Юридичні особи ПОВИННІ своєчасно та у повній мірі сплачувати судовий збір, оскільки законом норм про звільнення таких особі від сплати збору та відстрочення його сплати НЕ передбачено (ВС/КЦС у справі № 641/3706/19 від 07.12.2020)

Фабула судового акту: Законом «Про судовий збір» встановлено ставки такого збору за подання до судів процесуальних документів – позовних заяв, апеляційний та касаційних скарг тощо.

При цьому у вказаному законі чітко визначено коло суб’єктів, які повинні сплачувати вказаний вид збору, а саме громадяни України, іноземці, особи без громадянства, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні) та фізичні особи - підприємці, які звертаються до суду чи стосовно яких ухвалене судове рішення, передбачене цим Законом (ст. 2 Закону).

Одночасно статтями 5 та 8 Закону України «Про судовий збір» визначено виключне коло осіб та випадків коли сторона звільняється від сплати судового збору або сплати збору може бути відстрочена або розстрочена.

У постанові, що пропонується до уваги читача, Касаційним цивільним судом проаналізовано згадані норми та зроблено висновок про те, чи застосовуються норми статті 8 Закону України «Про судовий збір» до юридичних осіб, зокрема, органів державної влади та місцевого самоврядування.

В цій справі міською радою було подано апеляційну скаргу на рішення районного суду.

Однак, апеляційний суд вказану скаргу залишив без руху у зв’язку із несплатою судового збору у повному обсязі.

У подальшому органом місцевого самоврядування до суду апеляційної інстанції було подано клопотання про відстрочення сплати судового збору в обґрунтування зазначено, що міська рада є представницьким органом територіальної громади і здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із своєю діяльністю за рахунок коштів міського бюджету. З метою оплати судового збору подано заявку на фінансування, однак це потребує певного часу, а саме одного тижня.

Апеляційним судом у задоволенні вказаного клопотання було відмовлено з тих підстав, що підстави, на які посилається апелянт у клопотанні про відстрочення сплати судового збору законом не передбачені та апеляційну скаргу повернув.

На вказане рішення міскрадою було подано касаційну скаргу, яку вмотивовано тим, що міська рада є представницьким органом територіальної громади і здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із своєю діяльністю за рахунок коштів міського бюджету. З метою оплати судового збору була подана заявка на фінансування до Департаменту бюджету та фінансів, однак отримання фінансування безпосередньо на реєстраційний рахунок міської ради потребує певного часу, що не дозволяє, з об`єктивних причин, усунути недоліки протягом десяти днів.

Однак, Касаційний цивільний суд вказані доводи необґрунтованими та у задоволенні скарги відмовив.

Приймаючи таке рішення КЦС послався на те, що відповідно до норм ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, положеннями вищезазначеного Закону не передбачено можливості звільнення або розстрочення сплати судового збору для юридичних осіб. Ці процесуальні норми, якими керувався суд апеляційної інстанції є зрозумілими та наслідки їх невиконання є достатньо передбачуваними.

Аргументи касаційної скарги про те, що міська рада є представницьким органом територіальної громади і здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із своєю діяльністю за рахунок коштів міського бюджету і з метою оплати судового збору була подана заявка на фінансування до Департаменту бюджету та фінансів, однак отримання фінансування безпосередньо на реєстраційний рахунок міської ради потребує певного часу, що не дозволяє, з об`єктивних причин усунути недоліки протягом десяти днів, є необґрунтованими, оскільки це не звільняє заявника від обов`язку сплати судового збору.

Аналізуйте судовий акт: Приніс правильну довідку з органу фіскальної служби про відсутність доходу і суд звільняє від сплати судового збору (ВС/КЦС у справі № 761/12145/17 від 02 серпня 2019р.)

