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 12 липня 2019 року № № 348, 349.

07 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до головного державного виконавця Калашнікова Р. В. із заявою про закриття виконавчого провадження в частині поновлення на роботі у зв`язку з виконанням рішення суду.

15 жовтня 2019 року представник ОСОБА_1 звернувся до головного державного виконавця Калашнікова Р. В. із заявою про стягнення з ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» залишку невиплаченого середньомісячного заробітку та моральної шкоди. Постановою головного державного виконавця Калашнікова Р. В. від 18 жовтня 2019 року стягнуто з ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» виконавчий збір у розмірі 3 879,23 грн.

Постановою головного державного виконавця Калашнікова Р. В. від 18 жовтня 2019 року стягнуто з ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» витрати на проведення виконавчих дій у розмірі 425,14 грн.

Постановою головного державного виконавця Калашнікова Р. В. від 12 листопада 2019 року накладено арешт на грошові кошти ПрАТ «Видавничий дім «Одеса».

Відповідно до платіжного доручення від 29 жовтня 2019 року № 91201647 з банківського рахунку ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» на рахунок Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі було списано 3 738,56 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 27 січня 2020 року № В-7/964 з банківського рахунку ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» на рахунок Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі було списано 8 130,32 грн.

Відповідно до платіжного доручення від 26 листопада 2020 року№ 100235913 з банківського рахунку ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» на рахунок Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі було списано 0,88 грн.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Відповідно до частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України, статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організації, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад верховенства права, обов`язковості виконання рішень, законності, диспозитивності, справедливості, неупередженості та об`єктивності, гласності та відкритості виконавчого провадження, розумності строків виконавчого провадження, співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями, забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом (частина перша статті 19 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

За змістом пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.

Вирішуючи спір у частині скарги про визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця щодо невинесення постанови про закінчення виконавчого провадження, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що державний виконавець діяв у межах своїх повноважень, відповідно до вимог закону, оскільки боржник виплатив стягувачу не всю суму, яка вказана в рішенні суду.

Проте такі висновки судів не відповідають положенням чинного законодавства.

Оскільки справляння і сплата податку з доходів фізичних осіб є обов`язком працівника, податковим агентом якого в силу закону виступає роботодавець, суд, задовольняючи вимоги про оплату праці, визначає суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що вказує в резолютивній частині рішення.

Проте у рішенні Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2018 року у справі № 523/11422/17 не зазначено, що сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу стягнута з роботодавця на користь працівника без урахування податків і зборів.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 лютого 1995 року № 100, при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження включаються: основна заробітна плата; доплати і надбавки (за надурочну роботу та роботу в нічний час; суміщення професій і посад; розширення зон обслуговування або виконання підвищених обсягів робіт робітниками-почасовиками; високі досягнення в праці (високу професійну майстерність); умови праці; інтенсивність праці; керівництво бригадою, вислугу років та інші); виробничі премії та премії за економію конкретних видів палива, електроенергії і теплової енергії; винагорода за підсумками річної роботи та вислугу років тощо. Премії включаються в заробіток того місяця, на який вони припадають згідно з розрахунковою відомістю на заробітну плату. Премії, які виплачуються за квартал і більш тривалий проміжок часу, при обчисленні середньої заробітної плати за останні два календарні місяці, включаються в заробіток в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. У разі коли число робочих днів у розрахунковому періоді відпрацьовано не повністю, премії, винагороди та інші заохочувальні виплати під час обчислення середньої заробітної плати за останні два календарні місяці враховуються пропорційно часу, відпрацьованому в розрахунковому періоді.

Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Таким чином, суми, які суд визначає до стягнення з роботодавця на користь працівника як середній заробіток за час вимушеного прогулу, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу при виплаті працівнику, внаслідок чого виплачена працівнику на підставі судового рішення сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу зменшується на суму податків і зборів, які підлягають сплаті податковим агентом.

Відрахування податків і обов`язкових платежів із середнього заробітку за час вимушеного прогулу не погіршує становище працівника, якого поновлено на роботі, оскільки за цей період, у разі перебування на посаді, працівник отримував би заробітну плату, із якої також підлягали відрахуванню податки і збори.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси.

Конкретний спосіб, в який здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин, тому обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності та при визначенні її розміру враховуються вимоги розумності і справедливості.

