Наявність спору про майно не є перепоною для видачи обмежувального припису (ВС/КЦС у справі № 522/19426/20-ц від 12.05.2021)

Фабула судового акту: Обмежувальний припис є новелою в чинному законодавстві та його видача спрямована насамперед на профілактику домашнього насильства.

Виходячи з духу Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» інтереси особи, яка постраждала від домашнього насильства мають переважати над інтересами кривдника, зокрема його майновими правами.

Виходячи із положень ст. 60 Сімейного кодексу України майно чоловіка та дружини, набуте ними у шлюбі є їх спільною сумісною власністю.

Виходячи із наведених положень СК окремі суди не зважаючи на норми Закону «Про запобігання та протидію домашньому насильству» надавали перевагу майновим інтересам кривдників, які фактично є співвласниками майна та виходячи із непорушності права власності відмовляли у видачі обмежувальних приписів, оскільки вважали це перепоною для реалізації вказаного майнового права.

Однак, у постанові Касаційного цивільного суду, що пропонується до уваги останній визнав пріоритет інтересів постраждалих осіб та зробив висновок про те, що наявність майнового спору не може бути перепоною для видачі обмежувальних приписів.

У даній справі жінка звернулась до суду із заявою про видачу обмежувального припису, мотивуючи свої вимоги тим, що між нею та її чоловіком наявний майновий спір, який є предметом судового розгляду, щодо квартири, яка належить їй та її чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Не зважаючи на те, що даний спір на час подання даної заяви ще невирішений її колишній чоловік, його мати та вітчим заселились до даної квартири та повідомили її, що у цій квартирі тепер також будуть проживати й вони. З цього часу родичи її чоловіка налаштовують малолітню доньку проти неї, у присутності дитини систематично негативно висловлюються у її бік, ображають, погрожують, залякують, провокують сварки, внаслідок чого у неї та дитини погіршився психологічний стан.

Суд першої інстанції вказану заяву залишив без задоволення з тих підстав, що конфліктна ситуація у квартирі, де мешкає заявник з неповнолітньою дитиною, штучно створена обома сторонами (заявником та заінтересованими особами), оскільки вони мають один до одного майнові претензії щодо нерухомого майна і не вирішений по суті спір щодо нього, який перебуває на розгляді у суді.

Апеляційний суд із такими висновками не погодився, рішення місцевого суду скасував та заяву задовільнив.

Приймаючи таке рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що сторони, зважаючи на життєву ситуацію, не проявили один до одного належної поваги і толерантності. Разом з тим, зневажливе ставлення з боку заявниці не супроводжувалося вираженням словесних образ на чиюсь адресу, у той час, як чоловіком та його родичами, дійсно були висловлені словесні образи на адресу заявника. Встановивши факт словесних образ на адресу заявниці та пригніченість емоційного стану і психологічний стрес дитини, що вбачається з висновку психолога, суд першої інстанції не вжив в якості протидії домашньому насильству у формі психологічного насильства такий передбачений захід, як обмежувальний припис.

Врахувавши вкрай неприязні стосунки, які склалися між заявником, яка до вирішення спору про право власності на квартиру проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою донькою, з одного боку, та матір'ю s вітчимом іншого співвласника квартира - колишнього чоловіка заявниці -, з іншого боку, кожен з яких має на праві власності власне житло, оцінивши ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у формі психологічного насильства, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити заяву про видачу обмежувального припису.

Касаційний цивільний суд з такими висновками апеляційного суду погодився.

Мотивуючи свої висновки КЦС у своїй постанові вказав, що визначальним у цій справі є не сама конфліктна ситуація, що виникла між сторонами, і не сам існуючий між ними майновий спір, а є виключно поведінка однієї людини (людей) до іншої (інших) і така поведінка, дія містить ознаки домашнього насильства у формі, передбаченій Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Водночас обмеження права співвласника квартири розпоряджатися своїм майном не є підставою для скасування судового рішення, оскільки тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

Аналізуйте судовий акт: Дід має право на особисте спілкування з дитиною та брати участь у її вихованні, а той із батьків, з ким проживає дитина, не має перешкоджати йому (ОП КЦС/ВС у справі № 638/12278/15-ц від 12.04.2021)

