Правочин може бути визнаний судом недійсним, якщо його вчинено представником з перевищенням повноважень, і цей правочин в наступному не був схвалений довірителем (ВС/КЦС, справа № 711/8571/16-ц, 03.10.19)

Фабула судового акта: В обґрунтування позовних вимог про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу позивач вказувала, що їй на праві власності належала 1/2 частка квартири; відповідач, діючи на підставі довіреності позивача, продала зазначену частку квартири на користь двох осіб, що також є відповідачами у цій справі. Однак позивач не уповноважувала відповідача продавати її частку квартири іншим особам, крім своєї племінниці. Враховуючи те, що відповідач діяла з перевищенням наданих їй, як представнику, повноважень, позивач просила визнати недійним цей договір купівлі-продажу квартири, в частині продажу 1/2 частки квартири та визнати за нею право власності на цю частку квартири.

Рішенням районного суду у задоволенні позовних вимог було відмовлено, але рішенням апеляційного суду це рішення скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги задоволено, - визнано частково недійсним договір купівлі - продажу в частині продажу, належну позивачеві на праві приватної власності 1/2 частину квартири, але в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на 1/2 частину квартири – відмовлено, оскільки позивачем в позовній заяві не ставилося питання про такий спосіб захисту порушеного права як реституція, яка може бути застосована у зв’язку із визнанням правочину недійсним, з чим погодився і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Як видно з постанови ВС/КЦС, що пропонується увазі читачів, судове рішення обґрунтовано наступними приписами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє. Відповідно до ст. 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Таким чином ст. 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень.

Висновок судів апеляційної та касаційної інстанцій зводиться до того, що при укладенні оскаржуваного правочину представником позивача були вчинені дії з перевищенням наданих повноважень та укладено договір не з тією особою, з якою позивач мала намір укласти договір при наданні довіреності відповідачеві, у зв`язку з чим відбулося порушення її прав. Враховуючи ці обставини, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень порушив права власника нерухомого майна, тому позивач обрала правильний та ефективний спосіб захисту порушеного права.

Аналізуйте судовий акт: Передача в оренду державного майна без погодження з Фондом держмайна України - правові наслідки (ВС/ВГС у справі № 903/946/17 від 30 листопада 2018р.)

Відсутність нотаріального посвідчення договору лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи свідчить про його нікчемність, оскільки такій договір містить елементи договорів найму та купівлі-продажу (справа № 757/15611/16-ц, 25.10.17)

Визнання недійсним договору купівлі-продажу автомобіля, що є спільною сумісною власністю подружжя (Черняхівський районний суд Житомирської області у справі № 293/564/16-ц від 09 жовтня 2017р.)

Договір вкладу має своїм наслідком передачу готівкових грошей вкладника у власність банку, і спричинення шкоди вкладнику працівником банку, не звільняє банк від відповідальності (Києво-Святошинський райсуд, справа № 369/10789/14-ц, 16.03.17)

Постанова

Іменем України

03 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 711/8571/16-ц

провадження № 61-24306св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Калараша А. А. (суддя-доповідач), Сімоненко В.М.,Штелик С. П.

учасники справи:

позивач- ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3 ,

відповідач - ОСОБА_4 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- ОСОБА_5 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- ОСОБА_6 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору- Служба у справах дітей Черкаської міської ради,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року, ухвалене у складі колегії суддів Вініченка Б. Б., Сіренка Ю.В., Пономаренка В.В.,

ВСТАНОВИВ

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У вересні 2016 року позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , служба у справах дітей Черкаської міської ради про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказувала, що їй на праві власності належала 1/2 частка квартири АДРЕСА_9 . У листопаді 2012 року ОСОБА_2 , діючи на підставі довіреності позивача від 24 червня 2011 року, продала зазначену частку квартири на користь ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , однак позивач не уповноважувала ОСОБА_2 продавати її частку квартири іншим особам, окрім своєї племінниці ОСОБА_6 . Враховуючи те, що ОСОБА_2 діяла з перевищенням наданих їй, як представнику, повноважень, тому позивачка просила визнати недійним договір купівлі-продажу квартири від 27 листопада 2012 року, в частині продажу 1/2 частки квартири, яка належала позивачці, та визнати за нею право власності на цю частку квартири.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що судом не встановлено обставин, які б свідчили, що факт укладання договору купівлі-продажу спірної квартири, якимось чином порушує права або законні інтереси позивачки, а тому заявлені нею вимоги не підлягають судовому захисту.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 22 грудня 2016 - скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано частково недійсним договір купівлі - продажу від 27 листопада 2012 року , посвідчений приватним нотаріусом Черкаського міського нотаріального округу Ткаченко І. П. , зареєстрований в реєстрі № 5233 в частині продажу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , належну ОСОБА_1 на праві приватної власності 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 .

Рішення суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що при укладенні оскаржуваного правочину представником позивача були вчинені дії з перевищенням наданих повноважень та укладено договір не з тією особою, з якою позивач ОСОБА_1 мала намір укласти договір при наданні довіреності ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відбулося порушення її прав. Також, позивачкою строк позовної давності не пропущено, оскільки вона є громадянкою держави Ізраїль та постійно там проживає, а про оскаржуваний договір їй стало відомо лише у червні 2016 року.

Додатковим рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 27 квітня 2017 року ухвалено по даній справі додаткове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_4 - відмовлено.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 просили скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а справу направити до суду апеляційної інстанції для нового розгляду.

ОСОБА_2 просила скасувати рішення суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Зупинено виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року до закінчення касаційного провадження у справі.

У квітні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_4 на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу з Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У травні 2018 року справу № 711/8571/16-ц передано до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мотивована тим, що апеляційним судом було проігноровано вимоги статей 203 215 216 388 ЦК України а також те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту.

Апеляційний суд вийшов за межі доводів апелянта ОСОБА_1 та вирішив питання щодо застосування позовної давності та всупереч матеріалам справи та наданим доказам констатував, що позивач є громадянином Ізраїлю та постійно проживала там і не могла знати про відчуження належної Їй Ѕ частки спірної квартири.

Суд не звернув увагу на те, що довіреності надані позивачем ОСОБА_1 на різних повірених ОСОБА_5 , ОСОБА_2 зареєстровано в реєстрі під одним номером.

Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 мотивовано тим, що суд апеляційної інстанції правильно встановив, що оскаржуваним договором було порушено права ОСОБА_1 , оскільки він був укладений з перевищенням наданих представнику повноважень, а тому суд апеляційної інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що висновок cуду апеляційної інстанції щодо тлумачення довіреності , вислів якої «продати або подарувати ОСОБА_6 » слід розуміти як продати або подарувати ОСОБА_6 , є помилковим.

Суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку щодо не пропущення позовної давності, оскільки матеріали справи вказують на безспірність того, що позивачці було достовірно відомо про продаж спірної квартири в січні 2013 року.

Відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 до суду не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_1 були власниками в рівних частках квартири АДРЕСА_4 (а.с.8-9).

24 червня 2011 року ОСОБА_1 склала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_2 користуватися та розпорядитися на власний розсуд повіреної - продати або подарувати ОСОБА_6 - належну довірительці спірну квартиру (а.с.10).

24 червня 2011 рокуОСОБА_1 склала іншу довіреність, якою уповноважила ОСОБА_5 придбати на її ім`я за ціну та на умовах йому відомих квартиру за адресою: АДРЕСА_5 (а.с.124).

27 листопада 2012 року ОСОБА_2 продала ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належну ОСОБА_1 Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 (а.с.11-12).

20 січня 2013 року позивач в м. Тель-Авів, Ізраїль, уклала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_5 купити на її користь квартиру АДРЕСА_10 (а.с.126-127).

На підставі зазначеної довіреності ОСОБА_5 16.04.2013р. було укладено договір купівлі-продажу зазначеної квартири з ТОВ «Лабрадоріт», відповідно до якого ОСОБА_1 набула право власності на цю квартиру (а.с.41).

Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_5 . Проте вона також проживає у Ізраїлі, а тому постійно переїздить між двома країнами (а.с.146).

Подружжя Бершадських разом з донькою - ОСОБА_6 - на час розгляду справи у суді першої інстанції проживали за адресою: АДРЕСА_8 .

У спірній квартирі проживають подружжя ОСОБА_7 разом з малолітньою донькою.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та касаційна скарга ОСОБА_2 не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове судове рішення, про задоволення позовних вимог про визнання частково недійсним договору купівлі - продажу від 27 листопада 2012 року , суд апеляційної інстанції виходив з того, що при укладенні оскаржуваного правочину представником позивача були вчинені дії з перевищенням наданих повноважень та укладено договір не з тією особою, з якою позивач ОСОБА_1 мала намір укласти договір при наданні довіреності ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відбулося порушення її прав. Також, позивачкою строк позовної давності не пропущено, оскільки вона є громадянкою держави Ізраїль та постійно там проживає, а про оскаржуваний договір їй стало відомо лише у червні 2016 року.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до статті 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до статті 241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.

Отже, стаття 241 ЦК України презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень.

Судами було встановлено, що ОСОБА_1 склала довіреність, якою уповноважила ОСОБА_2 користуватися та розпорядитися на власний розсуд повіреної - продати або подарувати ОСОБА_6 - належну довірительці Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 , таким чином у ОСОБА_1 була наявна воля на відчуження спірного нерухомого майна.

Однак, уповноважуючи ОСОБА_2 користуватися та розпорядитися на власний розсуд повіреної - продати або подарувати ОСОБА_6 - належну довірительці спірну квартиру, ОСОБА_1 обмежила повноваження ОСОБА_2 на відчуження нерухомого майна, висловивши бажання відчужити нерухоме майно конкретній особі у визначений спосіб.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що при укладенні оскаржуваного правочину представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 були вчинені дії з перевищенням наданих повноважень та укладено договір не з тією особою, з якою позивачка ОСОБА_1 мала намір укласти договір при наданні довіреності ОСОБА_2 , у зв`язку з чим відбулося порушення її прав.

Таким чином, суд апеляційної інстанції правильно встановив, що оскаржуваним договором було порушено права ОСОБА_1 , оскільки він був укладений з перевищенням наданих представнику повноважень.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 .

Колегія суддів не приймає доводи касаційної скраги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відносно того, що судом апеляційної інстанції було проігноровано вимоги статей 203 215 216 388 ЦК України а також те, що позивачем обрано невірний спосіб захисту, з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Однак, якщо майно вибуло з володіння власника за його волею (наприклад, передане іншій особі у володіння, зберігання) і в подальшому відплатно продане зберігачем добросовісному набувачу, витребування від останнього майна не допускається.

Враховуючи те, що майно вибуло з володіння ОСОБА_1 з її волі, однак не тій особі якій було заплановано, правочин вчинений представником з перевищенням повноважень порушив права власника нерухомого майна ОСОБА_1 , тому позивач обрала правильний та ефективний спосіб захисту порушеного права.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відносно того, що суд апеляційної інстанції вийшов за межі доводів апелянта ОСОБА_1 та вирішив питання щодо застосування позовної давності та всупереч матеріалам справи та наданим доказам констатував, що позивач є громадянином Ізраїлю та постійно проживала там і не могла знати про відчуження належної Їй Ѕ частки спірної квартири не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 не просила переглянути рішення суду першої інстанції в частині застосування позовної давності.

Проте, відповідачами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 суду першої інстанції було заявлено клопотання про застосування строків позовної до позовних вимог ОСОБА_1 ( а.с.36).

Судом першої інстанції у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено за безпідставністю, а тому клопотання відповідачів про застосування строків позовної давності судом першої інстанції не розглядалось.

Таким чином, суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції, та прийшовши до висновку про наявність порушеного права позивача та про наявність підстав для звернення позивача з відповідним позовом, розглядаючи справу по суті, розглянув питання про застосування позовної давності до позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції прийшов до правильного висновку про те, що позивачкою строк позовної давності не пропущено, а доводи касаційної скарги стосовно неправильного застосування позовної давності зводяться до переоцінки доказів.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_3 , ОСОБА_4 відносно того, що суд не звернув увагу на те, що довіреності надані позивачем ОСОБА_1 на різних повірених ОСОБА_5 , ОСОБА_2 зареєстровано в реєстрі під одним номером не мають значення при розгляді даного спору, оскільки не є предметом розгляду даної справи визнання недійсною довіреності.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_2 .

Доводи касаційної скарги відносно того, що висновок cуду апеляційної інстанції щодо тлумачення довіреності , вислів якої «продати або подарувати ОСОБА_2 » слід розуміти як продати або подарувати ОСОБА_6 , не заслуговують на увагу, оскільки зводяться до переоцінки доказів, що не входить до повноважень суду касаційної інстанції.

Доводи касаційної скарги відносно того, що суд апеляційної інстанції дійшов до помилкового висновку щодо не пропущення позовної давності, оскільки матеріали справи вказують на безспірність того, що позивачці було достовірно відомо про продаж спірної квартири в січні 2013 року зводяться до переоцінки доказів.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновку суду апеляційної інстанції та не дають підстав вважати, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 400 401 402 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 рокузалишити без змін.

Поновити виконання рішення Апеляційного суду Черкаської області від 09 березня 2017 року.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: А. А. Калараш

В. М. Сімоненко

С. П. Штелик