Водночас відповідно до підпункту 14.1.54 пункту 14.1 статті 14 Податкового України дохід з джерелом походження з України - це будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні.

Фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи, є платником податку з доходів фізичних осіб. Об`єктом оподаткування резидента є, зокрема, загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання)

Згідно з підпунктом «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю.

При цьому, відповідно до підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 ПК України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 ПК України (за загальним правилом 18 відсотків).

Таким чином, якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу.

Подібні за змістом висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах були викладені у постанові Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 359/10023/16-ц (провадження № 61-14794св18).

За змістом частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на зазначене, колегія суддів дійшла висновку про те, що ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» при виконанні рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 23 червня 2018 року у справі № 523/11422/17 в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди діяло відповідно до вимог податкового та трудового законодавства та як податковий агент обґрунтовано утримало із визначеної судом суми у розмірі 38 792,35 грн податок на доходи фізичних осіб у розмірі 6 982,62 грн (18 %) та військовий збір у розмірі 581,89 грн (1,5 %).

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом (стаття 74 Закону України «Про виконавче провадження»).

За змістом статті 447 ЦПК Українисторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до частини другої статті 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Отже, оскаржені судові рішення у частині відмови у задоволенні скарги

ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» про визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 59766931, постановлені з неправильним застосуванням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що у справі не вимагається збирання або додаткової перевірки чи оцінки доказів, обставини справи встановлені судами попередніх інстанцій повно, але допущено неправильне застосування норм матеріального права, оскаржені судові рішення у частині вирішення скарги ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» про визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця підлягають скасуванню, з ухваленням нового рішення про задоволення скарги у цій частині, а саме: визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 59766931.

Відповідно до частини першої статті 412 ЦПК України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У той же час суд не може підміняти державний орган, дії, бездіяльність якого оскаржуються, приймати замість нього рішення, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Колегія суддів не знаходить підстав для скасування оскаржених судових рішень в частині відмови у задоволенні скарги ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» щодо зобов`язання головного державного винести постанову про закінчення виконавчого провадження, визнання протиправною та скасування виконаної платіжної вимоги № В-7/964 від 11 жовтня 2019 року на суму 11 868,88 грн, повернення грошових коштів на рахунок боржника, оскільки ці вимоги не можуть вважатись обґрунтованими.

Чинне процесуальне законодавство України не наділяє суди повноваженнями щодо зобов`язання державних виконавців вчиняти або утриматися від вчинення певних виконавчих дій, що не звільняє державного виконавця від обов`язку усунути порушення, встановлені судовим рішенням.

Враховуючи те, що ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» у скарзі заявляло вимоги про зобов`язання головного державного виконавця повернути грошову суму у розмірі 3 738,56 грн, а розмір виконавчого збору, визначеного державним виконавцем, складає 3 879,23 грн, вказані вимоги до задоволення не підлягають.

Частина перша статті 141 ЦПК передбачає, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При ухваленні судового рішення про часткове задоволення касаційної скарги з Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь ПрАТ «Видавничий дім «Одеса» підлягає частковому стягненню судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі1 051 грн 00 коп.

Керуючись статтями 141, 400, 402, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства «Видавничий дім «Одеса» задовольнити частково.

Ухвалу Приморського районного суду м. Одеси від 10 березня 2020 року та постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2020 року у частині розгляду скарги приватного акціонерного товариства «Видавничий дім «Одеса» про визнання неправомірною бездіяльності головного державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Руслана Володимировича - скасувати.

Скаргу приватного акціонерного товариства «Видавничий дім «Одеса» на дії головного державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Руслана Володимировича, заінтересована особа - ОСОБА_1 , задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність головного державного виконавця Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Калашнікова Руслана Володимировича, яка полягає у невинесенні постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 59766931.

В іншій частині ухвалу Приморського районного суду м. Одеси

від 10 березня 2020 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Одеського апеляційного суду від 28 травня 2020 року залишити без змін.

Стягнути з Другого Приморського відділу державної виконавчої служби

у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (код ЄДРПОУ 414049999) на користь приватного акціонерного товариства «Видавничий дім «Одеса» (код ЄДРПОУ 02470158) судовий збір за подання апеляційної та касаційної скарг у розмірі 1 051 (одна тисяча п`ятдесят одна) грн 00 коп.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

С. Ф. Хопта

В. В. Шипович

2366
Просмотров
1
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.


Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0