Видача обмежувального припису створює умови уникнення конфліктних ситуацій, втім законом не перебачено такого виду обмежувального припису, як заборону особі входити до місця реєстрації (ВС/КЦС,№ 638/17813/18,04.07.19)

До спеціальних заходів протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника, що приймається на підставі оцінки ризиків для постраждалої особи (Черняхівський райсуд, справа № 293/656/19, 26.04.19)

Постанова

Іменем України

12 травня 2021 року

м. Київ

справа N 522/19426/20-ц

провадження N 61-3094св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б.І. (суддя-доповідач), Коломієць Г.В.,

Луспеника Д.Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1, яка дії в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2;

заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - та ОСОБА_4 на постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П., Князюка О.В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Заява мотивована тим, що вона та ОСОБА_5 з 21 жовтня 2006 року по 09 квітня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_2. Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати разом з нею у квартирі АДРЕСА_1, яка на праві спільної часткової власності належить їй та ОСОБА_5, по 1/2 частці кожному. Наразі між нею та її колишнім чоловіком існує невирішений по суті майновий спір щодо цієї квартири, справа N 522/24929/15-ц за позовом ОСОБА_5 до неї знаходиться на розгляді в Одеському апеляційному суді. Незважаючи на це, 23 жовтня 2020 року за її з донькою відсутності у квартирі ОСОБА_3 (колишня свекруха) та ОСОБА_4 (чоловік ОСОБА_3 і вітчим колишнього чоловіка) самовільно вселилися у квартиру та повідомили її, що у цій квартирі тепер також будуть проживати й вони. З цього часу ОСОБА_3 та ОСОБА_4 налаштовують малолітню доньку проти неї, у присутності дитини систематично негативно висловлюються у її бік, ображають, погрожують, залякують, провокують сварки, внаслідок чого у неї та дитини погіршився психологічний стан. Донька відчуває глибокі психологічні страждання, оскільки в силу свого віку болісно сприймає конфлікт між нею, її матір'ю, та бабусею - ОСОБА_7, ініціатором якого є остання. Через систематичне психологічне насильство, нервові зриви, донька відвідує психолога та постійно перебуває у пригніченому стані. Вказане систематичне психологічне насильство негативно вплинуло на розвиток малолітньої ОСОБА_2, оскільки з 23 жовтня 2020 року і по теперішній час ситуація не змінилась, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, відмовляються покинути її та доньки місце проживання, тим самим тільки погіршують стан психічного здоров'я останніх та продовжують психологічне знущання над ними.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_1, яка дії в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, просила суд видати обмежувальний припис, яким вжити наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 і ОСОБА_4 та покладення на них обов'язків:

- заборонити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебувати у квартирі АДРЕСА_1 з постраждалими особами: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, строком на шість місяців.

- заборонити ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, наближатися не ближче ніж на 30 метрів до місяця проживання постраждалих осіб: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, за адресою: АДРЕСА_2, а також до будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб, строком на шість місяців.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року у складі судді Чернявської Л.М. у задоволенні заяви ОСОБА_1, яка дії в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що заявником не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про порушення вимог Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" або Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінокі чоловіків". Конфліктна ситуація у квартирі, де мешкає ОСОБА_1 з неповнолітньою дитиною, штучно створена обома сторонами (заявником та заінтересованими особами), оскільки вони мають один до одного майнові претензії щодо нерухомого майна і не вирішений по суті спір щодо нього, який перебуває на розгляді у суді.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_8 - задоволено частково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким заяву ОСОБА_1, яка дії в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про видачу обмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, задоволено. Видано обмежувальний припис, яким вжито наступні заходи тимчасового обмеження прав ОСОБА_3 та ОСОБА_4:

- заборонено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, перебувати у квартирі АДРЕСА_1 з постраждалими особами: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, строком на чотири місяці.

- заборонено ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, наближатися не ближче, ніж на 30 метрів до місця проживання постраждалих осіб:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5, за адресою: АДРЕСА_2, а також до будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб, строком на чотири місяці. У решті заяви відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи заяву ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, про видачу обмежувального припису, апеляційний суд виходив із того, що сторони, зважаючи на життєву ситуацію, не проявили один до одного належної поваги і толерантності. Разом з тим, зневажливе ставлення з боку ОСОБА_1 не супроводжувалося вираженням словесних образ на чиюсь адресу, у той час, як ОСОБА_3, дійсно були висловлені словесні образи на адресу заявника - ОСОБА_1. Встановивши факт словесних образ на адресу заявниці та пригніченість емоційного стану і психологічний стрес дитини, що вбачається з висновку психолога від 27 жовтня 2020 року, суд першої інстанції не вжив в якості протидії домашньому насильству у формі психологічного насильства такий передбачений захід, як обмежувальний припис.

