У кримінальних провадженнях ДОПУСТИМО доводити стан сп’яніння і іншими, окрім лікарського огляду, доказами (ВС/ККС № 571/1436/15-к від 03.12.2019)

Фабула судового акту: Цікаве судове рішення у якому чітко визначений порядок отримання доказів, якими доводиться стан сп’яніння винної особи у кримінальному процесі та відміну кримінального процесу в цій частині від нор Кодексу України про адміністративні правопорушення.

У даній справі апеляційний суд переглядаючи вирок суду першої інстанції визнав особу винною у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 135 та ч. 2 ст. 286 КК України. Водночас судом апеляційної інстанції до засудженого було застосовано положення Закону України «Про амністію у 2016 році».

При цьому підставою для застосування зазначеного Закону стало те, що апеляційний суд переглядаючи справу, докази, які свідчили про перебування винної особи у стані алкогольного сп’яніння визнав недопустимими, оскільки протокол медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивної речовини та стану сп’яніння, а також результат токсикологічного дослідження складено з порушенням вимог щодо форми медичної документації, затверджених Наказом МОЗ України та Інструкції про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена спільним наказом МВС та МОЗ України.

Одночасно апеляційний суд показання свідків про перебування засудженого під час вчинення злочину у стані алкогольного сп’яніння визнав неналежними.

Однак Касаційний кримінальний суд із такими висновками апеляційного суду не погодився та у своїй постанові вказав, що перебування засудженого у стані алкогольного сп`яніння, поза розумним сумнівом підтверджується протоколом медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп`яніння, що міститься у матеріалах кримінального провадження.

Окрім цього, на даний факт вказували у своїх показаннях свідки, потерпіла та сам засуджений під час його допиту на досудовому розслідуванні.

Також ККС зазначив, що згадані вище вимоги відомчих нормативних актів МОЗ України та МВС України не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.

Аналізуйте судовий акт: Наведені у вироку фактичні дані в своїй сукупності мають давати повне уявлення стосовно кожного з елементів складу кримінального правопорушення (ВС/ККС № 753/11543/17-к від 21.03.2019)

За ст. 286 КК України стан алкогольного сп’яніння водія не впливає на кваліфікацію злочину, проте є обтяжуючою обставиною при призначенні покарання і має зазначатись у вироку (ВСУ у справі № 5-368кс(15)16 від 1 грудня 2016р.)

Залишення злочинцем місця ДТП та ненадання допомоги потерпілому, який згодом загинув, не вважаються тяжкими наслідками, які обтяжують покарання відповідно до ст. ст. 135 та 286 КК України (ВС/ККС, № 566/606/15-к від 20 червня 2018 р.)

Постанова

Іменем України

03 грудня 2019 року

м. Київ

справа № 571/1436/15-к

провадження № 51-1922км19

Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого Кишакевича Л. Ю.,

суддів Слинька С.С., Щепоткіної В.В.,

за участю:

секретаря судового засідання Костюченка К.О.,

прокурора Матюшевої О.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора на вирок Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 , раніше судимого вироком Рокитнівського районного суду Рівненської області від 25 березня 2013 року за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 3 400 грн,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 286 КК.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами

першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Сарненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2017 року ОСОБА_1 визнано винуватим:

- за ч. 1 ст. 135 КК з призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки.

На підставі ст. 75 КК ОСОБА_1 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та встановленням іспитового строку на 3 роки, з покладенням обов`язків, передбачених ст. 76 КК, а саме: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи, не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації;

- за ч. 2 ст. 286 КК ОСОБА_1 визнано невинуватим у пред`явленому обвинуваченні та виправдано.

Судом стягнуто з ОСОБА_1 на користь потерпілих ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 84 169 грн на відшкодування шкоди завданої злочином. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави витрати на залучення експерта у сумі 3 314 грн.

