Головна Блог ... Цікаві судові рішення Підтримання стосунків між колишнім подружжям не є підставою для набуття права на спадщину (ВС/КЦС у справі № 761/24118/18 від 13.02.2020) Підтримання стосунків між колишнім подружжям не є ...

Підтримання стосунків між колишнім подружжям не є підставою для набуття права на спадщину (ВС/КЦС у справі № 761/24118/18 від 13.02.2020)

Відключити рекламу
- 0_65117300_1606715933_5fc48a1d9f020.jpg

Фабула судового акту: Розірвання шлюбу є зміною сімейного стану, яка скасовує цивільні права та обов’язки подружжя стосовно один до одного. Один із таких прав є право на спадкування, оскільки відповідно до ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

При цьому, звертаючись до положень Сімейного кодексу до подружжя, чий брак є зареєстрованим відносяться і пари, які шлюб не реєстрували, але проживали разом та їх відносинам були притаманні ознаки сім’ї.

У даній справі жінка звернулась до суд із позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу, та зміну черговості одержання права на спадкування мотивуючи його тим, що після розлучення вона продовжувала проживати разом зі своїм колишнім чоловіком, але через невеликий час після їх розлучення її колишній чоловік помер і повторно зареєструвати шлюб не встигли, хоча і продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, підтримувати сімейні відносини.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що підтримання стосунків між позивачем та спадкодавцем після розірвання шлюбу й до часу смерті спадкодавця не можуть слугувати підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу і тим більше не можуть бути підставою для визначення позивача в якості спадкоємця за законом.

Апеляційний суд з такою думкою погодився.

Позивачем на вказані рішення було подано касаційну скаргу, яку Касаційний цивільний суд також залишив без задоволення.

Приймаючи таку постанову, КЦС послався на те, що за положеннями за ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Наявність такого факту встановлюється судом суд на підставі доказів ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Отже проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За положеннями частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності.

Аналізуйте судовий акт: Визнання частки померлого у праві спільної сумісної власності на будинок та визнання права власності (Котелевський районний суд Полтавської обл. від 06.08.2019 р., справа № 535/803/19)

Відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем (ВС/КЦС,справа № 484/747/17, 10.01.19)

Безпорадний стан спадкодавця повинен підтверджуватися медичними документами, а не лише показаннями свідків, якщо існує спір за спадок між спадкоємцями (ВС/КЦС у справі № 200/21452/15-ц від 17 жовтня 2018 р.)

Постанова

Іменем України

13 лютого 2020 року

м. Київ

справа № 761/24118/18

провадження № 61-14867св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Висоцької В. С., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Головне територіальне управління юстиції у місті Києві,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу, та зміну черговості одержання права на спадкування, третя особа: Головне територіальне управління юстиції у місті Києві за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року у складі судді Фролової І. В.та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року у складі колегії суддів: Саліхова В. В., Головачова Я. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та дружини без шлюбу, та зміну черговості одержання права на спадкування посилаючись на те, що з червня 2011 року вона почала проживати з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік та дружина. 28 квітня 2015 року вони зареєстрували шлюб, весь час проживали в квартирі, яка належала померлому за адресою: АДРЕСА_1 .

У липні 2017 року між позивачем та померлим виник конфлікт і вони подали заяву про розірвання шлюбу, 26 серпня 2017 року шлюб було розірвано, проте відносини фактично підтримувались. Позивач разом з померлим спільно проживали.

Восени 2017 року у ОСОБА_3 діагностували онкологічне захворювання, а ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. Позивач зазначала, що повторно зареєструвати шлюб не встигли, але не дивлячись на це, з липня 2017 року до 30 грудня 2017 року продовжували проживати однією сім`єю, вести спільне господарство, підтримувати сімейні відносини.

Після смерті чоловіка відкрилась спадщина у вигляді ј частини квартири АДРЕСА_2 . Позивач зазначала, що у покійного чоловіка від попереднього шлюбу є син - ОСОБА_2 , який до 2012 року проживав разом з позивачем та покійним батьком, у 2016 році він виїхав до Ізраїлю на постійне місце проживання.

Про смерть батька позивач повідомила сина через спільних знайомих, оскільки стосунки не підтримувала, жодної матеріальної допомоги на поховання батька син не надавав, як і не приймав жодної участі в лікуванні батька. Позивач вважала, що фактично була дружиною померлого з червня 2011 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , а тому має право на спадкування першої черги.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, що складаються із витрат на правову допомогу у розмірі 13 100 грн.

