Втрата відповідних документів не є безумовною підставою перенесення термінів проведення податкової перевірки (ВС КАС справа №640/15297/19 від 13.05.2021 р.)

У цьому рішенні ВС КАС розглянув втрату (як і викрадення) документів, як підставу для перенесення перевірки, відповідно до Податкового кодексу України (надалі - “ПК України”) та визнав, що обов'язковою підставою перенесення терміну проведення, за змістом пункту 44.5 статті 44 ПК Україниперевірки є саме неможливість проведення перевірки за відсутності документів, які втрачені платником податків- а не сама по собі втрата (викрадення) документів.

Фабула судового акту: У ході проведення перевірки податковою, позивачу було вручено письмовий запит про надання інформації, первинних документів та їх копій. Наступного дня, позивач своїм листом повідомив ГУ ДПС про втрату первинних документів підприємства та надав копію наказу "Про створення комісії для проведення службового розслідування по факту втрати документів", копію акта розслідування пропажі (втрати) документів; копію заяви з додатками до управління поліції.

Втім, керуючись наданими раніше документами, а також, відомостями одержаними від контрагента за спірною операцією - податкова склала акт та прийняла ряд податкових повідомлень-рішень. Контрагентом за спірною операцією був банк, який і повідомив ДПС про відсутність реєстрації податкової накладної після того, як цим банком було звернуто стягнення предмет іпотеки в позасудовому порядку із позивача. Банком і було надано деякі документи, які виявились достатніми для складення акту та прийняття повідомлень-рішень.

Втім, позивач, не погоджуючись із тим, що перевірку не було перенесено внаслідок втрати (викрадення) його документів, подав позов до адміністративного суду, де - окрім всього іншого - посилався на порушення порядку здійснення контрольного заходу. Висновок контролюючого органу вважав необґрунтованим та таким, що ґрунтується на неналежних доказах.

Суд першої інстанції задовольнив його позов, а податкові повідомлення-рішення скасував. Суд зазначив - що податковою протиправно не перенесено терміни проведення перевірки за заявою позивача про викрадення документів, чим позбавлено останнього права відновити документи, передбачені пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України. Апеляційна інстанція не погодилась із вказаним рішенням. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Шостий апеляційний адміністративний суд вказав - законодавець чітко визначив підставу для перенесення перевірки контролюючим органом, а саме виключно у разі неможливості її проведення. У даному випадку, відповідач мав змогу провести перевірку.

ВС КАС, підтримуючи доводи апеляційної інстанції залишив касаційну скаргу підприємства - позивача без задоволення. У своїх доводах - зазначив:

Відповідно до змісту правового регулювання статті 44 Податкового кодексу України саме на платника податків покладається обов'язок щодо забезпечення зберігання документів, пов'язаних із обліком доходів, витрат та визначенням об'єктів оподаткування, податкових зобов'язань.

Наведене обумовлено, в першу чергу тим, що обов'язок підтвердження правомірності, обґрунтованості, повноти формування даних бухгалтерського і податкового обліку належними документами первинної фінансово-бухгалтерської звітності покладається саме на суб`єкта господарювання. Контролюючий орган, здійснюючи заходи податкового контролю, аналізує, досліджує, співставляє дані, що містяться не лише в документах фінансової звітності, а й первинних документах.

За змістом пункту 44.5 статті 44 ПК Україниу разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події, письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності,та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків

Отже, втрата відповідних документів не є безумовною підставою перенесення термінів проведення перевірки. Обов'язковою підставою перенесення терміну проведення, за змістом пункту 44.5 статті 44 ПК Україниперевірки є саме неможливість проведення перевірки за відсутності документів, які втрачені платником податків.

Обставина можливості/неможливості проведення податковою документальної перевірки без наявності відповідних документів, як передумова перенесення строків проведення контрольного заходу, входить до предмету доказування для цілей вирішення цієї справи. При цьому, передбачений пунктом 44.5 статті 44 ПК України обов`язок перенесення термінів проведення перевірки податковими органами має слугувати захисту добросовісного платника податків і в жодному разі не може бути правовою підставою для уникнення податкового контролю, що здійснюється податковими органами, в аспекті правильності нарахування, своєчасності та повноти сплати податків і зборів.

Отже у цій справі: у податкової були основні первинні документи, що стосувались предмета перевірки, адже були надані позивачем та іншим суб'єктом господарювання. Відсутність певного (незначного) переліку документів, зміст яких не міг вплинути на предмет аналізу під час контрольного заходу, не давало підстав вважати, що провести перевірку без таких документів неможливо.

Аналізуйте судовий акт: Акт податкової перевірки це суб`єктивні висновки посадових осіб податкового органу, що самі собою не породжують правових наслідків (ВС/КАС по справі 811/2893/14 від 08.09.2020 р.).;

ВС/ВП: Накази про податкові перевірки, призначені на підставі ухвали слідчого судді, в порядку КАС НЕ оскаржуються (ВС/ВП у справі № 826/9464/18 від 03.02.2021);

Порушення податкової дисципліни контрагентами «по ланцюгу» не є підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки вона є індивідуальною (ВС/КАС у справі № 815/2417/16 від 21.04.2021).;

Чи правомірне застосування податкової застави до іпотечного майна? (ВС ОП КАС справа №813/3676/16 від 19.01.2021 р.).

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2021 року

м. Київ

справа №640/15297/19

адміністративне провадження №К/9901/27296/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

головуючої судді - Блажівської Н.Є.,

суддів: Білоуса О.В., Шишова О.О.,

за участі:

секретаря судових засідань: Жураковської Б.М.,

представника Позивача: Крохмальової Я.Е., Суткевича О.О.,

представника Відповідача: Борозни М.П.,

розглянувши у судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Край Проперті"

на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2020 року (судді: Костюк Л.О., Бужак Н.П., Кобаль М.І.)

у справі за позовом Дочірнього підприємства "Край Проперті"

до Головного управління ДПС у м. Києві,

треті особи: Публічне акціонерне товариство "Сбербанк", Головне управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

1.1. Короткий зміст позовних вимог

Дочірнє підприємство "Край Проперті" (надалі також - Позивач, ДП "Край Проперті") звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі також - Відповідач, правонаступник - Головне управління ДПС у м. Києві), третя особа: Публічне акціонерне товариство "Сбербанк" (надалі також - ПАТ "Сбербанк", АТ "Сбербанк"), в якому, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2019 року № 0024551404, № 0024671404 та від 27 травня 2019 року № 0027061404.

В обґрунтування позову зазначило, що оскаржувані індивідуальні акти прийнято без дотримання вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки контрольний захід здійснено з порушенням визначеної Податковим кодексом(надалі також - ПК України) процедури, а висновок контролюючого органу в частині встановлених в ході перевірки порушень є необґрунтованим та таким, що ґрунтується на неналежних доказах.

1.2. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року адміністративний позов задоволено повністю: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 15 травня 2019 року № 0024551404, №0024671404, від 27 травня 2019 року № 0027061404, складені Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції зазначив, що Відповідачем протиправно не перенесено терміни проведення перевірки за заявою Позивача про викрадення документів, чим позбавлено останнього права відновити документи, передбачені пунктом44.1 статті 44 Податкового кодексу України.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2020 року апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві задоволено, рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 червня 2020 року скасовано. У задоволенні адміністративного позову ДП "Край Проперті" відмовлено.

Ухвалюючи постанову, суд апеляційної інстанції зазначив, що законодавець чітко визначив підставу для перенесення перевірки контролюючим органом, а саме виключно у разі неможливості її проведення. У даному випадку, Відповідач мав змогу провести перевірку, адже у розпорядженні контролюючого органу наявні належним чином завірені копії первинних документів ДП "Край Проперті" по взаємовідносинах з контрагентом-покупцем AT "СБЕРБАНК" за грудень 2017 року, адже документи надані платником разом з листом від 5 березня 2018 року № 05/03/19-1, а також первинні документи та пояснення надані AT "СБЕРБАНК", під час аналізу яких було встановлено, що їх достатньо для проведення та закінчення перевірки.

З урахуванням цього, суд апеляційної інстанції зазначив, що підстави для перенесення терміну розпочатої документальної позапланової виїзної перевірки Позивача були відсутні.

З огляду на те, що під час перевірки AT "СБЕРБАНК" надано висновок про вартість об`єкту оцінки, відповідно до якого на підставі проведених розрахунків оцінювач зазначив, що ринкова вартість об`єкту оцінки складає (без ПДВ) 535 163 206 грн, оціночна вартість (з ПДВ) - 642 195 847,20 грн, суд апеляційної інстанції зазначив про необґрунтованість доводів щодо неможливості встановлення бази оподаткування.

1.3. Короткий зміст касаційної скарги

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Позивач звернувся з касаційною скаргою, в якій просив його скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

При цьому Позивач підставою касаційного оскарження визначив пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Відповідач та треті особи не скористалися правом надіслати письмовий відзив на касаційну скаргу.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції представники Позивача підтримали наведені у касаційній скарзі та додаткових поясненнях доводи.

Представник Відповідача заперечував проти викладених у письмових документах доводів представників Позивача, просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції- без змін.

2. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідачем отримано лист Офісу ВПП щодо подання ПAT "СБЕРБАНК" до податкової декларації з ПДВ за грудень 2017 року, скарги - Додатку № 8 "Заява про допущення продавцем товарів/послуг помилок при зазначенні обов`язкових реквізитів податкової накладної та/або порушення продавцем/покупцем граничних термінів реєстрації в Єдиному реєстрі податкової накладної та/або розрахунку коригування" по контрагенту ДП "Край Проперті". Підстава подання - ДП "Край Проперті" в Єдиному реєстрі податкових накладних не зареєстровано податкову накладну на суму ПДВ 107 032 641,20 гривень.