Врахувавши вкрай неприязні стосунки, які склалися між заявником, яка до вирішення спору про право власності на квартиру проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою донькою, з одного боку, та матір'ю і вітчимом іншого співвласника квартира - колишнього чоловіка заявниці - ОСОБА_5, з іншого боку, кожен з яких має на праві власності власне житло, оцінивши ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у формі психологічного насильства, апеляційний суд вважав за необхідне задовольнити заяву про видачу обмежувального припису строком на чотири місяці.

Короткий зміст касаційних скарг

У окремих касаційних скаргах, які є ідентичними, представник ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване судове рішення апеляційного суду скасувати, а рішення районного суду залишити в силі.

Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року відкрито касаційне провадження у вищевказаній справі та витребувано її матеріали з Приморського районного суду м. Одеси.

У березні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи осіб, які подали касаційні скарги

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 та ОСОБА_4 мотивовані тим, що рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у справі N 522/24929/15-ц зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено та визнано за ним право особистої приватної власності на двокімнатну квартиру АДРЕСА_1. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна. Згідно зі статтею 150 ЖК УРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

За змістом статті 47 Конституції України та частини третьої статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Вони вселилися у спірну квартиру на законних підставах, оскільки син - ОСОБА_3 - ОСОБА_5 - надав їй нотаріальну довіреність з правом користування та розпорядженням усім його майном, так як він не може фактично проживати у квартирі, оскільки його колишня дружина постійно провокує його на конфлікт у присутності їх спільної малолітньої дитини. Саме ОСОБА_1 є ініціатором конфлікту, вона негативно висловлювалася на їх адресу, вдаючись до психологічного тиску, нехтуючи при цьому психічним станом власної дитини. Заявником не доведено, що вони вчиняли фізичне, психологічне чи економічне насильство, відносно них відсутній факт притягнення їх до адміністративної відповідальності, отже, вони не набули статусу кривдників у розумінні положень Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Доводи особи, яка подала відзив на касаційні скарги

У квітні 2021 року до Верховного Суду надійшли ідентичні відзиви представника ОСОБА_1 - ОСОБА_9 - на касаційні скарги, в яких зазначено, оскаржувана постанова апеляційного суду є законною та обґрунтованою, а доводи касаційних скарг - безпідставними. Дії ОСОБА_3 та ОСОБА_4 слід кваліфікувати як домашнє насильство у формі психологічного насильства. Самоправне вселення та приживання заінтересованих осіб у квартирі, в якій заявник постійно проживала з малолітньою дитиною, без їх відома та згоди, усупереч бажання останніх, викликало у них побоювання за свою безпеку, спричинили емоційну невпевненість та безумовно завдають шкоди психічному здоров'ю як заявнику, так і малолітній дитині - ОСОБА_2.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційних скарг цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судами встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 21 жовтня 2006 року по 09 квітня 2019 року перебували у зареєстрованому шлюбі, від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася донька - ОСОБА_2.

Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати разом з ОСОБА_1 у квартирі АДРЕСА_1, яка на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_5, по 1/2 частці кожному.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 квітня 2020 року у справі N 522/14691/18, що набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої доньки у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 20 серпня 2018 року.

Наприкінці 2015 року між ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_4 - вітчимом ОСОБА_5 виник спір щодо права власності на квартиру АДРЕСА_1. Наразі справа N 522/42929/15-ц перебуває на розгляді в Одеському апеляційному суді та спір між сторонами, який триває протягом п'яти років, ще не вирішений по суті.

ОСОБА_1 зазначала, що мати ОСОБА_5 - ОСОБА_3 із вітчимом ОСОБА_5 - ОСОБА_4 вчиняють проти неї та її малолітньої доньки - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, домашнє насильство, а саме психологічно тиснуть на них. При цьому ОСОБА_5 - батько малолітньої дитини самоусунувся від вирішення цього спору.

Згідно з протоколу психологічного обстеження неповнолітньої ОСОБА_2 від 27 жовтня 2020 року виниклий конфлікт пов'язаний із вселенням у спірну квартиру матері ОСОБА_5 - ОСОБА_3 із вітчимом ОСОБА_5 - ОСОБА_4, що порушує звичне життя дитини, яка не відчуває себе у безпеці, що дуже схоже на психологічне насилля, як це вважає по відношенню до себе і сама дитина.

Згідно з довіреністю від 22 липня 2018 року від колишнього чоловіка заявника та співвласника квартири ОСОБА_5, останній уповноважив ОСОБА_3 розпоряджатись усім його майном та майном, яке буде придбано у майбутньому, а також відповідно до довіреності від 26 жовтня 2020 року ОСОБА_5 уповноважив ОСОБА_3 бути його представником з питань, серед іншого, які будуть стосуватись управління, розпорядження та експлуатації усім його майном.

Основним нормативно-правовим актом, яким регулюються спірні правовідносини, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Відповідно до пунктів 3, 6, 8 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" домашнє насильство - діяння (дія або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім'ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім'єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров'ю особи.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 24 цього Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

Частиною другою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов'язків:

1) заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою;

2) усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;

3) обмеження спілкування з постраждалою дитиною;

4) заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою;

5) заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;

6) заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.

Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з'ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи заяву про видачу обмежувального припису, апеляційний суд правильно зазначив, що визначальним у цій справі є не сама конфліктна ситуація, що виникла між сторонами, і не сам існуючий між ними майновий спір, а є виключно поведінка однієї людини (людей) до іншої (інших) і така поведінка, дія містить ознаки домашнього насильства у формі, передбаченій Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству".

Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду про те, що районний суд, встановивши факт словесних образ на адресу заявника та пригніченість емоційного стану і психологічний стрес дитини, що вбачається з висновку психолога від 27 жовтня 2020 року, помилково не вжив в якості протидії домашньому насильству у формі психологічного насильства такий передбачений захід, як обмежувальний припис.

Врахувавши вкрай неприязні стосунки, які склалися між заявником, яка до вирішення спору про право власності на квартиру проживає у спірній квартирі разом з неповнолітньою донькою, з одного боку, та матір'ю і вітчимом іншого співвласника квартира - колишнього чоловіка заявниці - ОСОБА_5, з іншого боку, кожен з яких на праві власності має власне житло, апеляційний суд, оцінивши ризик продовження чи повторного вчинення домашнього насильства у формі психологічного насильства, дійшов правильно висновку про необхідність вжиття заходу, як обмежувальний припис, яким заборонити ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувати у спірній квартирі, а також наближатися не ближче, ніж на 30 метрів до місця проживання або будь-якого іншого місця перебування постраждалих осіб, якими є ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_5.

При цьому Верховний Суд погоджується із висновком апеляційного суду, який, врахувавши принцип пропорційності, відповідність вимог заявника щодо застосування заходів тимчасового обмеження прав кривдника частині другій статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", вважав за необхідне видати обмежувальний припис строком на чотири місяці.

Доводи касаційних скарг про те, що відносно них відсутній факт притягнення їх до адміністративної відповідальності, а тому вони не набули статусу кривдників у розумінні положень Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", є безпідставним, так як відсутність постанови суду про визнання винними у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП, та відсутність факту притягнення до відповідальності за вчинення домашнього насильства і не набуття таким чином статусу "кривдника", не може бути підставою для відмови у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об'єктивних обставин, якими підтверджуються доводи заявника.

Посилання касаційної скарги на обмеження права власника квартири розпоряджатися своїм майном не є підставою для скасування судового рішення, так як тимчасове обмеження прав кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису у порядку, визначеному Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству", є легітимним заходом втручання у права та свободи особи.

Зазначене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 17 лютого 2021 року у подібній справі N 766/13927/20-ц, провадження N 61-17471св20.

Інші доводи касаційних скарг висновків суду апеляційної інстанції не спростовують, на його законність не впливають, а в основному направленні на переоцінку доказів, що знаходить поза мажами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення апеляційного суду - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги представника ОСОБА_3 - ОСОБА_6 - та ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.