Як встановив суд, ОСОБА_1 обвинувачувався у тому, що він 22 липня 2015 року приблизно о 18 годині, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, керуючи в світлу пору доби автомобілем марки «Volkswagen Passat», на якому встановлений реєстраційний номер НОМЕР_1 , що не належить цьому транспортному засобу, без посвідчення водія на право керування транспортним засобом, під час руху автошляхом Вежиця-Рокитне-Борове в напрямку с. Рокитне Рокитнівського району, зі швидкістю приблизно 100-110 км/год., що перевищує допустиме значення швидкості на вказаній ділянці дороги, у порушення вимог п. 2.3 б), п.10.1, 12.3 Правил дорожнього руху, проявив неуважність до дорожньої обстановки й не врахував її, при виникненні перешкоди для руху негайно не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу, перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, перетнув осьову дорожню розмітку та допустив наїзд на попутний гужовий віз під керуванням ОСОБА_5 , внаслідок чого потерпілому спричинено тілесні ушкодження, від яких він ІНФОРМАЦІЯ_2 помер у нейрохірургічному відділенні Рівненської ЦМЛ.

Крім того, усвідомлюючи, що здійснив наїзд на гужовий віз, на якому перебував ОСОБА_5 , нехтуючи моральними та правовими нормами, що зобов`язують надати допомогу людині, яка перебуває у небезпечному для життя стані, ОСОБА_1 , який своїм діянням поставив ОСОБА_5 у небезпечний для життя стан, що позбавляв його можливості вжити заходів до самозбереження через заподіяні тілесні ушкодження у результаті дорожньо-транспортної пригоди, маючи змогу надати потерпілому допомогу, не надав останньому першу медичну допомогу та залишив місце події.

Вироком Апеляційного суду Рівненської області від 13 лютого 2019 року апеляційну скаргу прокурора задоволено частково. Вирок Сарненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 - скасовано, ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК та призначено йому покарання:

- за ч. 2 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 4 роки без позбавлення права керування транспортними засобами;

- за ч. 1 ст.135 КК у виді позбавлення волі на строк 1 рік.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК за сукупністю злочинів, шляхом часткового складання, ОСОБА_1 призначено остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.

На підставі п. «в» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році» ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання.

В решті вирок суду залишено без змін.

Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого через м`якість, просить вирок апеляційного суду скасувати і призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції.

Зокрема, прокурор вважає, що апеляційний суд істотно порушив вимоги кримінального процесуального закону, прийнявши за власною ініціативою рішення про необхідність повторного дослідження доказів та невмотивовано визнав неналежними і недопустимими доказом медичні документи, які підтверджували вчинення ОСОБА_1 злочинів у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через м`якість.

Позиції інших учасників судового провадження

Прокурор у судовому засіданні підтримав касаційну скаргу прокурора та просив її задовольнити у повному обсязі.

Мотиви Суду

Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Відповідно до приписів ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

Доводи касаційної скарги прокурора про неправильне застосування апеляційним судом закону України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості вчинених злочинів та особі засудженого через м`якість, є обґрунтованими.

Так, перевіркою матеріалів провадження встановлено, що, переглядаючи вирок суду першої інстанції за апеляційною скаргою прокурора, апеляційний суд прийшов до обґрунтованого висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги прокурора, скасування вироку Сарненського районного суду Рівненської області від 15 вересня 2017 року щодо ОСОБА_1 та постановлення нового вироку.

Як вбачається зі змісту вироку апеляційного суду, апеляційний суд дійшов висновку про доведеність винуватості вчинення ОСОБА_1 інкримінованих йому кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 286, ч. 1 ст. 135 КК, та призначив йому за цим законом покарання.

При цьому, апеляційний суд зазначив, що сукупність, наданих стороною обвинувачення та досліджених під час апеляційного розгляду доказів, не дозволяє зробити висновку щодо керування ОСОБА_1 транспортним засобом у стані алкогольного сп`яніння. Внаслідок чого, безпідставно та неприйнятно визнав недопустимими доказом медичні документи, які підтверджували вчинення ОСОБА_1 злочинів у стані алкогольного сп`яніння, внаслідок чого неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році», що, як правильно стверджує у своїй касаційній скарзі прокурор, потягнуло за собою невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого через м`якість.