При цьому, ПAT "СБЕРБАНК" звертаючись із заявою, повідомлено, що ним звернуто стягнення на предмет іпотеки (заставне майно, що знаходиться за адресою: проспект Академіка Глушкова, буд. 13 Б, м. Київ, загальною площею 28 539,5 кв.м., вартістю 642 195 847, 20 грн.) шляхом набуття права власності, та надано наступні документи: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (індексний номер витягу: 108256715), висновок № АЕ 2017/274-1 про вартість об`єкту оцінки та лист від 27 грудня 2017 року № 14738/5/28-3.

Відповідачем скеровано ДП "Край Проперті" письмовий запит від 4 лютого 2019 року № 18840/10/26-15-14-04-02-12, у відповідь на який останнім надані пояснення та документальні підтвердження:

- договір про відкриття кредитної лінії від 22 вересня 2011 року № 119-В/11/55/КЛ, відповідно до якого ПАТ "Сбербанк відкриває Позивачу (Позичальнику) не відновлювальну кредитну лінію з лімітом 41 167 000 доларів США.

- договір про відкриття кредитної лінії від 22 вересня 2011 року № 120-В/11/55/КЛ, відповідно до якого ПАТ "Сбербанк відкриває Позивачу (Позичальнику) відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті, ліміт якої складає 5 000 000 доларів США. З 22 жовтня 2015 року ліміт Кредитної лінії зменшується щомісячно, кожного 22 числа календарного місяця на 416 666 (чотириста шістнадцять тисяч шістсот шістдесят шість) доларів США 66 центів. Останній платіж здійснюється не пізніше 21 вересня 2016 року в сумі 416 666 (чотириста шістнадцять тисяч шістсот шістдесят шість) доларів США 74 центів.

- іпотечний договір від 27 вересня 2011 року, укладений між Позивачем (Іпотекодавець) та ПАТ "Сбербанк (Іпотекодержатель), за змістом якого кредитні зобов`язання першого в сумі 41 167 000 доларів США забезпечуються іпотекою, а саме нежилим будинок (літ. А), загальною площею 28 539,50 кв. м., що знаходиться за адресою м. Київ, проспект Глушкова Академіка, буд. №13 б.

- витяг про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна.

Відповідно до наданого ДП "Край Проперті" листа-пояснення від 5 березня 2019 року № 05/03/19-1, зазначено, що 19 грудня 2017 року з Державного реєстру ДП "Край Проперті" стало відомо, що ПAT "СБЕРБАНК" зареєстрував право власності на ТРЦ "Магелан" на себе, а також надані пояснення та їх документальні підтвердження: копія іпотечного договору від 27 вересня 2011 року; копія договору про відкриття кредитної лінії № 119-В/11/55/КЛ від 22 вересня 2011 року; копія договору про відкриття кредитної лінії № 120-В/11/55/КЛ від 22 вересня 2011 року; копія постанови про відкриття виконавчого провадження № 57108121 від 30 серпня 2018 року; копія постанови про арешт коштів боржника від 31 серпня 2018 року; копія постанови про арешт коштів боржника від 7 листопада 2018 року; копія листа ДП "Край Проперті" вих. № 07/09/18 від 7 вересня 2018 року; копія листа AT КБ "ПриватБанк" №20.1.0.0.0/7-180921/2657 від 24 вересня 2018 року; копія адвокатського запиту від 3 грудня 2018 року.; копія листа Печерського районного відділу ДВС міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві № 14734/3 від 10 грудня 2018 року; відомості щодо нарахування відсотків за договорами, укладеними з AT "СБЕРБАНК"; виписки по особових рахунках; оборотно-сальдові відомості по рахунках: 10, 13, 70, 71, 73, 74, 79, 90, 92, 94, 95, 97; аналіз рахунків 70, 71, 73, 74, 79, 90, 92, 94, 95, 97.

27 березня 2019 року Відповідачем вручено ДП "Край Проперті" копію наказу та розпочато перевірку.

Під час проведення перевірки ДП "Край Проперті" також вручено письмовий запит від 27 березня 2019 року № 1 про надання інформації, первинних документів та їх копій:

- статут (копія);

- наказ (положення) про облікову політику Товариства, інформацію про кількість працюючих, штатний розпис, перелік основних засобів (рахунок 10), наявні дозвільні документи (ліцензій, патенти, дозволи, тощо) на здійснення фінансово-господарської діяльності;

- первинні документи по взаємовідносинах із контрагентом-покупцем AT "СБЕРБАНК" (код 25959784) за грудень 2017 року;

- наказ та акт про введення в експлуатацію основних засобів (нерухоме майно, а саме: нежитлові приміщення (літ. А) за адресою м. Київ, проспект Академіка Глушкова, буд. 13-Б) (пооб`єктно);

- інвентарну картку обліку вищезазначених основних засобів;

- інформацію щодо первісної вартості основних засобів, дооцінки основних засобів, амортизації (зносу), дату введення в експлуатацію основного засобу, строк корисного використання, балансову вартість станом на дату відчуження майна та первинні документи, що підтверджують зазначену інформацію;

- оборотно-сальдові відомості по рахунках на початок та кінець перевіряємого періоду, журнали-ордери, картки рахунків: 10; 13; 1521; тощо.

