Боржник у виконавчому провадженні, не може бути позивачем у справі про скасування постанов виконавця у цьому ж провадженні (в тому числі, щодо арешту майна). Така справа підлягає розгляду в порядку судового контролю, а не в позовному провадженні (ВС КЦС справа №523/19204/19 від 07.09.2022 р.)

Фабула судового акту: Боржник, з якого суд постановив стягнути на користь банку заборгованість, подав окремий позов до держвиконавця про визнання дій незаконними, скасування постанов. Пояснював ситуацію тим, що у відділі примусового виконання рішень перебувало виконавче провадження за виконавчим листом від 06 травня 2010 року, згодом, 14 липня 2015 року була прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження, а у березні-травні 2019 року прийнято постанови прийняття виконавчого провадження про арешт рахунків та майна. Позивач-боржник вважав що перша прийнята з порушенням строку на звернення виконавчого документа до виконання, друга - не відповідає вимогам чинного законодавства, а постанови про арешт є незаконними, оскільки під час їх прийняття не враховано наявність іпотечного майна, яке першочергово підлягає стягненню.

Однак рішенням суду першої інстанції у задоволенні його вимог йому відмовлено. Рішення мотивоване тим, що ефективним способом захисту порушеного діями, рішеннями або бездіяльністю органів виконавчої служби (посадовими особами виконавчої служби) права сторони виконавчого провадження є подання до суду, який ухвалив судове рішення, відповідної скарги у порядку, передбаченому ч.1 ст. 447 ЦПК України.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи лише мотиви відмови в задоволенні позову, виходив з правильності обраного позивачем способу захисту порушеного права. Проте підстав для задоволення вимог не знайшов.

Касаційний суд, вказав, що суди взагалі не повинні були розглядати справу по суті, оскільки позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим наявні підстави для закриття провадження відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України. Закриваючи провадження ВС пояснив:

Верховний Суд, вирішуючи питання про порядок оскарження боржником у виконавчому провадженні рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, вчинених в ході виконання судового рішення, виходить з наступного.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дійє судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Так, відповідно до правових позицій:

• ВС ОП КЦС у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) погодився з закриттям провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України

Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

• ВС КЦС у постанові від 21 лютого 2020 року по справі № 758/8416/15-ц (провадження № 61-35св18)зазначено, що скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження.

При цьому Верховний Суд зауважив, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.

Отже у цій справі: Суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті, не врахувавши того, що позивач є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим ВС закрив провадження відповідно до п. 1 ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Аналізуйте судовий акт: Накладення арешту на майно у корпоративному спорі, може застосовуватися якщо у справі заявлено майнову вимогу (ВС КГС у справі №910/16800/20 від 29.03.2021 р.);

Іпотекодержатель – фізична особа може зареєструвати право власності на предмет іпотеки, який перебуває під арештом (ВП/ВС у справі № 346/1305/19 від 08.06.2021);

Не може бути накладений арешт на кошти що складають зарплату боржника після фактичного здійснення утримань із неї, а також - на усі кошти з/п поза межами дозволених розмірів відрахувань (ВП ВС, №756/8815/20 від 20.04.2022р.);

Арешт рахунку не звільняє директора від відповідальності за несвоєчасність виплати заробітної плати (Другий апеляційний адміністративний суд у справі № 592/12562/20 від 13.05.2021).

Постанова

Іменем України

07 вересня 2022 року

м. Київ

справа № 523/19204/19

провадження № 61-3844св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В.,Осіяна О. М., Хопти С. Ф.

Шиповича В. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі:Управління забезпечення примусового виконання рішень

в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглова Євгенія Віталіївна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси, у складі судді Луняченка В. О., від 13 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду, у складі колегії суддів:

Погорєлової С. О., Князюка О. В., Таварткіладзе О. М., від 29 березня

2022 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Є. В. про визнання дій незаконними, скасування постанов.

Позовні вимоги мотивував тим, що у відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 48185088 за виконавчим листом

№ 2-685/10, виданим 06 травня 2010 року Суворовським районним судом

м. Одеси, про стягнення з нього на користь публічного акціонерного товариства «Марфін Банк» (далі - ПАТ «Марфін Банк») заборгованості у розмірі 499 763,83 грн.

