Бонус для адвоката: стимул или коррупционная составляющая?

В некоторых договорах о предоставлении правовой помощи стороны отображают дополнительную сумму, которую адвокат получит при условии положительного для клиента результата услуг. Кто-то считает это бонусом для специалиста, а кто-то — дополнительным грузом и коррупционной составляющей, повідомляє zib.com.ua.

Розрахунок по одержанні

Питання винагороди адвокатів є актуальним як для них самих, так і для їхніх клієнтів.

Поняття гонорару та порядку його обчислення наведено в чч.1 і 2 ст.30 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 №5076-VI. Зокрема, встановлено, що «гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги».

Законом від 3.10.2017 №2147-VIII, згідно з яким у новій редакції викладено процесуальні кодекси, серед інших визнано таким, що втратив чинність, і закон «Про граничний розмір компенсації витрат на правничу допомогу у цивільних та адміністративних справах» від 20.12.2011 №4191-VI. Разом з тим для випадків надання правничої допомоги за рахунок держави залишається чинною постанова Кабінету Міністрів «Про граничні розміри компенсації витрат, пов’язаних з розглядом цивільних, адміністративних та господарських справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» від 27.04.2006 №590, останні зміни до якої внесено 28.02.2018.

Коли закон №4191-VI припинив свою дію, це начебто дало змогу правникам визначати розмір винагороди за надані ними послуги на власний розсуд. Проте на практиці отримання гонорару, навіть такого, який детально визначено в договорі та погоджено сторонами, не завжди відбувається без будь-яких ускладнень.

Часом, визначаючи суму гонорару, адвокати/клієнти ставлять його в залежність від результатів розгляду в суді справи, правову допомогу в якій надає захисник. В одних випадках сторона згодна сплатити гонорар тільки в разі прийняття судом рішення на її користь. Наприклад, передбачається, що термін оплати за договором настає з моменту фактичного отримання клієнтом коштів згідно із судовим рішенням. Така умова має значний мотиваційний ефект, адвокат або не береться за завідомо безперспективну справу, або, взявшись за неї, докладає максимальних зусиль для перемоги, адже згідно з договором діє принцип «немає виграшу — немає оплати» (no win no fee).

В інших випадках сторони, встановлюючи фіксовану суму плати за надання послуг, окремим пунктом погоджують гонорар успіху (success fee) — певну суму, зазвичай у відсотках від суми, присудженої до стягнення, тобто визначають додатковий платіж, який адвокат отримає за умови позитивного для клієнта результату наданих йому послуг.

Користуйтеся коснультацією: 10 підказок Ярослава Зейкана щодо вступної промови адвоката

Окрема думка

Одним із найбільш резонансних рішень, що стосуються цього питання, з приводу якого тривають запеклі дискусії, є постанова Касаційного цивільного суду від 12.06.2018 у справі №462/9002/14-ц (див. «ЗіБ» — Прим. ред.). Причиною спору була передбачена сторонами в договорі винагорода в розмірі 10% від суми предмета спору, також було заявлено зустрічну позовну вимогу про визнання недійсним договору про надання юридичних послуг у частині такої винагороди.

Відмовляючи в стягненні спірної суми, КЦС зазначив, що додаткова винагорода адвокату в разі позитивного рішення у справі, за своїм змістом і правовою природою в розумінні стст.632, 903 Цивільного кодексу та ст.30 закону №5076-VI, не є ціною договору (платою за надані послуги), а платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Проте суддя Василь Крат виклав окрему думку, в якій, зокрема, висловив позицію, що немає ніяких підстав уважати, що саме по собі прийняття судом певного рішення могло б розумітися сторонами договору про надання юридичних послуг як предмет або результат таких послуг. У цьому випадку судове рішення сприймається як оцінка якості послуг, успіху чи неуспіху вжитих стороною дій та як юридичний факт, з яким сторони пов’язують умови виплати винагороди за надані послуги.

Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах. Колегія суддів у постанові від 12.06.2018 не вказала, якій же цивільно-правовій нормі суперечить спірний пункт договору про надання юридичних послуг.

Прийнятний результат

Водночас у постанові КЦС від 25.01.2018 (справа №401/1466/15-ц) викладено дещо інший правовий підхід. У цій справі між сторонами було укладено договір, за умовами якого товариство зобов’язалося надати відповідачеві юридичні послуги, а той — оплатити поточні послуги та виплатити винагороду за позитивний результат — 3% від реально стягнутої суми.

Направляючи справу на новий розгляд, КЦС зауважив, що відмова відповідача від виконання зобов’язання за договором про надання юридичних послуг в односторонньому порядку, а саме — відмова сплатити винагороду товариству, на яку при укладенні договору розраховував позивач, є істотним порушенням умов правочину. Отже, наявна істотна різниця між тим, на що розраховував позивач (адвокатська компанія), укладаючи договір, і тим, що він насправді одержав. При цьому КЦС звернув увагу на те, що зазначені правові висновки наведено в постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-75цс13.

Цікаво, що свого часу ВСУ наполягав на правомірності гонорару успіху. Наприклад, у постанові від 8.04.2014 (справа №3-7гс14) висловлено позицію, що бонусний платіж за обумовлену в договорі про надання юридично-консультаційних послуг роботу підлягав сплаті на підставі оформленого належним чином акта приймання-передачі виконаних робіт за умови не тільки надання юридичних послуг, які підлягали оплаті, а й досягнення економіко-правового ефекту для замовників, що могло бути оплачено як бонус.

Зазначений ефект сторони договору конкретно визначили як прийнятний для замовників результат, тому віднесення такого результату до змісту поняття «послуга», наведеного в ст.901 ЦК, може забезпечити правильне застосування норм матеріального права при вирішенні цього спору. Зміст предмета послуги за договором між сторонами становлять як власне професійні дії виконавця, невіддільні від його особи, так і позитивний для замовника ефект від таких дій.

Прихильники та скептики

Відповідно до постанови від 28.11.2011 у справі №6-55цс11 ВСУ відмовив у задоволенні заяви, оскільки обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, та залишив у силі рішення судів попередніх інстанцій. Цікаво, що в цій справі суди відмовили в задоволенні позову про визнання недійсною умови договору про надання правової допомоги в частині виплати гонорару виключно за досягнення кінцевого результату. Суди виходили з того, що в період дії договору адвокати надавали правову допомогу банку (відповідачеві) стосовно стягнення заборгованості з позичальників, що підтверджено відповідними звітами та чого не заперечували сторони.

Разом з тим зазначено, що відповідно до принципу свободи договору, наведеного в ст.627 ЦК, сторони добровільно уклали договір про надання послуг за плату та самостійно визначили її розмір і порядок розрахунків. Чинне законодавство не забороняє визначати розмір плати (гонорару) за надані послуги у вигляді відсотків від досягнутого кінцевого результату (фактично стягнутої заборгованості). Отже, посилання позивача на те, що договір не відповідає вимогам стст.203, 901, 903 ЦК, закону «Про адвокатуру», Правилам адвокатської етики, є безпідставними. Варто наголосити, що ВСУ у своїй постанові також зазначив, що дія Правил адвокатської етики поширюється виключно на адвокатів і види їх професійної діяльності, цей документ не є актом цивільного законодавства в розумінні положень ст.4 ЦК.

Прикметно, що положення стст.627, 903 ЦК також ураховано КЦС у постанові від 25.01.2018 (справа №750/3888/16-ц). В ній акцентовано: оскільки правочин про надання правової допомоги недійсним у судовому порядку не визнавався, питання про його розірвання не порушувалось та умови не оспорювались, то вказаний правочин є правомірним з огляду на положення ст.204 ЦК , а обумовлена в ньому сума гонорару підлягає сплаті в повному обсязі. Також зауважено, що навіть факт накладення на адвоката дисциплінарного стягнення у вигляді зупинення права на заняття адвокатською діяльністю не позбавляє його можливості отримати оплату наданих юридичних послуг за відсутності доказів, які б підтверджували наявність підстав для його відповідальності за завдання збитків замовнику невиконанням або неналежним виконанням умов договору з його вини.

