УХВАЛА

26 травня 2021 року

м. Київ

Справа № 643/1138/13-к

Провадження № 13-80зво21

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Лобойка Л. М.,

суддів Анцупової Т. О., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Пророка В. В., Рогач Л. І., Сімоненко В. М., Ткача І.

В., Штелик С. П.

перевірила заяву ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2013 року за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судомі

ВСТАНОВИЛА:

Як убачається з матеріалів провадження за заявою, вироком Московського районного суду міста Харкова від 28 лютого 2013 року ОСОБА_1 було засуджено за пунктами 1, 13 частини 2 статті 115 Кримінального кодексу України до покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років.

Апеляційний суд Харківської області 15 травня 2013 року скасував вирок у частині заходу примусу й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_1 покарання у виді довічного позбавлення волі. Таке рішення Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 червня 2014 року залишив без зміни.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні від 01 квітня 2021 року у справі "Фарзієв та інші проти України", у тому числі і щодо ОСОБА_1 (заява № 64484/17) констатував порушення статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) стосовно довічного ув'язнення без перспективи звільнення.

Посилаючись на зазначене рішення ЄСПЛ, ОСОБА_1 звернувся до Великої Палати Верховного Суду (далі - Велика Палата) із заявою про перегляд за виключними обставинами вироку апеляційного суду.

Вказуючи на вимоги статей 2, 10, Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" (далі - ~law8~), статті 9, 28 Конституції України, заявник просить відновити його попередній юридичний стан, зокрема, шляхом скасування вироку суду апеляційної інстанції та постановлення нової ухвали, якою обрати йому вид покарання, що не пов'язаний з довічним позбавленням волі. На думку заявника, констатоване порушення Конвенції доводить незаконність оскарженого судового рішення, адже національними судами не було додержано права засудженого мати реалістичну перспективу дострокового звільнення.

Перевіряючи наведені у заяві доводи та додані до неї матеріали, Велика Палата виходить з такого.

Згідно з пунктом 2 частини 3 статті 459 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні даної справи судом є виключною обставиною. Заяви про перегляд судового рішення за цією обставиною розглядає Велика Палата (частина 3 статті 463 КПК).

Установлене ЄСПЛ порушення Україною міжнародних зобов'язань може бути підставою для перегляду судових рішень лише в тому випадку, коли можна досягти на національному рівні restitutio in integrum (повного відновлення), тобто відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який особа мала до порушення Конвенції.

ЄСПЛ у рішенні "Фарзієв та інші проти України", констатуючи порушення статті 3 Конвенції внаслідок відсутності перспективи звільнення ув'язненого, зазначив, що Конвенція не забороняє застосування довічного ув'язнення до осіб, засуджених за вчинення особливо тяжких злочинів. Однак у європейській пенітенціарній політиці робиться наголос на реабілітації ув'язнених; первинне виправдання ізоляції особи від суспільства може втратити актуальність після тривалого відбуття покарання.

Тож для дотримання вимог ст. 3 Конвенції має існувати можливість скорочення довічного ув'язнення, тобто засуджений повинен мати перспективу звільнення та можливість перегляду вироку на основі оцінки того, чи існують законні пенологічні підстави для його тривалого ув'язнення, до яких належать: покарання, стримування, захист населення та реабілітація. ЄСПЛ також постановив, що факт визнання існування порушення становить достатню справедливу сатисфакцію.

Таким чином, у рішенні міжнародної судової установи "Фарзієв та інші проти України", яке заявник зазначає як підставу для перегляду, ЄСПЛ указав на системну проблему в українському законодавстві, яку належить подолати заходами загального характеру - шляхом унесення до чинних законів змін, спрямованих на усунення її першопричини, а саме шляхом запровадження в Україні процедур, які б на законодавчому рівні забезпечували у перспективі можливість звільнення або дострокового звільнення осіб, засуджених до довічного позбавлення волі.

Удосконалення нормативно-правових актів шляхом прийняття законів, внесення до них змін та доповнень є прерогативою законодавчої влади і не належить до повноважень суду будь-якої інстанції. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада України, повноваженнями якої охоплюється внесення змін до чинного законодавства України, в тому числі і на виконання рішень міжнародної судової установи відповідно до ~law9~.

Застосовані у справі ОСОБА_1 принципи та характер констатованого порушення Конвенції свідчать про те, що не було додержано такого права заявника, яке наразі неможливо відновити у вигляді того ж стану чи становища, що існували до порушення Конвенції. У таких випадках, з урахуванням Рекомендації № R (2000) 2 Комітету міністрів Ради Європи від 19 січня 2000 року, засобами компенсації можуть бути: сплата присудженого відшкодування шкоди, аналіз причин порушення Конвенції та пошук шляхів усунення цих порушень, вжиття інших заходів загального характеру, виконання яких покладається на компетентні органи державної влади.

Рішення ЄСПЛ у справі "Фарзієв та інші проти України" не містить вказівок на те, що в основі констатованих щодо ОСОБА_1 порушень Конвенції лежали суттєві процедурні помилки чи положення, які ставлять під сумнів результат оскарженого провадження на національному рівні, або що ці порушення були спричинені рішеннями, ухваленими в межах кримінальної справи.

Отже, правові підстави для відкриття провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд судового рішення щодо нього за виключними обставинами у зв'язку зі встановленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом відсутні.

Керуючись статтями 459, 463, 464 Кримінального процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Відмовити у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про перегляд вироку Апеляційного суду Харківської області від 15 травня 2013 року за виключними обставинами з підстави встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом.

Заяву ОСОБА_1 з усіма доданими матеріалами повернути заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідачЛ. М. Лобойко Судді:Т. О. Анцупова Г. Р. Крет Ю. Л. ВласовК. М.

Пільков М. І. ГрицівО. Б. Прокопенко Д. А. ГудимаВ. В. Пророк В. І. Данішевська Л. І. Рогач О. С. ЗолотніковВ. М. Сімоненко Л. Й. КатеринчукІ. В. Ткач В. С.

КнязєвС. П. Штелик