Законодавство не передбачає виключення відомостей з ЄРДР, а позови з таким предметом суди НЕ можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства (ВП/ВС у справі № 807/1456/17 від 26 березня 2019 р.)

Фабула судового акту: Казуїстика – так скаже пересічена людина про подібне рішення Великої палати ВС, хоча начебто формально воно вірне. Проте на нашу думку все ж таки обмежує права людини, тому мабуть слово ще за ЄСПЛ.

Із запровадження ЕРДР на підставі ст. 303 КПК України є вже добре відпрацьований механізм оскарження невнесення відомостей до цього реєстру працівником правоохоронних органів, тобто за правилами кримінального судочинства. А от як виключити неправильні чи незаконні відомості з ЕРДР – процедура неврегульована. Працівники правоохоронних органів в принципі цього ніколи не будуть робити та виявилося, що і суд за правилами будь-якого судочинства на це не має права.

Очевидно, що відомості внесені до ЕРДР, зокрема щодо пред’явлення обвинувального акту, якщо вони незаконні, прямо обмежують права особи. Наприклад, при наявності таких відомостей неможливе перебування та просування на державній чи дипломатичній службі, ускладняється влаштування у комерційні структури, погіршується репутація у бізнес середовище, тощо.

Позивач розуміючи безперспективність оскарження відмови вилучення з ЕРДР на підставі ст. 303 КПК України звернувся до адміністративного суду із позовом проти органу поліції про виключення з ЕРДР відомостей про пред’явлення йому обвинувального акту. Характерно, що суд першої інстанції задовільнив такий позов, проте суди апеляційної та касаційної інстанції скасували це рішення та закрили провадження у справі.

Велика Палата ВС констатувала наступне. Виключення з ЕРДР запису, яким констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає. А сам факт фіксації процесуальної дії не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин.

Окрім цього дії чи бездіяльність працівника правоохоронного органу щодо внесення чи невнесення інформації в ЕРДР не є здійснення публічно-владних та управлінських функцій, тому не підлягають оскарженню за правилами адміністративного судочинства. Водночас стаття 303 КПК України передбачає вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності працівників правоохоронних органів, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування. Серед цього переліку немає такої бездіяльності «як невилучення запису з ЕРДР», тому даний спір не може розглядатися за правилами кримінального судочинства.

Отже, ЕРДР це як інтернет. Якщо про тебе щось в нього потрапило, то вже залишиться назавжди. Тому слідкуємо за своєю поведінкою….

Аналізуйте судовий акт: Бездіяльність копа під час перевірки заяви про кримінальне правопорушення оскаржується в межах кримінального а не адміністративного судочинства, тому такий спір не є публічно-правовим (ВП ВС у справі № 813/1596/18 від 13 березня 2019 р.)

У випадках, коли на момент звернення особи зі скаргою на проведені у кримінальному провадженні процесуальні дії кримінальне провадження припинено позов може розглядатися судом адміністративної юрисдикції (ВП ВС, справа № 802/1335/17-а, 23.01.19)

Сам факт зобов'язання прокурора ухвалою суду внести відомості до ЄРДР не свідчить про протиправність дій прокуратури та завдання моральної шкоди позивачу (ВС/КЦС, № 199/1478/17, 30.01.2019)

Правові нюанси оскарження ухвали слідчого судді, щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (відстоювання правової позиції адвоката в апеляції, справа № 11 -сс/796/2978/2018).

Згідно ст. 214 КПК України обов’язок слідчого або прокурора не вимагає оцінки заяви особи про наявність ознак злочину, а полягає лише у механічному внесенні цієї заяви до ЄРДР (Печерський суд від 20 березня 2017р. у справі № 757/10980/17-к)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2019 року

м. Київ

Справа № 807/1456/17

Провадження № 11-1460апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого Князєва В. С.,

судді-доповідача ПрокопенкаО.Б.,

суддів Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

за участю:

секретаря судового засідання- Ключник А. Ю.,

позивача - ОСОБА_3,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Головного управління Національної поліції України в Закарпатській області про зобов'язання вчинити дії

за касаційною скаргою ОСОБА_3 на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року (судді Ільчишин Н. В., Пліш М. А., Шинкар Т. І.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Стислий зміст і підстави позовних вимог

1. 17 листопада 2017 року позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просив зобов'язати відповідача виключити з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про пред'явлення позивачеві 07 квітня 2015 року обвинувачення у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу (далі - КК) України.