Як убачається з обговорень в інтернет-середовищі, не дійшли спільної думки із цього питання й самі адвокати. Крім прихильників ідеї адвокатського бонусу, є й ті, хто вважає відповідну умову такою, що охоплюється запозиченою з англійського права дефініцією «незаконна фінансова участь у процесі» (maintenance and champerty), а також покладає на адвоката додатковий тягар і може становити певну корупційну передумову.

Отже, оскільки законодавство України наразі чітко не регулює питання виплати гонорару успіху, багато в чому подальша доля такої умови договору про надання правової допомоги залежить саме від судової практики.

Користуйтеся коснультацією:Умови та порядок притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності

КОМЕНТАР ДЛЯ «ЗіБ»

Чи має право на існування гонорар успіху?

Аліна МОРГУНОВА,
юрист ПК «Татаров Фаринник Головко»:

— На мій погляд, категоричний та безапеляційний висновок суддів Касаційного цивільного суду стосовно того, що винагорода адвокату за досягнення позитивного рішення суперечить основним засадам здійснення правосуддя в Україні, є прикладом порушення принципу верховенства права.

Так, на думку членів колегії, які підписали скандальну постанову, адвокат не має жодного відношення до постановлення того чи іншого судового рішення. З таким висновком не можна погодитися, адже суть адвокатської діяльності полягає саме в тому, щоб незалежно від розміру чи взагалі наявності гонорару використати весь свій потенціал для досягнення найкращого для клієнта результату.

І тут я цілком погоджуюся з висновком Касаційного адміністративного суду, який у постанові від 30.05.2018 зазначив, що представники адвокатури є учасниками творення правосуддя й зобов’язані діяти відповідно до свого призначення.

Якщо адвокат і клієнт досягли домовленості про виплату гонорару успіху в разі досягнення конкретної мети (у цьому випадку — отримання рішення суду про задоволення всіх заявлених позивачем вимог), то чому б і ні? Це в жодному разі не означає, що адвокат за наявності такої домовленості повинен брати на себе якісь додаткові зобов’язання. Натомість стимулювати навіть не дуже відповідального адвоката зробити все від нього залежне для досягнення конкретної мети такий пункт, безперечно, буде.

Як адвокат буде використовувати свій досвід і чи не замінить він професійну діяльність корупційними домовленостями — це вже питання етики та внутрішнього світогляду кожного конкретного правника.

До речі, практика використання в договорі гонорару успіху є досить поширеною в Європі, США. При цьому в деяких країнах існують певні обмеження. Наприклад, винагорода no win no fee не застосовується в кримінальних справах, спорах щодо розлучення або стягнення аліментів. А в інших країнах таких обмежень немає.

Цивільний кодекс, закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не містять обмежень у цій частині, тому гонорару успіху бути!

Валентин ГВОЗДІЙ,
заступник голови Ради адвокатів України, Національної асоціації адвокатів України:

— У нашій країні, на жаль, питання компенсації послуг щодо правової допомоги законом чітко не врегульоване. У всьому світі прийнято, що сторона, яка програла, повинна оплатити стороні, яка виграла, у тому числі й судові витрати.

Є різна міжнародна практика. Наприклад, у Німеччині на законодавчому рівні обмежена стеля компенсацій у певних категоріях справ. У середньому в справі про розірвання шлюбу та стягнення аліментів можна вимагати не більше ніж €2500, хоча витрати адвокатів, реальні, природно, у десятки разів можуть перевищувати цю граничну суму.

В Америці ж, навпаки, гонорари адвокатів «злітають», у прямому значенні слова, у космос. При тому, що ринкова вартість однієї години роботи адвоката, наприклад, у Нью-Йорку починається від $500 і сягає $1750, в Америці, на відміну від Німеччини, дозволений ще й гонорар успіху. На практиці досить великі суми стягуються судами як компенсація для сторони, яка виграла.

На мою думку, в країні успішної економіки, до якої ми прагнемо, не повинно бути обмежень, наприклад щодо гонорару успіху для адвокатів. Адже в багатьох випадках, коли він бере справу, адвокат розуміє, що вона може зайняти дуже багато годин роботи, а в складних справах мова йде про роботу цілої адвокатської фірми. У той же час не всі клієнти готові на старті заплатити такий гонорар, який би покрив фактично згаяний час. І ось тут гонорар успіху — саме той інструмент, який дає можливість ризикнути, наприклад адвокатській фірмі, витративши певний час, отримати в результаті виграшу винагороду. У таких випадках гонорар успіху є якраз інструментом захисту прав клієнта.

Нагадаємо, що РАУ кілька засідань поспіль дуже серйозно обговорювала питання впорядкування стягнення судами витрат на правову допомогу. На минулому засіданні РАУ вирішив звернутися до Ради суддів України з пропозицією створити робочу групу й виробити єдині підходи в питанні оплати послуг.

Верховний Суд в одному зі своїх рішень наголосив, що гонорар успіху не підлягає компенсації, оскільки це суперечить основам правосуддя. Нам, адвокатам, важко погодитися з таким рішенням. Я впевнений, що практика розвиватиметься, і ми повинні сьогодні створювати всі умови для захисту прав людини та прав бізнесу, а такий інструмент, як гонорар успіху, — це один з альтернативних підходів до ціноутворення на ринку юридичних послуг.

Насправді чим менше держава встановлюватиме заборон або втручатиметься у відносини між клієнтом і адвокатом, тим більше користі отримає перш за все клієнт. Безумовно, ми вважаємо, що гонорар успіху має право на впровадження в практику.

Катерина ДОЦЕНКО,
юрист ЮК Bossom Group:

— Питання про обумовлення в договорі про надання правової допомоги гонорару успіху є досить актуальним і водночас дуже суперечливим з огляду на висновок із цього приводу Верховного Суду, викладений у постанові від 12.06.2018.

Однак гонорар успіху широко застосовується в інших країнах світу як додаткова міра винагороди адвоката в разі надання правової допомоги за тарифами, встановленими законом, або у формі застереження pactum de quota litis. Чи можна казати, що в таких державах в безпосередній чи завуальованій формі результат розгляду справи судом визначений як складова предмета договору про надання правової допомоги?

На мою думку, гонорар успіху є якісним показником наданої адвокатом правової допомоги клієнтові та жодним чином не зазіхає на незалежність судової влади, а, навпаки, сприяє встановленню наявності чи відсутності фактів, що обґрунтовують вимоги й заперечення учасників справи.

Олександр КРЕНЕЦЬ,
радник ЮФ Evris:

— Як і всюди, можуть бути окремі винятки, але загалом підстав говорити про додатковий тягар та корупційні складові при погодженні сторонами гонорару успіху не вбачається.

Він, навпаки, має стимулювати адвоката працювати ще краще, аби обсяг та якість наданих послуг забезпечили бажаний для клієнта результат — ухвалення рішення на його користь. Тобто, крім іншого, гонорар успіху стимулює адвоката на отримання саме корисного для клієнта результату, а не на ведення процесу заради процесу.

Інше питання, як умова щодо гонорару успіху викладена в договорі між адвокатом і клієнтом. Із цього приводу вже висловився Верховний Суд, визнавши недійсним пункт договору про надання юридичних послуг, який передбачав винагороду адвокату за досягнення позитивного рішення суду (гонорар успіху), як «такий, що суперечить основним принципам здійснення правосуддя в Україні, актам цивільного законодавства», чим сильно збурив юридичну спільноту.

При цьому ВС зазначив, що судове рішення не належить до об’єктів цивільних прав, а його прийняття в конкретній справі не є результатом наданих адвокатами сторін послуг, а тому не може бути предметом договору.

Безперечно, самого рішення у справі адвокат не приймає, але він докладає відповідних зусиль, афби таке рішення було ухвалене, і саме на користь його клієнта.

Більше того, встановлення сторонами гонорару успіху — нормальна світова практика (за невеликими винятками). А тому доцільним убачається якомога швидше врегулювати це питання на законодавчому рівні, зокрема шляхом унесення відповідних змін до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», передбачивши випадки його встановлення, розмір та інші умови.

Читайте статтю: ОПОДАТКУВАННЯ АДВОКАТСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ: чи можливий єдиний податок?

Автор статьи: Роман ВИТЮК, юрист, г.Киев

Фото: zib.com.ua