Судове рішення місцевого суду мотивоване тим, що з позовних вимог позивача не зрозуміло, що є підставою для зміни черговості і одержання права на спадкування. Підтримання стосунків між позивачем та спадкодавцем після розірвання шлюбу й до часу смерті спадкодавця не можуть слугувати підставою для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без укладання шлюбу і тим більше не можуть бути підставою для визначення позивача в якості спадкоємця за законом.

Постановою Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року залишено без змін.

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з`ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази, унаслідок чого ухвалив законне і обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

08 серпня 2019 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 рокута постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просила судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір, неповно з`ясували обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення, а обставини, які суди вважали встановленими не доведені належними та допустимими доказами.

ОСОБА_1 зазначала, що з ОСОБА_3 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка з червня 2011 року по 27 квітня 2015 року, між яким був укладений шлюб. Після розірвання шлюбу позивач продовжувала піклуватися про чоловіка, вести спільне господарство, підтримувати сімейні відносини. Повторно зареєструвати свій шлюб вони не встигли, але не дивлячись на це з липня 2017 року до 30 грудня 2017 року продовжували проживати однією сім`єю.

Судами не враховано та не надано належної оцінки показанням свідків і письмовим доказами, якими підтверджується факт, що позивач, проживаючи із спадкодавцем однією сім`єю здійснювала догляд за ним, а також приймала безпосередню участь в організації поховання та поминання.

За життя ОСОБА_3 заповіту не складав, відповідно спадкування буде відбуватися за законом, а встановлення факту проживання однією сім`єю необхідно для належного оформлення права на спадщину після смерті чоловіка.

Звертає увагу на те, що судом безпідставно прийняті докази від відповідача щодо понесених витрат на правову допомогу.

Вказує на упереджене ставлення суду до позивача, відхилення поданих останньою доказів та беззаперечне їх прийняття наданих відповідачем.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

28 квітня 2015 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб.

26 серпня 2017 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.

ОСОБА_1 після розлучення надавала допомогу ОСОБА_3 у зв`язку з хворобою, однак доказів та підтвердження того, що вони, у вказаний період проживали однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу не надано.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина у вигляді 1/4 частини квартири АДРЕСА_2 .

Від попереднього шлюбу у ОСОБА_3 є син - ОСОБА_2

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 16 серпня 2019 відкрито провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Шевченківського районного суду м. Києва від 26 лютого 2019 року.

28 серпня 2019 року справа № 761/24118/18 надійшла до Верховного Суду.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року № 460-ІХ установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Тому у тексті цієї постанови норми ЦПК України наводяться в редакції, яка була чинною станом на 07 лютого 2020 року.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини 2 статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно із статтею 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Крім того, для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 3 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

Згідно частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Апеляційний суд, даючи оцінку наданим доказам та показанням свідків на підтвердження того, що сторони проживали однією сім`єю у вказаний період, дійшов правильного висновку про відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 усталених відносин, які притаманні подружжю.

Спадкування за законом здійснюється у наступній черговості (при цьому кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування, встановлених статтею 1259 ЦК України):

перша черга: діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті), той з подружжя, який його пережив, та батьки;

друга черга: рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері;

третя черга: рідні дядько та тітка спадкодавця;

четверта черга: особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини;

п`ята черга: інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення, та утриманці спадкодавця (неповнолітня або непрацездатна особа, яка не була членом сім`ї спадкодавця, але не менш як п`ять років одержувала від нього матеріальну допомогу, що була для неї єдиним або основним джерелом засобів до існування).

Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Системне тлумачення положень статей 1258, 1259 та інших положень книги 6 ЦК України дозволяє стверджувати про необхідність розмежовувати такі правові конструкції як «одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) та «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом». «Одержання права на спадкування наступною чергою» (частина друга статті 1258 ЦК України) стосується другої - п`ятої черг і пов`язується із такими негативними юридичними фактами як: відсутність спадкоємців попередньої черги; усунення спадкоємців попередньої черги від права на спадкування; неприйняття спадкоємцями попередньої черги спадщини; відмова від прийняття спадщини.

На «зміну суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом» в межах певної черги впливають так юридичні факти як: зміна черговості на підставі договору або рішення суду (стаття 1259 ЦК України); застосування правил про право представлення (стаття 1266 ЦК України); відмова спадкоємця від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за законом (частина друга статті 1274 ЦК України); спадкова трансмісія (стаття 1276 ЦК України); збереження правового зв`язку при усиновленні (частина третя статті 1260 ЦК України). Зміна суб`єктного складу осіб, які набувають право на спадкування за законом стосується першої - п`ятої черги.

Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини.

При вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення в них права на спадкування за законом у першу чергу на підставі статті 1261 ЦК України.

За змістом частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Підставами для задоволення позову щодо зміни черговості одержання спадкоємцями за законом права на спадкування є сукупність наступних юридичних фактів, встановлених у судовому порядку: 1) здійснення опіки над спадкоємцем, тобто надання йому нематеріальних послуг (спілкування, поради та консультації, поздоровлення зі святами, тощо); 2) матеріальне забезпечення спадкодавця; 3) надання будь-якої іншої допомоги спадкодавцеві, тобто такої допомоги, яка має матеріалізоване вираження - прибирання приміщення, приготування їжі, ремонт квартири; 4) тривалий час здійснення дій, визначених у пунктах 1-3; 5) безпорадний стан спадкодавця, тобто такий стан, під час якого особа неспроможна самостійно забезпечувати свої потреби, викликаний похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Для задоволення такого позову необхідна наявність всіх п`яти вищезазначених обставин.

Проте позивачем не доведено наявність зазначених вище юридичних фактів у їх сукупності, що є її процесуальним обов`язком у силу статті 12 81 ЦПК України.

Підтримання стосунків між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 після розірвання шлюбу і до часу смерті, надання позивачем матеріальної допомоги спадкодавцю, показання свідків не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних рішень, оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення на основі оцінки всієї сукупності наданих сторонами доказів.

Під час розгляду справи позивачем не надано належних доказів, які б давали їй право на спадкування разом із спадкоємцем першої черги за законом та не доведено відповідними засобами доказування наявність вказаних у статті 1259 ЦК України юридичних фактів у їх сукупності для зміни черговості одержання права на спадкування.

На підставі належної оцінки зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно застосував до спірних правовідносин наведені вище норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про зміну черговості одержання права на спадкування.

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18) зроблено висновок, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Розподіл судових витрат було здійснено з урахуванням положень частини першої статті 141 ЦПК України та частини четвертої статті 137 ЦПК України, а тому посилання касаційної скарги про їх неправильний розподіл Верховним Судом відхиляються у силу їх безпідставності.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів, Верховний Суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, оскільки підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 26 лютого 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 16 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді

  • 6946

    Переглядів

  • 0

    Коментарі

  • 6946

    Переглядів

  • 0

    Коментарі


  • Подякувати Відключити рекламу

    Залиште Ваш коментар:

    Додати

    КОРИСТУЙТЕСЯ НАШИМИ СЕРВІСАМИ ДЛЯ ОТРИМАННЯ ЮРИДИЧНИХ ПОСЛУГ та КОНСУЛЬТАЦІЙ

    • Безкоштовна консультація

      Отримайте швидку відповідь на юридичне питання у нашому месенджері, яка допоможе Вам зорієнтуватися у подальших діях

    • ВІДЕОДЗВІНОК ЮРИСТУ

      Ви бачите свого юриста та консультуєтесь з ним через екран , щоб отримати послугу Вам не потрібно йти до юриста в офіс

    • ОГОЛОСІТЬ ВЛАСНИЙ ТЕНДЕР

      Про надання юридичної послуги та отримайте найвигіднішу пропозицію

    • КАТАЛОГ ЮРИСТІВ

      Пошук виконавця для вирішення Вашої проблеми за фильтрами, показниками та рейтингом

    Популярні судові рішення

    Дивитись всі судові рішення
    Дивитись всі судові рішення
    logo

    Юридичні застереження

    Protocol.ua є власником авторських прав на інформацію, розміщену на веб - сторінках даного ресурсу, якщо не вказано інше. Під інформацією розуміються тексти, коментарі, статті, фотозображення, малюнки, ящик-шота, скани, відео, аудіо, інші матеріали. При використанні матеріалів, розміщених на веб - сторінках «Протокол» наявність гіперпосилання відкритого для індексації пошуковими системами на protocol.ua обов`язкове. Під використанням розуміється копіювання, адаптація, рерайтинг, модифікація тощо.

    Повний текст

    Приймаємо до оплати