2. Позовні вимоги мотивував так :

2.1. Розгляд кримінального провадження № 42015070210000043 (далі - кримінальне провадження) стосовно позивача не здійснюється через утрату в суді його матеріалів, вирок щодо позивача не ухвалений;

2.2. Наявність у системі єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомостей про пред'явлення позивачу обвинувального акта перешкоджає виконанню службових обов'язків позивача та просуванню по службі;

2.3. Оскільки Інструкція про єдиний облік злочинів, затверджена наказомГенеральної прокуратури України, Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України, Державної податкової адміністрації України, Міністерства юстиції України від 26 березня 2002 року № 20/84/293/126/18/5 (далі - Інструкція), не передбачає можливості органів внутрішніх справ самостійно виключати відомості про особу з відповідної системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, позивач змушений звертатися за захистом його прав саме до суду.

Стислий зміст рішення суду першої інстанції

3. 22 січня 2018 року Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яким позов задовольнив.

4. Мотивував так :

4.1. Розгляд кримінального провадження за обвинуваченням позивача у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, не відбувається, справа за судом не рахується, обвинувальний акт в суді відсутній, матеріали кримінального провадження втрачені, а відновити їх неможливо;

4.2. Позивач не звільнений з посади, не відсторонений від роботи, а обіймає посаду начальника організаційно-планового відділення, має військове звання підполковника, а наявність про нього відомостей в системі єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, перешкоджає здійсненню професійної діяльності, виконанню обов'язків і просуванню по службі.

Стислий зміст рішення суду апеляційної інстанції

5. 14 травня 2018 року Львівський апеляційний адміністративний суд прийняв постанову, якою рішення суду першої інстанції скасував, провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС) України.

6. Мотивував тим, що вимоги, які є предметом позову, мають вирішуватися за правилами кримінального, а не адміністративного судочинства.

Стислий зміст вимог касаційної скарги

7. 19 червня 2018 року позивач подавкасаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду про закриття провадження у справі та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

8. Скаржиться на порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Стислий зміст ухвали суду касаційної інстанції

9. 10 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

10. Обґрунтував ухвалу тим, що позивач оскаржує постанову апеляційного суду, зокрема, з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

11. Позивач мотивує касаційну скаргу так :

11.1. Є помилковим висновок апеляційного суду про те, що спір у цій справі належить розглядати за правилами кримінального, а не адміністративного судочинства, оскільки матеріали кримінального провадження щодо нього втрачені без можливості їх відновлення.

11.2. Апеляційний суд неналежно повідомив позивача про дату, час і місце розгляду справи: копії апеляційної скарги й ухвали про відкриття апеляційного провадження позивач отримав уже після прийняття цим судом оскарженої постанови, у зв'язку з чим був позбавлений можливості взяти участь в апеляційному перегляді рішення суду першої інстанції.

12. На судовому засіданні позивач підтримав вимоги та доводи, викладені у касаційній скарзі.

(2) Доводи відповідача

13. 21 серпня 2018 року відповідач подав відзив на касаційну скаргу. Просить залишити її без задоволення, а оскаржену постанову апеляційного суду - без змін.

14. Мотивує відзив так :

14.1. Інструкція не передбачає можливості виключення відомостей із системи обліку злочинів у випадку втрати (знищення) матеріалів кримінального провадження;

14.2. Ця справа має розглядатися за правилами кримінального судочинства.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

15. Заслухавши пояснення позивача, дослідивши матеріали справи, перевіривши у межах, установлених статтею 341 КАС України, наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, ВеликаПалата Верховного Суду дійшла таких висновків:

(1) Оцінка аргументів учасників справи та висновків суду апеляційної інстанції

(1.1) Щодо юрисдикції суду

16. Права і свободи людини та громадянина захищаються судом (частина перша статті 55 Конституції України).

