УХВАЛА

24 червня 2020 року

м. Київ

Справа № 910/30/19

Провадження № 12-41гс20

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Власова Ю. Л.,

суддів: Антонюк Н. О., Анцупової Т. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи

за касаційною скаргою Компанії Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 грудня 2019 року (колегія у складі: головуючого судді Чорногуза М. Г., суддів Тарасенко К. В., Хрипуна О. О.)

у справі № 910/30/19

за позовом Національного антикорупційного бюро України

до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", Компанії Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited)

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банка України

про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги,

УСТАНОВИЛА:

У грудні 2018 року Національне антикорупційне бюро України (далі - НАБУ, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк", відповідач 1) та Компанії Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) (далі - Компанія, відповідач 2) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 29 березня 2013 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що зазначений договір відступлення права вимоги укладений з порушенням вимог частини 1 статті 203, частини 3 статті 228, статей 509, 510, 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), пунктів 3.9,3.16 Інструкції про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 28 серпня 2001 року № 368 (далі - Інструкція № 368), та не відповідає положенням частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України), оскільки суперечить економічним інтересам держави, спрямований на підрив стабільності банківської системи.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27 червня 2019 року у справі № 910/30/19 у позові відмовлено повністю.

Відмовляючи у позові, місцевий господарський суд дійшов висновку про відсутність у НАБУ повноважень звертатись до суду з указаним позовом, оскільки Конституційний Суд України рішенням від 05 червня 2019 року у справі № 4-р (ІІ)/2019 визнав неконституційним пункт 13 частини першої статті 17 Закону України N 1698-VII "Про Національне антикорупційне бюро України" (далі - Закон N 1698-VII).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 17 грудня 2019 року у справі № 910/30/19 зазначене рішення місцевого суду скасовано, ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 29 березня 2013 року, укладений між ПАТ "Дельта Банк" та Компанією.

Апеляційний господарський суд зазначив, що висновок суду першої інстанції про відсутність у НАБУ права подавати до суду позови про визнання недійсними угод є помилковим, оскільки пунктом 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 05 червня 2019 року у справі № 4-р (II)/2019 встановлено, що пункт 13 частини першої статті 17 Закону N 1698-VII втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення. Встановивши, що позов у цій справі подано 29 грудня 2018 року, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що НАБУ на час звернення до суду мало процесуальну дієздатність для вчинення таких процесуальних дій.

Здійснивши розгляд справи по суті, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірний договір відступлення права вимоги укладений з порушенням статей 602, 1046 ЦК України, пунктів 3.16,3.17 Інструкції № 368. Внаслідок укладення цього договору порушено інтереси держави і суспільства щодо забезпечення стабільної діяльності банку і своєчасного виконання ним зобов'язань перед його вкладниками.

Компанія звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 17 грудня 2019 року, а рішення Господарського суду міста Києва від 27 червня 2019 у справі № 910/30/19 - залишити в силі.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду ухвалою від 17 січня 2020 року відкрила касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою та призначила справу до розгляду.

Ухвалою від 02 червня 2020 року на підставі частин 3 та 5 статті 302 ГПК України Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду передав справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Зазначену ухвалу обґрунтовано необхідністю:

- відступити від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 638/9278/16-ц. У цій справі касаційний суд визнав неправомірними дії державного виконавця, вчинені на підставі норми закону, яка на той час ще не була визнана неконституційною рішенням Конституційного Суду України, тоді як згідно із статтею 152 Конституції України і статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" така норма втрачає чинність лише з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про її неконституційність;

- відступити від висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладених у постановах від 04 грудня 2019 року у справі № 910/18439/17 і від 13 січня 2020 року у справі № 908/2436/18 щодо застосування пункту 13 частини першої статті 17 Закону N 1698-VIIстосовно правомірності ініціювання НАБУ порушення судових справ про визнання недійсними правочинів, укладених до набрання чинності статтею 91 Закону України "Про Конституційний Суд України".

Крім іншого, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду зазначив, що обидва ці порушені питання ( (і) застосування норми закону, яка визнана неконституційною, щодо відносин, які виникли до ухвалення відповідного рішення Конституційним Судом України; (іі) застосування норм Закону N 1698-VII щодо правовідносин, які виникли раніше набрання ним чинності, зокрема, в контексті відповідності такого застосування практиці Європейського суду з прав людини) мають ознаки виключної правової проблеми.

Велика Палата Верховного Суду не погоджується із доводами Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати з огляду на таке.

