Якщо державна реєстрація на об’єкт нерухомості відбулася після укладання шлюбу, то таке майно є спільною сумісною власністю навіть якщо будувалося за особисті кошти одного з подружжя витрачені до укладання шлюбу (ВС/КЦС у справі № 682/2493/16-ц)

Фабула судового акту: Ця справа є порадою для того хто заробляє кошти і поступово вкладає їх у квартиру у новобудові. Не поспішай одружуватися, до моменту повного оформлення на себе правовласності, тобто державної реєстрації свого права на цю квартиру у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, тому що треба буде поділитися із майбутнім подружжям.

Хоча навіть і в цьому випадку суд може тебе наздогнати і встановивши, що ти проживав у цивільному шлюбі під час інвестування у будівництво, визнати квартиру об’єктом спільної сумісної власності.

Чоловік до укладання шлюбу вкладав свої особисті кошти частинами у будівництво квартири на підставі договору інвестування. Але сама державна реєстрація права власності чоловіка на оплачену квартиру вже відбулася після укладання шлюбу.

Користуючись цим фактом дружина звернулася із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину нерухомого майна, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

Суд першої інстанції задовільнив позов, суд апеляційної інстанції скасував рішення суду першої інстанції та відмовив у задоволенні позову, суд касаційної інстанції скасував рішення суду апеляційної інстанції та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

Різні рішення судів у справі як і раніше демонструють відсутність єдиного підходу у застосуванні судами презумпції спільності права власності подружжя на майно, набутого як у шлюбі, так і при проживанні однією сім’єю без реєстрації шлюбу. Водночас непослідовно також застосовується судами принцип тягаря доказування обставин, необхідних для спростування цієї презумпції.

На прикладі цієї справи слід підкреслити, що досі відкритим є питання, якими доказами САМЕ позивач повинен підтверджувати свою участь у придбанні спірної квартири до укладання шлюбу, або якими засобами доказування доводити факт проживання САМЕ сім’єю без реєстрації шлюбу під час інвестування відповідачем особистих коштів у будівництво. Невизначеність у цих питаннях та непослідовність судів при їх дослідженні призводить до несправедливих рішень.

У підсумку ВС застосував статтю 74 СК України, встановив що спірна квартира була «створена» під час спільного проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу, і тому є об’єктом спільної сумісної власності подружжя. Тобто хоча чоловік і використовував на будівництво квартири свої особисті кошти до укладання шлюбу, позов дружини повинен бути задоволений.

Аналізуйте судовий акт: Особистою приватною власністю є земельна ділянка безоплатно приватизована одним із подружжя на себе під час шлюбу із земель державної або комунальної власності, але є винятки! (ВС/КЦС у справі № 626/4/17 від 12 серпня 2020 р.)

Реалізація майна подружжя на публічних торгах без згоди одного з подружжя порушує право останнього на вільне користування і розпорядження ним (ВС/КЦС у справі № 462/518/18 від 01.04.2020)

Здійснені ремонтні роботи є невід`ємною частиною квартири, а тому не є об`єктом спільної сумісної власності подружжя (ВС/КЦС у справі № 645/1601/16-ц від 24.06.2020)

При поділі квартири подружжя при визначенні ознаки істотного збільшення її вартості до уваги ремонтні роботи ,а не придбання техніки та меблів (ВС/КЦС у справі № 640/13553/14-ц від 06.05.2020)

Шлюбний договір – дрібниці… Майно подружжя все одно має ділитись, тому що Україна не Європа за думкою Верхового Суду (ВС/КЦС № 755/19197/18 від 26.02.2020)

Постанова

Іменем України

05 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 682/2493/16-ц

провадження № 61-48605св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року в складі колегії суддів: Купельського А. В., Спірідонової Т. В., Ярмолюка О. І.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності, визнання права власності на Ѕ частину нерухомого майна, усунення перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що із січня 2012 року вони з відповідачем почали проживати однією сім`єю без реєстрації шлюбу, були пов`язані спільним побутом, мали спільний бюджет та вели разом домашнє господарство. Бажаючи покращити житлові умови, вони вирішили вкласти кошти у будівництво квартири у будинку АДРЕСА_1 .

09 червня 2012 року вони зареєстрували шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син ОСОБА_3 . Право власності на збудовану квартиру відповідач зареєстрував на себе у листопаді 2012 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_2 заперечує її право власності на спірну квартиру та чинить їй із сином перешкоди у користуванні житлом, ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу у період із січня 2012 року до 09 червня 2012 року; визнати квартиру АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток кожного із подружжя в розмірі Ѕ частки спірної квартири за кожним; усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою шляхом примусового вселення до неї її та малолітнього сина сторін.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 року позов задоволено.

Встановлено факт проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із січня 2012 року до 09 червня 2012 року .

Визнано квартиру АДРЕСА_2 об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на Ѕ частку

за кожним на квартиру АДРЕСА_2 .

Усунено ОСОБА_1 та малолітньому ОСОБА_3 перешкоди у користуванні квартирою АДРЕСА_2 шляхом примусового вселення до неї.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що належними та допустимими доказами підтверджено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період із січня 2012 року до 09 червня 2012 року. Відповідач не довів, що спірна квартира придбана ним до шлюбу з позивачем за особисті кошти, а тому ця нерухомість є спільною сумісною власністю подружжя і їх частки є рівними.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 року скасовано, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач не надала доказів на підтвердження її участі у придбанні спірної квартири та факту спільного проживання сторін до укладення шлюбу, а тому немає правових підстав для задоволення позовних вимог.

