Забезпечення права на захист затриманому – коментар адвоката Олександра Вишневого

Право особи користуватися правовою допомогою та мати захисника, закріплено не лише в Кримінальному процесуальному кодексі України, а також міститься і у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Незважаючи на те, що правоохоронці часто нехтують цією нормою, та не забезпечують захисника особі після її затримання, Верховний Суд однозначно стає на захист основоположних прав.

Наочний приклад – правові висновки ВС, де однозначно суд говорить про недопустимість всіх доказів, здобутих з порушенням права на захист.

Так, згідно з ч. 1 ст. 42 КПК підозрюваним, зокрема, є особа, затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до ст. 209 КПК особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою. З моменту затримання особа має права підозрюваного в кримінальному провадженні.

Зокрема, у постанові ВС від 26 лютого 2020 року у справі № 759/358/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87985435), зазначено, що як убачається з матеріалів кримінального провадження, ОСОБА_1 було затримано в порядку ст. 208 КПК 26 листопада 2017 року. З моменту затримання ОСОБА_1 набув статус підозрюваного та був наділений правами, передбаченими ч. 3 ст. 42 КПК, зокрема правом на першу вимогу мати захисника і побачення з ним до першого допиту з дотриманням умов, що забезпечують конфіденційність спілкування, а також після першого допиту - мати такі побачення без обмеження їх кількості й тривалості; на участь захисника у проведенні допиту та інших процесуальних дій; на відмову від захисника в будь-який момент кримінального провадження; на отримання правової допомоги захисника за рахунок держави у випадках, передбачених цим Кодексом та/або законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги, в тому числі у зв`язку з відсутністю коштів на її оплату, та що не менш важливо - право бути чітко і своєчасно повідомленим про свої права, передбачені КПК, а також отримати їх роз`яснення.

Однак, матеріали кримінального провадження не містять документів щодо роз`яснення підозрюваному ОСОБА_1 права на захист до пред`явлення його для впізнання потерпілому.

Крім цього, згідно висновків ВС, викладених у постанові від 04 червня 2020 року у справі № № 744/499/19 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/89649253), відповідно до ст. 209 КПК України особа є затриманою з моменту, коли вона силою або через підкорення наказу змушена залишатися поряд із уповноваженою службовою особою чи в приміщенні, визначеному уповноваженою службовою особою.

Суд першої інстанції, враховуючи як допустимий доказ - протокол огляду місця події від 09 липня 2018 року, не дав належної правової оцінки тому, що жодної події, пов`язаної з викраденням у ОСОБА_3 велосипеда, на території поліційного відділку не відбулося, що ОСОБА_2 на момент проведення цієї слідчої дії був фактично затриманим за підозрою у вчиненні злочину, проте його право на захист не було забезпечено.

Крім того, всупереч вимогам КПК України слідчий жодних процесуальних документів про затримання ОСОБА_2 та про вилучення у нього предмету злочину не склав, що також залишилось поза увагою суду першої інстанції при аналізі доказу - протоколу огляду місця події, на що обґрунтовано покликалась сторона захисту під час судового провадження.

За таких обставин, вирок суду першої інстанції стосовно ОСОБА_2 не можна вважати обґрунтованим, вмотивованим і таким, що відповідає вимогам статей 370, 374 КПК України, а тому він підлягає скасуванню, з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.

Саме така позиція, викладена у постанові ККС ВС по справі № 489/6249/17 від 12 лютого 2020 року (http://reyestr.court.gov.ua/Review/87640542), де колегія суддів вказала, що спростовуючи доводи, викладені прокурором в апеляційній скарзі про те, що на момент проведення обшуку ОСОБА_1 не мав жодного процесуального статусу, а після повідомлення про підозру був забезпечений захисником і перекладачем, суд апеляційної інстанції правильно зазначив, що обшук проводився за участю ОСОБА_1 , якого фактично вже було затримано, він перебував у кайданках, не міг вільно пересуватися, був під наглядом працівників поліції.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 КПК України підозрюваним є не лише особа, якій повідомлено про підозру, але і особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Під час обшуку ОСОБА_1 , який перебував у кайданках, тобто вже був фактично затриманим, повідомляв, що не розуміє мову кримінального судочинства і потребує перекладача, однак слідчий не забезпечив участі захисника і перекладача під час проведення вказаної слідчої дії, тому суди обґрунтовано визнали недопустимими всі докази, здобуті з порушенням права на захист.

Проаналізувавши висновки ВС можна говорити про єдність поглядів ВС на забезпечення права на захист затриманому, який по факту користується всіма правами, що має підозрюваний, а тому порушення права на забезпечення мати захисника такій особі - не допускається.

Маємо сподівання, що і ті органи, які покликані захищати права громадян, не будуть їх порушувати, адже право на захист є запорукою правової держави, де панує закон та порядок.

Автор статті: Адвокатське об'єднання "Вишневий і Партнери"