Ухвала

іменем україни

27 вересня 2017 року м. Київ Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого: Кузнєцова В.О.,

суддів: Кадєтової О.В., Карпенко С.О.,

Леванчука А.О., Маляренка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_3 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року,

встановила:

У жовтні 2013 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 6 червня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит в сумі 94
846,80 доларів США, з якої на придбання нерухомості - 80 000 доларів США і на оплату страхових платежів 14 846,80 доларів США зі сплатою 1% за користування кредитом на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісії в розмірі 0,14% від суми наданого кредиту щомісячно в період сплати і комісії за дострокове погашення кредиту, кінцевим терміном повернення якого визначено 5 червня 2025 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня і між тими ж сторонами укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

У порушення умов кредитного договору ОСОБА_3 зобов'язання не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 97 717,67 доларів США.

З огляду на зазначене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило у рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки та виселити відповідача.

Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" в частині виселення без надання іншого жилого приміщення відповідача та інших осіб, які зареєстровані та/або проживають у квартирі АДРЕСА_1, залишено без розгляду.

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено.

Звернено стягнення на предмет іпотеки, а саме на квартиру АДРЕСА_1, шляхом її продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладенням від імені відповідача договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем за початковою ціною 1 800 000 грн, з отриманням витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмету іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухоме майно у відповідних установах, підприємствах або організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з можливістю здійснення ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх передбачених нормативно-правовими актами держави дій, необхідних для продажу предмета іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 6 червня 2005 року у розмірі 87 771,74 доларів США, що еквівалентно 2 176 051,37 грн, з якої заборгованість за кредитом - 1 719 747,38 грн, заборгованість по процентам - 400
769,55 грн, заборгованість з комісії - 55 534,45 грн, пеня - 100 000 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року змінено в частині визначення способу звернення стягнення на предмет іпотеки та початкової ціни продажу предмета іпотеки.

Способом звернення стягнення визначено продаж ПАТ КБ "ПриватБанк" від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", за початковою ціною, яка має визначатись на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на момент продажу.

У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 11 лютого 2016 року та рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах його повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, у складі, визначеному Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Судами встановлено, що 6 червня 2005 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_3 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредит у сумі 94 846,80 доларів США з якої на придбання нерухомості - 80 000 доларів США і на оплату страхових платежів 14 846,80 доларів США зі сплатою 1% за користування кредитом на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом та комісії в розмірі 0,14% від суми наданого кредиту щомісячно в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту, кінцевим терміном повернення якого встановлено 5 червня 2025 року.

У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором того ж дня і між тими ж сторонами укладений договір іпотеки, за умовами якого ОСОБА_3 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Зобов'язання за кредитним договором ОСОБА_3 не виконував, у зв'язку з чим виникла заборгованість у сумі 97 717,67 доларів США, яка складається з: 69
366,57 доларів США, що еквівалентно 1 719 747,38 грн, - заборгованості за кредитом, 16 165,17 доларів США, що еквівалентно 400 769,55 грн, - заборгованості за процентами, 2 240 доларів США, що еквівалентно 55 534,45 грн, - заборгованості з комісії, а також 9 945,93 доларів США, що еквівалентно 246
581,13 грн, - пені.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції послався на неналежне виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, унаслідок чого утворилась заборгованість, тому банк набув право задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки шляхом його продажу з укладенням від імені боржника договору купівлі-продажу, початкову ціну якого встановити у розмірі 1 800 000
грн.

Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині визначення способу реалізації предмета іпотеки та зазначаючи спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом продажу ПАТ КБ "ПриватБанк" від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону України "Про іпотеку", апеляційний суд початкову ціну визначив на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності; виходив з того, що дії щодо продажу предмета іпотеки та укладення договору купівлі-продажу здійснюються іпотекодержателем від свого імені, а не від імені іпотекодавця.

Проте повністю з такими висновками суду апеляційної інстанції погодитись не можна оскільки, у судовому рішенні не зазначено складові загальної заборгованості і початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Так, відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог статтею 526 ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Положеннями частини першої статті 39 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації, якщо такі необхідні; спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів"; пріоритет та розмір вимог інших кредиторів, які підлягають задоволенню з вартості предмета іпотеки; початкова ціна предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Виходячи зі змісту поняття ціни як форми грошового вираження вартості товару, послуг тощо та аналізу норм статей 38,39 Закону України "Про іпотеку", слід дійти висновку про те, що у розумінні норми Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" встановлення початкової ціни предмета іпотеки у грошовому вираженні визначається за процедурою, передбаченою Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів".

Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції у резолютивній частині судового рішення не вказав загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки, не зазначив початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації.

Таким чином, апеляційний суд, у порушення вимог ст.ст. 212, 213, 214, 315 ЦПК України, не врахував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, порушив норми процесуального права, оскільки не встановив обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, тому відповідно до ст. 338 ЦПК України ухвалене ним судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Миколаївської області від 22 квітня 2016 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий В.О.Кузнєцов Судді: О.В.Кадєтова С.О.Карпенко А.О.Леванчук А.В.Маляренко