Аргументи учасників справи

Короткий зміст касаційної скарги та її узагальнені доводи

У грудні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року, у якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення суду першої інстанції, яке було помилково скасовано.

Касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд безпідставно взяв до уваги докази відповідача, надані ним на підтвердження придбання спірної квартири за власні кошти до укладення шлюбу, а саме договір на пайову участь у будівництві від 01 серпня 2011 року, сторонами якого є відповідач ОСОБА_2 як фізична особа, та фізична особа-підприємець ОСОБА_2 (далі - ФОП ОСОБА_2 ), який не містить печатки ФОП ОСОБА_2 й оригінал якого відповідач суду не надав, водночас залишив поза увагою надані стороною позивача належні і допустимі докази, які підтверджують проживання сторін однією сім`єю до реєстрації шлюбу, наявність спільного побуту та спільного бюджету, а також придбання за спільні кошти спірної квартири, унаслідок чого помилково скасував законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Зміст відзиву на касаційну скаргу

У поданому 26 лютого 2019 року відзиві ОСОБА_2 просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року - без змін.

Свою позицію ОСОБА_2 мотивує тим, що суд апеляційної інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , оскільки набуття спірної квартири відбулося до реєстрації шлюбу, і позивач ні фінансово, ні будь-яким іншим чином участі у її придбанні не брала. Доказів на підтвердження спільного проживання, наявності спільного бюджету та спільного побуту й, відповідно, спільних прав та обов`язків на набуте у такий період майно позивач, на його думку, суду не надала.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 21 січня 2019 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу № 682/2493/16-ц зі Славутського міськрайонного суду Хмельницької області.

Ухвалою Верховного Суду від 17 жовтня 2019 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд встановив, що відповідно до свідоцтва про шлюб від 09 червня 2012 року серії НОМЕР_1 , виданого відділом реєстрації актів цивільного стану Славутського міськрайонного управління юстиції Хмельницької області, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 09 червня 2012 року зареєстрували шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_3 .

Рішенням виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області від 27 листопада 2012 року № 485 за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру АДРЕСА_2 та видано свідоцтво про право власності на вказану нерухомість, на підставі якого відповідач 29 листопада 2012 року зареєстрував право власності на спірну квартиру.

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що спільно проживати з відповідачем вони почали із січня 2012 року, мали спільний бюджет та разом вели домашнє господарство. З метою покращення житлових умов для їх сім`ї вирішили вкласти спільні кошти у будівництво квартири АДРЕСА_2 , в подальшому на сплату будівництва вказаної квартири були витрачені кошти, подаровані на весілля та отримані у зв`язку з пологами й народженням дитини.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату подання касаційної скарги (далі - ЦПК України), провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. 08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», частиною другою розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» якого встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Оскільки касаційна скарга надійшла до суду 19 грудня 2018 року, то за таких обставин розгляд касаційної скарги Верховний Суд здійснює за правилами ЦПК України в редакції, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов1язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

За змістом статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: 1) майно, набуте нею, ним до шлюбу; 2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

У статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України.

Відповідно до статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що в разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З`ясувавши всі обставини справи, дослідивши надані сторонами докази та установивши, що із січня 2012 року до 09 червня 2012 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, спільно вели господарство, мали взаємні права та обов`язки, притаманні подружжю, суд першої інстанції обґрунтовано встановив факт проживання сторін у справі однією сім`єю без реєстрації шлюбу в зазначений період та правильно визнав придбану квартиру спільною сумісною власністю.

Суд першої інстанції правильно врахував, що спірне нерухоме створювалось під час проживання однією сім`єю до реєстрації шлюбу із січня 2012 року до 09 червня 2012 року, а державна реєстрація права власності на новостворене майно відбулося вже у шлюбі, що відповідно до статті 74 СК України надає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на квартиру, кошти на будівництво якої витрачено саме у цей період.

Апеляційний суд не врахував наведених положень законодавства та обставин справи, унаслідок чого помилково скасував рішення суду першої інстанції, яке відповідає закону. При цьому як на доказ придбання відповідачем спірної квартири за власні кошти до реєстрації шлюбу відповідач безпідставно послався на договір інвестування від 01 серпня 2011 року, укладений між ним як фізичною особою, та ним же як ФОП, оригіналу якого матеріали справи не містять і суди не досліджували. Інших належних і допустимих доказів на спростування факту набуття майна під час спільного проживання із позивачем та, відповідно, презумпції спільності права власності на майно, набуте під час спільного проживання, відповідач не надав.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції дійшов до висновку, що суд першої інстанції належним чином оцінив подані сторонами докази, правильно встановив обставини справи та правильно застосував норми матеріального й процесуального права, а апеляційний суд помилково скасував законне та обґрунтоване рішення суду першої інстанції.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

З огляду на зазначене прийняту апеляційним судом постанову не можна вважати законною та обґрунтованою, тому вона підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 400 409 411 415 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Хмельницького апеляційного суду від 06 листопада 2018 року скасувати.

Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 20 червня 2018 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді:М. Є. Червинська С. Ю. Бурлаков А. Ю. Зайцев Є. В. Коротенко В. М. Коротун