Наступного дня після отримання наказу та початку проведення перевірки ДП "Край Проперті" листом від 28 березня 2019 року № 28/03/19-2 повідомило Відповідача про втрату первинних документів підприємства та надало копію наказу "Про створення комісії для проведення службового розслідування по факту втрати документів" № 7 від 28 березня 2019 року; копію акта розслідування пропажі (втрати) документів від 28 березня 2019 року; копію заяви ДП "КРАЙ ПРОПЕРТІ" від 28 березня 2019 року з додатками до Голосіївського управління поліції ГУНП в м. Києві.

Відповідачем проведена перевірка та складено акт від 9 квітня 2019 року №357/26-15-14-04-02/24365189, згідно з висновками якого Позивачем порушено вимоги:

- пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 188.1 статті 188 ПК України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 107 032 641 грн.;

- пунктів 201.1, 201.10 статті 201 ПК України, в частині відсутності реєстрації податкової накладної від 19 грудня 2017 року на загальну суму 642 195 847, 20 грн., у т.ч. ПДВ 107 032 641,20 грн. на контрагента-покупця AT "СБЕРБАНК" у Єдиному реєстрі податкових накладних.

На підставі акта прийнято податкові повідомлення-рішення:

- від 15 квітня 2019 року № 0024551404, яким Позивачу за нереєстрацію протягом строку, встановленогостаттею 201 Податкового кодексу України, податкових накладних на суму ПДВ 107 032 641,20 грн визначено штраф в розмірі 50% в сумі 53516 320,60 грн;

- від 15 квітня 2019 року № 0024671404, яким Позивачу за порушення підпунктів 185.1, 187.1, 188.1 Податкового кодексу Українизбільшено суму грошового зобов`язання за платежем "податок на додану вартість" всього в сумі 160 548 962,00 грн, в т.ч. за основним платежем в сумі 107032641,00 грн, штрафними (фінансовими) санкціями в сумі 53516 321,00 грн.

- від 27 травня 2019 року №0027061404, яким Позивачу за відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого абзацом другим пункту 120-1.2 статті 120-1 Податкового кодексу України, податкових накладних на суму 107 032 641,20 грн після отримання податкового повідомлення-рішення №0024551404 від 15 травня 2019 року визначено штраф в розмірі 50% в сумі 53 516 320,60 грн.

3. ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

3.1. Доводи Позивача (особи, яка подала касаційну скаргу)

Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2020 року не відповідає вимогам, передбаченим статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України, щодо законності і обґрунтованості, адже судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, неправильно застосовано норми матеріального права, не враховано правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а висновки, викладені у рішенні суду, не відповідають обставинам справи.

Позивач вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи постанову, не врахував висновків сформованих Верховним Судом у постановах від 6 серпня 2019 року № 2340/4818/18 від 9 квітня 2019 року у справі № 826/11021/15.

Суд апеляційної інстанції, на думку Позивача, безпідставно прийняв до уваги доводи Відповідача щодо відсутності підстав для перенесення терміну позапланової перевірки внаслідок достатності наявних у контролюючого органу документів.

Позивач також посилається на те, що Відповідачем та судом апеляційної інстанції висновок про вартість майна сформовано лише на підставі висновку про вартість майна, який є лише складовою частиною доказу - звіту про оцінку предмета іпотеки.

Також Позивач вважає, що Відповідачем неправильно визначено дату виникнення податкових зобов'язань. В обґрунтування цього, з посиланням на висновки Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 12 березня 2019 року, Верховного Суду у постановах від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20 лютого 2018 у справі № 917/553/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 922/1645/18, зазначає, що податкові зобов`язання, виходячи з умов договору, укладеного між Позивачем та ПАТ "Сбербанк", виникли у червні 2017 року.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

4.1. Оцінка доводів учасників справи і висновків суду апеляційної інстанції

Верховний Суд, заслухавши представників Позивача, Відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, виходить з такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства Українизавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За змістом частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцієюта законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Надаючи правову оцінку висновкам суду апеляційної інстанції в контексті дотримання Відповідачем частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства Українипри прийнятті оскаржуваних індивідуальних актів, Суд звертає увагу на таке.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України(надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Правовий статус контролюючого органу, їх функції та обов`язки, компетенція контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю визначені у пункті 1.1 статті 1 ПК України.

Основним завданням контролюючих органів є здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов`язкових платежів), а також неподаткових встановлених законодавством доходів (далі - податки, інші платежі).

Відповідно до змісту правового регулювання статті 44 Податкового кодексу України саме на платника податків покладається обов`язок щодо забезпечення зберігання документів, пов`язаних із обліком доходів, витрат та визначенням об`єктів оподаткування, податкових зобов`язань.

Наведене обумовлено, в першу чергу тим, що обов`язок підтвердження правомірності, обґрунтованості, повноти формування даних бухгалтерського і податкового обліку належними документами первинної фінансово-бухгалтерської звітності покладається саме на суб`єкта господарювання. Контролюючий орган, здійснюючи заходи податкового контролю, аналізує, досліджує, співставляє дані, що містяться не лише в документах фінансової звітності, а й первинних документах.

Підпунктом 20.1.6 статі 20 ПК Україниу взаємозв`язку із положеннями пункту 16.1.5 статті 16 ПК Україниутворено спеціальну правову конструкцію, якою з метою забезпечення повноти та об'єктивності перевірки дотримання платником податків податкового законодавства контролюючому органу надано право запитувати отримувати, аналізувати під час проведення перевірок від платників податків копії первинних документів та інформацію, пов'язану з обчисленням, декларуванням та сплатою суб`єктом господарювання податків, зборів та інших платежів . Для платника ж передбачено обов`язок надавати згідно з належним чином оформленою письмовою вимогою документи, пов'язані із формування об'єкта оподаткування. сплатою

Так, згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.3 статті 44 ПК Україниплатники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

За змістом пункту 44.5 статті 44 ПК Україниу разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов'язаний у п'ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу. У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків

Отже, втрата відповідних документів не є безумовною підставою перенесення термінів проведення перевірки. Обов'язковою підставою перенесення терміну проведення, за змістом пункту 44.5 статті 44 ПК Україниперевірки є саме неможливість проведення перевірки за відсутності документів, які втрачені платником податків.

Такий же підхід щодо застосування норм Податкового кодексу Українизакріплено і в підпункті 1.4.7.1 Методичних рекомендацій щодо порядку взаємодії між підрозділами органів державної фіскальної служби при організації, проведенні та реалізації матеріалів перевірок платників податків, затверджених наказом Державної фіскальної служби від 31 липня 2014 року № 22.

Обставина можливості/неможливості проведення Відповідачем документальної перевірки без наявності відповідних документів, як передумова перенесення строків проведення контрольного заходу, входить до предмету доказування для цілей вирішення цієї справи.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, втрата Позивачем документів, про які повідомлено Відповідача листом від 28 березня 2019 року № 28/03/19-2, не давала підстав для висновку про об`єктивну неспроможність Відповідачем виконати передбачену підпунктом 19-1.1.1 пункту 19-1.1 статті 19-1 ПК Українифункцію щодо проведення відповідно до законодавства перевірки.

Суд звертає увагу на те, що судом апеляційної інстанції встановлено і матеріалами справи підтверджено, що первинні документи, які аналізовані та досліджені Відповідачем на предмет дотримання податкового законодавства Позивачем, були надані до проведення перевірки у відповідь на запити, а також надавались AT "СБЕРБАНК".

При цьому, узагальнений перелік документів, які було використано при проведенні документальної позапланової виїзної перевірки ДП "Край Проперті" (код 24365189) з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово- господарських операцій з контрагентом-покупцем AT "СБЕРБАНК" (код 25959784) за грудень 2017 рік відображено у додатку 2 до акта перевірки.

Позивач у касаційній скарзі стверджує, що перелік документів, який надавався до проведення перевірки, та той, який витребував Відповідач вже після початку проведення перевірки, є відмінним, перелік останніх безпосередньо стосувався предмета іпотеки.

Разом з тим, судом апеляційної інстанції такі доводи Позивача розцінені як такі, що не свідчать про те, що без дослідження, співставлення та аналізу документів (статут тощо), витребуваних на підставі запиту від 27 березня 2019 року № 1, неможливо було здійснити перевірку дотримання вимог податкового законодавства. Витребування певного переліку документів Відповідачем, за умови, що до цього Позивачем надано достатній обсяг документів, зміст якого дає можливість здійснити комплексні аналіз, співставлення та дослідження правовідносин в аспекті правильності їх оподаткування, не є безумовною підставою для перенесення термінів проведення перевірки. При цьому, передбачений пунктом 44.5 статті 44 ПК Україниобов`язок перенесення термінів проведення перевірки податковими органами має слугувати захисту добросовісного платника податків і в жодному разі не може бути правовою підставою для уникнення податкового контролю, що здійснюється податковими органами, в аспекті правильності нарахування, своєчасності та повноти сплати податків і зборів.

За загальним, визначеним пунктом 44.6 статті 44 ПК України, правилом передбачено, що ненадання документів під час перевірки розцінюється як відсутність таких документів на час складення та звітності.

Разом з тим, в ситуації втрати Позивачем документів останній мав визначений ПК Українитермін (90 днів) для їх відновлення. А тому на дотримання визначеного частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства Україниобов`язку Позивач не був позбавлений реалізувати право щодо подання у визначеному статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства Українипорядку таких документів та довести, що: (1) зазначені у втрачених документах дані впливали на суть виявлених у ході перевірки обставин, а також на базу оподаткування, (2) відсутність відповідних документів не давала можливості провести відповідні заходи контролю.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, нових доказів ДП "Край Проперті" під час розгляду адміністративної справи не надано.

З урахуванням цього суд апеляційної інстанції обґрунтовано зазначив про помилковість висновку суду першої інстанції щодо незаконної поведінки Відповідача, яка призвела до позбавлення Позивача можливості поновити документи, передбачені пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, які б дали змогу встановити балансову вартість нерухомого майна станом на дату відчуження майна.

Пунктом 6.10 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, передбачено, що у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Разом з тим, аналіз змісту касаційної скарги не дає підстав вважати, що Позивач спростовує зазначені судом апеляційної інстанції висновки щодо відсутності наказу підприємства про призначення комісії для встановлення переліку відсутніх документів, як документа, наявність якого є необхідною передумовою визнання факта втрати документації.

З урахуванням наведеного, обґрунтованим є висновок суду апеляційної інстанції щодо відсутності у межах цієї справи законодавчо визначених обставин для перенесення термінів проведення перевірки, що свідчить про дотримання процедури здійснення перевірки, як необхідної передумови складення податкових повідомлень-рішень.

Щодо виявлених у ході проведеної перевірки порушень, Суд звертає увагу на таке.

Правові основи оподаткування податком на додану вартість встановлено розділом V та підрозділом 2 розділу XX ПК України.

Згідно з підпунктами "а" і "б" пункту 185.1 статті 185розділу V ПК Україниоб`єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких відповідно до статті 186розділу V ПКУрозташоване на митній території України.

Під постачанням товарів розуміється будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду (підпункт 14.1.191 пункту 14.1 статті 14розділу І ПК України).

Пункт 23.1 статті 23 ПК Українибазу оподаткування визнає як фізичний, вартісний чи інший характерний вираз об'єкта оподаткування, до якого застосовується податкова ставка і який використовується для визначення розміру податкового зобов`язання.

Правила визначення бази оподаткування податку на додану вартість встановлено статтями 188- 190розділу V ПК України.

За загальним правилом, відповідно до пункту 188.1 статті 188 ПК України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної вартості з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім акцизного податку на реалізацію суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що справляється з вартості послуг стільникового рухомого зв'язку, податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб`єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів).

При цьому база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг не може бути нижче ціни придбання таких товарів/послуг, база оподаткування операцій з постачання самостійно виготовлених товарів/послуг не може бути нижче звичайних цін, а база оподаткування операцій з постачання необоротних активів не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються такі операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Абзацом третім пункту 188.1 статті 188 ПК Українипередбачено, що до складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв`язку з компенсацією вартості товарів/послуг. До складу договірної (контрактної) вартості не включаються суми неустойки (штрафів та/або пені), три проценти річних та інфляційні, що отримані платником податку внаслідок невиконання або неналежного виконання договірних зобов`язань.

За змістом пунктів 201.1та 201.10 ПК України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

При цьому пунктом 187.1 статті 187 ПК Українипередбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пунктів 5.2і 5.3 статті 5розділу ПК Україниу разі якщо поняття, терміни, правила та положення інших актів суперечать поняттям, термінам, правилам та положенням ПКУ, для регулювання відносин оподаткування застосовуються поняття, терміни, правила та положення ПКУ. Інші терміни, що застосовуються у ПКУі не визначаються ним, використовуються у значенні, встановленому іншими законами.

Оскільки особливостей оподаткування податком на додану вартість операцій з іпотекою положеннями ПК Українине визначено необхідно для цілей вирішення цієї справи звернутись до спеціального законодавства.

Особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини) регулюються нормами Цивільного кодексу України(надалі також - ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 572 ЦК Українив силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Частиною першою статті 576 ЦК Українивизначено, що предметом застави може бути будь-яке майно (зокрема річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення.

При цьому іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (частина перша статті 575 ЦК України).

Статтею 593 ЦКУвизначено, що право застави припиняється, зокрема, у разі набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

Законодавство про іпотеку на час виникнення спірних правовідносин базувалось, зокрема на Законі України "Про іпотеку".

Статтею 1 цього Законунадано визначення наступних термінів:

іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом;

іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель;

іпотекодержатель - кредитор за основним зобов`язанням;.

боржник - іпотекодавець або інша особа, відповідальна перед іпотекодержателем за виконання основного зобов`язання

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про іпотеку"сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки

Згідно з статтею 37 Закону України "Про іпотеку"іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Право власності іпотекодержателя на предмет іпотеки виникає з моменту державної реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя чи відповідного застереження в іпотечному договорі.

Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Отже, сукупність наведених норм дає підстави для висновку, що для заставодавця (іпотекодавця) операція з передачі заставоутримувачу (іпотекодержателю) у власність заставленого майна (нерухомого майна, яке є предметом іпотеки) в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", для цілей оподаткування податку на додану вартість розцінюється операцією з постачання такого майна.

У разі, якщо заставодавець (іпотекодавець) є за платником ПДВ, то у нього виникає обов`язок визначити податкові зобов`язання з податку на додану вартість за такою операцією та скласти податкову накладну на заставоутримувача (іпотекодержателя), яка підлягає обов`язковій реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних

При цьому база оподаткування податком на додану вартість за операцією з передачі заставоутримувачу (іпотекодержателю) у власність заставленого майна (нерухомого майна, яке є предметом іпотеки) в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку", визначається відповідно до пункту 188.1 статті 188розділу Податкового кодексу України, тобто виходячи із вартості такого майна, за якою воно передається заставоутримувачу (іпотекодержателю), у тому числі якщо його вартість визначена суб`єктом оціночної діяльності, але не нижче балансової (залишкової) вартості майна за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюється така операція (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Позивач в касаційній скарзі стверджує, що Відповідач невірно вказав дату (першу подію), коли виник обов`язок щодо визначення податкових зобов`язань та реєстрації податкових накладних.