Позивач вважав, що постанова про відкриття виконавчого провадження

від 14 липня 2015 року прийнята з порушенням строку на звернення виконавчого документа до виконання, а постанова про прийняття виконавчого провадження від 05 березня 2019 року не відповідає вимогам чинного законодавства.

Стверджував, що у зв`язку із викладеним, подальші постанови державного виконавця Щеглової Є. В. про арешт майна та коштів боржника є незаконними, оскільки під час їх прийняття не враховано наявність іпотечного майна, яке першочергово підлягає стягненню.

Крім того, у вказаних постановах державним виконавцем не було визначено неможливість стягнення та накладення арешту на пенсійні грошові кошти боржника, а у матеріалах виконавчого провадження відсутній звіт виконання із зазначенням поточних сум заборгованості.

За таких обставин, остаточно сформулювавши позовні вимоги,

ОСОБА_1 просив суд: визнати дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області Щеглової Є. В. незаконними; скасувати постанову від 14 липня

2015 року про відкриття виконавчого провадження № 48185088 щодо виконання виконавчого листа№ 2-685/10 від 26 лютого 2010 року; скасувати постанову від 05 березня 2019 року про прийняття виконавчого провадження № 48185088; скасувати постанову від 30 травня 2019 року про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження № 48185088; скасувати постанови 06 березня 2019 року про арешт майна боржника

у виконавчому провадженні № 48185088.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року

в задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що ефективним способом захисту порушеного діями, рішеннями або бездіяльністю органів виконавчої служби (посадовими особами виконавчої служби) права сторони виконавчого провадження є подання до суду, який ухвалив судове рішення, відповідної скарги у порядку, передбаченому частиною першою статті 447 ЦПК України.

Постановою Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року змінено, викладено його мотивувальну частину у редакції вказаної постанови.

Суд апеляційної інстанції, змінюючи мотиви відмови в задоволенні позову, виходив з того, що враховуючи право на доступ до правосуддя, як складову права на справедливий суд, суд зобов`язаний розглядати по суті позов

у межах заявлених вимог, незважаючи на правильність обраного позивачем способу захисту порушеного права.

Законність оскаржуваних постанов державного виконавця підтверджена судовими рішеннями у цивільній справі № 520/14487/19, встановлені у якій обставини, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, є преюдиційними, а також враховуючи, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів незаконності дій державного виконавця Щеглової Є. В., апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову з огляду на його недоведеність.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

В поданій у квітні 2022 року касаційній скарзі на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. Крім того, до касаційної скарги заявник включив заперечення на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року про відкриття апеляційного провадження.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

29 квітня 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року. До касаційної скарги включено заперечення на ухвалу Одеського апеляційного суду від 24 вересня 2021 року про відкриття апеляційного провадження.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

У червні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди не врахували того факту, що Закон України «Про виконавче провадження», який набрав чинності 05 жовтня

2016 року, в частині строків пред`явлення виконавчих документів до виконання, визначених у частині першій статті 12 цього Закону, в аспекті положень пункту 5 розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення», поширюються виключно на виконавчі документи, видані з 02 червня

2016 року. За таких обставин, заява про відкриття виконавчого провадження могла бути подана до 06 квітня 2013 року.

Державний виконавець незаконно прийняв виконавчий документ до виконання, оскільки, звертаючись з відповідною заявою, стягувач не надав квитанцію про сплату авансового платежу.

Також заявник зазначає, що арешт може бути накладений лише у випадку, коли боржник ухиляється від сплати боргу, у той час як він одразу запропонував реалізувати іпотечне майно.

Постановляючи оскаржувані судові рішення, суди попередніх інстанції не врахували постанову Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі

№ 2-685/10.

За змістом касаційної скарги підставами касаційного оскарження судових рішень є пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Крім того, в ухвалі про відкриття апеляційного провадження суд неправильно вказав найменування справи та її учасників.

Відзив на касаційну скаргу не подано

Фактичні обставини справи, встановлені судами

18 квітня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «Морський транспортний банк» (далі - ВАТ «Морський транспортний банк») та ОСОБА_2 укладений кредитний договір, за умовами якого банк зобов`язався надати позичальнику кредит у вигляді не поновлювальної лінії у сумі 53 143,45 доларів США, строком до 17 квітня 2028 року, зі сплатою

11,9 % річних.