17. Відповідно до частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

18. Згідно з пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом.

19. З огляду на принцип верховенства права у демократичному суспільстві національне законодавство має забезпечувати достатній рівень доступу до суду в аспекті права на суд. Для того, щоби право на доступ до суду було ефективним, особа має мати зрозумілу та реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) від 4 грудня 1995 року, заява № 23805/94, § 36).

20. Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що правона доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis рішення у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (Peretyaka And Sheremetyev v. Ukraine) від 21 грудня 2010 року, заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 33).

21. Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.

22. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду, завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, їхніх посадових і службових осіб при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. Близькі за змістом завдання адміністративного судочинства сформульовані у частині другій статті 2 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови.

23. Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є, зокрема, орган виконавчої влади, його посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду).

24. Близьке за змістом визначення адміністративної справи сформульоване у КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови, відповідно до пунктів 1-2 частини першої статті 4 якого адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона, зокрема, здійснює публічно-владні управлінські функції, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

25. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень - правових актів індивідуальної дії (частина перша, пункт 1 частини другої статті 17 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду). Близький за змістом припис закріплений у пункті 1 частини першої статті 19 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови.

26. З огляду на вказане визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, в якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

27. Стосовно терміну «публічно-владні управлінські функції», то у розумінні пункту 2 частини першої статті 4 КАС України у редакції, чинній на час прийняття оскарженої постанови, термін «публічно-» означає, що такі функції суб'єкта спрямовані на задоволення публічного інтересу; зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин. Управлінські функції - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта. Аналогічний зміст має термін «владні управлінські функції», закріплений у пункті 1 частини першої статті 3 КАС України у редакції, чинній на час звернення позивача до суду.

28. Отже, до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічний висновок сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17).

29. Предметом розгляду у цій справі є зобов'язання відповідача виключити з системи єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, відомості про пред'явлення обвинувального акта позивачу про обвинувачення його у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України.

30. Суди у цій справі встановили :

30.1. 06 лютого 2015 року щодо позивача, на той момент військового комісара Іршавсько-Виноградівського об'єднаного районного військового комісаріату Закарпатської області, внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 КК України, і розпочате досудове розслідування у кримінальному провадженні;

30.2. 07 квітня 2015 року у кримінальному провадженні складений і затверджений прокурором обвинувальний акт, відповідно до якого позивачу інкриміноване вимагання й одержання неправомірної вигоди з кваліфікацією дій за частиною третьою статті 368 КК України (а. с. 8-10). Обвинувальний акт направлений до Іршавського районного суду Закарпатської області. Кримінальна справа зареєстрована за № 301/768/15-к і перебувала в провадженні суду;

30.3. 20 лютого 2016 року внаслідок пожежі в приміщенні суду матеріали зазначеного кримінального провадження знищені, що підтвердив Іршавський районний суд Закарпатської області у листі від 2 березня 2016 року за вихідним № 1449/16 (а. с. 11);

30.4. 05 вересня 2016 року військовий прокурор Ужгородського гарнізону звернувся до Іршавського районного суду Закарпатської області із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження;

30.5. 04 жовтня 2016 року Іршавський районний суд Закарпатської області залишив цю заяву без розгляду, вказавши на відсутність у нього процесуальних повноважень щодо відновлення матеріалів цього кримінального провадження, оскільки воно не завершене ухваленням вироку;

30.6. 03 березня 2017 року військовий прокурор Ужгородського гарнізону повторно звернувся до Іршавського районного суду Закарпатської області із заявою про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження;

30.7. 21 березня 2017 року Іршавський районний суд постановив ухвалу, якою відмовив у відкритті провадження з тих же підстав;

30.8. 1 червня 2017 року Апеляційний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою ухвалу суду першої інстанції від 21 березня 2017 року скасував і призначив новий розгляд заяви про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження в суді першої інстанції;

30.9. За наслідками нового розгляду 17 липня 2017 року Іршавський районний суд Закарпатської області постановив ухвалу, якою знову відмовив у відкритті провадження. Ця ухвала набрала законної сили 25 липня 2017 року.

