(Не)скоротність довічного позбавлення волі: як Україна виконує рішення ЄСПЛ у справі «Петухов проти України (№ 2)»

Вступ

«Є проблеми, про які не говорять». Тривале замовчування й невизнання таких лише ускладнюють процес їхнього вирішення. Насправді проблема відсутності в Україні реальної перспективи отримати пом’якшення покарання у вигляді довічного позбавлення волі досить часто порушувалася [й порушується дотепер] правничою спільнотою. Власне далі обговорень і потреби якось вирішити це питання справа не доходила, аж поки Європейський суд з прав людини у 2019 році у справі «Петухов проти України (№ 2)» (№ 41216/13) не сказав: нескоротність довічного позбавлення волі порушує статтю 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і Україна, як Договірна Держава за Конвенцією, має щось з цим вдіяти. Слушною заувагою до цього є те, що з цього положення немає винятків, адже права за статтею 3 Конвенції є абсолютними, та не можуть обмежуватися.

ЄСПЛ ще тоді, в порядку статті 46 Конвенції, зазначив, що механізм такого перегляду повинен гарантувати перевірку у кожному конкретному випадку, чи обґрунтовано триваюче тримання під вартою законними пенологічними підставами, та має надавати засудженим до довічного позбавлення волі можливість передбачити з певним ступенем точності, що їм треба зробити, аби було розглянуто питання щодо їх звільнення та за яких умов це можливо, відповідно до стандартів, розроблених практикою ЄСПЛ (п.194 справи Петухова № 2). Власне в цій статті окреслимо, що було досягнуто для усунення проблеми, констатованої у справі Петухова № 2 та низки інших, та чому зупинятися на досягнутому не варто.

Держава та виконання рішення ЄСПЛ

18 жовтня 2022 року Верховна Рада України прийняла два Закони України № 2690-ІХ «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини» та № 2689-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини».

Ключові аспекти Закону № 2690-ІХ: 1) заміна довічного позбавлення волі на більш м’яке покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк можлива у випадку відбуття особою не менше 15 років призначеного судом покарання; 2) строк позбавлення волі, на який може бути замінено довічне позбавлення волі, варіюється від 15 до 20 років; 3) клопотання (подання) про вирішення питання щодо заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк розглядається колегіально судом у складі трьох суддів.

Ключові аспекти Закону № 2689-ІХ: 1) право засуджених звертатися до суду через адміністрацію установи виконання покарань із заявами про надання копій матеріалів кримінального провадження, у тому числі в електронній формі (проблема неможливості засудженого отримати матеріали своєї справи для свого захисту в ЄСПЛ є предметом групи справ «Найдьон проти України»); 2) уточнено порядок заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк; зокрема вказується, що у разі відмови суду замінити покарання, повторне подання щодо цього стосовно осіб, засуджених до довічного позбавлення волі, може бути внесено через один рік з дня винесення постанови про відмову; 3) разом з поданням щодо можливості представлення засудженого до довічного позбавлення волі до заміни невідбутої частини покарання більш м’яким адміністрація виправної колонії подає до суду висновок щодо ступеня виправлення засудженого до позбавлення волі; до такого подання, засуджена до довічного позбавлення волі особа повинна подати індивідуальний план виправлення та ресоціалізації; 4) засуджена особа, якій покарання у виді позбавлення волі на певний строк призначено в порядку заміни більш м’яким покаранням та в якої настало право на застосування умовно-дострокового звільнення, додатково повинна подати до суду звіт про виконання індивідуального плану виправлення та ресоціалізації під час відбування більш м’якого покарання.

Далі розглянемо практичні аспекти реалізації цих законодавчих норм.

Судова практика

Наразі в Єдиному державному реєстрі судових рішень вже є низка ухвал судів першої та апеляційної інстанцій стосовно розгляду клопотань (подань) про вирішення питання заміни довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Аналіз цієї судової практики свідчить, що в більшості випадків (таких справ в статті окреслено 10) суди замінюють засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк, якщо для цього виконано відповідні дві умови: відбуття не менше 15 років покарання у вигляді довічного позбавлення та доведення того, що засуджений став на шлях виправлення, й в меншості випадків (таких справ в статті окреслено 7), головне через недотримання однієї з двох умов, відмовляють в такому.

Наводимо деякі з них.

Ухвалою від 07.07.2023 Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області у справі № 344/9607/23 задовольнив подання начальника ДУ «Івано-Франківська установа виконання покарань (№12)» та замінив засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на 16 років (набрала законної сили); апеляційний суд залишив її без змін (є остаточною). Суд керувався тим, що засуджений ОСОБА_8 став на шлях виправлення, його поведінка була сумлінною, упродовж переважного часу перебування в умовах ізоляції від суспільства засуджений отримував заохочення, а отже, прагнув виправитися. Крім того, суд врахував його загалом позитивну характеристику, а також те, що на день розгляду клопотання ОСОБА_8 відбув 24 роки 9 місяців 7 днів позбавлення волі.

Ізяславський районний суд Хмельницької області ухвалою від 04.07.2023 у справі № 675/813/23 замінив засудженому невідбуту частину покарання у виді довічного позбавлення волі більш м’яким покаранням у виді позбавлення волі на строк 19 років. З матеріалів справи вбачалася наявність достатніх даних, які вказували на те, що ОСОБА_7 став на шлях виправлення; тому суд вважав за доцільне замінити засудженому покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на строк 19 років, надавши йому шанс протягом наступних 19 років довести, що він перестав бути суспільно-небезпечним і його подальше утримання в умовах ізоляції від суспільства є невиправданим (набрала законної сили).

У справі № 346/2755/23 Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області задовольнив подання в. о. начальника ДУ «Коломийська виправна колонія (№ 41)» та замінив засудженому довічне позбавлення волі на позбавлення волі на строк 20 років. Суд вважав, що ОСОБА_7 став на шлях виправлення, протягом переважного часу відбування покарання залучався до роботи, працював та отримував заробітну плату (набрала законної сили).

Є й інші рішення судів першої інстанції:

ухвали Рівненського міського суду Рівненської області:

від 30.05.2023 у справі № 569/9010/23 - довічне позбавлення волі було замінено на позбавлення волі на строк 16 років, набрала законної сили;

від 13.06.2023 у справі № 569/9014/23 - довічне позбавлення волі було замінено на позбавлення волі на строк 16 років, набрала законної сили;

від 28.06.2023 у справі № 569/9006/23 - довічне позбавлення волі було замінено на позбавлення волі на строк 19 років, набрала законної сили;

від 09.06.2023 у справі № 569/3170/23 - довічне позбавлення волі було замінено на позбавлення волі на строк 19 років, набрала законної сили; Рівненський апеляційний суд ухвалою від 01.08.2023 змінив [зменшив] строк покарання у виді позбавлення волі на 15 років, є остаточною;

ухвали Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області:

від 29.05.2023 у справі № 346/1745/23 - довічне позбавлення волі було замінено на позбавлення волі на строк 20 років, набрала законної сили; апеляційний суд залишив цю ухвалу без змін, є остаточною);

від 10.04.2023 у справі № 346/1559/23 - довічне позбавлення волі було замінено на позбавлення волі на строк 20 років, набрала законної сили.

Власне судова практика застосування запровадженого у 2022 році механізму заміни покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк свідчить, що така можливість загалом обумовлена наявністю двох складових: засуджений став на шлях виправлення та відбув не менше 15 років призначеного судом покарання у виді довічного позбавлення волі. Ці та інші обставини [ставлення засудженого до вчиненого, (не) залучення до праці, (не) відшкодування витрат за виконавчими листами, наявність / відсутність заохочень та стягнень тощо], що є важливими для належного розгляду таких справ, оцінюються судами з наведенням конкретних підстав прийняття або відхилення тих чи інших аргументів на користь заміни [або відмови в такій] покарання у виді довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк.

Суди нерідко й відмовляють у задоволенні клопотань засуджених / подань адміністрацій установ виконання покарань про заміну довічного позбавлення волі на більш м’яке покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Відмова судів у їх задоволенні здебільшого зумовлена:

– невідбуттям засудженим фактичного строку покарання в 15 років, тобто особа не набула права для розгляду судом питання про заміну покарання у виді довічного позбавлення волі на покарання у виді позбавлення волі на строк від 15 до 20 років (ухвали Ізяславського районного суду Хмельницької області від 24.04.2023 у справі № 675/38/23 - набрала законної сили, Сумського апеляційного суду від 30.05.2023 у справі № 585/1496/22 - є остаточною, Хмельницького апеляційного суду від 09.05.2023 у справі № 675/818/21 - є остаточною);

– відсутністю доказів / недоведенням факту того, що засуджений став на шлях виправлення (недотримання засудженим правил внутрішнього розпорядку, невиконання законних вказівок і розпоряджень адміністрації органів кримінально-виконавчої системи, порушення дисципліни, відсутність заохочень або їх незначна кількість упродовж досить тривалого строку відбуття покарання, відсутність щирого каяття, непогашення заборгованості за виконавчими документами, небажання залучатися до праці тощо). Про це свідчать ухвали Придніпровського районного суду м. Черкаси від 07.08.2023 у справі № 711/4498/23 - набрала законної сили; залишена без змін апеляційним судом, Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26.01.2023 у справі № 205/5997/22 - набрала законної сили; залишена без змін апеляційним судом, Вінницького апеляційного суду від 31.07.2023 у справі № 127/21324/22 - є остаточною, Житомирського апеляційного суду від 18.07.2023 у справі № 274/7012/22 - остаточною.

Непоодинокою є практика відмови судів у задоволенні клопотання про умовно-дострокове звільнення засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі. Відмова судів вмотивована конкретними положеннями відповідного законодавства, з яких випливає, що особа, засуджена до довічного позбавлення волі, спочатку [після відбуття нею не менше 15 років призначеного судом покарання] має право на заміну покарання у виді довічного позбавлення волі позбавленням волі на певний строк, і лише після фактичного відбування нею не менше ¾ строку вже строкового позбавлення волі така особа матиме право на умовно-дострокове звільнення.

Тобто, довічно засуджені особи передчасно звертаються до судів з клопотаннями про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання у вигляді довічного позбавлення волі, перед цим не скориставшись механізмом заміни довічного позбавлення волі на позбавлення волі на певний строк. Про це свідчать, наприклад, ухвали Вінницького апеляційного суду від 14.06.2023 у справі № 127/30376/22 - є остаточною, від 06.04.2023 у справі № 127/463/23 - є остаточною, від 23.03.2023 у справі № 127/27412/22 - є остаточною, від 26.07.2023 у справі № 127/15229/23 - є остаточною, від 24.07.2023 у справі № 127/14857/23 - є остаточною, від 13.11.2023 у справі № 127/20299/22 - набрала законної сили.

В судовій практиці існують випадки, коли внаслідок [ймовірно] помилкового розуміння механізму заміни довічного позбавлення волі, засуджені вважають, що ця процедура уможливить перегляд їхнього обвинувачення по суті, наприклад, шляхом перегляду вироку, яким було призначено довічне позбавлення волі, за виключними обставинами.

Це мало місце, до прикладу, у справі № 1-39/2001 - набрала законної сили.

У цій справі Соснівський районний суд м. Черкаси залишив без задоволення заяву засудженого про перегляд вироку Апеляційного суду Черкаської області ще від 2001 року за виключними обставинами, адже: 1) Конституційний Суд України не визнавав неконституційними жодних положень Кримінального кодексу України, які було застосовано Апеляційним судом у 2001 році при вирішенні справи щодо засудженого по суті обвинувачення; 2) скасування вироку апеляційного суду в частині призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі та його пом’якшення не може бути предметом розгляду суду в порядку перегляду вироку за виключними обставинами відповідно до глави 34 Кримінального процесуального кодексу України; 3) на сьогодні [ухвала суду від 07.02.2023] на законодавчому рівні передбачено право засуджених, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі, на заміну невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням та на умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Висновки

Отже, в контексті виконання рішення ЄСПЛ «Петухов проти України (№2)» можна дійти висновку, що держава зробила важливі кроки на подолання проблем, які в ньому встановлені – прийняла закон, який визначає підстави і порядок скоротності покарання для довічників; цей закон застосовується судами на практиці, а це свідчить, що запроваджений механізм працює.

Разом із тим, обраний державою підхід до вирішення відповідної проблеми і досі викликає дискусії та обговорення ідей щодо необхідності його вдосконалення.

В опрацюванні Верховного Суду перебував лист Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини стосовно висловлення пропозицій та зауважень до розробленого ним законопроєкту. Зокрема, таким законопроєктом пропонується передбачити для осіб, яким вироком суду призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість умовно-дострокового звільнення від відбуття покарання у виді довічного позбавлення волі після фактичного відбуття ним не менше 25 років позбавлення волі, якщо суд дійде висновку, що засуджений до довічного позбавлення волі не потребує подальшого відбування покарання.

Серед іншого, цим законопроєктом пропонується й зменшити строк позбавлення волі, який суд визначає в порядку заміни довічного позбавлення волі, й встановити його в межах від 10 до 15 років при незмінній умові відбуття засудженим не менше 15 років довічного позбавлення волі.

Попри те, що на сьогодні мова йде лише про законопроєкт, його поява є свідченням продовження дискусії щодо вирішення проблеми, встановленої ЄСПЛ у справі Петухова.

Автор статті: Олена Тарасенко
головний спеціаліст департаменту аналітичної та правової роботи Верховного Суду