Того ж дня для забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між банком та ОСОБА_1 укладений договір поруки, відповідно якого поручитель несе солідарну відповідальність

з позичальником перед банком за виконання умов основного зобов`язання.

ОСОБА_2 свої зобов`язання з повернення кредиту належним чином

не виконувала.

Заочним рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року у справі № 2-685/10 позов ВАТ «Морський транспортний банк» задоволено. Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ВАТ «Морський транспортний банк» заборгованість за кредитом розмірі 499 097,98 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 02 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог банку до ОСОБА_2 про стягнення процентів, пені, штрафів за недодержання графіка погашення основної заборгованості та в частині задоволених позовних вимог до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за тілом кредиту, процентів, пені, штрафів скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Заочне рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 лютого 2010 року та постанова Одеського апеляційного суду від 23 липня 2019 року в частині задоволених позовних вимог ВАТ «Морський транспортний банк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за тілом кредиту в розмірі 386 483,47 грн залишені без змін.

На примусовому виконанні у відділі примусового виконання рішень Управлінню забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 48185088 з виконання виконавчого листа № 2-685/10, виданого 06 травня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення зі ОСОБА_1 на користь ПАТ «Марфін Банк» грошових коштів у розмірі 499 763,83 грн.

Постановою від 14 липня 2015 року державного виконавця другого Київського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції Ордатія Я. І. виконавче провадження № 48185088 відкрито.

05 березня 2019 року на підставі постанови начальника управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області про передачу виконавчого провадження № 48185088, воно передане до відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області та в цей же день прийнято постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління ДВС ГТУЮ в Одеській області Щеглової Є. В.

Постановою державного виконавця Щеглової Є. В. від 06 березня 2019 року накладено арешт на все майно боржника ОСОБА_1 .

Згідно витягу із реєстру речових прав на нерухоме майно за боржником зареєстровані 1/6 частини квартири

АДРЕСА_1 , та 1/3 частини квартири

АДРЕСА_1 , на які

06 березня 2019 року відповідною постановою державного виконавця також накладено арешт.

Постановою державного виконавця Щеглової Є. В. від 30 травня 2019 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на рахунках боржника ОСОБА_1 в АТ КБ «Приватбанк», АБ «Укргазбанк», АТ «ОТП Банк»,

АТ «УкрСиббанк», АТ «Райффайзен Банк Аваль», АТ «Укрсоцбанк»,

АТ «Універсал Банк», АТ «Прокредит Банк», АТ «Ощадбанк», АТ «Альфа-Банк», АТ «Банк Кредит Дніпро», АТ «Сбербанк», АТ «Укрексімбанк», АБ «Південний», ПАТ «Банк Восток», ПАТ «МТБ» та усіх інших відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках.

05 липня 2019 року постановою державного виконавця зупинено виконавче провадження на підставі частини 1 статті 38 Закону України «Про виконавче провадження».

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 18 жовтня 2019 року

у справі № 520/14487/19 відмовлено у задоволені позовної заяви

ОСОБА_1 до ПАТ «МТБ Банк», Управління державної виконавчої служби відділу примусового виконання рішень Головного територіального управління юстиції в Одеській області про зняття арешту з майна, накладеного постановою від 06 березня 2019 року державним виконавцем в рамках виконавчого провадження № 48185088 з виконання виконавчого листа № 2-685/10, виданого 06 травня 2010 року Суворовським районним судом м. Одеси про стягнення зі ОСОБА_1 на користь банку грошових коштів у розмірі 499 763,83 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 11 лютого 2020 року

у справі № 520/5012/20 відмовлено у задоволені позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження та про звернення стягнення на пенсію боржника у виконавчому провадженні № 48185088 з виконання виконавчого листа № 2-685/10

від 26 лютого2010 року, а також про скасування арешту рухомого та нерухомого майна.

Позиція Верховного Суду

За змістом частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанови суду апеляційної інстанції є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно із статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

У справі, яка переглядається, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання дій державного виконавця незаконними та скасування постанов.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір, мотивував відмову в задоволенні позову тим, що ОСОБА_1 обрав неефективний спосіб захисту прав сторони виконавчого провадження, які він вважав порушеними діями та рішеннями органів виконавчої служби (посадовими особами виконавчої служби), оскільки не звернувся до суду з відповідною скаргою у порядку, визначеному частиною першою статті 447 ЦПК України.