На його думку, зважаючи на умови договору, укладеного між Позивачем та АТ "Сбербанк", такий обов`язок виник у червні 2017 року, а не у грудні 2017 року, коли відбулась державна реєстрація права власності на відповідний неруховий об`єкт АТ "Сбербанк".

Разом з тим, в межах даної справи судами не встановлено обставин, які б давали підстави вважати, що Позивачем надано докази, які б підтверджували визначення ним податкового зобов`язання з податку на додану вартість, складення та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, ані в червні 2017 року (період, в якому Позивач вважає, що у нього виник обов`язок щодо сплати зобов`язань з податку на додану вартість за результатами передачі у власність об`єкта нерухомості АТ "Сбербанк"), ані в грудні 2017 року (за наслідками реєстрації права власності на об`єкт нерухомості АТ "Сбербанк").

Не обґрунтована і такими доводами щодо виконання обов`язку з визначення, сплати податку на додану вартість та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі палаткових накладних і касаційна скарга.

Таким чином, зазначені у касаційній скарзі твердження не можуть вказувати на добросовісність поведінки Позивача як суб`єкта податкових правовідносин, дотримання ним законодавчо передбачених обов`язків визначення, сплати податку на додану вартість та реєстрації податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних і за обставин цієї справи не можуть бути правовою підставою для уникнення відповідальності за вчинене порушення.

У касаційній скарзі Позивач стверджує про неправильне визначення Відповідачем вартості майна, яке перейшло у власність АТ "Сбербанк", оскільки:

(1) на даний час наявні судові спори щодо дійсної вартості відповідного майна;

(2) вартість майна визначена на підставі висновку про вартість майна, а не звіту про оцінку предмета іпотеки.

Суд звертає увагу на те, що положеннями ПК Українине визначено конкретного переліку документів, на підставі яких можна сформувати висновок про виникнення у особи обов`язку щодо визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість. При цьому положеннями статті 37 Закону України "Про іпотеку"передбачено, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності.

Відповідно до пункту 56 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1440 від 10 вересня 2003 року, на який посилається Позивач у касаційній скарзі, звіт про оцінку майна, що складається у повній формі, повинен містити: опис об`єкта оцінки, який дає змогу його ідентифікувати; дату оцінки та дату завершення складення звіту, а у разі потреби - строк дії звіту та висновку про вартість майна відповідно до вимог законодавства; мету проведення оцінки та обґрунтування вибору відповідної бази оцінки; перелік нормативно-правових актів, відповідно до яких проводиться оцінка; перелік обмежень щодо застосування результатів оцінки; виклад усіх припущень, у межах яких провадилася оцінка; опис та аналіз зібраних і використаних вихідних даних та іншої інформації під час проведення оцінки; висновки щодо аналізу існуючого використання та найбільш ефективного використання об`єкта оцінки; виклад змісту застосованих методичних підходів, методів та оціночних процедур, а також відповідних розрахунків, за допомогою яких підготовлено висновок про вартість майна; письмову заяву оцінювача про якість використаних вихідних даних та іншої інформації, особистий огляд об`єкта оцінки (у разі неможливості особистого огляду - відповідні пояснення та обґрунтування застережень і припущень щодо використання результатів оцінки), дотримання національних стандартів оцінки майна та інших нормативно-правових актів з оцінки майна під час її проведення, інші заяви, що є важливими для підтвердження достовірності та об`єктивності оцінки майна і висновку про його вартість; висновок про вартість майна; додатки з копіями всіх вихідних даних, а також- у разі потреби - інші інформаційні джерела, які роз`яснюють і підтверджують припущення та розрахунки.

Сутність наведених вимог свідчить про те, що висновок про вартість майна є складовою частиною звіту про оцінку майна. При цьому для цілей визначення бази оподаткування має саме значення висновок про вартість майна, де зазначено конкретну вартість певного об`єкта нерухомості, операція з переходу права власності на який в межах цієї справи є об`єктом оподаткування податком на додану вартість. При цьому, виходячи із пункту 188.1 статті 188 ПК України, вартість такого активу для цілей оподаткування не може бути нижче балансової (залишкової) вартості за даними бухгалтерського обліку, що склалася станом на початок звітного (податкового) періоду, протягом якого здійснюються операції (у разі відсутності обліку необоротних активів - виходячи із звичайної ціни).

Та обставина, що на даний момент є спори щодо вартості майна, за відсутності судового рішення, що набрало законної сили, яким би було підтверджено протиправність проведеної суб`єктом оціночної діяльності оцінки вартості майна та невідповідності фактичної вартості об`єкта нерухомості, не може свідчити про неправильне визначення Відповідачем бази оподаткування чи невірну правову оцінку обставин у справі судом апеляційної інстанції. До того ж, зміст наявних у справі документів не дає підстав вважати, що Позивач вживав заходи з метою зупинення провадження у справі до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі в порядку, передбаченому статтею 236 Кодексу адміністративного судочинства України.