31. Для вирішення питання про те, чи поширюється юрисдикція адміністративних судів на зазначену в позові вимогу, необхідно з'ясувати юридичну природу спірних правовідносин, а саме, чи пов'язані оспорювані позивачем дії та бездіяльність органу поліції зі здійсненням цим органом публічно-владних управлінських функцій.

32. Аналізуючи з цією метою положення спеціального законодавства, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що питання реєстрації кримінальних правопорушень, осіб, які їх учинили, обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень та результатів судового провадження регулюються не Інструкцією, на яку посилаються позивач і суди попередніх інстанцій, а Положенням про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР, Реєстр), затвердженим наказом Генерального прокурора України 6 квітня 2016 року № 139 (далі - Положення № 139), що набрало чинності 21 червня 2016 року, а до цього - аналогічним Положенням, затвердженим наказом Генерального прокурора України 17 серпня 2012 року № 69 (далі - Положення № 69).

33. Відповідно до норм чинного Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК) України 2012 року та Положень офіційним джерелом інформації щодо зареєстрованих злочинів, осіб, підозрюваних (обвинувачених) у їх вчиненні, та руху кримінальних справ (кримінальних проваджень) є ЄРДР, а не система єдиного обліку злочинів і осіб, які їх вчинили, що регламентувалася Інструкцією і функціонувала на підставі КПК України 1960 року в період чинності цього Кодексу.

34. Відповідно до пункту 1.2 глави 1 розділу І Положення № 69 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті 2.1 цього Положення, які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру.

35. Згідно з пунктом 2 глави 1 розділу І Положення № 139 Реєстр - це створена за допомогою автоматизованої системи електронна база даних, відповідно до якої здійснюється збирання, зберігання, захист, облік, пошук, узагальнення даних, зазначених у пункті першому глави 2 цього розділу (зокрема, про закінчення досудового розслідування у формі звернення прокурора до суду з обвинувальним актом на підставі пункту третього частини другої статті 283 КПК України), які використовуються для формування звітності, а також надання інформації про відомості, внесені до Реєстру з дотриманням вимог кримінального процесуального законодавства та законодавства, яким врегульовано питання захисту персональних даних та доступу до інформації з обмеженим доступом.

36. Відповідно до пункту 1.3 глави 1 розділу І Положення № 69 Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення :

36.1. Єдиного обліку кримінальних правопорушень та прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;

36.2. Оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;

36.3. Аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі.

37. Як передбачає пункт 3 глави 1 розділу І Положення № 139, Реєстр утворений та ведеться відповідно до вимог КПК України з метою забезпечення :

37.1. Реєстрації кримінальних правопорушень (проваджень) та обліку прийнятих під час досудового розслідування рішень, осіб, які їх учинили, та результатів судового провадження;

37.2. Оперативного контролю за додержанням законів під час проведення досудового розслідування;

37.3. Аналізу стану та структури кримінальних правопорушень, вчинених у державі;

37.4. Інформаційно-аналітичного забезпечення правоохоронних органів.

38. Облік кримінальних проваджень відповідно до пункту 3.1 глави 3 розділу І Положення № 69 та пункту 1 глави 3 розділу І Положення № 139 здійснюється шляхом внесення до ЄРДР відомостей щодо руху таких проваджень, у тому числі про закінчення досудового розслідування.

39. Реєстратори у межах повноважень, визначених КПК України, на підставі пункту 4.1 глави 4 розділу II Положення № 69 та пункту 1 глави 4 розділу ІІ Положення № 139 «Облік наслідків досудового розслідування кримінальних правопорушень, результатів відшкодування матеріальних збитків та вилучення предметів злочинної діяльності» вносять до Реєстру відомості про наслідки досудового розслідування кримінальних правопорушень.

