Якщо введено тимчасову адміністрацію, то стягнути кошти (депозит) з банку в загальному порядку НЕМОЖЛИВО: лише за процедурою ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (ВСУ у справі № 6-1809цс16 від 7 червня 2017р.)

Фабула судового акту: Позивачу не повернули депозит, і він намагався стягнути з банку кошти на підставі загальних норм ЦК України та умов депозитного договору. Проте, на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, і це було встановлено цим судом, у банку було введено тимчасову адміністрацію. Як наслідок – у задоволенні позову було відмовлено. Позивач вдався до оскаржень і отримав відмову на рівні ВСУ.

Суди всіх рівнів застосували ст. 36 ЗУ «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» - «наслідки введення тимчасової адміністрації» як спеціальну і підкреслили, що іншій спосіб стягнення коштів з банку в такому випадку неможливий.

Тому, радимо вкладникам не витрачати час, кошти та нерви на подібні позови.

Аналізуйте судовий акт: Юрисдикція спорів за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб визначається виходячи зі змісту правовідносин та функцій Фонду у цих правовідносинах (ВСУ у справі № 6-1489цс16 від 15 травня 2017р.

Бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оскаржується в адміністративних судах, а кошти з Фонду стягуються в порядку цивільного судочинства (ВСУ від 9 листопада 2016 р. у справі № 6-2309цс16)

Банк як виконавець фінансових послуг за порушення строків повернення депозитного вкладу сплачує вкладнику як споживачу пеню в розмірі 3% від суми вкладу за кожен день прострочення (ВСУ у справі № 6-2128цс16 від 13 березня 2017р.)

Вкладник депозиту є споживачем фінансових послуг і має право на стягнення пені у розмірі 3-х відсотків за кожен день просрочення повернення вкладу ( Ухвала ВССУ у справі № 6-43516св14 від 11 листопада 2015р.)

Банк зобов’язаний виплачувати проценти на суму вкладу і після смерті вкладника , до моменту фактичного повернення коштів спадкоємцям (ВССУ у справі № 6-18899св14)

Зобов’язання банку виплачувати проценти за договором вкладу не припиняється зі смертю вкладника, входить до складу спадщини та триває до дня, який передує дню повернення коштів спадкоємцям. (ВСУ у справі № 6-157 цс 13)

Правова позиція ВСУ у справі № 6-1809цс16: Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшений ліквідаційної маси.

З огляду на зазначене суд апеляційної інстанції ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, правильно виходив з того, що з 03 березня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Дельта Банк» з ринку. На момент ухвалення рішення судом першої інстанції (07 жовтня 2015 року) у банк вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Суддя Верховного Суду України В.М. Сімоненко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит» про захист прав споживачів та стягнення коштів за заявою ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а :

У травні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з відповідним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі – ПАТ «Банк «Фінанси та кредит»), порушуючи умови договору депозитного вкладу, не повернуло йому суми вкладу та належних відсотків за користування коштами після закінчення строку дії договору.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 10 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 7 грудня 2015 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_1 відхилено, рішення судів попередніх інстанцій залишено без змін.

У липні 2016 року від ОСОБА_1 надійшла заява про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме статей 1058 – 1061, 1074 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На підтвердження зазначеної підстави заявник додає ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 і 23 березня 2016 року, в яких, на його думку, вказані норми матеріального права застосовані по-іншому.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360⁵ ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Під час розгляду справи суди встановили, що 26 листопада 2014 року між ОСОБА_1 та ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» був укладений договір банківського вкладу на строк 5 місяців в іноземній валюті на суму 13996,03 доларів США зі сплатою 13 % річних за користування коштами.

27 квітня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» із письмовою заявою про повернення йому вкладу та відсотків за користування коштами.

17 вересня 2015 року Постановою Правління Національного банку України № 612 ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» віднесено до категорії неплатоспроможних. Цього ж дня виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) прийнято рішення №171 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з 18 вересня 2015 року.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що 18 вересня 2015 року Фонд запровадив тимчасову адміністрацію та розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку, а тому інтереси позивача підлягають захисту відповідно до положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Разом з тим у наданих заявником для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 і 23 березня 2016 року суд касаційної інстанції, задовольняючи вимоги про стягнення вкладів за договорами депозиту після введення тимчасової адміністрації, виходив з того, що порядок виконання судових рішень про примусове стягнення коштів з банку, в якому запроваджено тимчасову адміністрацію, визначено відповідними нормами Закону України «Про виконавче провадження», якими встановлено зупинення виконавчого провадження при запровадженні тимчасової адміністрації, а при прийнятті рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідації банку, - його закінчення з надсиланням виконавчого документа до уповноваженої особи Фонду. Саме у такий спосіб реалізується положення Закону про нездійснення примусового стягнення коштів.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права – Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом вищезазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

17 вересня 2015 року на підставі постанови Правління Національного банку України про віднесення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» до категорії неплатоспроможних Фонд запровадив тимчасову адміністрацію і розпочав процедуру виведення ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» з ринку.

Згідно з пунктом 16 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація – це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до пункту 6 статті 2 цього Закону ліквідація банку – це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства. Отже, у спорах, пов'язаних з виконанням банком, в якому введено тимчасову адміністрацію та/або запроваджено процедуру ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Статтею 36 вказаного Закону врегульовано наслідки запровадження тимчасової адміністрації.

Зокрема, згідно з підпунктами 1, 2 частини п’ятої статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку, примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

Відповідно до частини другої статті 46 цього Закону з дня призначення уповноваженої особи Фонду банківська діяльність завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню чи збільшеннню ліквідаційної маси.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 12 квітня 2017 року у справі № 6-350цс17.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи рішення про відмову в позові, з висновками яких погодився й суд касаційної інстанції, правильно виходили з того, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (10 листопада 2015 року) у банку вже було введено тимчасову адміністрацію, що унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, аніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Отже у справі, яка переглядається, положення Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» застосовано правильно, рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій у цій справі є законними, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360³, частиною першою статті 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 березня 2016 року відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Підписи суддів