При цьому, положеннямиПК Україниврегульовано ситуацію в разі зміни після постачання товарів/послуг будь-якої суми компенсації вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін.

Так, пункт 192.1 статті 192 ПК Українив такому разі визначає обов`язок щодо коригування відповідних податкових зобов`язань на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, складеному в порядку, встановленому для податкових накладних, та зареєстрованому в Єдиному реєстрі податкових накладних.

За таких обставин, наведені у касаційні скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про: (1) відсутність правових підстав вважати, що Відповідач допустив порушення при проведенні контрольного заходу та (2) виявлені у ході перевірки порушення Позивачем щодо визначення податкових зобов`язань, реєстрації податкової накладної не спростовані у ході розгляду справи.

Щодо наведених у касаційній скарзі посилань на правові висновки Верховного Суду, то варто зазначити таке.

Частиною першою статті 341 КАС Українивстановлено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Тобто, перегляд рішення суду у порядку касаційного провадження в силу положень статті 341 КАС Україниокреслено певними межами, встановленими у статті 328 КАС України. Зокрема, пунктом 1 частини четвертої цієї статті межа касаційного перегляду обумовлена наявністю висновку Верховного Суду щодо застосування певної норми права, якою керувався суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, та надання оцінки спірним правовідносинам без урахування висновку Верховного Суду щодо застосування такої норми права у подібних правовідносинах.

Отже, визначальним є встановлення подібності правовідносин у справі, що переглядається, правовідносинами у справах, наведених скаржником у касаційній скарзі, що слугувало підставою для відкриття касаційного провадження, та у яких Верховним Судом зроблено висновок щодо застосування відповідної норми права, якою керувався суд апеляційної інстанції у межах апеляційного перегляду даної справи.

Варто врахувати, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

При цьому, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінку судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

Позивач вважає, що апеляційний суд, ухвалюючи постанову, не врахував висновків, сформованих у постановах Верховного Суду від 6 серпня 2019 року № 2340/4818/18 від 9 квітня 2019 року у справі № 826/11021/15.

Так, зазначений у наведених постановах висновок щодо необхідності перенесення строків проведення перевірки сформований за повної відсутності у платника податків - позивача первинних документів та ненадання таких до перевірки у зв`язку із їх вилученням правоохоронними органами та невжиття відповідних заходів для отримання доступу до таких документів контролюючим органом.

Натомість, у цій справі у Відповідача були основні первинні документи, що стосувались предмета перевірки, адже були надані Позивачем та іншим суб`єктом господарювання. Відсутність певного (незначного) переліку документів, зміст яких не міг вплинути на предмет аналізу під час контрольного заходу, як встановлено судом апеляційної інстанції, не давало підстав вважати, що провести перевірку без таких документів неможливо.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що спірні правовідносини у наведених справах є подібними.

Також Суд вважає безпідставним посилання Позивача на позиції Верховного Суду, сформовані у постановах від 24 січня 2020 року у справі №910/10987/18, від 12 березня 2019 року, від 27 лютого 2018 року у справі № 925/1121/17, від 17 квітня 2019 року у справі № 916/675/15, від 20 лютого 2018 у справі № 917/553/17, від 3 квітня 2018 року у справі № 922/1645/18, оскільки висновки, сформовані у цих судових рішеннях не охоплюють податкових аспектів операцій з передачі заставоутримувачу (іпотекодержателю) у власність заставленого майна (нерухомого майна, яке є предметом іпотеки) в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Отже, відмінність встановлених обставин справ свідчить про те, що правовідносини у цих справах не є подібними.

Верховний Суд вважає необхідним звернути увагу на те, що результат вирішення у кожній з цих справ зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновку суду апеляційної інстанції у цій справі і у наведених скаржником судових рішеннях суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

Отже наведені скаржником постанови Верховного Суду ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами, тому посилання заявника касаційної скарги на те, що судове рішення апеляційної інстанції у цій справі ухвалене без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у цих постановах Верховного Суду, є безпідставним.

Щодо посилань Позивача на ухвалу Вищого адміністративного суду України, то вона не є тим судовим рішенням, невідповідність висновкам якого щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, є підставою касаційного оскарження, передбаченого пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, тому суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості прийняти до уваги відповідні посилання скаржника в обґрунтування підстав касаційного оскарження.

Враховуючи зміст встановлених фактичних обставин, описаних вище, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин, Суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги.

4.2. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Суд звертає увагу на таке.

Відповідно до частин першої, другої та третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду апеляційної інстанції відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника є необґрунтованими.

Отже, переглянувши судове рішення, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суд апеляційної інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які могли б бути підставою для скасування судового рішення, а тому касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.

Згідно із частиною першою статті 350 Кодексу адміністративного судочинства Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексумежах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 3, 344, 349, 350, 355, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Край Проперті" залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуюча суддя Н.Є. Блажівська

Судді О. В. Білоус

О.О. Шишов