Відповідно до частин 3 , 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду; якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Згідно з частиною 4 статті 303 ГПК України про передачу справи на розгляд палати, об'єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу із викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному в частиною 4 статті 303 ГПК України, або із обґрунтуванням підстав, визначених у частиною 4 статті 303 ГПК України.

Предметом позову у справі № 638/9278/16-ц, від висновку у якій вважає за необхідне відступити Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду, є вимога стягувача у виконавчому провадженні про скасування повідомлення державного виконавця про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання та про зобов'язання державного виконавця відкрити виконавче провадження з примусового виконання виданого судом судового наказу у цивільній справі. Ухвалюючи постанову у цій справі, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду дійшов висновку про неправомірність таких дій державного виконавця (незважаючи на їх вчинення виконавцем до визнання частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" неконституційною), керуючись висновком Конституційного Суду України, викладеним у рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р (II)/2019, згідно із яким держава має позитивний обов'язок забезпечувати виконання судового рішення, проте нормами частини 2 статті 26 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено обов'язкове авансування початку примусового виконання судового рішення особою, на користь якої ухвалене це рішення, що нівелює сутність її конституційного права на судовий захист та суперечить положенням статей 3, 8, частинам 1 , 2 статті 55, частинам 1 , 2 статті 129-1 Конституції України.

Водночас у справіу справі № 910/30/19 судами вирішувалось питання правомірності звернення НАБУ з позовом до суду про визнання недійсним правочину, укладеного відповідачами, з огляду на те, що в подальшому Конституційним Судом України визнаний неконституційним пункт 13 частини першої статті 17 Закону N 1698-VII, який визначав відповідне право НАБУ.

Таким чином, правовідносини у господарській справі № 910/30/19 та цивільній справі № 638/9278/16-ц не є подібними, що виключає застосування частини 3 статті 302 ГПК України.

Доводи Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду про необхідність відступити від висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених в раніше ухвалених рішеннях колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 04 грудня 2019 року у справі № 910/18439/17 та від 13 січня 2020 року у справі № 908/2436/18) можуть бути підставою для передання справи на розгляд палати або об'єднаної палати цього ж касаційного суду, а не Великої Палати Верховного Суду.

Також Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для передачі справи на її розгляд згідно з частиною 5 статті 302 ГПК України у зв'язку з наявністю виключної правової проблеми з огляду на таке.

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.

Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

Згідно з частиною 6 статті 11 ГПК України якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

В обгрунтування наявності виключної правової проблеми при вирішенні спорів за позовами НАБУ про визнання недійсними договорів щодо застосування норми закону, яка визнана неконституційною до відносин, які виникли до ухвалення Конституційним Судом Українивідповідного рішення, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на цивільну справу №638/9278/16-ц та вісім господарських справ.

Однак аналіз зазначених справ не дає підстав стверджувати про наявність виключної правової проблеми в невизначеній кількості спорів у подібних правовідносинах та глибоких і довгострокових розходжень у судовій практиці в справах з аналогічними підставами позову та подібними позовними вимогами.

Зокрема, висновки Касаційного господарський суд у складі Верховного Суду у наведених восьми господарських справах не суперечать один одному, а правовідносини у цивільній справі № 638/9278/16-цне подібні правовідносинам у цій справі.

В обгрунтування наявності виключної правової проблеми при вирішенні спорів за позовами НАБУ про визнання недійсними договорів щодо застосування норм Закону N 1698-VIIдо правовідносин, які виникли до набрання ним чинності, Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду послався на дві господарські справи № 910/18439/17 та № 908/2436/18.

При цьому, з постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачається, що висновки суду касаційної інстанції у вказаних справах суперечать один одному, формують різну судову практику, що надає зазначеній правовій проблемі виключного характеру.

Відповідно до частини 6 статті 303 ГПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

З огляду на зазначене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що справу № 910/30/19 слід повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду відповідно до частини 6 статті 303 ГПК України.

Керуючись статтями 302, 303 ГПК України, Велика Палата Верховного Суду,

УХВАЛИЛА:

Справу № 910/30/19 за позовом Національного антикорупційного бюро України до Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк", Компанії Калума Холдінгз Лімітед (Kalouma Holdings Limited) про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги повернути відповідній колегії Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду для розгляду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Ю. Л. Власов Судді: Н. О. Антонюк В. С. Князєв Т. О. Анцупова О.

Р. Кібенко С. В. Бакуліна Н. П. Лященко В. В. Британчук О. Б. Прокопенко М. І.

Гриців Л. І. Рогач Д. А. Гудима О. М. Ситнік Ж. М. Єленіна В. Ю. Уркевич О. С.

Золотніков О. Г. Яновська