Так, колегією суддів касаційного суду встановлено, що, всупереч безпідставним та неприйнятним твердженням наведеним у вироку апеляційного суду, висновок суду першої інстанції про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння, поза розумним сумнівом підтверджується протоколом медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп`яніння, що міститься у матеріалах кримінального провадження (т. 2 а.п. 94).

Відповідно до інформації, що міститься у даному висновку, лікарем було констатовано, що у ОСОБА_1 є порушення артикуляції, змазаність мови, млява реакція зіниць на світло, хитання при ходьбі на поворотах, нестійкість у позі Ромберга, промазування при пальце-носовій пробі, запах алкоголю з роту, алкоголь при дослідженні повітря становить 1, 6 %. На підставі наведених ознак, йому встановлено діагноз - алкогольне сп`яніння. Вказаний висновок підтверджується й токсилогічним дослідженням № 417 (т. 2 а.п. 101).

Крім того, як вмотивовано встановив суд першої інстанції, на вживання ОСОБА_1 у день вчинення кримінальних правопорушень алкогольних напоїв вказували у своїх показаннях свідки ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , потерпіла ОСОБА_3 , не заперечував цей факт і сам ОСОБА_1 під час досудового розслідування.

Крім того, Верховний Суд звертає увагу на те, що Інструкція про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України від 09.09.2009 N 400/666 та наказ Міністерства охорони здоров`я України від 27 грудня 1999 року N 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)» були прийняті відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними».

Отже, ці нормативно-правові акти не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи в момент вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, у стані алкогольного чи іншого сп`яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.

Зважаючи на наведене, колегія суддів касаційного суду приходить до висновку, що суд апеляційної інстанції залишив без належної уваги сукупність інших доказів, які поза розумним сумнівом вказували на вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому злочину в стані алкогольного сп`яніння.

Враховуючи наведене, підстав для виключення з мотивувальної частини вироку суду першої інстанції посилання на вчинення засудженим ОСОБА_1 злочину в стані алкогольного сп`яніння як обставини, що обтяжує покарання, Верховний Суд не вбачає.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про застосування амністії в Україні»амністією є повне або часткове звільнення від відбування покарання осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили.

Статтею 86 КК визначено, що амністія оголошується законом України стосовно певної категорії осіб. Законом про амністію особи, визнані винними у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду, або кримінальні справи стосовно яких розглянуті судами, але вироки стосовно цих осіб не набрали законної сили, можуть бути повністю або частково звільнені від відбування покарання.

Так, у ст. 9 Закону України «Про амністію у 2016 році» визначено перелік категорій осіб, до яких амністія не застосовується. Зокрема, у п. «е» цієї статті встановлена заборона застосування амністії до осіб, яких засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспортну, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження, вчинене особою у стані алкогольного сп`яніння (частина друга статті 286 КК).

Таким чином, проаналізувавши вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку, що безпідставне визнання з формальних причин недопустимими доказами медичних документів, які підтверджували вчинення ОСОБА_1 злочинів у стані алкогольного сп`яніння, та невмотивовано відкинувши показання свідків, які стверджували протилежне, не дослідивши сукупність всіх зібраних доказів, з точки зору достатності та взаємозв`язку апеляційний суд застосував закон України про кримінальну відповідальність, який не підлягав застосуванню, незаконно звільнивши ОСОБА_1 від відбування покарання на підставі п. «в» ст. 1 Закону України «Про амністію у 2016 році».

Зважаючи на наведене, вирок апеляційного суду є таким, що ухвалений з істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, що перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, крім того апеляційний суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, що потягнуло за собою призначення ОСОБА_1 явно несправедливого покарання через м`якість.

У зв`язку з чим, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок апеляційного суду скасуванню з призначенням нового розгляду у суді апеляційної інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 434 436 441 442 КПК, пунктом 4 параграфу 3 розділу 4 Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Вирок Рівненського апеляційного суду від 13 лютого 2019 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1скасувати, призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Судді