40. Зазначені відомості є підставою для відображення у звітності даних про прийняття одного з передбачених кримінальним процесуальним законом рішень, у тому числі про звернення прокурора до суду з обвинувальним актом (пункт 4.2 глави 4 розділу II Положення № 69, пункт 2 глави 4 розділу ІІ Положення № 139).

41. Отже, наявність у Реєстрі відомостей щодо вручення позивачу обвинувального акта є лише підтвердженням того, що такий акт існує як офіційний документ, складений, підписаний і вручений обвинуваченому уповноваженими на те особами за наслідками досудового розслідування.

42. Використання поліцією відображених у Реєстрі відомостей, як і інша діяльність цього органу, відповідно до частини першої статті 8 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон України № 580-VIII) може здійснюватися виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

43. Статті 25, 26 Закону № 580-VIII передбачають повноваження поліції щодо формування, наповнення та підтримання в актуальному стані баз даних єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ України стосовно зареєстрованих кримінальних правопорушень, результатів їх розгляду у судах, а також обвинувачених, обвинувальний акт щодо яких направлено до суду.

44. Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що діяльність уповноважених службових осіб поліції, як і інших правоохоронних органів, щодо інформаційного наповнення ЄРДР полягає в офіційному фіксуванні здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій та прийнятих процесуальних рішень і є похідною від них. Внесення до Реєстру відомостей про закінчення досудового розслідування в одній з установлених КПК України форм, у тому числі звернення до суду з обвинувальним актом, саме по собі не впливає на юридичне становище особи, не змінює характеру й обсягу її прав та обов'язків та існуючого стану правовідносин, а також не містить ознак управління діяльністю інших суб'єктів.

45. Набуття особою статусу обвинуваченого та подальший рух справи на стадії судового розгляду є правовими наслідками передбачених законом процесуальних дій слідчого, прокурора - складання обвинувального акта та направлення його до суду (частина друга статті 42 КПК України), а не наслідками відображення інформації про ці дії у відповідній базі даних.

46. Виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, чинне законодавство не передбачає.

47. Виходячи з наведеного, дії чи бездіяльність уповноважених службових осіб, пов'язані із внесенням або невнесенням передбачених КПК України відомостей до ЄРДР, не є здійсненням публічно-владних управлінських функцій. А тому спори щодо таких дій або бездіяльності не є публічно-правовими, і юрисдикція адміністративних судів на них не поширюється.

48. Позивач не оскаржує вчинення слідчим, прокурором процесуальних дій і прийняття ними процесуальних рішень, відомості про які позивач вважає за необхідне виключити з Реєстру.

49. Водночас заявлена позивачем вимога не може розглядатися і за правилами кримінального судочинства, а відповідний висновок суду апеляційної інстанції є помилковим з огляду на таке.

50. Суд, як інші органи державної влади, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України зобов'язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

51. Згідно з частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

52. Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, з огляду на положення частини першої статті 24 КПК України не є необмеженим, а гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.

53. Із дій, бездіяльності слідчого, прокурора, пов'язаних з фіксацією інформації в ЄРДР, пунктом першим частини першої статті 303 КПК України передбачена можливість оскаржити до слідчого судді лише бездіяльність, що полягає у невнесенні до Реєстру відомостей про кримінальне правопорушення після отримання заяви чи повідомлення про нього.

54. Наведений у частині першій цієї статті перелік рішень, дій або бездіяльності, що можуть бути предметом судового оскарження, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. У частині другій статті 303 КПК України закріплена пряма заборона окремого оскарження інших рішень, дій або бездіяльності слідчого, прокурора.

55. Зазначене свідчить про відсутність правових підстав для розгляду судом кримінальної юрисдикції вимог особи до органу досудового розслідування про виключення відомостей з ЄРДР.

56. Внесення інформації до Реєстру є передбаченим законом фіксуванням комплексу вчинених у кримінальному провадженні процесуальних дій - офіційного пред'явлення особі обвинувачення, викладеного в обвинувальному акті, а також подальшого руху справи на стадії судового розгляду з метою розрахунку показників, пов'язаних з результатами розслідування і розкриття кримінальних правопорушень.

