Акт податкової перевірки це суб`єктивні висновки посадових осіб податкового органу, що самі собою не породжують правових наслідків (ВС/КАС по справі 811/2893/14 від 08.09.2020 р.).

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Фабула судового акту: До суду звернувся ФОП із вимогами про визнання протиправним та скасувати акту податкової, складеного за результатами документальної позапланової невиїзної перевірки та визнання протиправним, скасування ППР, з підстав їх необґрунтованості.

Суд першої інстанції закрив провадження у справі на підставі п.1.ч.1 ст.157 КАС України в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту та в решті позовних вимог відмовив.

Суд апеляційної інстанції визнав незаконним закриття провадження, щодо вимоги про визнання протиправним та скасування Акту перевірки та повернув у суд першої інстанції для продовження розгляду по суті. Щодо іншої вимоги про скасування ППР – рішення суду залишилось без змін, у позові відмовлено.

Після розгляду по суті вимоги про визнання протиправним та скасування Акту перевірки податкової, суд першої інстанції, з чим погодився і апеляційний суд, відмовив у її задоволенні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування акту перевірки, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, фактично виходили з того, що позивач хибно вважає, що акт перевірки є рішенням суб`єкта владних повноважень та зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для нього. Натомість судами зазначено, що положення статті 56 ПКУ свідчать, що саме рішення податкового органу, які визначають суми грошового зобов`язання, що підлягають сплаті платником податків, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

З такими результатами справа надійшла на касаційний перегляд.

ВС здійснив аналіз ст. 6, 17, 74, 75, 86 ПКУ та дійшов до висновку, що рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дія чи бездіяльність прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Натомість, висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов`язань, що приймаються на підставі такого акту, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акту перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

З урахуванням зазначеного, ВС залишив оскаржувані рішення без змін.

Враховуючи усталену судову практику у цій категорії справ, мабуть вже всі юристи знають як необхідно формулювати позовні вимоги, що забезпечать ефективний захист прав позивача. Тому в цій частині ВС нібито нічого нового не зазначив.

Однак, висновки ВС, щодо правової природи Акту перевірки все ж таки мають актуальність і значення при розгляді податкових спорів. Зокрема, у випадках, коли при проведенні перевірки податковий орган посилається на висновки попередньої перевірки (акт), як на встановлений факт порушення, без безпосереднього дослідження господарських операцій.

Або, у ситуаціях, коли податковий орган, до винесення ППР використовує Акт перевірки, як підставу для притягнення директора до адміністративної відповідальності за порушення порядку ведення податкового обліку.

Аналізуйте судове рішення: Наказ та направлення на проведення податкової перевірки не є документами з обмеженим доступом та їх копії повинні бути надані на запит особи, у якої така перевірка проводилась (ВС/КАС у справі № 813/3931/17 від 04.03.2020)

ДФС не має права виносити ППР до набрання законної сили відповідним рішенням в кримінальній справі, якщо податкове порушення виявлено за результатами перевірки, призначеної відповідно до норм КПК (ВС/КАС № 814/3436/15 від 26.02.2019)

Запит ДПС на проведення перевірки має містити, які саме недостовірні дані наявні у податкових деклараціях; відомості щодо конкретних фактів порушення платником податків податкового законодавства (КАС/ВС справа №520/2207/19 від 20 грудня 2019)

Перевірка Держпраці за ініціативою ДПС незаконна. (ВС/КАС у справі №822/620/17 від 09.02.2021 року)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2020 року

м. Київ

справа № П/811/2893/14

касаційне провадження № К/9901/28304/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.,

розглянув урозглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 (суддя Притула К.М.) та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016 (судді: Добродняк І.Ю., Бишевська Н.А., Семененко Я.В.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (правонаступник - Кіровоградська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області) про визнання протиправним та скасування акта перевірки від 15.07.20014 №93/1740/ НОМЕР_1 та податкового повідомлення-рішення від 29.07.2014 №0015421704,

У С Т А Н О В И В:

26.08.2014 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Кіровоградській області (правонаступник - Кіровоградська об`єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Кіровоградській області), в якому просив:

- прийняти рішення, постанову, як форму рішення, відповідно до якого визнати протиправним та скасувати акт від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді списання заборгованості за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, складений Кіровоградською об`єднаною державною податковою інспекцією головного управління ДФС у Кіровоградській області;

- прийняти рішення, постанову, як форму рішення, відповідно до якого визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.07.2014 №0015421704.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем незаконно складено вказані вище акт перевірки та податкове повідомлення-рішення щодо виявленого порушення ним пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки кредитор не повідомив ОСОБА_1 про анулювання боргу, а тому у останнього не було підстав відображати суму у розмірі 449 566,68 грн у податковій декларації та сплачувати податок з доходів фізичних осіб у сумі 76 196,94 грн.