Змінюючи мотиви відмови в задоволенні позову ОСОБА_1 , апеляційний суд вирішив спір по суті, проте дійшов висновку про недоведеність позовних вимог.

Верховний Суд, вирішуючи питання про порядок оскарження боржником у виконавчому провадженні рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, вчинених в ході виконання судового рішення, виходить з наступного.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження

№ 61-4726сво19) погодився з висновками судів попередніх інстанцій про закриття провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1

частини першої статті 255 ЦПК України, оскільки позивач, який є боржником у виконавчому провадженні, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна з огляду на те, що законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Боржник, як сторона виконавчого провадження, у разі незгоди з арештом, який накладений державним або приватним виконавцем під час примусового виконання судового рішення, не може пред`являти позов про зняття арешту з майна та бути позивачем за таким позовом, оскільки має право на оскарження дій державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Якщо суд помилково прийняв позов до розгляду, під час судового розгляду він має закрити провадження у справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19 (провадження № 12-122гс19) зазначала, що сторони, інші учасники та особи можуть звернутися до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавців та посадових осіб державної виконавчої служби в порядку частини першої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», якщо цей виконавчий документ виданий на виконання судового рішення, або - до адміністративного суду в порядку частини другої цієї ж статті, якщо він виданий на виконання рішення іншого органу (посадових осіб), та/або за умови перебування його у зведеному виконавчому провадженні, у якому об`єднано виконання судових рішень, ухвалених судами за правилами різних юрисдикцій.

При цьому Верховний Суд зауважує, що позивач звернувся до суду за захистом своїх прав як сторона виконавчого провадження, між учасниками справи не виникло цивільно-правового спору, який підлягав би вирішенню в порядку позовного провадження, а постало питання щодо правомірності дій та рішень державного виконавця під час виконання судового рішення.

У постанові Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі

№ 758/8416/15-ц (провадження № 61-35св18) зазначено, що скарги на дії (бездіяльність), рішення державних виконавців (приватних виконавців) мають на меті захист прав сторін виконавчого провадження з виконання судових рішень та покладають на суд контроль за належним виконанням судових рішень. Здійснення такого судового контролю відбувається за правилами спеціального виду провадження в цивільному судочинстві, що є відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням судових рішень полягає, насамперед, у реалізації основних завдань судочинства при здійсненні судами правосуддя, оскільки воно не обмежується ухваленням судового рішення, а також передбачає його виконання. Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами. Тому після вирішення спору і набрання судовим рішенням законної сили суд здійснює контроль за його виконанням, а також захист прав та законних інтересів сторін виконавчого провадження

Отже, суди попередніх інстанцій помилково розглянули справу по суті, не врахувавши того, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні, а тому не може бути позивачем у цій справі й така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, у зв`язку з чим Верховний Суд вважає, що наявні підстави для закриття провадження відповідно до

пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України.

Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 18 травня

2022 року у справі № 642/4263/21 та від 26 січня 2022 року у справі

№ 534/1762/18.

Суди попередніх інстанцій на вказане уваги не звернули, а тому оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню, а провадження у справі - закриттю.

При цьому заявник не позбавлений права звернення до суду зі скаргою на дії та рішення державного виконавця в порядку, передбаченомуРозділом VII ЦПК України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Частинами першою та другою статті 414 ЦПК України передбачено, що судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в касаційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Питання про внесення виправлень в ухвалу апеляційного суду від 24 вересня 2021 року може бути вирішене судом, яким вона постановлена, в передбаченому статтею 269 ЦПК України порядку.

Керуючись статтями 255 256 400 402 409 414 415 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 13 липня 2021 року та постанову Одеського апеляційного суду від 29 березня 2022 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції

(м. Одеса) та головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Одеській області Щеглової Євгенії Віталіївни про визнання дій незаконними, скасування постанов закрити.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: Є. В. СинельниковО. В. БілоконьО. М. ОсіянС. Ф. ХоптаВ. В. Шипович