Не важливо хто сплачує судовий збір, головне вірне зазначення призначення платежу (ВС/КЦС № 752/4567/19 від 11.12.2019)

Квитанція про сплату судового збору, яка не містить інформації про номер справи та дату прийняття судового акта, що оскаржується, не є належним доказом сплати судового збору (ВС/КГС, № 910/4557/18,13.02.20)

Незадовільний майновий стан, наявність на утриманні дітей не є підставою для розстрочки виконання рішення суду, оскільки ці обставини божник повинен був враховувати раніше (ВС/КЦС,справа № 2-1230/11,30.10.19)

Постанова

Іменем України

07 грудня 2020 року

м. Київ

справа № 641/3706/19

провадження № 61-7479св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачі: Харківська міська рада, Департамент житлового господарства Харківської міської ради, Управління обліку та розподілу житлової площі департаменту житлового господарства Харківської міської ради,

треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу касаційну скаргу Харківської міської ради на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року у складі колегії суддів: Бровченка І. О., Бурлака І. В., Пилипчук Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Харківської міської ради, Департаменту житлового господарства Харківської міської ради, Управління обліку та розподілу житлової площі департаменту житлового господарства, треті особи: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, про визнання наймачем житлового приміщення та зміну договору найму житлового приміщення.

Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 14 листопада 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення - квартири АДРЕСА_1 . Змінено договір найму житлового приміщення квартири АДРЕСА_1 та зобов`язано Харківську міську раду укласти договір найму на вказану квартиру з ОСОБА_1 .

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, Харківська міська рада подала апеляційну скаргу, у який просила рішення суду першої інстанції скасувати повністю та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року апеляційну скаргу Харківської міської ради залишено без руху. Роз`яснено заявнику право в десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали усунути виявлені недоліки апеляційної скарги, надавши до суду апеляційної інстанції документи, що підтверджують сплату судового збору у встановленому порядку і розмірі, або документів, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Попереджено, що у разі невиконання зазначених вимог ухвали у строк, встановлений судом, апеляційна скарга буде вважатися неподаною та повернута скаржнику.

Залишаючи апеляційну скаргу без руху, апеляційний суд виходив із того, що апелянт не у повному обсязі сплатив судовий збір за подання апеляційної скарги, оскільки як вбачається з матеріалів справи позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру: визнати ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення, змінити договір найму житлового приміщення та зобов`язати Харківську міську раду укласти договір найму на квартиру. Таким чином, судовий збір при подачі позову, який підлягав сплаті, становив 1 536,80 грн (0,4 х 1 921 грн х 2). А судовий збір за подачу апеляційної скарги на рішення суду становить 2 305,20 грн (1536,8 грн х 150%). Проте апелянт долучив до апеляційної скарги платіжне доручення від 21 грудня 2019 року № 3062 про сплату судового збору у розмірі 1 152,60 грн.

14 лютого 2020 року Харківська міська рада отримала ухвалу суду апеляційної інстанції від 12 березня 2020 року, що підтверджується зворотнім поштовим повідомленням.

24 лютого 2020 року Харківська міська рада подала до суду клопотання про відстрочення сплати судового збору. В обґрунтування заявленого клопотання апелянт посилався на те, що Харківська міська рада є представницьким органом територіальної громади і здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із своєю діяльністю за рахунок коштів міського бюджету. З метою оплати судового збору подано заявку на фінансування, однак це потребує певного часу. У клопотанні просить відстрочити сплату судового збору на період до одного тижня з дня отримання даного клопотання.

Ухвалою Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року клопотання Харківської міської ради про відстрочення судового збору залишено без задоволення та апеляційну скаргу визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала мотивована тим, що підстави, на які посилається апелянт у клопотанні про відстрочення сплати судового збору законом не передбачені. Відтак клопотання про відстрочення сплати судового збору задоволенню не підлягає. Разом з тим вимоги ухвали Харківського апеляційного суду від 20 січня 2020 року апелянтом не виконані, скаржник не усунув недоліки апеляційної скарги у строк, встановлений судом, та не сплатив судовий збір у визначеному ухвалою від 20 січня 2020 року розмірі.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У квітні 2020 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Харківської міської ради на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Зазначає, що Харківська міська рада є представницьким органом територіальної громади і здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із своєю діяльністю за рахунок коштів міського бюджету. З метою оплати судового збору була подана заявка на фінансування до Департаменту бюджету та фінансів, однак отримання фінансування безпосередньо на реєстраційний рахунок Харківської міської ради потребує певного часу, що не дозволяє, з об`єктивних причин, усунути недоліки протягом десяти днів.

У липні 2020 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу Харківської міської ради в якому, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду касаційну скаргу Харківської міської ради передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.