Ухвалою від 20.10.2014 Кіровоградський окружний адміністративний суд закрив провадження у адміністративній справі №П/811/2893/14 на підставі п.1.ч.1 ст.157 КАС України в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування акту від 15.07.2014 №0015421704 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді списання заборгованості за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

Постановою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 у справі №П/811/2893/14 у задоволенні позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2014 №0015421704 відмовлено.

Ухвала від 20.10.2014 та постанова від 20.10.2014 у справі №П/811/2893/14 Кіровоградського окружного адміністративного суду оскаржені позивачем в апеляційному порядку.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 26.03.2015 частково задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 та скасував ухвалу Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.10.2014, а матеріали справи в частині вимог про визнання протиправними та скасування акту від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки фізичної особи ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді списання заборгованості за період з 01.01.2013 по 31.12.2013 направлено до Кіровоградського окружного адміністративного суду для продовження розгляду справи.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 апеляційна скарга ОСОБА_1 на постанову суду першої інстанції від 20.10.2014 залишена без задоволення. Постанова Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 залишена без змін.

Постановою від 21.03.2016 у справі №П/811/2893/14 Кіровоградський окружний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання протиправним та скасуванні акту від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 .

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, у якій просив скасувати постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 у справі №П/811/2893/14 повністю та прийняти нове рішення, яким задовільнити повністю вимоги позивача в частині визнання протиправним та скасування акту від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 .

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 31.08.2016 залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 без змін.

Позивач, ОСОБА_1 , подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати зазначені вище судові рішення та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування акту від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 задовільнити повністю.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зазначаючи, що суди залишили поза увагою установлені в акті перевірки обставини та не надали їм належної правової оцінки.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 14.12.2016 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції Закону України від 03.10.2017 №2147-VIII, який набрав чинності з 15.12.2017) касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями у справі визначено склад колегії суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду: Бившевої Л.І. (суддя-доповідач, головуючий суддя), Шипуліної Т.М., Хохуляка В.В.

Верховний Суд ухвалою від 07.09.2020 призначив справу до касаційного розгляду у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 08.09.2020.

Верховний Суд, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справи, виходить з такого.

Суди попередніх інстанцій установили такі обставини.

07.10.2013 між ОСОБА_1 та ПАТ «ОТП Банк», який діяв на підставі договору комісії, укладено Додатковий договір №1 до Кредитного договору №ML-K00/32/2008 від 12.03.2008, на підставі положень п.п.2.1.3 п.2.1 Додаткового договору сторони домовились, що Кредитор здійснює анулювання (прощення) боргу у сумі 449 566, 68 грн. (сума заборгованості оплати за процентами). Так, п. 3.4 Додаткового договору передбачено, що Кредитор повідомив Позичальника про необхідність відображення суми процентного боргу у річній податковій декларації.

Контролюючий орган провів документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - ОСОБА_1 , з питань дотримання вимог податкового законодавства при оподаткуванні доходів, отриманих у вигляді списання заборгованості за період з 01.01.2013 по 31.12.2013, за результатами якої посадовими особами Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції головного управління Міндоходів у Кіровоградській області складено акт від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 .

Згідно з висновком акту перевірки позивачем порушено вимоги п.п. 49.18.4 п. 49.18 ст. 49, п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України, оскільки після у результаті чого відповідачем було донараховано грошове зобов`язання по податку з доходів фізичних осіб за період, що перевіряється, на суму 76 196,94 грн.

Відповідно до інформації за формою №1ДФ, яку надано головним управлінням Міністерства доходів та зборів України, податковий орган встановив, що фізична особа - ОСОБА_1 , отримав доходи від ТОВ «ОТП Факторинг України» за ознакою « 126» - у вигляді боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням у ІV кварталі 2013 року, у розмірі 449 566, 68 грн.

Таким чином, відповідач вважає, що зазначена сума боргу платника податку, анульованого за самостійним рішенням кредитора (в даному випадку банку) до закінчення строку позовної давності є об`єктом обкладання податком на доходи фізичних осіб, і списана сума заборгованості ТОВ «ОТП Факторинг України» є доходом фізичної особи - ОСОБА_1 . Проте, ОСОБА_1 декларацію про майновий стан та доходи за 2013 рік до Кіровоградської об`єднаної державної податкової інспекції у Кіровоградській області не подано.

Листом від 26.05.2014 №1255 ТОВ «ОТП Факторинг України» підтверджено достовірність даних податкового розрахунку сум доходу нарахованого (сплаченого) на користь фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, вказаних у звіті форма №1ДФ щодо ОСОБА_1 .

Позивач, не погодившись із висновком акту щодо несплати ним податку на дохід за 2013 рік, отриманий у вигляді списання заборгованості за кредитом, звернувся із письмовими запереченнями на акт від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 до начальника Кіровоградської ОДПІ головного управління Міністерства доходів та зборів України у Кіровоградській області, за результатами розгляду яких отримав відмову у їх задоволенні.

Так, 29.07.2014 на підставі акту перевірки від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 Кіровоградською об`єднаною державною податковую інспекцією у Кіровоградській області винесене податкове повідомлення - рішення №0015421704, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується за результатами річного декларування у розмірі 76 196, 94 грн. - за основним платежем та 19 049,24 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Суд першої інстанції відмову у задоволенні позовних вимог про скасування акту перевірки від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 мотивував тим, що акт перевірки складений відповідачем за результатами проведеної із дотриманням вимог та у порядку, передбаченому законодавством документальної позапланової невиїзної перевірки. Під час судового розгляду справи не встановлено жодних доказів неправомірних дій під час проведення перевірки та складання акту від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 за її результатами зі сторони відповідача. Крім того, досліджено, що у постанові Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 у справі №П/811/2893/14 надано оцінку по суті, у якості доказу, при вирішенні спору в частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.07.2014 №0015421704 даному акту перевірки від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 .

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 20.10.2014 залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції та залишив без задоволення апеляційну скаргу позивача.

Отже, відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо скасування акту перевірки, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, фактично виходив з того, що позивач хибно вважає, що акт перевірки від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 є рішенням суб`єкта владних повноважень та зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для нього. Натомість судами зазначено, що положення статті 56 Податкового кодексу України свідчать, що саме рішення податкового органу, які визначають суми грошового зобов`язання, що підлягають сплаті платником податків, можуть бути оскаржені в адміністративному або судовому порядку.

Крім того, суд апеляційної інстанції звернув увагу на не доведення позивачем тверджень, зазначених у апеляційній скарзі, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови не взято до уваги ігнорування відповідачем вимог порядку здійснення перевірки достовірності відомостей, зазначених у декларації про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на невірне тлумачення судом норм матеріального та процесуального права; вказує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам справи. Доводи відповідача зводяться до того, що контролюючим органом під час проведення перевірки було допущено порушення визначеної законодавством процедури її проведення, а висновки акту складеного за результатом проведення перевірки позивача впливають на його права та обов`язки у зв`язку з тим, що виступають саме доказовою інформацією зібраною контролюючим органом за результатом аналізу його декларації за 2013 рік та звіту 1ДФ. Також, позивач окремо наголошує, що оскільки ним оскаржувалися дії відповідача щодо проведення зазначеної перевірки та рішення, які стали основою для її проведення, є всі підстави для оскарження самого акту перевірки, як наслідку документального узагальнення та відображення результатів перевірки.

Відповідачем заперечень на касаційну скаргу до суду не надано.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 6 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Частиною першою статті 17 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено юрисдикцію адміністративних судів, яка поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку з здійсненням суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв`язку з публічним формуванням суб`єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 17 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

За правилами пунктів 74.1 та 74.2 статті 74 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань.

Відповідно до пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Положеннями пункту 86.1 статті 86 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що результати перевірок оформляються у формі акта або довідки, які підписуються посадовими особами контролюючого органу та платниками податків або їх законними представниками (у разі наявності), у разі встановлення під час перевірки порушень складається акт. Якщо такі порушення відсутні, складається довідка.

Акт (довідка), складений за результатами перевірки та підписаний посадовими особами, які проводили перевірку, у строки визначені цим Кодексом, надається платнику податків або його законному представнику, який зобов`язаний його підписати.

У разі незгоди платника податків з висновками акта, такий платник зобов`язаний підписати такий акт перевірки із зауваженнями, які він має право надати разом з підписаним примірником акта або окремо у строки, передбачені цим Кодексом.

Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов`язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.

До адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, водночас відповідно до зазначених норм, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб`єктивним уявленням особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Обов`язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

При цьому неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку.

Отже, рішення, дія чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо, по-перше, такі рішення, дія чи бездіяльність прийняті владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції, а по-друге, оспорюванні рішення, дія чи бездіяльність є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку.

Висновки, викладені в акті перевірки, є відображенням дій працівників податкових органів і самі собою не породжують правових наслідків для платника податків та, відповідно, такий акт не порушує прав останнього.

Податковий орган не позбавлений права викладати в акті перевірки власні суб`єктивні висновки щодо зафіксованих обставин, та в подальшому, у разі виникнення спору щодо рішень про визначення грошових зобов`язань, що приймаються на підставі такого акта, обґрунтовувати ними власну позицію щодо наявності певних допущених платником податків порушень, а оцінка акта перевірки, в тому числі і оцінка дій посадових осіб податкового органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, а також щодо самих висновків перевірки, надається при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акту.

Отже, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до встановлених цими судами на підставі безпосередньо досліджених та оцінених доказів обставин.

Переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та перевіряючи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права на підставі фактичних обставин справ, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що суди не допустили неправильного їх застосування до установлених ними на підставі безпосередньо досліджених доказів обставин.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 354 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній від 15.12.2017) суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.

За наведеного правового регулювання та обставин справи провадження в адміністративній справі щодо оскарження акта перевірки від 15.07.2014 №93/1740/ НОМЕР_1 необхідно закрити на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

В іншій частині оскаржувані судові рішення ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, що є підставою для залишення судових рішень без змін у порядку статті 350 КАС України.

Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення.

При цьому суд касаційної інстанції, враховуючи приписи частини першої статті 239 КАС України, також зазначає, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду. Оскільки вищезгадана позовна вимога не підлягає судовому розгляду, суд не зазначає, до юрисдикції якого суду віднесено його вирішення.

З матеріалів справи вбачається, що Вищий адміністративний суд України ухвалою від 03.05.2017 при відкритті касаційного провадження у даній справі за касаційною скаргою ОДПІ задовольнив клопотання відповідача про відстрочення сплати судового збору та відстрочив сплату судового збору до ухвалення судового рішення по суті.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір" (у редакції, чинній на час звернення до суду), враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі.

Положеннями статті 88 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) визначено, що суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою зменшити розмір належних до оплати судових витрат чи звільнити від їх оплати повністю або частково, чи відстрочити або розстрочити сплату судових витрат на визначений строк. Якщо у строк, встановлений судом, судові витрати не будуть оплачені, позовна заява залишається без розгляду або витрати розподіляються між сторонами відповідно до судового рішення у справі, якщо оплату судових витрат розстрочено або відстрочено до ухвалення судового рішення у справі.

Згідно з підпунктом 3 пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI, з урахуванням змін, внесених Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сплати судового збору" від 07.09.2016 № 1491-VIII (редакція діє з 18.10.2016), за подання касаційної скарги на рішення адміністративного суду, ставка судового збору встановлена у розмірі 120 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Позивач з адміністративним позовом звернувся до суду у серпні 2014 року.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI (у редакції, чинній на час подання позову) за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру ставка судового збору становить 1,2 відсотки розміру майнових вимог, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 4 розмірів мінімальної заробітної плати.

Статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" від 16.01.2014 № 719-VII розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2014 визначено у розмірі 1218,00 грн.

Отже, ставка судового збору, що підлягала сплаті за подання позову у цій справі становила 1827, 00 грн, а ставка судового збору за подання касаційної скарги на рішення суду - 2 192, 40 грн.

Керуючись статтями 3, 52, 341, 345, 350, 355, 356, 359, підпунктом 4 пункту 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 21.03.2016 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 31.08.2016 - без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 судовий збір у сумі 2 192, 40 грн. (дві тисячі сто дев`яносто дві грн. 40 коп.) за подання касаційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Т.М. Шипуліна В.В. Хохуляк

3117
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
ЕСПЧ
0