Як обрати «ефективний» спосіб захисту права власності і не отримати відмову у позові

Парадоксально, але відповідно до судової практики, що склалася останніми роками, однією з підстав для відмови в задоволенні позову може стати обрання позивачем «неефективного» способу захисту своїх прав. Виходить так, ніби більш «ефективно» - відмовити в позові, ніж застосувати той «неефективний» спосіб захисту прав, про який клопоче позивач.

Тут важливо добре розуміти особливості застосування суміжних способів захисту прав.

Найчастіше у позивачів виникають труднощі з обранням належного «ефективного» способу під час захисту права власності. Зокрема, позов про витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов, ст. 387 ЦК України) чи позов про повернення безпідставно набутого майна (кондикційний позов, ст. 1212 ЦК України) тощо.

Якщо звернутись до змісту статей 387 та 1212 ЦК України, то складається враження, що вони описують один і той самий випадок, але з різних сторін: у першому випадку – це право власника, а в другому – обов’язок особи, яка безпідставно набула певне майно.

Так, у першому випадку, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. А у другому, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно.

Ключовим в обох випадках є безпідставність заволодіння майном та обов’язок повернути його.

При цьому, п. 2 ч. 3 ст. 1212 ЦК України прямо вказує, що положення глави 83 ЦК України (зокрема стаття 1212 ЦК України) застосовується до вимог власника про витребування майна із чужого незаконного володіння.

В той же час судова практика розрізняє ці два способи захисту прав і обрання з них «неефективного» може стати підставою для відмови в задоволенні позову.

В 2016 році Верховний Суд України ввів в судову практику по відношенню до кондикційного позову концепцію «абсолютної» безпідставності, яка в подальшому неодноразово повторювалась іншими судами в тому числі Верховним Судом: «Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору» (постанова від 02.03.2016 №6-3090цс15).

Тобто, відповідно до цієї позиції, підстав набуття права власності не повинно існувати ні в момент набуття права власності, ні на час розгляду справи в суді.

При цьому в самій ч. 1 ст. 1212 ЦК України зазначено, що ця стаття застосовується і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Тобто, на відміну від позиції Верховного Суду України ст. 1212 ЦК України допускає, щоб підстави збереження права власності не існувало на час розгляду справи в суді, однак, така підстава могла існувати на момент заволодіння майном.

Більше того, в самій постанові Верховного Суду України від 02.03.2016 №6-3090цс15 ст. 1212 ЦК України застосовується до випадку, коли право власності було набуто на підставі рішення органу місцевого самоврядування, яке в подальшому було скасовано: «… у справі, яка переглядається вставлено, що власником спірної земельної ділянки є територіальна громада м. Бердянська в особі Бердянської міської ради, яка своїм рішенням незаконно відчужила земельну ділянку на користь ОСОБА_1. Оскільки рішення міської ради про відчуження спірної земельної ділянки на користь ОСОБА_1 підлягає скасуванню, то відсутні правові підстави збереження цього майна за відповідачем, а тому до спірних правовідносин, які виникли безпосередньо між власником майна і його володільцем, суд правильно застосував положення статті 1212 ЦК України».

В цій же постанові Верховним Судом України встановлено «ознаки», характерні для кондикції: «пред’явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов’язаний договірними правовідносинами щодо речі».

Як і у випадку з тезою про «абсолютну безпідставність» ці «ознаки» кондикційної вимоги знаходять своє відображення в рішеннях Верховного Суду до цього часу.

Однак, друга ознака – відсутність договірних правовідносин між сторонами, характерна не тільки для кондикції, а й для віндикації та й взагалі для усіх, перелічених на початку, способів захисту права власності.

Щодо першої ознаки, то її походження видається надто теоретичним. Жодне положення статті 1212 чи глави 83 ЦК України загалом, не дозволяє зробити висновок, що ця стаття застосовується виключно щодо речей визначених родовими ознаками.

Як і багато інших цивільно-правових інститутів кондикція бере свій початок з римського права. В римському праві кондикційними називали позови, коли неможливо було навести точні підстави позову, хоча право на позов не викликало сумніву.

Здається, це і є ключовою ознакою кондикційного позову – він виконує допоміжну, субсидіарну роль, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права (віндикація, реституція), але за характерними ознаками, умовами та суб’єктним складом підпадає під визначення зобов’язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Підсумовуючи викладене, беручи до уваги заплутаність, невизначеність, неоднозначність правових норм щодо захисту права власності, навряд чи можна дати позивачам – не юристам, які намагаються самостійно захищати своє право власності в суді, іншу пораду, ніж звернутись до адвоката. Якщо ж так сталось, що ви не можете дозволити собі професійного представника, щоб уникнути пастки «неефективного» способу захисту, найбільш розумною стратегією видається кожного разу наводити усі дотичні правові підстави позову, тим самим дозволивши суду визначити, який же з цих способів є більш ефективним за конкретних обставин.

Автор статті: Дмитро Бородкін, партнер, адвокат АО "Бонюк і партнери"

Читайте статтю: Щодо застосування норм права, які визначають належний спосіб захисту у разі поновлення договору оренди землі - науковий висновок науковий висновок д.ю.н., проф. Мірошниченко А.М.)