Ухвалою Верховного Суду від 16 червня 2020 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи № 641/3706/19 із Комінтернівського районного суду м. Харкова, встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2020 року матеріали справи № 641/3706/19 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення апеляційного суду - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм процесуального права.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися на справедливих судових процедурах, передбачених положеннями законодавства, які регулюють вирішення відповідних процесуальних питань.

Апеляційна скарга за формою і змістом повинна відповідати вимогам статті 356 ЦПК України.

Згідно з частиною другою статті 357 ЦПК України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 356 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої-третьої статті 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Апеляційна скарга на судове рішення місцевого суду підлягає оплаті судовим збором за ставками, визначеними підпунктами 6, 9 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір».

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, Харківська міська рада просила скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, тобто, як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру: визнати ОСОБА_1 наймачем житлового приміщення, змінити договір найму житлового приміщення та зобов`язати Харківську міську раду укласти договір найму на квартиру. Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно визначився із розміром судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної скарги на ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року, який становить 2 305,20 грн (1536,80 грн х 150%).

Визначений судом апеляційної інстанції розмір судового збору, який підлягав сплаті при поданні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у цій справі, відповідає вимогам підпункту 6 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір», а саме: 150 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви.

Доводи заявника про те, що ухвала апеляційного суду від 12 березня 2020 року перешкоджає розгляду справи, тим самим не дає можливості скористатися правом заявника на оскарження рішення по справі, що в свою чергу порушує норми Конвеції про захист прав людини і основоположних свобод, є безпідставними, з огляду на таке.

Судовіпроцедури повинні бути справедливими, особа не може бути безпідставно позбавлена права на апеляційне оскарження рішення суду, оскільки це буде порушенням права на справедливий суд, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція).

У пункті 55 рішення у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) підкреслив, що обмеження, накладене на доступ до суду, буде несумісним із пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законної мети або коли не існує розумної пропорційності між застосованими засобами та законністю цілі, якої прагнуть досягти.

ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).

Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред`явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).

Разом з тим національне законодавство встановлює механізм відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати. Так відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Таким чином, положеннями вищезазначеного Закону не передбачено можливості звільнення або розстрочення сплати судового збору для юридичних осіб. Ці процесуальні норми, якими керувався суд апеляційної інстанції є зрозумілими та наслідки їх невиконання є достатньо передбачуваними.

Викладене дає підстави для висновку, що суд апеляційної інстанції правомірно відмовив у задоволенні клопотання Харківської міської ради про відстрочення сплати судового збору, оскільки таке клопотання не передбачене законом.

Аргументи касаційної скарги про те, що Харківська міська рада є представницьким органом територіальної громади і здійснює відшкодування витрат, пов`язаних із своєю діяльністю за рахунок коштів міського бюджету і з метою оплати судового збору була подана заявка на фінансування до Департаменту бюджету та фінансів, однак отримання фінансування безпосередньо на реєстраційний рахунок Харківської міської ради потребує певного часу, що не дозволяє, з об`єктивних причин усунути недоліки протягом десяти днів, Верховний Суд відхиляє, оскільки це не звільняє заявника від обов`язку сплати судового збору.

З огляду на те, що Харківською міською радою не виконано вимог ухвали Харківського апеляційного суду від 20 січня 2020 року про залишення позовної заяви без руху та не надано доказів сплати судового збору суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку визнаючи апеляційну скаргу неподаною та повертаючи її.

При цьому визнання неподаною та повернення апеляційної скарги Харківської міської ради на рішення суду першої інстанції не є позбавленням його права доступу до суду у розумінні статті 6 Конвенції, оскільки вказане не перешкоджає повторному зверненню відповідача з апеляційною скаргою до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення скарги (частина сьома статті 185 ЦПК України).

Із змісту касаційної скарги, оскаржуваного судового рішення убачається, що скарга є необґрунтованою, правильне застосовування судом норм матеріального та процесуального права є очевидними і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Наведені у скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Щодо розподілу судових витрат

Статтею 416 ЦПК України передбачено, що постанова суду касаційної інстанції складається, в тому числі із розподілу судових витрат.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 401 406 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Харківської міської ради залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського апеляційного суду від 12 березня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді