Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору (ВС/КЦС у справі № 757/32917/17-ц від 07.05.2020)

Фабула судового акту: Справи предметом яких є спори про захист честі, гідності та ділової репутації є досить цікавим з точки зору оцінки судами тієї чи інформації як такої, що завдає шкоди честі і гідності та відокремлення фактів від оціночних суджень.

У даній справі особа звернулась до досить поважного видання із позовом у якому просила визнати недостовірною та такою, що порушує її честь, гідність та ділову репутацію інформацію, поширену журналістом видання, який у своїй статті вказав, що «мої матеріальні та грошові ресурси розтаскав мій близький друг, з яким ми були знайомі з першого класу початкової школи, він же - управляючий моїми справами (позивач). Фактично він привласнив мою власність».

Судом першої інстанції у задоволенні такого позову було відмовлено, оскільки на думку районного суду уривок інформації окремо з тексту, яку просить спростувати позивач, є власною думкою відповідача журналіста та оцінкою дій позивача, а відтак є оціночним судження.

Апеляційний та касаційний суди також стали на бік журналіста.

Зокрема Касаційний цивільний суд переглядаючи справу за скаргою позивача у своїй постанові зазначив, що відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Одночасно за положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Отже чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Аналізуйте судовий акт: Оприлюднення інформації про кримінальні провадження із зазначенням імені особи за відсутності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, стосовно неї, є незаконним і порушує її права (ВС/КЦС,справа № 760/20787/18, 31.10.19)

До кого позиватись якщо власник веб-сайту (порушник) невідомий? (Приморський райсуд міста Одеси від 27 червня 2019 р. у справі № 522/10710/19)

Образливі вислови на кшалт «Ви тупий?» не є розповсюдженням недостовірної інформації (ВС/КЦС № 591/7099/16-ц від 20.05.2019)

Звернення до правоохоронного органу про порушення прав особи не може вважатись поширенням відомостей, які порочать честь, гідність чи ділову репутацію (ВС/КЦС,справа № 523/4380/15-ц, 20.12.18)

Суд має обгрунтувати чому він важає певну фразу оціночним судженням (ВС/КЦС у справі № 369/1052/16-ц від 08.05.2018 р.)

Образи висловлені нецензурною лайкою навіть у присутності сторонніх осіб не є інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію (Самбірський міськрайонний суд у справі № 466/4312/17 від 07.12.2017)

Постанова

Іменем України

07 травня 2020 року

м. Київ

справа № 757/32917/17-ц

провадження № 61-4421св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є., Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: товариство з обмеженою відповідальністю «ЗН УА», ОСОБА_1 , ОСОБА_2

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Чистяковою Наталією Олександрівною, на рішення Печерського районного суду м. Києва в складі судді Остапчук Т. В. від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Стрижеуса А. М., Поливач Л. Д., Шкоріної О. І. від 30 січня 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів, у якому просив визнати недостовірною та такою, що порушує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, поширену ОСОБА_1 09 липня 2016 року у інформаційно-аналітичному тижневику « Дзеркало тижня. Україна » НОМЕР_1 за ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Енергоринок» у статті з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2: «мої матеріальні та грошові ресурси розтаскав мій близький друг, з яким ми були знайомі з першого класу початкової школи, він же - управляючий моїми справами ОСОБА_1 . Фактично він привласнив мою власність». Зобов`язати ОСОБА_1 протягом семи днів з дня набрання рішенням суду законної сили спростувати поширену недостовірну інформацію, зазначену вище в резолютивній частині рішення, шляхом направлення до редакції інформаційно-аналітичного тижневика «Дзеркало тижня. Україна » (м. Київ, вул. Московська, будинок 19/1, літера А) повідомлення наступного змісту: «Надана мною в інтерв`ю інформаційно-аналітичному тижневику « Дзеркало тижня . Україна» 09 липня 2016 року інформація про те, що моїх матеріальні та грошові ресурси розтаскав мій близький друг, з яким ми знайомі з першого класу початкової школи, він же - управляючий моїми справами ОСОБА_1 . Фактично він привласнив мою власність - є недостовірною», з подальшою публікацією цього повідомлення в найближчому черговому випуску інформаційно-аналітичного тижневика « Дзеркало тижня. Україна » від власного імені та за власні кошти. Зобов`язати товариство з обмеженою відповідальністю «ЗН УА» (далі - ТОВ «ЗН УА») протягом семи днів з дня набрання судовим рішенням законної сили розмістити у найближчому черговому випуску інформаційно-аналітичного тижневика « Дзеркало тижня Україна » спростування інформації у розділі «Енергоринок», а за відсутності наразі розділу з такою назвою - у будь-якому іншому розділі газети, спростування наступного змісту: «Поширена ОСОБА_1 09 липня 2016 року у інформаційно-аналітичному тижневику « Дзеркало тижня. Укрїна» НОМЕР_1 за ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Енергоринок» у статті під назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2» інформація «мої матеріальні та грошові ресурси розтаскав мій близький друг, з яким ми знайомі з першого класу початкової школи, він же - управляючий моїми справами ОСОБА_1 фактично він привласнив мою власність» - є недостовірною.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що висловлена інформація, а саме уривок інформації окремо з тексту, яку просить спростувати позивач, є власною думкою відповідача ОСОБА_1 та оцінкою дій позивача, а відтак є оціночним судження.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд, погоджуючись з висновками місцевого суду про відмову в позові, зазначив, що висновки суду першої інстанції відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону, судом надано належну оцінку всім наданим матеріалам.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

У березні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що оспорювана інформація була побудована у формі звинувачення щодо скоєння злочинів, та є недостовірною, принижує честь, гідність і ділову репутацію. Наслідки поширення негативної та недостовірної інформації призвели до негативного ставлення друзів та знайомих до позивача. При цьому, висновки суду, що оспорювана інформація є оціночним судженням не відповідають обставинам справи, оскільки виходячи з її змісту чітко видно, що ОСОБА_5 стверджує, що позивач позбавив його права приватної власності на належні йому речі та грошові кошти і, на даний час переховується.

Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить зазначену касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що суди дійшли правильного висновку про те, що висловлена інформація є власною думкою відповідача та оцінкою дій позивача.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу № 757/32917/17-ц з Печерського районного суду м. Києва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що 09 липня 2016 року у інформаційно-аналітичному тижневику « Дзеркало тижня . Україна» НОМЕР_1 за ІНФОРМАЦІЯ_1 у розділі «Енергоринок» розміщено статтю з назвою « ІНФОРМАЦІЯ_2».

Указана стаття містить інтерв`ю ОСОБА_1 наданого журналісту редакції видання «Дзеркало тижня. Україна» ОСОБА_2 , яке містить інформацію «Понад те, поки мене тримали в ув`язненні, мої матеріальні та грошові ресурси розтаскав мій близький друг, з яким ми знайомі з першого класу початкової шкоди, він же - управляючий моїми справами ОСОБА_1 . Фактично він привласнив мою власність. Зараз він переховується на Кіпрі ».

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Конституція України визначає честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю та що кожен має право на повагу до його гідності (статті 3, 28).

Разом із цим Конституцією України гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушення чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (стаття 34 Конституції України).

Так, згідно з вимогами частини першої статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Положеннями статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії» (12/1984/84/131) (Страсбург, 08 липня 1986 року) зазначено, що свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 Конвенції, свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком образи та наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема вживання гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості і ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлювання оціночних суджень.

Таким чином, розрізняючи факти та оціночні судження, слід виходити з того, що існування фактів можна довести, а правдивість критичного висловлювання не підлягає доведенню. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.

Крім того, аналіз національного законодавства та стаття 10 Конвенції і практики її застосування свідчить про те, що межі свободи вираження думок залежать від їх змісту та від того, чим займається особа, стосовно якої ці думки висловлені.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки чинним законодавством не передбачена можливість притягнення до відповідальності за висловлювання оціночних суджень. Вони, як і думки, переконання, судження, критична оцінка певних фактів і недоліків не можуть бути предметом судового захисту, оскільки будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів не можуть бути перевірені на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи, наведені в обґрунтування касаційної скарги, не можуть бути підставами для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції, були предметом дослідження у суді із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

Оскільки оскаржувані судові рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - адвокатом Чистяковою Наталією Олександрівною, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді