Опікування особою, яка тривалий час перебувала у безпорадному стані свідчить про наявність фактичних шлюбних відносин, а отже є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування (ВС/КЦС у справі № 127/9778/17 від 24.06.2020)

Фабула судового акту: Цивільним законодавством визначено, що підставою для зміни черговості одержання права на спадкування за законом є обставини, які свідчать про те, що особа, яка вимагає зміни такої черговості протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані (ч. 2 ст. 1259 ЦК України).

Тобто незважаючи на те, що відповідно до закону особи, які проживали з померлим однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини є спадкоємцями четвертої черги існують обставини, які дозволяють таку черговість змінити та спадкувати за першою чергою.

Але ж як завжди все залежить від наявності належних та допустимих доказів, які можуть це підтвердити.

У даній справі жінка звернулась до суду із позовом до сина померлого у якому поставила вимоги про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири.

Такі вимоги було обґрунтовано тим, що вона більш ніж 5 років перебувала з померлим у фактичних шлюбних відносинах, вони мали спільний бюджет та побут, здійснювали спільні витрати на майно в інтересах сім`ї, мали взаємні права та обов`язки як подружжя.

У подальшому внаслідок отруєння спадкодавець захворів та кілька разів перебував на стаціонарному лікуванні. У зв`язку із захворюванням стан здоров`я чоловіка погіршувався: знизилася працездатність, пам`ять, втрачалися навички по самообслуговуванню. З цього часу чоловік через хворобу знаходився у безпорадному стані, а вона здійснювала догляд за ним.

Виходячи із наведених обставин позивач вважає себе спадкоємцем першої черги, оскільки протягом тривалого часу проживала зі спадкодавцем однією сім`єю без реєстрації шлюбу та доглядала за померлим, який знаходився у безпорадному стані.

Рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій у задоволені вимог щодо зміни черговості одержання права на спадкування було відмовлено оскільки на думку судів такі свої вимоги не довела.

Такі висновки стали підставою для звернення позивача до Касаційного цивільного суду зі скаргою, яку вмотивовано тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили та не встановили обставини, що мають значення для справи, не надали належної правової оцінки показам свідків та проігнорували той факт, що спадкодавець через похилий вік і стан здоров`я потребував стороннього догляду, який йому надавала позивач, що є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування на підставі статті 1259 ЦК України.

Касаційну скаргу КЦС задовольнив.

Приймаючи таке рішення суд касаційної інстанції у своїй постанові вказав, що виходячи з аналізу норм ст. 1259 ЦК України в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими.

При цьому проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі ст. 1261 ЦК України.

За змістом ч. 2 ст. 1259 ЦК України при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

За матеріалами даної скарги спадкодавець неодноразово перебував на стаціонарних лікуваннях у зв`язку з отруєнням сурогатами алкоголю та у подальшому стан його здоров`я погіршився та було встановлено діагноз: легка деменція внаслідок ураження головного мозку змішаного ґенезу (токсичного та судинного).

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи померлий страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (токсичного, судинного), внаслідок чого не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.

Проте, судами не надано оцінку цьому доказу з точки зору можливого безпорадного стану померлого у період проживання з позивачем та не оцінили усі надані у справі докази у їх сукупності, що і призвело до винесення передчасного рішення про недоведеність вимог позивача судами попередніх інстанцій.

Аналізуйте судовий акт: ВС/КЦС: Перебування на амбулаторному лікуванні є підставою для надання додаткового строку для прийняття спадщини (ВС/КЦС у справі № 315/714/19 від 23.11.2020)

ВС/ККС: Підтримання стосунків між колишнім подружжям не є підставою для набуття права на спадщину (ВС/КЦС у справі № 761/24118/18 від 13.02.2020)

Визнання частки померлого у праві спільної сумісної власності на будинок та визнання права власності (Котелевський районний суд Полтавської обл. від 06.08.2019 р., справа № 535/803/19)

Визнання права власності в порядку спадкування за законом у випадку наявності заповіту (Полтавський районний суду Полтавської області по справі № 545/864/19 від 03.06.2019 р.)

Постанова

Іменем України

24 червня 2020 року

м. Київ

справа № 127/9778/17

провадження № 61- 3706св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М. (суддя-доповідач),

суддів: Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Перша Вінницька державна нотаріальна контора,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року у складі судді Вохмінової О. С. та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року у складі колегії суддів: Зайцева А. Ю., Ковальчука О. В., Сала Т. Б.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - Перша Вінницька державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім`єю, зміну черговості одержання права на спадкування, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на 1/2 частку квартири за адресою: АДРЕСА_1 .

Позов мотивовано тим, що з 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 перебувала у фактичних шлюбних відносинах та проживала однією сім`єю із ОСОБА_3 . У період спільного проживання вони мали спільний бюджет та побут, здійснювали спільні витрати на майно в інтересах сім`ї, мали взаємні права та обов`язки як подружжя.

У 2010 році ОСОБА_3 отруївся сурогатами алкоголю, у зв`язку з чим потрапив до лікарні та тричі протягом року перебував на стаціонарному лікуванні з діагнозом: токсична енцефалополінейропатія з порушенням функції ходи, інтелектуально-мнестичним порушенням. У зв`язку із захворюванням стан здоров`я чоловіка погіршувався: знизилася працездатність, пам`ять, втрачалися навички по самообслуговуванню. З цього часу чоловік через хворобу знаходився у безпорадному стані, а вона здійснювала догляд за ОСОБА_3

15 серпня 2012 року ОСОБА_3 склав заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Ю. Д., відповідно до якого він все своє майно заповів ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер. Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина на належну йому квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

До Першої Вінницької державної нотаріальної контори у встановлений законом шестимісячний строк із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 окрім ОСОБА_1 звернувся син померлого - ОСОБА_2

07 жовтня 2017 року ОСОБА_2 державним нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної контори Дишкант М. В. видано свідоцтво про право на спадщину - квартиру АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 вважала, що вона є спадкоємцем першої черги, оскільки протягом тривалого часу проживала однією сім`єю із ОСОБА_3 без реєстрації шлюбу та доглядала за померлим, який знаходився у безпорадному стані.

Посилаючись на зазначене та з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила :

1) встановити факт проживання однією сім`єю з ОСОБА_3 із 1996 року до дня його смерті;

2) змінити черговість одержання права на спадкування майна, визначивши право ОСОБА_1 на спадкування за законом разом із спадкоємцем першої черги ОСОБА_2 ;

3) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою 07 жовтня 2017 року (спадкова справа № 523/2013, реєстр № 2/2471) на ім`я ОСОБА_2 ;

4) визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Короткий зміст рішення суду першої та апеляційної інстанції

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року, позов задоволено частково.

Встановлено факт проживання ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про зміну черговості одержання права на спадкування, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за законом на Ѕ частку квартири, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, мотивовано тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 склалися фактичні стосунки, притаманні подружжю: вони тривалий час проживали разом, між ними були стабільні відносини, спільний побут, домашнє господарство, сімейний бюджет. Вони підтримували один одного, опікувались, виховували сина ОСОБА_1 - ОСОБА_4 , в тому числі доглядали рідних і близьких ОСОБА_3 , у зв`язку з чим наявні правові підстави для задоволення позовних вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу.

Відмовляючи в задоволенні решти позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що позивач не довела свої вимоги в частині зміни черговості одержання права на спадкування на підставі частини другої статті 1259 ЦК України. Вимоги про визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на Ѕ частку квартири є похідними від вимоги про зміну черговості одержання права на спадкування, тому підстав для їх задоволення також немає.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

15 лютого 2019 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, а саме змінити черговість одержання права на спадкування майна ОСОБА_3 , визнавши право за нею на спадкування за законом разом із спадкоємцями першої черги.

Крім того, просить визнати за нею право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2019 року відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

У квітні 2019 року до Верховного Суду надійшла справа №127/9778/17.

Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2020 року справу призначено до судового розгляду.

Аргументи учасників справи

Доводи касаційної скарги

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повно та всебічно не дослідили та не встановили обставини, що мають значення для справи, не надали належної правової оцінки показам свідків та проігнорували той факт, що ОСОБА_3 через похилий вік і стан здоров`я потребував стороннього догляду, який йому надавала ОСОБА_1 , що є підставою для зміни черговості одержання права на спадкування на підставі статті 1259 ЦК України.

Висновки судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають дійсності та ґрунтуються виключно на припущеннях.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу

05 червня 2019 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Відзив мотивовано безпідставністю доводів скарги та законністю рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року та постанови Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року, у яких суди зробили вмотивовані висновки про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Короткий зміст пояснення на відзив

08 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду пояснення на відзив ОСОБА_2 , в якому просить касаційну скаргу задовольнити. При цьому посилається на безпідставність доводів відзиву, які не спростовують факт порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що починаючи із 1996 року ОСОБА_1 проживала із ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 , вели спільне господарство.

З 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 проживали в квартирі АДРЕСА_4 , що належала на праві ОСОБА_1 , спільно несли витрати на утримання житла, придбання речей, продуктів, здійснювали догляд за хворою матір`ю ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , за братом - ОСОБА_6 , допомагали їм вести побут, оплачували комунальні послуги.

На підставі свідоцтва про право власності на житло від 30 вересня 1993 року, а також свідоцтва про право на спадщину за законом від 17 квітня 2013 року ОСОБА_3 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_2 .

У 2010 році ОСОБА_3 неодноразово перебував на стаціонарних лікуваннях у зв`язку з отруєнням сурогатами алкоголю, в 2012 році стан здоров`я погіршився та було встановлено діагноз: легка деменція внаслідок ураження головного мозку змішаного ґенезу (токсичного та судинного).

ОСОБА_3 перебував на стаціонарному лікуванні:

- з 04 червня 2010 року до 09 червня 2010 року у Вінницькій міській клінічній лікарні швидкої допомоги з діагнозом: «отруєння сурогатами алкоголю важкого ступеню»;

- з 13 червня 2010 року до 25 червня 2010 року у терапевтичному відділенні Вінницької міської клінічної лікарні № 1 з діагнозом: дифузні зміни паренхіми печінки, поліпи сечового міхура, хронічний пієлонефрит, токсична енцефалопатія після важкого отруєння сурогатами алкоголю;

- з 16 серпня 2010 року до 26 серпня 2010 року в неврологічному відділенні Вінницької міської клінічної лікарні з діагнозом: токсична енцефалополінейропатія з порушенням функції ходи, інтелектуально-мнестичним порушенням;

- з 16 травня 2012 року до 06 червня 2012 року КЗ «ВОПНЛ ім. акад. Ющенка» з діагнозом розлади особистості та поведінки внаслідок органічного ураження головного мозку». Виписаний із лікарні з діагнозом: легка деменція внаслідок ураження головного мозку змішаного генезу (токсичного та судинного).

На підставі довіреностей від імені ОСОБА_3 від 13 серпня 2012 року, 16 серпня 2012 року ОСОБА_1 представляла його інтереси при оформленні спадкових прав після смерті його матері - ОСОБА_5

15 серпня 2012 року ОСОБА_3 склав заповіт, який був посвідчений приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Посвятенко Ю. Д., відповідно до якого він все своє майно заповів ОСОБА_1

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

ОСОБА_1 займалася організацією поховання ОСОБА_3 , що підтверджується лікарським свідоцтвом про смерть № 280, свідоцтвом про поховання, довідкою про видачу трупа ОСОБА_3 для поховання, договором на організацію та проведення поховання від 24 квітня 2013 року, видачею матеріальної допомоги від ДСП ВМР.

Посмертною судово-психіатричною експертизою від 24 березня 2014 року (акт № 7) щодо ОСОБА_3 встановлено, що на час написання заповіту від 15 серпня 2012 року ОСОБА_3 страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (токсичного, судинного), внаслідок чого він не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Згідно з висновком невролога від 23 травня 2012 року виявлена у неврологічному стані ОСОБА_3 патологічна симптоматика свідчить про органічне ураження центральної і периферичної нервової системи, а саме - про дисциркуляторну енцефалопатію ІІ ст. змішаного генезу (інтоксикаційного, судинного) та про токсичну полінейропатію.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня

2014 року у справі № 127/27831/13-ц позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсним заповіту, задоволено.

Визнано недійсним заповіт від 15 серпня 2012 року, оскільки на момент підписання заповіту ОСОБА_3 страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного ґенезу (токсичного, судинного), тому він не міг усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2016 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року скасовано і ухвалено нове, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання заповіту недійсним відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 березня 2017 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Апеляційного суду Вінницької області від 05 квітня 2016 року скасовано, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 07 жовтня 2014 року залишено в силі.

07 жовтня 2017 року Першою Вінницькою державною нотаріальною конторою ОСОБА_2 видано свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті батька - ОСОБА_3 , на квартиру

АДРЕСА_2 .

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, врахувавши аргументи, викладені у відзиві, Верховний Суд зробив висновок, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Положеннями частини другої статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вимогами частин першої та другої статті 400 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак, оскаржувані судові рішення в повній мірі не відповідають зазначеним вимогам закону.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

- перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той із подружжя, який його пережив, та батьки;

- друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

- третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

- четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

- п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Таким чином, в основі спадкування за законом знаходиться принцип черговості, який полягає у встановленні пріоритету прав одних спадкоємців за законом перед іншими. Кожна черга - це визначене коло осіб, з урахуванням ступеня їх близькості спадкодавцеві, яке встановлене законом на підставі припущення про те, що спадкодавець залишив би своє майно найближчим родичам, членам сім`ї, утриманцям і (або) іншим родичам до шостого ступеня споріднення.

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої-п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

Разом з тим, відповідно до частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Згідно зі змістом указаної норми закону при вирішенні питання про зміну черговості спадкування позивач повинен довести факт опікування, матеріального забезпечення спадкодавця протягом тривалого часу та перебування спадкодавця в безпорадному стані, тобто стані, обумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли особа не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Судовий порядок зміни черговості застосовується на підставі задоволення позову спадкоємця наступних черг до спадкоємців тієї черги, які безпосередньо закликаються до спадкування. Право на пред`явлення позову про зміну черговості спадкування мають лише спадкоємці за законом.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог у частині зміни черговості одержання права на спадкування, визнання свідоцтва про право на спадщину частково недійсним, визнання права власності на Ѕ частку квартири, суди першої та апеляційної інстанцій виходили із того, що позивач не довела належними і допустимими доказами наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування, зокрема те, що ОСОБА_3 перебував у безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво, а вона, саме в зв`язку з його безпорадним станом, протягом тривалого часу опікувалась ним, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу.

Колегія суддів частково не погоджується із зазначеним висновком судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на наступне.

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Основного Закону України.

Частиною першою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Обов`язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_3 був у безпорадному стані, потребував стороннього догляду та допомоги, а вона піклувалася про нього та матеріально забезпечувала.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 (тобто, не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини), мали спільний побут та бюджет, виховували разом сина ОСОБА_4 . Крім того, ОСОБА_1 здійснювала догляд за хворою матір`ю ОСОБА_3 - ОСОБА_5 , за братом - ОСОБА_6 , допомагала їм вести побут, готували їжу, оплачували комунальні послуги, а після їх смерті займалася похованням. Зазначені обставини свідчать про надання ОСОБА_1 іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження. ОСОБА_3 працював на різних посадах лише до 2007 року, ОСОБА_1 була офіційно працевлаштована, є ветераном праці, а тому висновок судів про те, що позивач не надавала матеріальної допомоги чоловіку є передчасним.

Безпорадний стан - стан, при якому людина не може самостійно приймати активні заходи, що забезпечують її існування або оберігають її життя, здоров`я та гідність. Безпорадність може бути обумовлена фізіологічними причинами або може супроводжуватися патологічним процесами або бути їх наслідком (при психічних і нервових захворюваннях, при важких захворюваннях, що супроводжуються різкою фізичною слабкістю).

Безпорадний стан можливо та необхідно доказувати відповідними доказами, у тому числі записами в медичних документах.

У справі, що переглядається, судами встановлено, що відповідно до медичних документів у 2010 році ОСОБА_3 неодноразово перебував на стаціонарних лікуваннях у зв`язку з отруєнням сурогатами алкоголю, в 2012 році стан здоров`я погіршився та було встановлено діагноз: легка деменція внаслідок ураження головного мозку змішаного ґенезу (токсичного та судинного).

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на висновок судово-психіатричної експертизи від 24 березня 2014 року (акт № 7) згідно якого ОСОБА_3 страждав на хронічне психічне захворювання у вигляді деменції внаслідок органічного ураження головного мозку змішаного генезу (токсичного, судинного), внаслідок чого не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Разом з тим, у порушення вимог статей 81 89 ЦПК України, судами не надано оцінку цьому доказу з точки зору можливого безпорадного стану ОСОБА_3 у період проживання з ОСОБА_1 та не оцінили усі надані у справі докази у їх сукупності.

Посилання суду першої інстанції на те, що відповідно до довідки від 23 грудня 2013 року № 3769, виданої КЗ «Вінницький обласний наркологічний диспансер «Соціотерапія», ОСОБА_3 на наркологічному диспансерному обліку не перебував, з урахуванням інших встановлених обставин справи та показів свідків, не є беззаперечним підтвердженням того, що ОСОБА_3 не перебував у безпорадному стані та не потребував стороннього догляду.

Таким чином, встановивши всі вищезазначені обставини, суди зробили передчасний висновок про недоведеність того, що у зв`язку з безпорадним станом ОСОБА_3 позивач протягом тривалого часу опікувалася ним, матеріально забезпечувала та надавала іншу допомогу.

Ураховуючи, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами повністю не встановлені, а тому судові рішення не відповідають вимогам статті 263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу статті 411 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувані судові рішення не відповідають у повній мірі приписам цивільного процесуального законодавства з огляду на передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій щодо відсутності правових підстав для зміни черговості одержання права на спадкування.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

У силу положень статті 400 ЦПК України касаційний суд позбавлений процесуальної можливості встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами попередніх інстанції, та давати оцінку доказам, які судами не досліджено, а відтак, не має можливості вирішити спір по суті за результатами касаційного перегляду.

Згідно з пунктом 1 частини третьою статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Зокрема суд не дослідив експертизу, як можливий письмовий доказ безпорадного стану.

За таких обставин, коли фактичні обставини для правильного вирішення справи судами не встановлені, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими та в силу статті 411 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статями 400 409 411 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

РішенняВінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року в частині відмови у задоволенні позову про зміну черговості одержання права на спадкування скасувати, справу у цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

В решті рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 18 вересня 2018 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 17 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді