Постанова

Іменем України

04 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 522/24929/15-ц

провадження № 61-1874св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_3 ,

треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство «Фірма «Асоль», Виконавчий комітет Одеської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Побережник Альоною Олександрівною, на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у складі судді Науменка А. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів: Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року у складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог за первісним позовом

У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору про інвестування в будівництво та додаткових угод до договору, скасування свідоцтв про право власності та визнання права власності.

Позов мотивований тим, що він є вітчимом ОСОБА_2 та, маючи дохід від підприємницької діяльності, звернувся до Приватного підприємства «Фірма «Асоль» (далі - ППФ «Асоль») з метою придбання квартири.

03 квітня 2005 року ОСОБА_2 уклав з ППФ «Асоль» договори про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 та додаткову угоду, відповідно до яких ОСОБА_2 після введення будинку в експлуатацію отримує у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 83,80 кв. м вартістю 258 375,00 грн (далі - квартира), та два паркувальні місця № НОМЕР_6 загальною площею 18,00 кв. м кожне, загальною вартістю 31 800,00 грн (далі - паркомісця).

Кошти для здійснення інвестиційних внесків він надавав ОСОБА_2 в період з 12 квітня 2005 року до 14 листопада 2006 року.

У зв`язку із затримкою у введення будинку в експлуатацію у встановлені договором строки вони не змогли отримати правовстановлюючі документи у 2006 році.

21 жовтня 2006 року ОСОБА_2 уклав шлюб із ОСОБА_3 .

Незадовго до пред`явлення позову він дізнався, що 21 грудня 2009 року після внесення всіх інвестиційних внесків між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладені додаткові угоди до інвестиційних договорів, відповідно до яких ОСОБА_3 введено як другого інвестора в рівних частинах та 20 січня 2010 року за актами приймання-передання передано нерухоме майно, а 15 грудня 2010 року отримано свідоцтва про право власності на квартиру та паркомісця, оформлені на ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах кожному.

Він надав кошти на придбання квартири та паркомісць, про оформлення права власності на відповідачів у рівних частинах йому не було відомо.

Просив визнати недійсними інвестиційні договори, додаткові угоди та скасувати свідоцтва про право власності, видані на ім`я відповідачів, визнати за ними право власності на спірні об`єкти нерухомості.

Короткий зміст позовних вимог за зустрічним позовом

12 червня 2018 року року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору: Приватне підприємство «Фірма «Асоль», Виконавчий комітет Одеської міської ради, про визнання права власності, визнання додаткових угод та свідоцтв недійсними.

Зустрічний позов мотивований тим, що кошти на придбання квартири та паркомісць надавалися його батьком, він не підписував додаткові угоди.

Просив суд визнати додаткову угоду № 1 до договору від 03 квітня 2005 року № 47/стр, додаткову угоду № 1 до договору від 03 квітня 2005 року № 46/п та додаткову угоду № 1 до договору від 03 квітня 2005 року № 47/п недійсними; скасувати свідоцтва про право власності від 15 грудня 2010 року на квартиру та паркомісця, визнати за ним право особистої власності на вказане нерухоме майно.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року у первісному позові відмовлено. Зустрічний позов задоволено.

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору від 03квітня 2005 року № НОМЕР_1 /стр про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладену 21грудня 2009 року між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору від 03квітня 2005 року № 46/п про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладену 21грудня 2009 року між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Визнано недійсною додаткову угоду № 1 до договору від 03квітня 2005 року № 47/п про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 , укладену 21грудня 2009 року між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .

Скасовано свідоцтво про право власності від 15 грудня 2010 року, серія НОМЕР_2 , видане Виконавчим комітетом Одської міської ради на сіпрнуквартиру.

Скасовано свідоцтва про право власності від 15грудня 2010 року, серії НОМЕР_3, НОМЕР_5, видані Виконавчим комітетом Одеської міської ради на паркомісця.

Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на квартиру та паркомісця.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що інвестором спірного майна є ОСОБА_2 , а будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що інвестором квартири та двох паркінгів був ОСОБА_1 у матеріалах справи немає. Посилання представника ОСОБА_1 на те, що на час укладення договорів інвестування, додаткових угод до цього договору, внесення інвестиційних внесків ОСОБА_2 не мав самостійного заробітку, трудову діяльність не здійснював, отже, не міг придбати спірне майно за власні кошти, грунтуються на припущеннях.

ОСОБА_2 уклав договори інвестування до шлюбу, сплачував внески також до укладення шлюбу, тому суд виходів з того, що немає підстав вважати, що придбання квартири та паркомісць відбулось за рахунок спільних коштів подружжя.

Додаткові угоди,на підставі яких співінвестором разом із ОСОБА_2 стала ОСОБА_3 , підписані не ОСОБА_2 , а іншою особою.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу

ОСОБА_1 залишенобез задоволення.

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 задоволеночастково. Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання додаткових угод недійсними, скасування свідоцтв про право власності, визнання права власності скасовано, у цій частині зустрічного позову відмовлено.

В іншій частині рішення суду залишенобез змін.

Стягненоз ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 28 674,23 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що, встановивши, що інвестором спірного майна виступав ОСОБА_2 , а будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б вказували на те, що інвестором квартири та паркомісць був ОСОБА_1 у матеріалах справи немає, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 .

Суд апеляційної інстанції врахуваввисновок судово-почеркознавчої експертизи Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. засл.проф. М. С. Бокаріуса від 18 грудня 2020 року№ 16438.

Додаткові угоди, на підставі яких ОСОБА_3 набула прав співінвестора спірного нерухомого майна, підписані саме ОСОБА_2 без впливу штучних збиваючих факторів, тому немає підстав для задоволення позову ОСОБА_2 про визнання недійсними додаткових угод.

Факт того, що підпис від імені ОСОБА_2 у актах приймання-передання спірних об`єктів в експлуатацію, вчиненій іншою особою, не впливає на обґрунтованість і правильність вказаного висновку.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У лютому 2022 року ОСОБА_1 через адвоката Побережник А. О. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, просив їх скасувати, справу передати на новий розгляд.

У лютому 2022 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року, просив її скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 .

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що будь-яких заяв від інвестора ОСОБА_2 про введення додаткового інвестора у матеріалах справи немає.

Факт підписання додаткових угод не ОСОБА_2 , а іншою особою, підтверджується відсутністю підпису ОСОБА_2 на примірниках документів, які подавались для оформлення свідоцтв про право власності, та є самостійною підставою визнання додаткових угод недійсними.

Оплату інвестованої нерухомості ОСОБА_2 здійснив до укладення оспорюваних додаткових угод.

Належним способом участі ОСОБА_3 у договорі інвестування мало б бути відступлення прав та обов`язків інвестора на 1/2 частину об`єкта інвестування.

Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України, про можливість залучення другого інвестора за договором інвестування на етапі, коли об`єкт нерухомості уже введено в експлуатацію та грошові зобов`язання інвестора виконані.

В ухваленні судового рішення брали участь судді, яким було заявлено відвід. У заявника сформувався сумнів щодо неупередженості суддів Таварткіладзе О. М. та Заїкіна А. П. у ставленні до до всіх сторін справи, що вплинуло на ухвалення законного рішення.

Існує позапроцесуальний зв`язок між суддями Таварткіладзе О. М., Погорєловою С. О. та стороною у справі ОСОБА_3 , що вказує на упередженість суддів.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у проведенні повторної експертизи.

У висновку експерта від 18 грудня 2020 року у справі № 16438 немає посилань на причини розбіжностей з висновками попередніх експертиз.

В ухвалі при призначення експертизи не зазначені документи, в яких є вільні та умовно-вільні зразки підпису ОСОБА_2 .

Висновок експерта від 18 грудня 2020 року у справі № 16438 є неналежним доказом у справі.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_2 .

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не застосував правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/19866/14-ц, про те, що суд при прийнятті рішення повинен враховувати всі докази, а не тільки експертний висновок.

Представник ОСОБА_2 надав суду рецензію Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеський науковий інститут судових експертиз», відповідно до якої висновки судових експертів у справі є помилковими. Суд апеляційної інстанції повинен був оцінити цю рецензію.

Суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у проведенні повторної експертизи.

Суд апеляційної інстанції задовольнив клопотання представника ОСОБА_3 , проте відхилив усі інші клопотання представника ОСОБА_2 .

Правова природа інвестиційних відносин передбачає вкладення коштів, а ОСОБА_3 будь-яких майнових цінностей в об`єкт інвестування не вкладала. Відсутні підстави вважати її інвестором.

Немає будь-яких доказів волевиявлення інвестора на залучення співінвестором ОСОБА_3 , такі висновки суду апеляційної інстанції грунтуються на припущеннях.

Суд стягнув із ОСОБА_2 увесь розмір судових витрат, проте у позові відмовлено й ОСОБА_5 , тому покладення судових витрат лише на нього є неправомірним.

Аргументи інших учасників справи

Відзиви на касаційні скарги до Верховного Суду не надійшли.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 12 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 та витребувано матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 відкрито з підстав, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 389, пунктами 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389, пунктами 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

З 21 жовтня 2006 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі.

03 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ППФ «Асоль» укладено договір № 47/стр про інвестування в будівництво житлового будинку на АДРЕСА_1 , відповідно до якого ППФ «Асоль» зобов`язалось виконати будівельно-монтажні роботи та ввести житловий будинок в експлуатацію в четвертому кварталі 2006 року та після введення будинку в експлуатацію надати всі необхідні документи для передання інвестору квартири, а ОСОБА_2 зобов`язався поетапно вносити кошти на будівництво з третього кварталу 2005 року до четвертого кварталу 2006 року.

03 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ППФ «Асоль» укладеноінвестиційні договори № 46/п та № 47/п, відповідно до яких ППФ «Асоль» зобов`язалось передати у власність інвестора ОСОБА_2 паркомісця, а ОСОБА_2 зобов`язувався прийняти їх та сплатити інвестиційний платіж у розмірі 15 900,00 грн за кожне.

03 квітня 2005 року між ОСОБА_2 та ППФ «Асоль» укладено додаткову угоду № 1 до договору № 47/стр, згідно з якою розділ 2 договору доповнено пунктом 2.8 щодо передання двох паркомісць, площею 18,00 кв. м кожний, загальною вартістю 31 800,00 грн.

ОСОБА_2 сплачував інвестиційні внески поетапно у період з 12 квітня 2005 року до 14 листопада 2006 року.

21 грудня 2009 року між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено додаткові угоди №1 до договорів № № 46/п, 47/стр, 47/п.

20 січня 2010 року оформлено акти приймання-передання квартири та паркомісць.

15 грудня 2010 року Виконавчий комітет Одеської міської ради на підставі договору № 47/стр, додаткової угоди від 21 грудня 2009 року № 1, акта приймання-передання від 20 січня 2010 року видала ОСОБА_2 та ОСОБА_3 свідоцтво про право власностіна квартиру, серія НОМЕР_2 , та на паркомісця, серії НОМЕР_3 , НОМЕР_5, в рівних частках на праві спільної часткової власності.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_1 стосовно відводу суддів

ОСОБА_1. у касаційній скарзі посилається на те, що вухваленні судового рішення брали участь суді, яким було заявлено відвід. У нього сформувався сумнів щодо неупередженості суддів Таварткіладзе О. М. та Заїкіна А. П.

В суді апеляційної інстанції справа розглядалася колегією суддів у складі Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.

10 серпня 2021 року до Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про відвід суддів.

Вказана заява про відвід обґрунтована тим, що у сторони позивача за первісним позовом є сумніви щодо неупередженості та об`єктивності суддів, оскільки у провадженні районного та апеляційного судів перебувала цивільна справа № 522/19426/20 за заявою ОСОБА_3 , яка діяла у власних інтересах та в інтересах своєї малолітньої доньки ОСОБА_6 , про виданняобмежувального припису, заінтересовані особи: ОСОБА_7 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 .

За результатами розгляду справи № 522/19426/20 рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 06 листопада 2020 року ОСОБА_3 відмовлено у задоволенні заяви. Це рішення районного суду ОСОБА_3 оскаржила в апеляційному порядку. Ухвалою від 04 грудня 2020 року, постановленою Одеським апеляційним судом у складі колегії суддів Таварткіладзе О.М., Заїкіна А. П., Князюка О. В., у справі № 522/19426/20 відкрито апеляційне провадження. Постановою Одеського апеляційного суду від 19 січня 2021 року у цій справі суд апеляційної інстанції задовольнив вимоги ОСОБА_3 про виданняобмежувального припису.

ОСОБА_1 вважає, що у колегії суддів у справі № 522/19426/20 сформулювалась і відповідна позиція щодо обставин справи № 522/24929/15-ц, предметом якої є оскарження права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , і суб`єктивне ставлення до позивача ОСОБА_1 , який, на думку колегії суддів, застосував психічне домашнє насильство до ОСОБА_3 та її малолітньої доньки, а також ставлення до самої ОСОБА_3 , яка на думку колегії суддів є потерпілою.

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року заяву представника ОСОБА_1 про відвід суддів залишено без задоволення.

Суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вказані у заяві про відвід підстави для відводу суддів не вказують на упередженість або необ`єктивність суддів, оскільки доводи заявника мають оціночний характер та є незгодою із судовим рішенням у справі № 522/19426/20, участь в розгляді якої приймали вказані судді, що не може бути підставою для відводу.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції.

Підстави для відводу (самовідводу) судді закріпленні в статті 36 ЦПК України.

Згіднозі статтею 36 ЦПК України суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді.

Суддя підлягає відводу (самовідводу) також за наявності обставин, встановлених статтею 37 цього Кодексу (частина друга статті36 ЦПК України).

Як зазначає Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), найголовніше - це довіра, яку в демократичному суспільстві повинні мати суди у громадськості (рішення ЄСПЛ від 24 травня 1989 року у справі Hauschildt v. Denmark, заява № 10486/83, пункт 48).

Наявність безсторонності для цілей пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається за допомогою суб`єктивного критерію, тобто оцінювання особистого переконання конкретного судді у конкретній справі, а також за допомогою об`єктивного критерію, тобто з`ясування того, чи надав цей суддя достатні гарантії для виключення будь-якого законного сумніву з цього приводу (рішення ЄСПЛ від 24 травня 1989 року у справі Hauschildt v. Denmark, заява № 10486/83, пункт 46).

Щодо суб`єктивного критерію, то немає підстав стверджувати, що судді Таварткіладзе О. М. та Заїкіна А. П. виявляють особисту упередженість до учасників справи чи до її результату. Презумпція особистої неупередженості судді діє доти, доки не з`являться докази на користь протилежного.

Згідно з об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані.

Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України).

Правила недопустимості повторної участі судді в розгляді справи, визначені статтею 37 ЦПК України, не передбачають виключення участі судді (суддів), який ухвалив рішення в іншій справі за участю тих самих сторін, у розгляді наступної (будь-якої іншої) справи з такими сторонами.

Наведені представником ОСОБА_1 у заяві про відвід суддів доводи не дозволяють поставити під сумнів безсторонність суддів Таварткіладзе О. М. та Заїкіна А. П. під час розгляду цієї справи, тому за вказаних обставин Верховний Суд погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості підстав відводу суддів.

З тих підстав, що існує позапроцесуальний зв`язок між суддями Таварткіладзе О. М., Погорєловою С. О. із стороною у справі ОСОБА_3 , відвід суддям заявлявлений не був, тому ці доводи касаційної скарги ОСОБА_1 не можуть бути підставою для скасування рішення суду апеляційної інстанції.

Щодо доводів касаційних скарг про неукладеність додаткових угод з огляду на відсутність підпису ОСОБА_4 та непроведення повторної екпертизи

Предметом спору є визнання недійсним договору про інвестування в будівництво та додаткових угод до нього, визнанняправа власності на квартиру та паркомісця.

Право власності на предмет спору зареєстровано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках кожному, на праві спільної часткової власності, на підставі інвестиційного договору та додаткових угод до цих договорів, які оспорюються.

ОСОБА_1 і ОСОБА_2 оспорюють належність підпису, вчиненого від імені ОСОБА_2 , в додаткових договорах про інвестування в будівництво.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку (частина перша статті 207 ЦК України в редакції на час укладення спірних додаткових угод).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (частина друга статті 207 ЦК України).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (стаття 12 ЦПК України).

Згідно зі статтею 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Верховний Суд зауважує, що розподіл обов`язків з доказування здійснюється відповідно до законодавчо закріплених загальних і спеціальних правил. Загальні правила діють для всіх справ незалежно від їх матеріально-правової природи. Спеціальні правила (презумпції та фікції) застосовуються стосовно певних категорій справ або при вирішенні окремих процесуальних питань. Змістом і тих, і інших є припущення про наявність або про відсутність позовних фактів. Виняткиіз загального правила розподілу обов`язку доказування випливають з норм матеріального права.

Відповідно до висновку судово-почеркознавчої експертизи від 28 грудня 2017 року № 17-2884/01 підписи від імені ОСОБА_2 у примірниках додаткової угоди №1 до договору №46/п; додаткової угоди №1 до договору № 47/п; акта приймання-передання, на підставі якого отримано свідоцтва про право власності на квартиру від 15 грудня 2010 року, серія НОМЕР_2 , на паркомісця від 15 грудня 2010 року, серії НОМЕР_4 , виконані не самим ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням його підписів.

Згідно з висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи № 16438 від 18 грудня 2020 рокупідписи від імені ОСОБА_2 у документах: «Дополнительное соглашение № 1 к договору № 47/стр от 03 апреля 2005 года об инвестировании в строительство жилого дома по адрессу: АДРЕСА_1 » від 21 грудня 2009 року; «Дополнительное соглашение № 1 к договору № 46/п от 03 апреля 2005 года об инвестировании в строительство жилого дома по адрессу: АДРЕСА_1 » від 21 грудня 2009 року; «Дополнительное соглашение № 1 к договору № 47/п от 03 апреля 2005 года об инвестировании в строительство жилого дома по адрессу: АДРЕСА_1 » від 21 грудня 2009 року виконані ОСОБА_2 . Підписи від імені ОСОБА_2 у документах: актах приймання-передання від 20січня 2010 року, на підставі яких отримані свідоцтва про право власності на квартиру від 15 грудня 2010 року, серія НОМЕР_2 , на паркомісця від 15 грудня 2010 року, серії НОМЕР_3 , НОМЕР_5 , виконані не ОСОБА_2 , а іншою особою з наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_2 (під впливом штучного збиваючого фактору).

Представник ОСОБА_2 не погодився з висновком додаткової судово-почеркознавчої експертизи від 18грудня 2020 року № 16438 та заявив клопотання про призначення нової повторної експертизи, яке залишено ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 серпня 2021 року без задоволення.

Заявники у касаційних скаргах посилаються на те, що суд апеляційної інстанції безпідставно відмовив у проведенні повторної експертизи.

Верховний Суд дійшов висновку про безпідставність таких доводів касаційних скарг, з огляду на таке.

Відповідно частини другої статті 113 ЦПК України якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена повторна експертиза, яка доручається іншому експертові (експертам).

Згідно з Інструкцієюпро призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 08жовтня 1998 року № 53/5, повторною є експертиза, під час проведення якої досліджуються ті самі об`єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз). Комісійною є експертиза, яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Комісія експертів може утворюватися органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), або керівником експертної установи.

Повторна експертиза призначається, коли є сумніви у правильності висновку експерта, пов`язані з його недостатньою обґрунтованістю чи з тим, що він суперечить іншим матеріалам справи, а також за наявності істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи. Істотними можуть визнаватися, зокрема, порушення, які призвели до обмеження прав обвинуваченого чи інших осіб. В ухвалі (постанові) про призначення повторної експертизи зазначаються обставини, які викликають сумніви у правильності попереднього висновку експерта. Комісійна експертиза призначається у випадках, коли є потреба провести дослідження за участю декількох експертів- фахівців у одній галузі знань.

Згідно з матеріалами справи суд апеляційної інстанції призначив повторну судову почеркознавчу експертизу, провівши всі необхідні процесуальні дії для збирання матеріалів, необхідних для проведення експертизи.

Відмовивши представнику ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про призначення нової повторної експертизи, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з висновком повторної судово-почеркознавчої експертизи від 18 грудня 2020 року № 16438 експертиза проведена у межах наданого порівняльного матеріалу, перелік якого наведено; судові експерти попереджені про кримінальну відповідальність за статтями 284 285 КК України; висновок складено з урахуванням проведеної раніше судової почеркознавчої експертизи в Одеському науково-дослідному інституті судових експертиз і висновку від 28 грудня 2017 року № 17-2884/01; під час складання висновку використано науково-технічну та довідкову літератури і методики; експертиза проведена комісією судових експертів у складі двох судових експертів, які мають вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта 1 класу за спеціальністю 1.1 «Дослідження почерку і підписів».

Суд апеляційної інстанції не встановив істотного порушення процесуальних норм, які регламентують порядок призначення і проведення експертизи.

Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, які не спростовані доводами касаційних скарг, що висновок повторної судово-почеркознавчої експертизи № 16438 від 18 грудня 2020 року є обґрунтованим і не викликає сумнівів у його правильності, оскільки при призначенні та проведенні експертизи були додержані вимоги законодавства; експертиза проведена комісією експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань), і всі дії вчинені в межах їх повноважень; надано повні та грунтовні відповіді на визначені питання, які узгоджуються з фактичними обставинами справи; дослідницька частина та підсумковий висновок експертизи є узгодженими між собою.

Доводи касаційної скарги, що суд апеляційної інстанції не оцінив всіх доказів у сукупності, зокрема не врахував подану представником ОСОБА_2 рецензію на висновок експертів від 18 грудня 2020 року № 16438, що проведена ОСОБА_8 , є безпідставними з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 Порядку проведення рецензування висновків судових експертів, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 03 лютого 2020 року № 335/5 (далі - Порядок № 335/5) метою рецензування висновків судових експертів є вдосконалення професійної майстерності експертів, поліпшення якості та обґрунтованості їх висновків. Рецензування не проводиться з метою спростування чи підтвердження висновків. Метою рецензування проєктів висновків є визначення рівня підготовки фахівців, які мають намір отримати кваліфікацію судового експерта.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 335/5 Підставою для рецензування висновків судових експертів, проєктів висновків (далі - висновки) є договір або план щодо підготовки (стажування) фахівця, який має намір отримати (підтвердити) кваліфікацію судового експерта.

Верховний Суд зазначає, що рецензія на висновок експертів від 18 грудня 2020 року № 16438 не є рецензією у розімінні Порядку № 335/5, а суд апеляційної інстанції правильно вказав, що ця рецензія взагалі не може бути взята до уваги, оскільки згідно з відомостями з Реєстру атестованих судових експерті, що є у публічному доступі, свідоцтво експерта ОСОБА_8 є недійсним, що ставить від сумнів допустимість цієї рецензії як доказу.

У постанові Верховного Суду від 17 червня 2020 року у справі № 761/19866/14-ц, на яку посилається ОСОБА_2 . В касаційній скарзі, викладено висновок, що суд під час прийняття судового рішення має враховувати всі докази, а не тільки експертний висновок.

Суд апеляційної інстанції належно оцінив доводи представника ОСОБА_2 щодо незгоди із висновком експерта від 18 грудня 2020 року № 16438, які є аналогічні доводам касаційних скарг, врахував інші докази та відповідно до статті 110 ЦПК України, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу, ухвалив рішення у справі.

З огляду на вказане висновки судів апеляційної інстанції та суду першої інстанції в нескасованій частині не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 червня 2020 року у справі № 761/19866/14-ц, а доводи касаційних скарг в цій частині є безпідставними.

Згідно з статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Доводи заявників про недопустимість врахованих судом апеляційної інстанції доказів стосуються того, що висновок експерта від 18 грудня 2020 року у справі № 16438 є неналежним доказом у справі, відсутні будь-які докази волевиявлення інвестора на залучення ОСОБА_3 співінвестором.

Однак вказані доводи касаційних скарг на обгрунтування наявності підстави, передбаченої пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України (суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів), не відповідають критеріям недопустимості доказів у справі відповідно до статті 78 ЦПК України, а переоцінка доказів у справі не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Стосовно доводів касаційної скарги ОСОБА_1 , щодо неправомірності залучення ОСОБА_3 до договору інвестування

Відповідно до частин другої, третьої статті 6 ЦК України сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 628 ЦПК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною пепршою статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» (у редакції на час укладення додактових угод) основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб`єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода).Укладення договорів, вибір партнерів, визначення зобов`язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб`єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб`єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Відповідно до частини першої статті 5 цього ж закону передбачено, що суб`єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України та іноземних держав, а також держави. Інвестори - суб`єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об`єкти інвестування.

Суди встановили, що 21 грудня 2009 року між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено додаткову угоду № 1 до договору № 47/стр, відповідно до якої сторони дійшли згоди ввести в договір № 47/стр від 03 квітня 2005 року другого інвестора (в рівних частках) ОСОБА_3

21 грудня 2009 року між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 до договору №47/п, відповідно до якої сторони дійшли згоди ввести в договір № 47/п другого інвестора (в рівних частках) ОСОБА_3

21 грудня 2009 року між ППФ «Асоль», ОСОБА_2 і ОСОБА_3 укладено додаткову угоду №1 до договору №46/п, відповідно до якої сторони дійшли згоди ввести в договір № 46/п другого інвестора (в рівних частках) ОСОБА_3

Верховний Суд у цій постанові вже виклав мотиви погодження з висновками суду апеляційної інстанції, яки встановив справжність підпису ОСОБА_2 у вказаних договорах.

Аналіз статей 6 627 628 ЦК України (у редакції на час укладення спірних додаткових угод) дає підстави для висновку, що сторони договору про інвестування у будівництво визначають та погоджують умови договору вільно, самостійно та на власний розсуд, зокрема, щодо розширення його учасників з розподілом частки їхньої участі.

Враховуючи вказане, ОСОБА_2 , як інвестор у договорах, надав згоду на залучення ОСОБА_3 співінвестором нерухомості, а саме квартири та паркомісць.

Статтею 512 ЦК України передбачені підстави заміни кредитора у зобов`язанні.

Посилання у касаційній скарзі ОСОБА_1 на те, що що належним способом залучення ОСОБА_3 до договору інвестування мало б бути відступлення прав та обов`язків інвестора на 1/2 частину об`єкта інвестування відповідно до статті 512 ЦК України є безпідставним, оскільки ці обставини не були заявлені ОСОБА_1 як підстава позову в суді першої інстанції.

Верховний Суд не переглядає справу з підстави відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм правау подібних правовідносинах, а саме пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України про можливість залучення другого інвестора за договором інвестування на етапі, коли об`єкт нерухомості уже введено в експлуатацію та грошові зобов`язання інвестора вже виконані, оскільки визначені диспозицією наведеної норми обставини не входять до предмета доказування у справі та не заявлялися ОСОБА_1 як підстава позову.

Щодо доводів касаційної скарги ОСОБА_2 про неправомірне стягнення з нього судових витрат

Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України).

Постановою Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Відмовлено позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про визнання права власності, визнання додаткових угод та свідоцтв недійсними.

ОСОБА_3 оскаржувала рішення Приморського районного суду м. Одеси від15 листопада 2018 року лише в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_2 .

Оскільки за наслідками розгляду апеляційної скарги ОСОБА_3 рішення суду першої інстанції про задоволення позову ОСОБА_2 скасоване та ухвалено нове судове рішення про відмову у позові в цій частині, судовий збір, сплачений ОСОБА_3 , за подання апеляційної скарги у розмірі 10 695, 83 грн та судові витрати,понесені ОСОБА_3 за проведення повторної судово-почеркознавчої експертизи в суді апеляційної інстанції, у розмірі 17 978, 40 грн, обґрунтовано стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 у загальному розмірі 28 674,23 грн.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційних скарг

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційних скарг без задоволення, а постанови суду апеляційної та рішення суду першої інстанції в нескасованій частині - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в нескасованій частині підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400 401 416 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 , подану адвокатом Побережник Альоною Олександрівною, та касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15 листопада 2018 року в нескасованій частині та постанову Одеського апеляційного суду від 14 грудня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

О. В. Ступак

В. В. Яремко