57. Всупереч доводам позивача, викладеним в адміністративному позові та касаційній скарзі, відображення в ЄРДР цих відомостей не є констатацією винуватості позивача у вчиненні злочину, не суперечить закріпленим у статті 62 Конституції України і статті 17 КПК України засадам презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, не перешкоджає його професійній діяльності іне обмежує жодних інших прав та інтересів.

58. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що приписи «заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 109 КАС України у редакції, чинній на час вирішення питання про відкриття провадження), «справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства» (пункт 1 статті 157 КАС України у редакції), «позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 170 КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), «справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства» (пункт 1 статті 238 КАС України у редакції) стосуються як позовів, які не можуть розглядатися за правилами адміністративного судочинства, так і тих позовів, які взагалі не можуть розглядатися судами (див., зокрема, пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

59. З урахуванням особливостей заявленого предмета позову та того, що чинне законодавство не передбачає виключення з Реєстру інформації, якою лише констатується факт здійснення процесуальної діяльності органів досудового розслідування та її результати, така інформація не впливає на юридичне становище позивача, не змінює характеру й обсягу його прав і обов'язків та існуючого стану правовідносин. Отже, заявлену позовну вимогу суди не можуть розглядати за правилами будь-якого судочинства.

60. Вказане не суперечить суті права позивача на доступ до суду, переслідує легітимну мету офіційного фіксування здійснених у кримінальному провадженні процесуальних дій і прийнятих процесуальних рішень, а відповідне обмеження доступу до суду є пропорційним цій меті.

(1.2) Щодо розгляду судом апеляційної скарги за відсутності відомостей про належне повідомлення позивача про дату, час та місце судового засідання

61. Суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, стосовно якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними (частина перша статті 313 КАС України).

62. Згідно з частиною першою статті 319 КАС України порушення правил юрисдикції адміністративних судів, встановлених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів апеляційної скарги.

63. Цей припис має імперативний характер і не передбачає будь-яких альтернатив, зокрема, пов'язаних із висловленням позицій сторін, вчиненням чи невчиненням ними певних процесуальних дій.

64. Враховуючи те, що висновок суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження у справі є правильним, ця справа не має розглядатися судом, а доводи позивача щодо суті спору не могли бути враховані, розгляд апеляційним судом скарги за відсутності відомостей про належне вручення судової повістки позивачу не дає підстав для висновку про необхідність скасування оскарженої постанови з направленням справи для продовження розгляду.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

(2.1) Щодо суті касаційної скарги

65. Відповідно до частин першої і четвертої статті 351 КАС України підставами для скасування судових рішень повністю або частково і ухвалення нового рішення або зміни рішення у відповідній частині за наслідками розгляду касаційної скарги є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.

66. Велика Палата Верховного Суду вважає, що суд апеляційної інстанції, керуючись пунктом першим частини першої статті 238, частини першої статті 319 КАС України, на законних підставах скасував рішення окружного суду і закрив провадження у справі, яку не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

67. Проте оскільки наведені у постанові мотиви закриття провадження у справі ґрунтуються на помилкових висновках суду апеляційної інстанції про необхідність вирішення спору в порядку кримінального судочинства, касаційну скаргу слід задовольнити частково та змінити постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 344 349 351 356 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргуОСОБА_3задовольнити частково.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року змінити, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

3. В іншій частині постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В.С. Князєв Суддя-доповідач О.Б. Прокопенко Судді:С.В.БакулінаН.П.Лященко В.В.БританчукЛ.І.Рогач Д. А.ГудимаІ. В. Саприкіна О.С.ЗолотніковО.М.Ситнік О.Р.КібенкоВ.Ю.Уркевич Л.М.ЛобойкоО.Г.Яновська Відповідно до частини третьої статті 355 КАС України постанову оформили судді Гудима Д. А., Лобойко Л. М.