Вчені розгадали частину найбільшої таємниці Стоунхенджа

Розгадка таємниці того, як масивні камені Стоунхенджа, зокрема 6,6-тонний вівтарний камінь, опинилися на Солсберійській рівнині близько 5000 років тому, залишається предметом постійних суперечок і досліджень. Про це пише Popular Mechanics.

Тепер з’явилася нова версія, яка поєднує в собі силу льодовикового потоку з винахідливістю неолітичних людей, щоб пояснити, як центральний камінь із пісковика вагою майже 6 тонн подолав шлях понад 700 кілометрів із Шотландії на південний захід від Лондона.

У новому дослідженні, опублікованому в журналі Journal of Quaternary Science, вчені визнають, що вони ще не довели остаточно, як камінь потрапив з Оркнейського басейну на північному сході Шотландії на південний захід Англії. На їхню думку, ймовірно, це сталося не лише завдяки льодовиковому потоку або лише руками неолітичних людей. Можливо, і те, і інше.

Команда дослідників зазначила, що за таких темпів поширення камінь міг переміститися приблизно на півдороги від Оркнейського басейну до Стоунхенджа. Вони припускають, що льодовиковий транспорт "міг забезпечити проміжний етап у подорожі каменю, але сам по собі не може пояснити його остаточне розміщення на Солсберійській рівнині".

Цікаво, що навіть ця теорія залишає додаткові питання, як охоче визнають автори. Ремі Венесс, викладач гляціології в Шеффілдському університеті імені Халлама та один з авторів нового дослідження, написав про те, як міг відбуватися цей процес. І для цього знадобилася серйозна передбачливість.

Зазначається, що Вівтарний камінь - найбільший і найважчий із блакитних каменів Стоунхенджа, і вважається, що він потрапив туди приблизно на 2000 років раніше, ніж більші камені, розташовані неподалік, що утворюють арки монумента. Однак, з огляду на довжину в 4 метри, перемістити його - завдання не з легких.

Геологи сходяться на думці, що Вівтарний камінь утворився з пісковика, взятого з відкладень стародавнього озера Оркаді, розташованого на території сучасної північно-східної Шотландії. Серед провідних теорій щодо того, як камінь потрапив до Англії, згадуються льодовикове перенесення або переміщення його вручну людьми неолітичної епохи, по суші чи морем.

Вчені поєднали аналіз походження пісковика з моделюванням руху льоду, щоб скласти карту потенційних шляхів транспортування. Венесс вважає, що наприкінці останнього льодовикового періоду льодовикова маса була настільки товстою й великою, що текла з Оркнейського басейну, немов повільна річка, у регіон сучасної Сполученої Королівства, підхоплюючи й несучи з собою каміння та уламки.

Використовуючи модель, яку Венесс розробляв протягом п’яти років, дослідники встановили, що Вівтарний камінь міг бути доставлений близько 12 000 років тому на Доггер-банк, неолітичне поселення, яке зараз знаходиться під Північним морем, приблизно за 100 кілометрів від північно-східного узбережжя Англії. Він зазначив:

"Доггер-Банк був місцевим топографічним узвишшем у регіоні Доггерленд - багатому на археологічні знахідки".

Важливо, що Доггер-Банк був останньою зупинкою на "льодовиковому конвеєрі". Навіть якщо льодовий потік доніс Вівтарний камінь до Доггер-Банку - який, за словами Венесса, 10 000 років тому виглядав би як щось середнє між "місцем знесення будівлі та цікавим музеєм каменів", - йому все одно потрібно було "пройти" ще 400 кілометрів до Стоунхенджа.

На підтвердження цієї теорії є ще один нюанс. Доггерленд перебував над рівнем моря лише близько 8 000 років тому. Доггерленд колись був сухопутним мостом, що з’єднував Європу та Британію, але підвищення рівня моря поступово перетворило його на невеликий острів, перш ніж повністю затопити.

Фактично, Доггерленд зник під водами океану, що піднімалися, ще до будівництва Стоунхенджа, а це означає, що Вівтарний камінь мав би переміститися з Доггерленда кудись ще, окрім Солсберійської рівнини, за кілька років до того, як його включили до Стоунхенджа.

Венесс припускає, що неолітичні мешканці Британії проявили далекоглядність, побачивши опускання землі, і перемістили свої цінні камені на нове місце:

"Як тільки Вівтарний камінь опинився в безпеці на східному узбережжі Англії, ідея про те, що його перенесли люди на Солсберійську рівнину, стає більш правдоподібною".

Він додав, що Вівтарний камінь потрібно було перемістити приблизно на таку саму відстань, як і інші блакитні камені Стоунхенджа, хоча це все ще в 10 разів далі, ніж більші сарсенові камені, видобуті в цьому районі.

Нещодавно в іспанській Малазі дослідники виявили кам’яну гробницю-монумент віком 5000 років, довжина якої сягає вражаючих 12 метрів. При цьому вона неймовірно добре збереглася і сповнена артефактів.